Тема 2. Методологічні основи наукової творчості й пізнання

 

1. Методи активізації творчого мислення

2. Наукове дослідження та його методологія

3. Методи наукових досліждень

4. Гіпотези в наукових дослідженнях

5. Адаптовані й специфічні методи дослідження в журналістикознавстві

 

 

1. Методи активізації творчого мислення

 

Платон: творчість — божественна здібність, споріднена з особливим видом безумства.

Християнство: творчість — найвищий прояв божественного в людині.

Кант: творча діяльність протистоїть раціональній. Творчість — це одна з рис генія.

Психоаналіз: творчість належить до сфери несвідомого, тому її неможливо дослідити.

Творчість — це мислення в його найвищій формі, що виходить за межі свідомого, а також діяльність, які створюють щось принципово нове. Творчість передбачає, що її новизна перебуває на світовому рівні.

Творчість містить: постановку чи вибір завдання, пошук умов або способу його вирішення і, нарешті, створення нового.

В основі творчості лежить не логіка, а інтуїція [3]. Інтуїція проходить низку етапів:

— накопичення й несвідоме розподілення образів і абстракцій у пам’яті;

— неусвідомлене комбінування і переробка нагромаджених абстракцій, образів і правил для вирішення конкретного завдання;

— чітке усвідомлення завдання;

— несвідоме знаходження рішення, яке задовольняє сформульоване завдання.

Несподіване знаходження рішення на останньому з етапів завдання називають інсайтом.

Творчі здібності містять:

— інтереси й схильності;

— темперамент (емоційність);

— розумові здібності.

Мотивацією творчості можуть бути потреби:

— біологічні (нп. полегшення умов життя, скорочення енерговитрат — при винахідництві);

— соціальні (нп: матеріальна вигода, слава, відомість, статус);

— ідеальні (нп: жадоба пізнання).

У творчості видом мислення є уява. Види уяви:

— логічна (виводить майбутнє із сучасного);

— критична (виявляє недосконалості в сучасному й шляхи їх подолання в майбутньому);

— творча (породжує абсолютно нові ідеї, що базуються на дійсності).

Методи творчості:

1) Цвіккі: а) сформулювати проблему; б) перелічити всі характеристики об’єкта чи процесу; в) встановити можливі границі зміни цих харакетристик; г) комбінуючи всі варіанти змін характеристик, отримати нові варіанти рішення; ґ) вибрати оптимальні рішення.

2) асоціативні методи: базуються на асоціаціях між словами, поняттями, думками;

3) метод мозкового штурму: дві незалежні й ізольовані групи — одна генерує ідеї, друга їх критикує;

4) метод колективного блокнота: формулюють проблему, її записують у блокноти й роздають на певний час дослідникам, дослідники записують можливі способи її вирішення, через певний час блокноти збирають і роблять колективне обговорення;

5) Кунце: метод каталога: пов’язати проблему з першим словом, узятим з книги, словника тощо;

6) Вайтинг: метод фокальних об’єктів: випадково беруть слово, виділяють його властивості, а далі ці властивості приписують вирішуваній проблемі.

Сучасна наука базується на колективній творчості.

 

2. Наукове дослідження та його методологія

 

Наукове дослідження — це вивчення явищ і процесів, аналіз впливу на них різноманітних чинників, а такожє вивчення взаємодії між явищами з метою отримання переконливо доведених і корисних для науки і практики рішень з максимиальним ефектом.

Сучасна наука базується без доведення на таких постулатах:

— про об’єктивне існування навколишнього світу;

— про постійність його законів;

— про відносність істини.

Виділяють:

— об’єкт дослідження (фрагмент реального світу, який досліджують);

— предмет дослідження (аспект, який досліджують в об’єкті).

Особливості об ’ єкта дослідження:

— він повинен бути не до кінця дослідженим;

— динамічність об’єкта (об’єкти змінні в часі, стохастичні);

— подільність об’єкта (до окреми складових об’єкта можна застосовувати різні методи дослідження);

— вказання нових проблем у дослідженні об’єкта.

Об’єкти бувають:

— емпіричні (природні та штучні) й теоретичні;

— прості й складні.

Важливо відділити об’єкт від середовища, яке впливає на нього.

