Прикладні моделі оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства

 

З-поміж різноманітних методів оцінки конкурентосп­роможності потенціалу підприємства найцікавішими для дослід­ника є прикладні моделі, які поєднують кілька класифікаційних ознак, тому цілком справедливо буде докладніше розглянути принаймні чотири з них:

1) індикаторний метод оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства за економічними та соціальними стандартами;

2) метод експертних оцінок;

3) метод набору конкурентоспроможних елементів;

4) метод балів.

Індикаторний метод оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства за економічними та соціальними стандартами дає можливість інтегрально оцінити конкурентоспроможність потенціалу підприєме­ць з економічного й соціального боку, що є дуже суттєвим на даному етапі розвитку виробничих систем.

Різні співвідношення доходів і ресурсів у порівнянні з аналогічними стандартами які визначаються критеріально-експертним способом, дають можливість оцінити конкурентоспроможність потенціалу підприємства. Така оцінка формується на основі використання ряду показників і стандартів, при досягненні яких підприємство стає конкурентоспроможним.

Стандарти конкурентоспроможності потенціалу підприємства поділяються на економічні і соціальні.

Оцінка конкурентоспроможності потенціалу підприємства за економічними стандартами проводиться не менш ніж по п'ятьох показниках: за ефективністю використання речових та інформаційних ресурсів, економічного простору, часу, технології, за рівнем доходів. За індикатори і відповідні їм показники можна взяти:

1. Індикатор використання ресурсів:

 

,                 (5.1)

 

де К_дн – коефіцієнт доходу підприємства, розраховується як розподіл чистого прибутку в бюджет і соціальні фонди; К_рн – коефіцієнт ресурсів підприємства, розраховується співвідношенням ресурсів авансованих підприємством до ресурсів, використаних підприємством.

 

2. Індикатор використання праці:

 

,              (5.2)

 

де ЧП_п – чистий прибуток підприємства; ВРМ_п – вартість робочих місць підприємства, тобто середньорічна вартість робочого місця підприємства, що визначається порівнянням середньорічної вартості основних засобів й середньорічної кількості робочих місць.

 

3. Індикатор місткості ринку:

 

,                (5.3)

 

де БП_п – операційний прибуток; ПМР_п – прибутковість місткості ринку даного товару, яка визначається сукупним грошовим попитом за відрахуванням тієї умовної частини попиту, яка спрямовується на відшкодування витрат на виробництво і реалізацію товару.

 

4. Індикатор прибутковості:

 

,             (5.4)

 

де ВДП_р – валовий доход підприємства в розрахунку на одного працівника; КомВДП_р – валовий доход, що одержують у комерційній сфері діяльності в цілому в економіці країни.

 

5. Індикатор використання ресурсів часу:

 

,                  (5.5)

 

де  - час, протягом якого був отриманий валовий дохід підприємства;  - час, необхідний для збільшення цього показника вдвічі.

 

Наведені показники зіставляються з аналогічними норматив­ними або фактичними показниками конкурентів, що дає змогу оцінити індивідуальний рівень конкурентоспроможності потен­ціалу підприємства за економічними стандартами.

Відносно встановленого рівня конкурентоспроможності потенціалу підприємства залежно від глобалізації цілей дослідження будується матриця конкурентоспроможності потенціалу підприємства (МКПП), у якій відображаються відносні величини вибраних стандартів (індикаторів) і їх відсотково-бальне вираження.

На основі матриці конкурентоспроможності складається таблиця резервів і втрат потенціалу підприємства і проводиться її аналіз.

Резервами для підприємства є різниця між більш високими показниками того чи іншого стандарту (індикатора) і реальною величиною показників самого підприємства.

Витратами є різниця між величиною порогового рівня стандарту і величиною цього стандарту для підприємства.

