Зародження економічної думки в країнах Стародавнього Сходу.

Виникнення перших цивілізацій започаткувало виклад історії економічної думки, чому сприяли ряд матеріальних передумов:

- технологічна революція (застосування металів, перехід до інтенсивного (зрошувального) землеробства, що призвело до отримання додаткового продукту та, як наслідок, багатства);

- розвиток системи поділу праці;

- виникнення ієрархічної структури суспільства;

- розвиток товарно-грошових відносин, пов’язаних з міжнародною торгівлею.

Все це призвело до виникнення стійких господарських відносин, а відтак з’явились досвід та рекомендації щодо оптимальної організації господарських процесів.

Основні джерела багатства:

- експлуатація селян-общинників через ренту;

- податок з ремісників і торгівців;

- використання праці державних та приватних рабів.

Особливість економічної думки Стародавнього світу полягає у наступному:

- вона невіддільна від політико-правової та релігійної ідеології того часу - автори повчань та інших пам’яток стародавньої думки посилено обґрунтовували божественність державної влади, схвалювали деспотію та соціальну нерівність, оправдовували насильницькі дії по встановленню божественного порядку;

- суто економічні трактати знайти неможливо - економічне вчення збігається з ученням про державне управління чи у філософських трактатах, де зустрічаються практичні рекомендації щодо ведення приватного господарства (від технології виробництва до організації праці рабів та проблеми відносин з ними).

Так, давньоєгипетський твір «Повчання Птаххотепа» (25 ст. до н.е.), написаний Птаххотепом, градоначальником та радником (візиром) фараона Ісеси (V династія), - являє собою збірку правил хорошого тону і поведінки для царських чиновників, слідування яким, на його думку, зробить «будь-який замисел успішним». Твір містить такі сентенції: «хороший керівник не чинить злих наказів, щедрий та бореться із жадібністю, хоча і бережливо ставиться до багатства», «шукай поради не лише у мудрих, розумне слово може бути на вустах у рабині», «якщо приймаєш участь у царських нарадах, - краще помовчуй, а говори лише тоді, коли розумієш суть справи», «той, хто говорить у раді царя, - великий майстер, адже розумно говорити важче ніж будь-яка інша робота», «змушуй поважати себе своїми знаннями, спокійними речами, не подавай дурного прикладу (не гнівайся, не сварися, не вихваляйся, не будь егоїстом, не пліткуй)», «той, хто цілий день прибуває в подавленому стані, - не матиме навіть миті хорошого, а той, хто лише веселиться – не здобуте благ (багатства)», «не забирай майно ближнього, не забувай друзів і будеш багатий», «майстерність не має меж», «гни спину перед начальником і дім твій буде процвітати», «найвища справедливість і все стійке у добрі».[49]

Інший найдавніший твір Стародавнього Єгипту – «Повчання Гераклеопольського царя своєму синові» або «Повчання для Мерикара» (22 ст. до н.е.) - містить рекомендації батька, царя Верхнього і Нижнього Єгипту Ахтоя Уахкари, для молодого фараона (сина Мерикари). Серед них: «не будь м’яким у випадку грабіжництва, пліток, інтриг та зради», «почитай знання предків, будь майстерним у навчанні та речах своїх, і сила твоя буде великою; меч твій – сильне слово, яке сильніше за будь-яку зброю», «не проводь різниці між знатним і простолюдином», «наближай до себе людину за справи її», «твори істину і будеш жити довго», «не втішай себе довговічністю, спіши робити добрі справи», «не нашкодь вельможам, всіляко вознось їх і вони виконають твої настанови», «воздасться кожному за справи його», «сильний серцем – мовчазний; будь смиренним і успокоїшся в силі своїй», «опікуйся людьми, паствою Бога, не чини для них страждань, не карай законослухняних».[50]

Наведені тезиси із «Ахтоєвого Повчання» про справедливість правлячої верхівки Стародавнього Єгипту багато в чому ідеалізовані. Адже дійсність того часу була надзвичайно жорстокою, про свідчать народні повстання проти фараонів.

Так, в «Реченні Іпусера» (Єгипет, 18 ст. до н.е.) описується повстання бідних людей проти фараона, внаслідок чого він був убитий, бібліотечні архіви та гробниці розорені, простолюдини стали володіти секретними знаннями фараонів та оселятися в їхніх палацах і володіти їхнім майном, знатні вельможі були вигнані на вулицю і приступили до важкої роботи, колишні раби стали рабовласниками.[51]

Економічна думка Стародавньої Вавилоні представлена в «Кодексі вавилонського царя Хаммурапі» (18 ст. до н.е.), який розміщений на чорній базальтовій плиті-монументі. У верхній частині лицьової сторони кам’яного стовпу зображений самий Хаммурапі, що молиться верховному богу сонця Шамашу, який і вручає йому закони. Решта плити заповнена з усіх боків клинописним текстом, який складається з 3-х частин (введення, законів і підсумку). Обсяг законів вчені-дослідники умовно поділяють на 282 статті, з яких 35 статей були стерті[52]. Наразі текст стертих законів частково відновлюється по фрагментам копій «Законів Хаммурапі», записаних на глиняних дощечках.^[53]

Ці закони стали першою в історії пам’яткою про нормативно-правове регулювання суспільно-господарських процесів. Хаммурапі став першим з правителів стародавнього світу, який зрівняв волю царя (патріархально-патерналістська держава) з силою закону (правова держава).