Предметом дослідження можуть бути:

— причини виникнення явища;

— закономірності розвитку й змін явища;

— закономірності зв’язку явища з іншими явищами чи процесами;

— властивості явища, його якості тощо.

Обов’язково визначають мету дослідження та завдання, які ведуть до досягнення цієї мети.

В основі наукового дослідження лежать філософські закони:

— єдності й боротьби протилежностей;

— переходу кількісних змін у якісні;

— заперечення заперечення.

Сукупність постулатів науки, філософських законів, методів дослідження становлять її методологію.

 

 

3. Методи наукових досліждень

 

3.1. Класифікація методів

 

Таблиця Х

Методи наукових досліджень

Загальнонаукові методи	Конкретнонаукові методи
	теоретичні	емпіричні
Аналіз — традиційний — системний Синтез Індукція Дедукція Аналогія Моделювання Абстрагування Конкретизація Ілеалізація Узагальнення	Формалізація Гіпотетичний Аксіоматичний Історичний Логічний	Порівняння Підрахунок Вимірювання Спостереження Експеримент

 

Найчастіше під час проведення досліжень використовують одночасно кілька методів досліження.

Крім методів, використовують допоміжні теоретичні прийоми дослідження. До їх числа належить класифікація, різновидами якої є групування і типологізація [4], а також систематизація (групування великих масивів даних).

 

2. Загальнонаукові методи

 

Аналіз (традиційний) — це метод дослідження, в процесі якого виконують практичне або уявне розчленування об’єкта дослідження.

Системнийаналіз — це метод дослідження, в процесі якого об’єкт вивчають як сукупність взаємопов’язаних елементів, що утворюють єдине ціле.

Система — це цілісний об’єкт, що складається з множини окремих елементів, які перебувають у зв’язках один з одним. Якщо з системи уявно забрати елементи, то те, що залишається, (зв’язки) називають структурою.

Основні системні принципи:

а) об’єкт складається з окремих елементів;

б) система володіє зовсім іншими властивостями, ніж кожен з її елементів;

в) взаємозалежність елементів системи один від одного, їх залежність від розташування в системі;

г) залежність поведінки системи від поведінки її окреммих елементів, їх властивостей і вструктури;

ґ) залежність системи від впливу зовнішнього середовища, пристосування системи до зміни умов;

д) ієрархічна будова системи: кожен елемент системи може складатися з окремих піделементів і мати свою власну підструктуру.

Синтез — це метод дослідження, в процесі якого виконують практичне або уявне об’єднання в єдине ціле складових об’єкта, розчленованого в процесі аналізу.

Індукція — це метод дослідження, в процесі якого загальний висновок про характеристику всієї множини елементів роблять на підставі вивчення цих характеристик у частині цієї множини.

Дедукція — це метод дослідження, в процесі якого будь-якому елементу множини приписують ті характеристики, які приписано усім елементам множини.

Аналогія — це метод дослідження, в процесі якого висновок про об’єкт чи явище роблять на підставі їх схожості з іншим об’єктом, який є уже відомим.

Моделювання — це метод дослідження, в процесі якого характеристики об’єкта вивчають на іншому об’єкті (моделі), спеціально створеному для такого дослідження.

Модель — це штучно створений людиною (наприклад, журналістом) уявний чи матеріальний об’єкт, що імітує функціонування якогось іншого реального об’єкта чи перебіг якогось процесу. Іншими словами, модель є аналогом, виконаним на іншій матеріальній основі, що з певною точністю відтворює реальний об’єкт. Наприклад, для вивчення новизни інформації журналіст може створити уявну модель отримувача інформації, який має певний банк інформації і на цій основі встановлює, яка саме інформація повідомлення є для нього новою, а яка — відомою.

У журналістикознавстві моделлю іноді називають також різні зразки, які служать еталоном для масового відтворення в повідомленнях ЗМІ.

Подамо кілька класифікацій моделей.

Перша класифікація поділяє моделі на такі види:

а) компонентні моделі (з чого складається Х);

б) прогностичні моделі (як буде поводити себе Х залежно від змін Y, зокрема від часових);

в) імітаційні моделі (зовні об’єкт Х повинен поводити себе так, як Y).

