Одеська національна академія харчових технологій

Міністерство освіти і науки

Одеська національна академія харчових технологій

Кафедра менеджменту і логістики

 

 

РОБОЧИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З ДИСЦИПЛІНИ

«ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ»

 

напрям професійного спрямування

6.030601 «Менеджмент»

 

 

Заліковий кредит 2

 

Тема 11. Моделі процесу мотивації

1. Загальна характеристика мотивації та мотиваційного процесу

2. Характеристика змістовних теорій мотивації

3. Процесуальні мотиваційні теорії

 

Питання 1. Загальна характеристика мотивації та мотиваційного процесу

 

Поняття м отивація використовується у двох сенсах:

· як процес спонукання працівників до діяльності для досягнення цілей організації;

· як сукупність внутрішніх та зовнішніх сил, які спонукають людину до діяльності, задають межі та форми цієї діяльності, придають їй орієнтацію на досягнення певної мети.

З цього визначення можна зробити висновок, що ефективна реалізація функції мотивації потребує:

1) усвідомлення того, що спонукає робітника до праці (визначення його потреб та мотивів поведінки);

2) розуміння того, як направити ці спонукання в русло досягнення цілей організації (визначення типу мотивування та складу стимулів, які є у розпорядженні менеджера).

Тому сутність мотивації зводиться до створення умов, що дозволяють робітникам відчувати, що вони можуть задовольнити свої потреби такою поведінкою, яка забезпечує досягнення цілей організації

Потреба – це особливий стан психіки індивіда, усвідомлена ним незадоволеність, відчуття нестачі (браку) чогось.

Мотив – те, що викликає певні дії людини і визначає способи виконання певних дій (різні потреби можуть бути задоволені шляхом проведення різних дій).

Мотиваційна структура – сукупність мотивів, які визначають поведінку людини.

Стимул - інструменти спонукання людей до ефективної діяльності,  винагорода - широкий спектр конкретних засобів, що базуються на системі цінностей людини. При цьому розрізняють два типи винагородження:

1) внутрішнє – його дає сама робота, її результативність, змістовність,

значущість тощо;

2) зовнішнє – його робітник отримує від організації (зарплата, просування за службою, пільги, привілеї тощо).

В стуктурі мотиваційного процесу виділяють декілька етапів:

1. виникнення потреби (людина починає відчувати незадоволеність);

2. пошук шляхів усунення проблеми (задовольнити, угальмувати, не зауважувати);

3. визначення напряму і змісту дій, та засобів (винагороди), за допомогою яких можна задовольнити потребу;

4. виконання дій – застосування певних зусиль, які призведуть до визначеного результату;

5. отримання винагороди за здійснену роботу;

6. визначення ступеня усунення (задоволення) потреби і, відповідно, посилення, або послаблення мотивації до подальшої діяльності.

 

Питання 2. Характеристика змістовних теорій мотивації

 

Змістовні теорії мотивації грунтуються на ідентифікації таких внутрішніх потреб, які примушують людей діяти так, а не інакше. Іншими словами, змістовні теорії мотивації являють собою спроби визначити і класифікувати потреби людей, що спонукають їх до дій. Знаючи потреби підлеглих, менеджер може створювати умови для їх задоволення таким чином, щоб забезпечити досягнення цілей організації.

Найвідомішими змістовними теоріями мотивації є такі:

1) теорія ієрархій потреб Абрахама Маслоу;

2) теорія ERG Клейтона Альдерфера;

3) теорія потреб Девіда МакКлеланда;

4) теорія мотиваційної гігієни Фредеріка Герцберга.

 

В основу теорії ієрархії потреб Абрахама Маслоу покладено такі тези:

¾ поведінка людини спрямовується намаганням задовольнити її найсильнішу на даний момент потребу;

¾ потреби людини мають ієрархічну структуру, тобто вони можуть бути впорядковані за критерієм зростання їх важливості для людини (рис.11. 1);

 

 

 

Рис.11.1. Ієрархія потреб А.Маслоу

 

¾ найсильніша потреба визначає поведінку людини доти, докі вона не буде задоволена. Якщо одночасно існують дві або більше однаково сильних потреби, то домінуючою є потреба нижчого рівня. Це означає, що потреби задовольняються в певному порядку: потреби нижчого рівня мають бути в прийнятному ступені задоволені, перш ніж для даної людини стануть істотно важливими потреби більш високого рівня.

