Психологічна структура особистості

 

Особистість – складне цілісне утворення. Дослідженню її структури присвячені  праці  багатьох  психологів.  Згідно  з  дослідженнями К. К. Платонова в структурі особистості виділяють чотири головні однопорядкові підструктури.

 

 

Підструктури особистості	Компоненти підструктур	Співвідно- шення со- ціального і біологічного	Рівень аналізу	Види формування
Спрямованість особистості	Переконання, світогляд, ідеали,            праг- нення, інтереси, бажання	Біологічного майже немає	Соціально- психоло- гічний	Виховання
Досвід	Звички, уміння, навички,знання	Значно більше за соціальне	Психолого- педагогіч- ний	Навчання
Особливості психічних процесів	Відчуття, сприйняття, воля,       почуття, емоції, мислення, пам'ять	Частіше більше  від соціального	Індивіду- ально-пси- хологічний	Вправи
Біопсихологічні	Темперамент,	Соціального	Психофізі-	Тренування
властивості	статеві  ознаки,	майже немає	ологічний,
	вікові		нейропси-
	властивості		хологічний

 

 

Перша підструктура характеризує спрямованість особистості або вибіркове ставлення людини до дійсності. Складові цієї підструктури особистості не є вродженими і відображають індивідуальне суспільне мислення. Формується спрямованість особистості в процесі виховання.

Друга підструктура містить знання, уміння, навички й звички, засвоєні у власному  досвіді  шляхом  навчання.  Іноді  цю  підструктуру  розглядають  як

підготовленість  індивіда.  На  формування  компонентів  даної  підструктури помітно впливають біологічні й генетичні якості людини.

Третя підструктура містить індивідуальні особливості психічних процесів: відчуття, сприйняття, емоції, волю, мислення, пам'ять. На основі психічних процесів утворюються психічні якості особистості, які забезпечують певний кількісно-якісний рівень її психічної діяльності і поведінки, типовий для індивіда. Основні компоненти третьої підструктури формуються і розвиваються за допомогою вправ, при цьому великого значення набувають вольові якості індивіда.

Четверта підструктура особистості містить темперамент, статеві й вікові властивості. Ця підструктура має назву біопсихологічної, оскільки якості особистості, які її складають, головним чином зумовлені фізіологічними особливостями мозку. Активність проявів цієї підструктури залежить від сили нервових процесів.

Саморегуляція особистості

 

За словами академіка І. П. Павлова, людина - це система, яка сама себе регулює, виправляє і навіть удосконалює. Психічна саморегуляція здійснюється у поєднанні її енергетичних, динамічних і соціально-змістових аспектів. Людина не автоматично переключається з однієї діяльності на іншу, а свідомо, з урахуванням соціальної ситуації, важливості виконуваних операцій, можливих результатів своїх вчинків тощо. Вона має можливість вибору, і в цьому полягає її свобода волі. Як свідомий індивід особистість несе відповідальність за наслідки здійснених виборів і скоєних дій.

Особистість як самокерована система може здійснювати:

 

- контроль за діяльністю за допомогою порівняння та окресленої програми та виконаних дій;

- узгодження спонукань, переключення психічної активності, координацію дій;

- санкціонування – виклик або затримку процесів (дій, вчинків);

- посилення або послаблення активності (прискорення або уповільнення психічної діяльності).

У центрі проявів саморегуляції особистості перебуває система Я, що формується під впливом життєвих вражень і виховання. Як елемент психологічної структури особистості Я виступає установкою щодо самого себе і включає такі компоненти: когнітивний, оціночно-вольовий, поведінковий

Залежно від цілей, що їх ставить перед собою особистість, моральних якостей і особливостей вольової саморегуляції, виділяють чотири типи самоуправління: морально-вольовий, аморально-вольовий, абулічний (слабкий), імпульсивний.