Друга класифікація виокремлює такі види моделей:

— ідеальні (наприклад: формули — статистичні, логічні), інформаційні, або кібернетичні (наприклад, масив норм редагування й алгоритми редагування, які є моделлю штучного інтелекту редактора) й матеріальні (наприклад, комп’ютер як модель отримувача інформації);

— аналітичні, або розпізнавальні (наприклад, модель аналізу зібраних журналістом документальних даних для написання в майбутньому повідомлення), чи синтетичні, або породжувальні (наприклад, модель породження — написання — повідомлення для ЗМІ).

Згідно з третьою класифікацією моделі поділяють на такі види:

— математичні (у вигляді формул);

— алгоритмічні (у вигляді методів й алгоритмів);

— програмні (у вигляді програм, записаних кодами команд процесора, що функціонують на комп’ютерах).

Розроблення моделі передбачає необхідність створення в уяві ідеального образу реального об’єкта, тобто його „ідеалізації”, а далі — абстрагування від реального об’єкта, тобто усунення в ідеальному образі його неістотних деталей. Розроблення моделі — це результат творчої діяльності дослідника, методи якої поки що мало досліджені.

Виділяють такі етапи створення моделей:

— дослідження функціонування реального об’єкта;

— системний аналіз об’єкта (поділ його на блоки й елементи і встановлення зв’язків між ними);

— створення (конструювання) гіпотетичної моделі реального об’єкта;

— експериментальна перевірка гіпотетичної моделі шляхом її тестування (тести — ті ж, що й для реального об’єкта);

— удосконалення гіпотетичної моделі, тобто створення (конструювання) робочої моделі;

— експериментальне визначення ефективності функціонування робочої моделі шляхом зіставлення результатів роботи реального об’єкта й робочої моделі;

— використання робочої моделі в дослідницькій та практичній діяльності.

Абстрагування — це метод дослідження, в процесі якого уявно відокремлюють несуттєві характеристики об’єкта від нього самого.

Конкретизація — це метод дослідження, в процесі якого об’єкт наділяють усіма його несуттєвими характеристиками, яких його позбавили в процесі абстрагування.

Ідеалізація — це метод дослідження, в процесі якого для об’єктів, що не можуть бути вивчені в досліді чи реальному світі, утворюють абстрактні об’єкти. Нп: точка, ідеальний газ, абсолютно чорне тіло тощо.

Узагальнення — це метод дослідження, в процесі якого переходять від окремого до загального.

 

3. Конкретнонаукові методи

 

3.1. Теоретичні методи

 

Формалізація — це метод дослідження, в процесі якого об’єкти позначають певними знаками, після чого за певними правилами їх вивчають. Нп: в математиці, хімії тощо.

Аксіоматизація — це метод дослідження, в процесі якого деякі твердження певної науки приймають без доведення як вихідні, а далі на основі цих тверджень за певними правилами виводять інші твердження. Такі множини тверджень називають науковими теоріями.

Гіпотетичний метод — це метод дослідження, в процесі якого формулюють гіпотезу (імовірно істинне твердження про якийсь об’єкт), яка вимагає перевірки — на практиці і в теорії.

Історичний метод — це метод дослідження, в процесі якого вивчають історичні факти і на їх основі уявно відтворюють історичний процес розвитку певного явища в хронологічній послідовності, що дає змогу отримати про нього нові додаткові знання. Основа цього методу — проведення на основі висунутої гіпотези цілеспрямованого пошуку нових додаткових знань (археологічний пошук, археографічний И, або, як його ше називають, — документальний). Різновидами історичного методу є також біографічний та історично-порівняльний.

Логічний метод — це метод дослідження, в процесі якого об’єкт вивчають з позиції його відповідності нормам логіки.

 

3.2. Емпіричні методи

 

Порівняння — це метод дослідження, в процесі якого об’єкти зіставляють з метою виявити їх схожі та відмінні характеристики.

Підрахунок — це метод дослідження, в процесі якого визначають число, що відтворює кількісне співвідношення однотипних об’єктів або їх характеристик. Підрахунок має підвидом цілу низку математико-статистичних методів (кореляційний аналіз, факторний аналіз, шкалювання тощо).

Вимірювання — це метод дослідження, в процесі якого кількісно визначають величину певної характеристики об’єкта шляхом зіставлення цієї величини з еталоном.