Потреби першого порядку (фізіологічні, базові) пов’язані із забезпеченням фізичного виживання людини (потреби в їжі, житлі, родині тощо). Такі потреби задовольняються через систему оплати праці (табл.11.1).

Після задоволення прийнятною у даному суспільстві мірою базових потреб для даного робітника набувають значення потреби наступного рівня – потреби в безпеці. Такі потреби означають, що базові потреби і надалі будуть задовольнятися. Способами задоволення таких потреб можуть бути: пенсійна система; страхування; права, що забезпечуються трудовим стажем, членством в профспілках тощо.

Далі потреби задовольняються в такій послідовності:

– потреби в приналежності - це потреби об’єднуватися з іншими людьми (приналежність до фірми, робочої групи, спортивної команди тощо);

– потреби в повазі - потреби в задоволенні самолюбності людини (усвідомлення особистих досягнень, компетенції і визнання іншими людьми);

– потреби в самореалізації - потреби в реалізації своїх потенційних можливостей, в зростанні як особистості.

Таким чином, теорія Маслоу стверджує, що в основі прагнення людей до праці лежать їхні численні потреби.

Таблиця 11.1.

Сутнісна характеристика потреб в піраміді А.Маслоу

Фізіологічні потреби	Потреби в безпеці	Соціальні потреби	Потреби в шануванні	Потреби в самореалізації
Потреби, які людина має за­довольняти, щоб вижити (базові потреби в їжі, воді, житлі тощо) Ефективне управління забезпечується відповідними механізмами оплати праці та створенням відповідних умов праці	Пов’язані з прагненням до стабільного, безпечного стану, захищеного від страху, болю, хвороб та ін. Ефективне управління здійснюється створенням зрозумілої та надійної системи соціального страхування робітників, чіткими та справедливими правилами регулювання їх діяльності, оплатою праці вище прожиткового мінімуму, не залученням їх до прийняття ризикованих рішень і виконання дій, пов’язаних з ризиком та змінами	Пов’язані з прагненням людини брати участь в спільних діях, громадських заходах, бути членом будь-яких об’єднань організацій, належати до певного класу тощо. Ефективне управління забезпечується складанням функцій, які потребують розширеної сфери соціальних контактів	Ці потреби відображають бажання людей бути компетентнимисильними, здібними, впевненими у собі, а також необхідність, щоб оточуючі визнавали їх такими. Ефективне управління забезпечується використанням різноманітних форм вираження визнання та досягнень	Потреби виявляються в прагненні людини найповніше використовувати свої знання, здібності, вміння та навички. Для ефективного управління необхідно давати робітникам оригінальні завдання, вико-нання яких потребує творчості та свободи дій

 

Сучасні західні фірми в цілому задовольняють соціально визнані базові потреби і потреби в безпеці своїх робітників. Однак, потреби вищих рівнів в своїй більшості залишаються не задоволеними. Таким чином, недостатня мотивація робітника до праці обумовлена головним чином тим, що на своєму робочому місці він не взмозі задовольнити потреби в приналежності, повазі і самореалізації. 

Необхідність задоволення потреб вищих рівнів  фірми вирішують шляхом:

- створення атмосфери, що поліпшує міжособові контакти робітників організації;

- підтримки виникнення неформальних груп в організації;

- делегування підлеглим додаткових прав і повноважень;

- організації курсів по навчанню, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації кадрів;

- знаходження можливостей задоволення вищих потреб робітників за межами фірми.

Теорією ERG Клейтона Альдерфера так само як і теорією А.Маслоу стверджується, що потреби людини мають ієрархічну структуру. Проте, в теорії ERG:

1. виділені лише три групи потреб робітника (рис.11.2).