Крім точних даних про резерви і втрати, спеціалісти повинні знати обсяги інвестицій (І), час (t), економічний ефект (Е_е), що потрібні для прийняття рішення про заходи щодо підвищення рівня того чи іншого індикатора (стандарту). Для кінцевих висновків потрібно розрахувати два показники:

1) коефіцієнт використання інвестицій:

К_еі = Е_е/І→ max                                         (5.6)

 

2) інтегральний коефіцієнт ефективності використання інвестицій і часу:

 

К_інт = К_еі/ t → max                                         (5.7)

 

де t  - це проміжок часу між інвестуванням капіталу і отриманням ефекту.

 

Результати проведених розрахунків зводяться в таблицю для вибору стратегії стосовно підвищення конкурентоспроможності потенціалу підприємства.

Представлений аналіз необхідно доповнити дослідженням динаміки резервів, втрат та інтегрального коефіцієнта ефективності – темпи зміни (Т).

Коефіцієнт успіху в галузі підвищення конкурентоспроможності потенціалу підприємства розраховується так:

 

У = (Т К_інт – Т_зВ)/Т_зР                                      (5.8)

 

Крім економічних стандартів, велику роль в оцінці конкурентоспро­можності потенціалу підприємства відіграють соціальні стандар­ти, тобто нормативи, які характеризують соціальну конкуренто­спроможність потенціалу підприємства або соціальну якість підприємства. Ця оцінка базується на результатах чотирьох рей­тингів, а саме:

- рейтинг споживачів (Рс),

- діловий рейтинг (Рд),

- рейтинг престижу (Рп),

- міжнародний рейтинг (Рм).

Порівнюючи сумарні бали оцінки рейтингів власних і рейтингів конкурентів, отримується показник, який відображає рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства за соціальними стандартами:

 

       (5.9)

 

Якщо ≥  виконується, то підприємство може вважати себе конкурентоспроможним на даний момент у соціальному плані; якщо ні – то неконкурентоспроможним.

За позитивних значень загальних коефіцієнтів ефективності за економічними і соціальними стандартами показник конкуренто­спроможності потенціалу підприємства має такий вигляд:

 

    .            (5.10)

Метод експертних оцінок використовується за недостатнього інформаційного забезпечення. Експерти (компетентні спеціалісти, які добре знають проблему) оцінюють конкурентоспромож­ність потенціалу підприємства з позиції управління підприємством, виробництва, маркетингу, кадрів, продукту, фінансів.

Експертний метод оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства використовується при наявності кваліфікованої експертної групи (не менш 7 чоловік). Як можливе наближення конкурентоспроможності потенціалу можна представити в сумі доданків, з обґрунтованими експертним шляхом ваговими коефіцієнтами:

 

                    ,                     (5.11)

 

де КПФ_і – оцінюваний конкурентоспроможний потенціал фірми;              

К_і – вагомий коефіцієнт i-тогододанку конкурентоздатності потенціалу підприємства;

П_ij – i-тийдоданок j-того конкурентоспроможного потенціалу підприємства.

Метод набору конкурентоспроможних елементів забезпечує поетапне дослідження конкурентоспроможності потенціалу під­приємства, починаючи з порівняльної оцінки найвагоміших скла­дових: конкурентоспроможність продукції, конкурентоспромож­ність системи управління, конкурентоспроможність техніко-технологічної бази і т. ін.

Це синте­зований метод визначення конкурентоспроможності потенціалу підприємства, побудований на посилці, що конкурентоспромож­ність продукції підприємства є її головною складовою.

Алгоритм застосування даного методу є таким:

1.Передовсім формується перелік індикаторів, які беруть за базу оцінки конкурентоспроможності конкретного виду продукції, що оцінюється.

2. Експертним способом для кожного індикатора встановлю­ється його вагау загальній оцінці.

3.Службою маркетингу підприємства-об'єкта оцінки пропо­нується n-вибір підприємств з аналогічною продукцією, які є найближчими конкурентами.