Спостереження — це метод дослідження, в процесі якого цілеспрямовано й організовано сприймають об’єкт дослідження та ведуть протокол його змін. Суб’єкт (дослідник) на об’єкт не ровинен впливати. Спостереження може вестися за допомогою спеціальних приладів чи інструментів. Види: хронометраж, анкетування (опитування), діагностика тощо.

Класифікація:

— за ступенем формалізації (формалізоване й неформалізоване);

— за місцем проведення (польове й лабораторне);

— за регулярністю (систематичне й несистематичне);

— за позицією спостерігача (включене й невключене);

— за контактом спостерігача з піддослідним (безпосереднє й опосередковане — за допомогою приладів, нп.: відеокамер).

Вимоги до спостереження:

— спостерігач жодним чином не повинен впливати на піддослідного, що найкраще забезпечує невключене спостереження);

— для усунення впливу спостерігача на піддослідного допустимим є створення в піддослідного хибного уявлення про мету спостереження.

Для цілей журналістикознавства під час спостереження можуть використовувати також методи психодіагностування.

Експеримент — це таке спостереження, в процесі якого суб’єкт дослідження (спостеріга) активно впливає на об’єкт, змінюючи його характеристики, умови існування, протікання в іншому напрямі відповідно до мети дослідження[5]. Нп: одні характеристики ізолюють, інші підсилюють тощо. Це дає змогу вивчити окремі характеристики об’єкта, а не їх сукупність. Одним із видів природного експерименту є тестування.

Види експерименту:

— лабораторний і польовий;

— відкритий і прихований;

Оосбливу роль в експерименті відіграє встановлення причиново-наслідкових зв’язків, що дає змогу формулювати функціональні залежності (наприклад, експериментальними дослідженнями встановлено, що складність тексту для отримувача в основному залежить від двох параметрів: довжин слів і довжин речень у повідомленні).

Причиново-наслідкові зв’язки повинні підпорядковуватися таким правилам:

— причина А повинна передувати наслідку Б;

— причина А повинна бути статистично пов’язана з наслідком Б;

— стосовно причини А не повинно бути альтернативної причини В, яка могла б вести до появи того ж наслідку Б.

Фактори, які загрожують отриманню під час експерименту коректних даних:

— позаекспериментальні події, що відбуваються під час експериментів, але впливають на піддослідних;

— зміни, що відбуваються з піддослідними під час експерименту, але пов’язані не з експериментальним впливом, а з розвитком об’єкта;

— вплив повторних тестувань;

— зміни в стані екпсериментатора (зміни в шкалах, калібруваннях, втома тощо);

— помилки в репрезентативності вибірок (наприклад, у підборі піддослідних для контрольної та експериментальної груп, відсіювання піддослідних з груп).

Для перевірки коректності отриманих результатів експеримент слід провестти в інший час та в інших умовах. Лише після цього отримані результати варто публікувати.

* * *

Методи дослідження можуть поєднуватися. Так, спостереження чи аналіз можуть поєднуватися з підрахунками чи вимірюваннями, моделювання може здійснюватися на засадах системного аналізу тощо.

Дані досліджень, виконаних будь-яким із перелічених методів, реєструють у робочихжурналах.

Отримані негативні результати щодо підтвердження робочих гіпотез, які не підтвердилися, також є науковим результатом, хоча й негативним. Як правило, такі результати або не оприлюднюють, або оприлюднюють короткі згадки про них у публікаціях, що описують гіпотези, які отримали експериментальне підтвердження.

 

4. Гіпотези в наукових дослідженнях

 

Гіпотеза (в наукознавстві) — сукупність виводів науки, які базуються як на істинних, так і на імовірнісно істинних твердженнях. Імовірнісно істинні твердження називають ще припущеннями.

Гіпотези висовують тоді, коли дослідник має обмежену кількість інформації, а зібрати необхідну її кількість з певних причин або важко, або неможливо.

Для опису одни і тих самих явищ в науці одночасно можуть використовувати різні гіпотези, навіть суперечливі. Більше того, гіпотези можуть навіть суперечити усталеним науковим теоріям. Єдина вимога до гіпотез — можливість їх перевірки на практиці. Гіпотези, які не витримують перевірки на практиці, відкидають.

Гіпотеза, яка пройшла перевірку практикою, стає теорією. З теорій намагаються вивести якомога більше наслідків (теорем).