 

Самореалізація

Визнання і повага

Приналежність

Безпека

Фізіологічні потреби

 

 

Рис.11.2. Співвідношення ієрархії потреб в теорії А.Маслоу і теорії К.Альдерфера

 

- потреби в існуванні (existence) - потреби в їжі, нормальних умовах праці тощо;

- потреби в спілкуванні (relatedness) - потреби в дружніх соціальних і міжособових відносинах;

- потреби в зростанні (growth) - потреби в самореалізації, самовдосконаленні.

 

2. стверджується, що на додаток до послідовно-прогресивного процесу задоволення потреб за Маслоу, має місце ще й так званий порущуюче-регресійний процес (фрустрація). Останній означає, що якщо людина впродовж тривалого часу відчуває неможливість задоволення потреби в зростанні, то потреби в спілкуванні (приналежності) знову стають основною мотивуючою силою, яка примушує людину спрямувати зусилля в напрямку задоволення потреби нижчого рівня. Іншими словами, якщо потреба вищого рівня (наприклад, в зростанні) виявляється з будь-якої причини блокованою, тоді менеджер повинен спрямувати свої зусилля на переорієнтацію прагнень підлеглого у напрямку задоволення потреб у спілкуванні (або існуванні). Але задовольнятися такі потреби повинні на більш високому рівні (більша заробітна плата, розширення кола спілкування тощо)

В теорії потреб Девіда МакКлеланда запропоновано три інші види потреб, зокрема:

1) потреби в успіху (досягненнях), тобто потреби в перевершеності, в перевищенні встановлених стандартів діяльності. Під потребами в успіху розуміються потреби в усвідомленні особистих досягнень, а не у винагородженні таких досягнень. Люди з такою потребою намагаються виконати свою роботу краще, якісніше, ефективніше, ніж це було зроблено до них, тобто прагнуть до особистої відповідальності за роботу з помірним ступенем ризику;

2) потреби у владі, тобто потреби впливати на поведінку інших людей, бути і впливовим, “мати вагу”; такі люди отримують задоволення в ситуаціях, коли несуть відповідальність за дії та поведінку інших людей. Вони віддають перевагу посадам, для яких типові ситуації конкуренції або орієнтації на статус. Вони сконцентровані на зростанні свого впливу, підвищенні власного престижу шляхом підвищення ефективності своєї діяльності;

3) потреби в приналежності, тобто потреби в дружніх, товариських міжособових стосунках з колегами по роботі; такі люди віддають перевагу ситуаціям кооперації, а не конкуренції, і потребують взаємовідносин з високим ступенем взаємного порозуміння. Маніпулюючи цією потребою менеджери створюють почуття сильного командного духу колективу.

За результатами своїх досліджень Д МакКлеландзробив такі висновки:

1. люди з високою потребою в успіху досягають гарних результатів в підприємницькій діяльності, в управлінні власним бізнесом, в управлінні самостійними одиницями в рамках великих (крупних) компаній;

2. потреби в приналежності і у владі тісно пов’язані з успіхом в управлінні. У ефективних менеджерів спостерігаються високі потреби у владі і значно менші – в приналежності;

3. у підлеглих необхідно стимулювати потреби в успіху (досягненнях);

4. мотиваціна структура людини залежить від виховання, рівня освіти, обізнаності у справах, соціокультурного оточення і не має ієрархіної залежності між певними потребами.

Теорія мотиваційної гігієни була розроблена Фредеріком Герцбергом на основі даних інтерв’ю, взятих на різних робочих місцях, в різних професійних групах і в різних країнах. Мета такого опитування полягала в описуванні ситуацій, за яких робітники відчували задоволеність чи незадоволеність роботою. Обробка даних опитування дозволила виділити:

1) фактори, які спонукають людину до високопродуктивної праці і викликають задоволення від роботи. Такі фактори отримали назву " дійсних (істинних) мотиваторів ". Задоволення таких потреб дійсно призводить до стану задоволеності, але їх відсутність не призводить до стану незадоволеності;

2)  фактори, відсутність яких викликає незадоволення в процесі роботи і здійснюють демотивуючий вплив, але їх наявність не призводить до стану задоволення, тобто не мотивують робітника. Такі фактори називаються " гігієнічними" (факторами „здоров’я”) (табл.11.2.).