Природно, що найбільшу цінність для суспільства становить морально-

 

вольовий тип, вольова саморегуляція якого спрямована на досягнення суспільно значущих цілей, що відповідають високим моральним нормам.

 

Спрямованість особистості

 

 

Спрямованість - це усталена система найважливіших цільових програм особистості, що визначає смислову єдність її ініціативної поведінки, яка протистоїть випадковостям життя.

Спрямованість виступає як системотворча якість особистості, яка визначає її психологічний склад. Саме в спрямованості відображаються цілі, в ім'я яких діє особистість, її мотиви, суб'єктивні ставлення до різних аспектів дійсності.

У сучасних дослідженнях виділяють три основні види спрямованості особистості:

- особиста (престижна, егоїстична);

 

- групова (суспільна чи альтруїстична);

 

- ділова (інтерес до справи, до пізнання дійсності).

 

Особиста спрямованість виникає внаслідок переваги мотивів власного благополуччя, самоствердження.

Групова спрямованість наявна тоді, коли вчинки людини спрямовані на інтереси організації та інших людей.

Ділова спрямованість породжується самою діяльністю, через зацікавлення нею. Це може бути спрямованість на науку, спорт, професію, мистецтво.

Висновки

 

1. Особистість – це людина як член суспільства, що має певні права та обов’язки.

2. Основу особистості становить її структура, тобто відносно стійкий зв’язок та взаємодія всіх складових особистості як цілісного та відносно стійкого утворення.

3. Особистість формується у процесі активної взаємодії з навколишнім світом. Її активність забезпечує як пристосування до навколишнього середовища, так і його зміну, стимулює участь особистості у житті та професійній діяльності.

 

 

Список рекомендованої літератури

 

1. Бернс Р. Развитие «Я-концепции» и воспитание. – М., 1986.

 

2. Бодалев А. А. Психология о личности. – М., 1988.

 

3. Зейгарник Б. В. Теории личности в зарубежной психологии. –М., 1982.

 

4. Козаков В. А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент. Частина І. Психологія суб’єкта діяльності. – К.: КНЕУ, 2000.

5. Кон И. С. Открытие «Я». – М.,1978.

 

6. Лебедев В. И. Личность в экстремальных условиях. – М., 1977.

 

7. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М., 1977.

 

8. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка. – К.: КНЕУ, 2001.

 

9. Мерлин В. С. Структура личности: характер, способности, самосознание: Учебное пособие по спецкурсу «Основы психологии личности». – Пермь, 1990.

10. Петровский А. В. Быть личностью. – М.,1990.

 

11. Платонов К. К. Структура и развитие личности. – М., 1986.

12. Психология развивающейся личности / Под ред. А. В. Петровского. – М., 1987.

12. Столин В. В. Самосознание личности. – М., 1972.

 

13. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М., 1990.

 

14. Чеснокова И. И. Проблема самосознания в психологии. – М., 1977.

 

Завдання для індивідуальних занять та самостійної роботи студентів

 

Підготуйтесь до співбесіди за темами:

 

1. Співвідношення понять «людина» та «особистість».

 

2. Основні ознаки особистості.

 

3. Фактори, які сприяють розвитку особистості.

 

4. Психологічна структура особистості.

 

5. Психічна саморегуляція в житті людини.

 

6. Функції, які здійснює особистість як самокерована система?

 

Поміркуйте!

 

1. Чи можна до будь-якої людини з Вашого оточення вжити термін

 

«особистість»?

 

2. Як співвідносяться потреби та інтереси з мотивами поведінки особистості?

 

3. Чи часто Ви аналізуєте свої думки, почуття, вчинки, бажання? Що це Вам дає?

4. Які  основні  відмінності  у  поглядах  на  причини  людської  поведінки  у представників психоаналізу та біхевіоризму.

 

 

Ключові поняття теми

 

Людина, індивідуальність, саморегуляція особистості, спрямованість особистості, психологічна структура особистості, індивід, особистість, теорії особистості.

ТЕМА 3