Процес висунення й розвитку гіпотез:

— висування (вивчення об’єкта дослідження — за літературними даними й за власними практичними дослідженнями; передбачення можливості отримання нових даних);

— формулювання (свідоме й несвідоме обдумування проблеми, інстайт; висунення гіпотези; аргументування гіпотези; відбір методів її доведення);

— доведення (відбір оптимального методу доведення гіпотези; експериментальна перевірка гіпотези; уточнення та корегування гіпотези);

— результат доведення (доповнення існуючих гіпотез; відсіювання наявних гіпотез; висунення наслідків гіпотези; висування нових гіпотез; отримання нових знань).

Вимоги до гіпотези:

— не повинна суперечити відомим фактам і законам (можливі винятки);

— повинна мати найвищу імовірність істинності;

— повинна пояснювати явище;

— повинна мати можливість формалізації.

 

5. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві

 

Дослідник методології суспільних і гуманітарних наук Д. Кемпбел виділив у цих науках дві групи науковців:

— дослідники, які вимірюють, не думаючи;

— дослідники, які розмірковують, не вимірюючи.

Суспільне буття є складною нелінійною динамічною самоорганізованою системою. Такі системи досліджує синергетика. Синергетика твердить, що такі системи в принципі не можна описати однозначними функціональними залежностями на зразок шкільної формули y = f (x). У соціальних та гуманітарних науках відповідності, крім однозначних, можуть бути і багатозначними, і, навіть, протилежними (нп.: сприйняття людиною психолінгвістичних помилок). Тому тут використовують імовірнісні залежності y = f_p (x).

Основні проблеми в застосуванні методів у суспільних і гуманітрних дослідженнях порівняно з їх застосуванням у природничих науках (за Д. Кемпбелом):

— оскільки кожен дослідник прагне зменшити кількість досліджуваних змінних, то зменшення їх кількості може призвести до усунення саме тих змінних, які суттєво впливають на досліджуваний результат;

— якщо експеримент є лабораторним, то існує загроза втрати суспільних зв’язків, які можуть суттєво впливати на результат;

— найактуальнішою є проблема репрезентативності вибірки;

— існує проблема виявлення того, що виявляє піддослідний: справжню чи декларовану позицію?

— існує проблема виявлення того, чи можна поширювати виявлену під час експерименту ситуацію на всю генеральну сукупність — все суспільство?

У гуманітарних науках використання точних методів має обмеження, оскільки не завжди можливо серед великої кількості факторів, що впливають на об’єкт дослідження, виділити саме один досліджуваний фактор (як відомо, в суспільній сфері — на противагу сфері природничих наук — одночасно може впливати велика кількість факторів). Тому при дослідженні суспільних явищ, зокрема пов’язаних з дослідженням людини, коректні результати може давати застосування і якісних методів.

 

Таблиця Х

Порівняльна харакетристика кількісних і якісних методів досліджень

Порівнювані характеристики	Кількісні методи	Якісні методи
Призначення	Макросоціологічне дослідження	Мікросоціологічне дослідження
Мета застосування	Пояснити причини досліджуваного явища	Зрозуміти досліджуване явище (випадок, процес)
Дослідницькі задачі	Виміряти параметри явища; установити взаємозв’язки між окремими параметрами	Виявити загальну картину явища; створити загальну концепцію явища, інтерпретувати його
Позиція дослідника	«сторонній» спостерігач	«співчуваючий» учасник
У центрі уваги дослідників	Великі маси людей; соціальні структури й інститути; об’єктивні фактори; загальні соціальні процеси	Одна людина чи невелика кількість людей; суб’єктивні фактори; особливості, локальні процеси
Дослідницькі інструменти	Формалізовані, багато в чому однакові для всих дослідників	Неформалізовані, відтворюють індивідуальний досвід дослідника
Дослідницькі процедури	Стандартизовані; можливо їхнє дублювання	Менш стандартизовані; дублюються рідко
Одиниці аналізу	Факти, події, висловлювання, акти поведінки	Суб’єктивні значення для індивіда фактів, подій, висловлювань, актів поведінки
Логіка аналізу	Дедуктивна: від абстракції до фактів шляхом операціоналізації понять	Індуктивна: від фактів до концепцій
Основні способи аналізу	Класифікація шляхом узагальнення випадків; статистичний аналіз; систематизація	Опис випадків без їх узагальнення; виявлення оцінок; уявлення
Результати дослідження наводяться у вигляді	Кількісних показників, статистичних розподілів, шкальних показників тощо	Висловлювань, документів, інтелектуальних продуктів групових дискусій тощо