Таблиця 11.2.

"Мотиваційні" та "гігієнічні" фактори в теорії Фредеріка Герцберга

«Дійсні мотиватори»	«Гігієнічні фактори»
Визнання результатів праці (заслуг робітника) Змістовність праці (інтерес до роботи, можливість розвитку особистості) Досягнення в роботі (успішність роботи) Високий ступінь відповідальності Просування за службою Визнання результатів праці Можливості творчого та ділового зростання	Заробітна платня Умови праці Соціально-трудова політика фірми Міжособові стосунки в колективі Ступінь безпосереднього контролю за працею з боку керівника Ставлення (взаємини) безпосереднього керівника

 

На думку Ф.Герцберга, фактори, що викликають задоволеність і незадоволеність працею не слід протиставляти. Кожна з цих груп факторів знаходиться ніби-то у власній шкалі вимірювання, де одні діють в діапазоні від (–) до (0) (гігієнічні), а інші – від (0) до (+) (мотивуючі).

Почуття задоволеності роботою спричиняють тільки мотиваційні фактори, використання яких підвищує задоволеність від нейтрального стану (0) до (+).

 

Питання 3. Процесуальні теорії мотивації

Процесні теорії мотивації наголошують, що поведінка людей в організації визначається не тільки потребами. Згідно з процесним підходом поведінку робітника в організації разом з потребами обумовлюють:

1) сприйняття робітником даної конкретної ситуації;

2) очікування робітника, пов’язані з даною конкретною ситуацією;

3) оцінка робітником можливих наслідків обраного типу поведінки.

З поміж багатьох процесних теорій мотивації розглядемо такі:

· теорія очікувань В.Врума;

· теорія справедливості С.Адамса;

· модель Портера – Лоулера;

· терія постановки цілей;

· терія партисипативного управління.

В основу "теорії очікувань В. Врума" покладено наступну тезу: щоб людина була мотивована до певної діяльності, її досягнення в цій діяльності необхідно винагороджувати. При цьому сила прагнення до отримання винагороди залежить від трьох ситуаційних факторів.

Зв΄язок між зазначеними факторами і визначає ступінь мотивованості робітника (рис.11.3).

 

 

 

Рис. 11.3. Модель мотивації за В.Врумом

 

 

Якщо очікування високі, то сила спонукаючого мотиву зростає (рис. 11.4).

 

                                                                                                   

 

 

 

 

Рис.11.4. Кількісна оцінка ступеня мотивації за В. Врумом

 

Ступінь відповідних очікувань оцінюється в межах від 0 до 1:

¾ якщо людина вважає, що результат і виконання не залежать від її зусиль, і відповідно отриманий результат не гарантує отримання певної винагороди, то очікування дорівнюють 0;

¾ якщо людина вважає, що результат залежить від зусиль, і відповідно отриманий результат призведе до отримання певної винагороди, то очікування дорівнюють 1.

Цінність (валентність) винагороди також оцінюється кількісно: у межах від -1 до +1, або за бальною шкалою (як правило 5-ти бальною).

“Теорією справедливості” Стейсі Адамса передбачається, що люди суб’єктивно оцінюють співвідношення отриманої ними винагороди за виконання певної роботи до зусиль пов’язаних з її виконанням і порівнюють таке співвідношення з тим, що отримали інші робітники. За результатами порівняння виникає відчуття: або справедливості, або несправедливості.

Базою порівняння стає співвідношення «вихід/вхід»:

- “входи” – індивідуальні властивості робітника, які він вкладає у виконувану ним роботу (освіта, досвід, кваліфікація здібності, зусилля, що прикладаються для виконання роботи тощо);

- “виходи” – все те що робітник отримує за виконання роботи (заробітна платня, премії, пільги, визнання заслуг, просування за службою тощо).

 

Справедливість робітник відчуває у ситуації, коли його власний коефіцієнт виходу/входу приблизно дорівнює аналогічному коефіцієнту об’єкта, обраного для порівняння. Якщо баланс співвідношень вихід/вхід порушується, то у робітника виникає відчуття несправедливості.