Важливе значення для оцінки конкурентоспроможності поте­нціалу підприємства відіграє правильний вибір підприємств-конкурентів для дослідження. При цьому існує кілька підходів до визначен­ня таких підприємств:

1) вибір найближчих конкурентів;

2) вибір сильніших конкурентів (з більшою часткою ринку);

3) вибір підприємств, яким належить значна сумарна частка ринку (понад 50 %);

4) вибір усіх діючих конкурентів у рамках географічних меж ри­нку;.

5) вибір усіх можливих конкурентів.

4. На підставі отриманої інформації будують матрицю визначення конкурентоспроможності одиниці продукції підприємства, що служить об'єктом оцінки.

5.За допомогою абсолютних значень вибраних індикаторів визначають ранги одиниці продукції.

6.Обчислюють зважений на вагу індикатора загальний ранг одиниці продукції кожного підприємства, що бере участь у маси­ві оцінки.

7. Після встановлення загальних рангів знаходять підприємство-лідер (L) та підприємство-аутсайдер (A)щодо даної одиниці продукції, а також діапазон відстані аутсайдера від лідера за формулою:

                D_v = Rang_A – Rang_L              (5.12)

 

Радіус кола лідерів (аутсайдерів) дорівнює чверті відстані аут­сайдера від лідера (D_v).

8. Конкурентоспроможність одиниці продукції визначають за формулою:

 

               Ksop_ia = (Rang_A – Rang _i) / D_v                     (5.13)

 

9. Для визначення конкурентного статусу підприємства за всією номенклатурою продукції, що її воно виготовляє, необхідно про­вести аналогічні розрахунки для всіх видів продукції, а потім звести отримані результати в підсумкову таблицю, де має бути наявна також інформація щодо структури виробництва продукції за проектною потужністю та фактичними обсягами продажу.

10. Ранг конкурентоспроможності потенціалу підприємства визначається за формулою:

 

           Rang _КПП = Ksop _ia × (1- RKS_ia)                (5.14)

 

11. Рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства розраховується, як середній ранг конкурентоспроможності за всією номенклатурою продукції.

Конкурентоспроможність продукції, без сумніву, є головною складовою конкурентоспроможності потенціалу підприємства, але не треба забувати, що до його складу входять такі важливі елементи, як виробничий, фінансовий, управлінський тощо поте­нціали, конкурентоспроможність яких треба враховувати, визна­чаючи остаточний рівень конкурентоспроможності потенціалу.

Запропонована методика визначення конкурентоспроможності потенціалу підприємства не претендує на бездоганність, але має певні переваги в практичному використанні, оскільки може дава­ти прийнятні (більш-менш точні) результати навіть в обмежено­му інформаційному просторі.

Особливе місце серед прикладних моделей оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства займають матричні методи. Сутність матричних методівполягає у визначенні кількісного значення інтегрального рейтингового показника конкурентоспроможності окремого підприємства або у графічному визначенні його конкурентної позиції у матриці конкурентоспроможності за певними параметрами.

Один з поширених матричних методів - метод балів. Його застосування передбачає виконання наступних етапів:

1. Формування матриці вихідних оціночних показників, до складу якої входять т ключових показників конкурентоспроможності для п об'єктів.

2. Ранжирування оціночних показників за ступенем вагомості.

3. Побудова вектора, що складається з максимальних значень за кожним з т показників.

4. Складання нормалізованої матриці Х' шляхом стандартизації вихідної матриці відносно відповідного показника еталонного підприємства.

5. Розрахунок балів, отриманих підприємствами за певним оціночним показником шляхом порівняння їх фактичних значень з найкращими в даній сукупності.

6. Отримання узагальненої бальної оцінки конкурентоспроможності та ранжирування підприємств у порядку зростання інтегрального показника.

Застосування цього методу дозволяє не тільки визначити основних конкурентів та місце, в конкурентній боротьбі підприємства, яке оцінюється (за критерієм максимуму набраних балів), а й кількісно оцінити відставання від найбільш конкурентоспроможного підприємства.