 

 

У журналістиці найчастіше використовують такі якісні й кількісні методи дослідження:

— аналіз (різновиди — літературознавчий, лінгвістичний, інформаційний, контент-аналіз, контент-моніторинг);

— спостереження (різновид — у формі опитування);

— експеримент (різновид — у формі опитування);

— синтез (у формі написання повідомлень).

У журналістикохзнавстві опитування використовують і в спостереженні, і в експерименті тому, що вивченню підлягають люди, для яких воно переважно є єдино можливим методом їх обстеження, адже методи безпосереднього дослідження стану мозку людини в наш час украй обмежені.

Опитування є також типовим методом дослідження в соціології. Тому в журналістикознавстві застосовують усі ті надбання соціології, які вона вже остаточно з’ясувала й науково обґрунтувала.

Розглянемо адаптовані й специфічні методи дослідження журналістикознавства детальніше.

Літературознавчий аналіз — це такий аналіз, при якому використовують методи літературознавства (композиційний, троповий тощо).

Лінгвістичний аналіз — це такий аналіз, при якому використовують методи лінгвістики (морфологічний, семиантичний, синтаксичний, граматикотекстовий, стилістичний тощо).

Інформаційний аналіз — це такий аналіз, при якому визначають інформаційні характеристики досліджуваних явищ. До числа таких характеристик інформації належать її кількість, новизна, якість, цінність, достовірність, складність, компресованість, репрезентативність (повнота), доступність, достатність, оперативність, точність, зрозумілість, старіння, розпорошення, забування тощо. Ці характеристики мають своє чітке формалізоване визначення.

Контент-аналіз — це різновид порівняльного аналізу, при якому визначають відмінності досліджуваного об’єкта (слова, словосполучення, фрази тощо) в інформаційному потоці та в окремому повідомленні (повідомленнях). Розрізняють кількісний та якісний контент-аналіз: при кількісному підраховують частоти досліджуваних об’єктів, а при якісному — лише його наявність чи відсутність. Приклад кількісного аналізу: визначають, яке емоційне значення має певне слово (припустімо, комуніст) в середньому для всіх газет держави й в окремій досліджуваній газеті; при цьому підраховують частоти негативних і позитивних значень цього слова. Приклад якісного аналізу: відзначено наявність об’єкта чи ні.

Контент-моніторинг — це аналіз стану досліджуваних об’єктів (слова, словосполучення, фрази тощо) у великих базах даних. Прикладом таких великих баз даних може служити масив газет держави, бази даних інтернету тощо. Особливого значення тут надають виявленню абсолютно нової інформації.

Опитування — це реєстрація певного стану чи характеристик досліджуваних об’єктів (людей), які виконує або сама ця людина, або зовнішній спостерігач. Опитування проводять у формі анкетнування, інтерв’ю, експертного опитування.

Класифікація опитувань:

— за способом опитування (інтерв’ю — результат записує спостерігач; анкетування — результат записує сама людина);

— за методом опитування (усне й писемне);

— за прошарком суспільства (робітники, службовці, науковці тощо);

— за рівнем компетентності піддослідних (обивателі й експерти);

— за кількістю опитуваних (одиничне, групове, масове);

— за кількістю досліджуваних тем (одна чи кілька);

— за рівнем структурованості (не структуроване, переважно стурктуроване, повністю чтрутуроване);

— за кількістю опитувань (одноразове й багаторазове — панельне);

— за тривалістю опитування (короткі — 10…20 хв, довгі — до 40 хв[6]);

— за повнотою опитування піддослідних (повні — переписи населення, референдуми, плебісцити, вибори; неповні: репрезентативні й нерепрезентативні, нп: через канали ЗМІ).

Основні способи відбору піддослідних:

— за випадковим відбором піддослідних (метод випадкових чисел, через певний «крок» тощо);

— зі рівними квотами типових груп піддослідних (квоти у вибірці тотожні квотам у генеральній сукупності);

— інші.