Коли робітник відчуває несправедливість, виникає напруженість, відчуття внутрішньої суперечливості, котрі і примушують його діяти у бік коригування ситуації, досягнення відповідного балансу, забезпечення справедливості. Способами досягання справедливості при цьому можуть бути (табл.11.3):

Таблиця 11.3

Можливі типи реакцій робітника на несправедливість

І	ІІ	ІІІ	IV	V	VI
Людина вирішує, що необхідно зменшити витрати зусиль. Результат: зниження інтенсивності праці	Людина робить спробу збільшити винагороду. Методи: вимога підвищення оплати, покращення умов праці, просування за службою	Людина проводить переоцінку своїх можливостейМожливе зниження рівня впевненості в собі, зниження показників в роботі	Людина може зробити спробу вплинути на організацію і на осіб з якими себе порівнює з метою домогтися збільшити їх зусилля або зменшити винагороду	Людина може змінити об’єкт порівняння, вирішуючи, що вона знаходиться в особливих умовах, і знаходить більш вдалий об’єкт для порівняння	Людина може перейти працювати в інший підрозділ, або зовсім покинути організацію

Модель Портера-Лоулера являє собою комплексну теорію мотивації і включає в себе елементи теорії очікувань і теорії справедливості. На думку її авторів, мотивація є одночасно функцією потреб, очікувань і сприйняття робітниками справедливої винагороди (рис. 11.5).

 

 

Рис. 11.5. Модель Портера-Лоулера

Відповідно до моделі Портера-Лоулера:

· рівень зусиль, що витрачаються (3) залежить від цінності винагороди (1) і від впевненості в наявності зв'язку між витратами зусиль і винагородою (2);

· на результати, досягнуті працівником (6), впливають три фактори: витрачені зусилля (3), здібності і характерні особливості людини (4), а також від усвідомлення нею своєї ролі в процесі праці (5);

· досягнення необхідного рівня результативності (6) може призвести до внутрішньої винагороди (7а), тобто відчуття задоволеності роботою, компетентності, самоповаги, і зовнішньої винагороди (7б) — похвала керівника, премія, просування за службою тощо;

· пунктирна лінія між результатами і винагородженням, що сприймається як справедливе (8) виходить з теорії справедливості і показує, що люди мають власну оцінку ступеня справедливості винагороди;

· задоволення є результатом зовнішнього і внутрішнього винагородження з урахуванням їх справедливості;

 

Ця оцінка буде впливати на сприйняття людиною майбутніх ситуації.

Модель Портера-Лоулера дозволяє зробити такі висновки:

1) результативна праця призводить до задоволення, а не навпаки – задоволення призводить до досягнення високих результатів в праці;

2) мотивація не є простим елементом. Для забезпечення її ефективності необхідно об’єднати в єдину систему: зусилля, здібності робітників, результати їх праці, винагороду і задоволення.

Теорія постановки цілей виходить з того, що поведінка людини залежить від характеру цілей, які перед нею ставить менеджер.

Між характеристиками цілей і характеристикою виконання існує певна і достатньо тісна залежність.

Так серед основних характеристик цілей, які безпосередньо впливають на ступінь мотивованості працівників виділяють:

Складність: чим складніше ціль, тим кращих результатів добуває людина;

Специфічність: кількісна ясність цілей, їх точність і визначеність;

Прийнятність: сприйняття загальної мети організації як власної, яка відповідає власним цілям і потребам;

Прихільність: готовність докладати певні зусилля для виконання завдань і досягнення поставленої мети

Теорія партисипативного управління виходить з бажання більшості людей брати участь в різних формах внутрішньоорганізаційної діяльності, в першу чергу, в процесі прийняття рішень, які вони ж будуть виконувати.

Основні принципи партисипативного управління:

· 1) добровільний характер участі працівників в управлінні за допомогою роботи у малих групах;

· 2) робота працівників у малих групах має бути регламентованою, також повинен існувати регламент в інших формах участі;

· 3) відсутність санкцій працівників за висунення ними ідей та пропозицій;

· 4) всі напрацювання працівників мають розглядатися, необхідний зворотний зв'язок щодо будь-якої ідеї;

· 5) всі ідеї, що знайшли схвалення мають впроваджуватися;

· 6) суперечності між керівниками та підлеглими не носять виявленого характеру, немає розподілу на «ми» й «вони», колектив сприймає себе як команду.