При правильних відборах обидва способи дають однаково надійний результат.

Питання можуть мати чи не мати преамбулу.

Види питань:

— відкриті (можна давати відповіді в будь-якій формі);

— закриті (перелічено всі можливі варіанти відповідей, можна обрати лише один з наявних варіантів відповіді);

— напівзакриті (перелічено всі можливі варіанти відповідей, а в кінці дається один відкритий варіант; можна або обрати з наявних варіантів відповідей, або запропонувати свій варіант, але лише один).

Відповіді на питання повинні бути шкальованими, тобто повинні передбачати певну кількість варіантів відповідей, в деяких випадках їх строгу послідовність і кількісне значення обраного варіанту відповіді.

У соціології (відповідно — і в журналістикознавстві) під час розроблення методики проведення дослідження для вимірювань за класифікацією Р. Стівенса використовують такі типи шкал (нп.: під час створення анкет):

— номінальні (шкали найменувань);

— рангові (порядкові);

— інтервальні;

— вимірювальні (шкали відношень).

Приклад номінальної шкали:

В якому ви віці:

— працездатному (1);

— непрацездатному (2).

Тут 1 і 2 — чисто умовні позначення, які в принипі можна змінити будь-як. Номінальна шкала задає якісні змінні.

Приклад рангової шкали:

В якому ви віці:

— дитина (1);

— підліток (2);

— юнак (юнка) (3);

— дорослий (доросла) (4);

— літній (літня) (5).

Тут позначення 1, 2, 3, 4 і 5 вже позначають певний порядок (певні ранги), які не можна переставити будь-як.

Приклад інтервальної шкали:

В якому ви віці:

— до 18 років (1);

— 19…35 років (2);

— 36…65 років (3);

— більше 65 років (4).

Ще приклад інтервальної шкали:

Вкажіть рік вашого народження: □□□□.

Тут можна змінювати точку відліку й одиницю виміру (нп., додати місяці).

Ще приклад інтервальної шкали: так; скоріше так; і так, і ні; скоріше ні; ні.

Приклад вимірювальної шкали:

Вкажіть ваш вік (у роках): □□□.

Тут відразу ж зафіксована точка відліку (0 років), а також можна уточнювати одиницю виміру (нп., до років додати місяці й дні).

Для інтервальних і вимірювальних шкал можна задати одиницю виміру й виконувати над отриманими даними арифметичні операції. Ці шкали називають ще метричними, оскільки вони кількісно визначають змінні. Ранова шкала займаж перехідне місце між якісними й кількісними шкалами.

За кількістю варіантів відповіді їх класифікують на:

— двозначні (так; ні);

— багатозначні.

Під час опитування обов’язково повинні фіксуватися дані про піддослідного, тобто повинна заповнюватися «паспортичка».

Особливості експертного опитування:

1. Кількість експертів — не менше 10.

2. Метод експертних оцінок (нп.: гімнастика, фігурне катання; крайні оцінки можуть відкидати).

3. Метод Делфі. Анкети розсилають експертам поштою. Отримують відповіді. Експертам повідомляють середні й крайні оцінки. Крайні оцінки просять аргументувати. Анкети росилають доти, доки крайні оцінки не наблизяться максимально до середніх.

Етапи проведення опитування:

1) підготовчий:

— передпрограмне вивчення проблеми;

— складання та затвердження робочого плану дослідження;

— розробка та затвердження програми дослідження;

— підготовка інструментарію (розробка анкет, бланків, інтерв’ю, карток аналізу документів, інструкцій інтерв’юерам, опитувачам; розмноження цих документів);

— зондажне (пілотажне) дослідження;

— складання програми обробки даних;

2) збирання та опрацювання інформації;

— збирання інформації;

— підготовка зібраних даних до обробки (відбракування, кодування, узагальнення відкритих відповідей, уведення в комп’ютер);

— опрацювання отриманої інформації;

3) аналіз та інтерпретація інформації;

— аналіз результатів математичної обробки отриманої інформації;

— розробка висновків та рекомендацій;

— складання підсумкового документа (записки, звіти);

4) впровадження отриманих результатів дослідження;

— складання доповідної записки;

— підготовка проекту документа про впровадження результатів дослідження.

 

Детальніше про проведення соціологічних досліджень див.: Шейко… с.80-115.