 

Контрольні запитання

1. Дайте визначення поняттям «мотивація», «моти», «мотиваційний процес». Як пов’язані з мотивацією потреби, стимули?

2. Охарактеризуйте зміст основних етапів мотиваційного процесу.

3. Які основні тези мотиваційної теорії А. Маслоу?

4. Що спільного і чим відрізняються змістовні теорії мотивації за К. Альдерфером, Д. МакКлеландом, Ф. Герцбергом?

5. Якими факторами визначається ступінь мотивованості працівників за теорією очікувань В. Врума?

6. За яких умов працівник відчуває справедливість щодо оцінки своєї праці? Які можливі типи реакції робітника на несправедливість?

7. Які основні фактори визначають ступінь мотивації працівників за моделлю Портера-Лоулера?

8. Якими характеристиками повинні володіти цілі, щоб справджувати мотиваційний вплив на працівників?

9. Яким чином необхідно мотивувати працівників за теорією партисипативного управління?

Тема 12. Методи менеджменту

1. Економічні методи

2. Адміністративно-правові методи

3. Соціально-психологічні методи

Методи менеджменту - це способи здійснення управлінських дій на персонал для досягнення цілей організації.

Розрізняють: економічні, адміністративно-правові і соціально-психологічні методи управління, які відрізняються способами і результативністю дії на персонал.

Питання 1. Економічні методи

Економічні методи є способами впливу на персонал на основі використання економічних законів.

Найбільш поширеними формами прямої економічної дії на персонал є:

Матеріальне стимулювання здійснюється шляхом встановлення рівня матеріальної винагороди (заробітна плата, премії), компенсацій і пільг.

Стимулюючі виплати п рацедавець має право встановлювати у вигляді різних систем преміювання, стимулюючих доплат і надбавок з урахуванням думки представницького органу працівників. Такі системи можуть встановлюватися також колективними договорами.

Стимулюючі виплати встановлюються законодавчо для:

· Митних працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими, небезпечними і іншими особливими умовами праці, роботах у місцевостях з особливими кліматичними умовами;
· Митних працівників, зайнятих на виконанні робіт в умовах, що відхиляються від нормальних.

Гарантії – це засоби, способи та умови, за допомогою яких забезпечується здійснення наданих працівникам прав у сфері соціально-трудових відносин.

Компенсації – це грошові виплати, встановлені з метою відшкодування працівникам витрат, пов'язаних з виконанням ними трудових чи інших передбачених законом обов'язків.

Працівникам надаються гарантії і компенсації в наступних випадках:
- при напрямі в службові відрядження;

- при переїзді в іншу місцевість;

- під час виконання державних або громадських обов'язків;

- при поєднанні роботи з навчанням;

- при вимушеному припиненні робіт не з вини працівника;

- при наданні щорічної оплачуваної відпустки;

- у випадках припинення трудового договору у зв'язку з ліквідацією організації, невідповідності працівника займаної посади або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, заклику працівника на військову службу та ін..

Матеріальна допомога виплачується за рахунок прибутку у вигляді компенсацій у таких надзвичайних чи екстремальних ситуаціях, як:

- смерть співробітника або його близьких родичів;

- весілля співробітника або його близького родича;

- придбання ліків або оплата лікування співробітника,

- нещасні випадки (пожежа, аварія, травма, загибель майна);

- придбання путівок до чергової відпустки;

- завершення творчої роботи (книги, дисертації і тому подібне)

Матеріальна допомога виплачується за особистою заявою співробітника за розпорядженням керівника організації і є епізодичною формою матеріального стимулювання праці.

Пільги і привіле ї можуть включати:

- пенсійне забезпечення (відкладене фінансування за допомогою вкладу, який надає право на гарантований доход для працівника або його утриманців при виході на пенсію:

- забезпечення особистої безпеки (підвищення індивідуальної безпеки відносно випадків хвороби, подій або скорочення штатів);

- забезпечення особистих потреб (реалізація певних особистих потреб і відповідальності, наприклад, турбота про дітей, фінансове консультування, сприяння відпочинку);

- фінансове сприяння, допомога (кредити або допомога при купівлі житла, знижки, членські внески);

- надання транспортних засобів і бензину організації (диференціація менеджерів по статусу і посаді шляхом надання їм автомобілів різної міри престижності);

- сприяння в підвищенні рівня життя працівників(обіди, що субсидуються, знижки на одяг, відшкодування телефонних витрат, надання кредитних

Цінні папери, як один з економічних методів управління персоналом, є головним інструментом фондового ринку, негрошовим еквівалентом права на власність, реалізація якого здійснюється шляхом пред'явлення їх до оплати або продажу.

Економічний вплив на організацію вцілому може здійснюватися через:

 

1)планування, 2)фінансування, 3)кредитування, 4)ціноутворення, 5)економічне стимулювання, 6)господарський розрахунок, 7)бюджетний розрахунок

 

Питання 2. Адміністративно-правові  методи
Адміністративно-правові методи є способами здійснення управлінських дій на персонал, заснованими на владних стосунках, дисципліні і системі адміністративно-правових стягнень.

Розрізняють сім основних способів адміністративно-правового впливу:

1. Організаційна дія заснована на дії ухвалених внутрішніх нормативних документів, що регламентують діяльність персоналу: статут підприємства або організації, колективний договір між адміністрацією і трудовим колективом, Правила внутрішнього трудового розпорядку, організаційна структура управління, штатний розклад підприємства, положення про структурні підрозділи, посадові інструкції співробітників і організація робочих місць.

Ці документи можуть бути оформлені у вигляді стандартів підприємства і вводяться в дію обов'язково наказом

2. Розпорядницька дія спрямована на досягнення поставлених цілей управління, дотримання вимог внутрішніх нормативних документів і підтримку заданих параметрів системи управління шляхом прямого адміністративного регулювання: накази, розпорядження, вказівки, інструкції, цільове планування, нормування праці, координацію робіт і контроль виконання.

Наказ є найбільш категоричною формою розпорядливої дії і зобов'язує підлеглих точно виконувати прийняті рішення у встановлені терміни. Невиконання наказу спричиняє за собою відповідні санкції з боку керівництва. Накази видаються від імені керівника організації.

Розпорядження на відміну від наказу не охоплює усі функції організації, обов'язково для виконання в межах конкретної функції управління і структурного підрозділу. Розпорядження видаються зазвичай від імені заступників керівника організації по напрямах конкретної роботи.

Вказівки і інструкції є локальним видом розпорядницької дії, ставлять метою оперативне регулювання управлінським процесом і спрямовані на обмежене число співробітників.

Інструктаж і координація робіт розглядаються як методи керівництва, засновані на навчанні підлеглих правилам виконання трудових операцій.

3. Дисциплінарна відповідальність і стягнення. Дисципліна - це обов'язкове для усіх працівників підпорядкування правилам поведінки, визначеними відповідно до Трудового кодексу, інших законів, колективного договору, угод, трудового договору і локальних нормативних актів організації. Працедавець зобов'язаний створювати умови, необхідні для дотримання працівниками дисципліни праці. Трудовий розпорядок організації визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку.

За здійснення дисциплінарного проступку, тобто невиконання або неналежне виконання працівником з його вини покладених на нього трудових обов'язків, працедавець має право застосувати наступні дисциплінарні стягнення: догана, звільнення, пониження кваліфікаційного класу, переведення на нижчеоплачувану роботу строком до трьох місяців.

Дисциплінарні стягнення накладаються керівником організації, а також посадовцями організації, яким у встановленому законом порядку делеговані ті, що відповідають

5. Матеріальна відповідальність сторони трудового договору настає за збиток, заподіяний нею іншій стороні цього договору в результаті її протиправної поведінки, дії або бездіяльності, якщо інше не передбачене Кодексом і іншими законами.

6. Адміністративна відповідальність і стягнення застосовуються у випадках здійснення адміністративних правопорушень, перелік яких з боку фізичних і юридичних осіб встановлений Трудовим Кодексом.
За здійснення адміністративних правопорушень можуть встановлюватися і застосовуватися наступні адміністративні покарання: попередження; штраф; виправні роботи; адміністративний арешт тощо.

7. Кримінальна відповідальність набуває чинності у випадках скоювання злочинів, які характеризуються як суспільно небезпечні діяння у вигляді активних протиправних дій. Кримінальна відповідальність застосовується до фізичних осіб, встановлюється тільки судом і тільки на законних підставах.

В практиці служб, персоналом найчастіше зустрічаються факти з числа кримінальних злочинів пов'язані з посяганнями на особу і на власність. Сюди відносяться:
перевищення влади і повноважень (дрібні розкрадання майна, наклеп, образа, переслідування за критику);

- самоправство (зловживання службовим станом, халатність, отримання або дача хабаря, посадовий підлог);

- порушення законів про працю (звільнення вагітної жінки або годуючої матері, викрадення або підробка документів)

Питння 3. Соціально-психологічні  методи

Соціально-психологічні методи - це способи здійснення управлінських дій на персонал, засновані на використанні закономірностей соціології і психології. Ці методи спрямовані як на групу співробітників, так і на окремих осіб.

По масштабах і способах впливу їх можна розділити на:

соціологічні – за змістом і цільовою спрямованістю є відображенням об'єктивних соціальних зв'язків і стосунків усередині трудових колективів і між ними. Вони забезпечують формування і розвиток трудових колективів шляхом управління свідомістю і поведінкою людей через фактори їхньої діяльності. Такими факторами є потреби, інтереси, мотиви, ідеали, цілі, нахили тощо.

психологічні – використовуються з метою гармонізації стосунків працівників фірми і встановлення сприятливого психологічного клімату. Об'єктом психологічних методів управління на рівні підприємства є індивід, а метою – управління психічною діяльністю особистості кожного працівника для раціонального регулювання його поведінки.

Управління здійснюється через взаємодію людей і керівникові у своїй діяльності необхідно враховувати закони динаміки психологічних процесів, міжособових стосунків, групової поведінки

Закон невизначеності відгуку (закон залежності сприйняття людьми зовнішніх дій від відмінності їх психологічних структур) встановлює, що різні люди і навіть одна людина в різний час і можуть по-різному реагувати на однакові дії. Це призводить до нерозуміння потреб, очікувань, особливостей сприйняття індивіда в тій або іншій конкретній діловій ситуації.

Закон неадекватності відображення людини людиною полягає в тому, що жодна людина не може осягнути іншу людину з такою мірою достовірності, яка була б достатньою для ухвалення серйозних рішень відносно даної людини. Цей закон враховує безперервну мінливість природи і суті людини відповідно до закону вікової асинхронности. Будь-хто, навіть доросла людина певного календарного віку в різні моменти життя може знаходитися на різних рівнях фізіологічного, інтелектуального, емоційного, соціального, мотиваційно-вольового рішення. Крім того, усвідомлено або інтуїтивно людина намагається захиститися від спроб зрозуміти його особливості щоб уникнути небезпеки потрапити під вплив людини, схильної до маніпулювання людьми.
В результаті, користуючись різними захисними прийомами, людина демонструє себе людям таким, яким він хотів би, щоб його бачили інші

Пізнанню реального психологічного портрета особи сприяють принцип універсальної талановитості (немає людей нездібних, є люди, зайняті не своєю справою), принцип розвитку (здібності розвиваються в результаті зміни умов життя особи і інтелектуально-психологічних тренувань), принцип невичерпності (жодна оцінка людини за його життя не може вважатися остаточною).

Закон неадекватності самооцінки враховує, що психіка людини є органічною єдністю двох складових: усвідомленого (логічно-розумового) і неусвідомленого (емоційно-чуттєвого, інтуїтивного), складаючи як би надводну (видиму) і підводну (приховану) частині айсбергу

Зако