Основні закони, що стосуються економічної сфери (статті 6-126):

- за крадіжку власності царя, воїнів, державних службовців та громадян мірою покарання виступає смертна кара (ст. 6-25);

- нерухомість (дім, поле, сад), що належить воїнам (редумам, баірумам)[54] чи тому, хто сплачує податок (людина, що орендує державну землю) не підлягає продажу (ст. 36);

- надітуми (жриці), тамкари (торгівці, лихварі, що знаходиться на службі у царя) чи зобов'язані іншою повинністю можуть продавати нерухомість за срібло (ст. 40);

- якщо людина орендувала поле і не виростила врожай, то вона має сплатити зерно землевласнику у тій кількості, яку сплатили орендарі на сусідніх ділянках (ст. 42);

- якщо людина взяла зерно у борг, а стихійні лиха не дозволили виростити урожай, то людина може не повертати зерно своєму позичальнику, переписати свою процентну табличку на наступний рік і проценти цього року не платити (ст. 45);

- якщо орендодавець виселяє з будинку орендарів раніше обумовленого строку, то орендна плата повертається орендарям (ст. 78);

- якщо тамкар дасть зерно в борг, то він може взяти зерна у обсязі 33% річних, якщо він дав у борг срібло, тоді він може взяти срібла у обсязі 20% річних (ст. 89);

- якщо тамкар дасть позику шамаллуму (шамаллум — дрібний торговець, який одночасно виконує доручення тамкара) сріблом, а той зазнає збитків там, куди відправиться, то він повинен повернути тамкарові основну суму (ст. 102);

- якщо людина має на собі борг і віддасть за срібло у боргову кабалу своїх дружину, сина або дочку, то вони повинні служити у будинку позикодавця або лихваря три роки; на четвертий рік треба відпустити їх на свободу (ст. 117).

Основна мета законів – забезпечити стабільний розвиток держави, зберегти її устої та суверенітет, шляхом всебічної нормативно-правової регламентації суспільно-господарських процесів, посилення державних структур, армії, в тому числі через упорядкування системи оподаткування.

З 8 ст. до н.е. розпочинається осьовий час [55] - період якісно-нової трансформації людської свідомості (перехід від міфологічної до раціональної), що призвело до радикальних змін як у суспільно-економічній діяльності людей, так і у писемних джерелах того часу.

Економічна думка Стародавнього Китаю представлена такими школами: даосизм, конфуціанство, моїзм, легізм.

Даосизм (від «дао» - з давньокитайс. – «глибинні брами народження, початок всьому, сутність неба і землі»). Засновник даосизму – Лао-Цзи (6 ст. до н.е.), старший сучасник Конфуція. Суть вчення викладена у його книзі «Дао де цзин» («Вчення про дао» або «Книга шляху і благодаті»)[56], де він зазначає:

- про закон небесного дао – «не бажай багато, задовольняйся тим що є і не створюй нового» (коли є мудрість, то виникає лицемірство, печаль і спори, коли багатства – крадіжки, заздрість, вбивства, коли слава – страх, презирство, ганьба і т. ін.), а тому вчинки людей, як і всього живого на землі, мають відповідати лише природній необхідності («наповненню шлунків»); тоді, подібно, до тихої, спокійної води, коли людські пристрасті вгамовані і серце неупереджене – людині відкриється розуміння дао; людина, що володіє дао – подібна ненародженій дитині, спокійна та примітивна в помислах;[57]небесне дао, на відміну від людського – відбирає надлишки благ у багатих і віддає їх бідним;

- про управління – «управління державою подібно приготуванню блюда з мілких риб» (це вимагає від повара спокою та обережності); кращий правитель той, про якого народ лише знає, що він існує (гірший – що прагне любові і возвеличення, найгірший – що залякує і зневажає народ); «як риба не може покинути глибину, так і державі не слід виставляти напоказ свої, навіть досконалі, методи управління»; правителю слід розуміти, що після великих воєн – голодні роки, якщо багато зберігати та накопичувати – будуть великі втрати та збитки; правитель дивиться на народ як на своїх дітей; коли в країні багато заборонних законів і наказів - збільшується кількість крадіїв і розбійників, а народ стає бідним, коли у народу багато зброї – в країні розпочинається смута; наводити порядок треба починати до настання смути»; важко управляти народом, коли у нього багато знань, тому неуцтво приведе країну до щастя; якщо стягати великі податки – народ голодуватиме і ним буде важко управляти.

Даосизм – це перша в історії людства соціальна утопія, мрія про справедливий суспільний устрій.

Конфуціанство (6-3 ст. до н.е.) представлено Конфуцієм (551-479 р. до н.е.) та його послідовниками Мен-цзи і Сюнь-цзи.

Мислитель Кун-цзи (Конфуцій) в праці «Лунь юй» («Бесіди і роздуми»)[58], що написана з його слів учнями, висунув такі основні економічні ідеї:

- якщо управляти країною за допомогою законів та покарань, то народ буде ухилятись від відповідальності та не відчувати сорому; якщо правити країною за допомогою «Де»[59] та ритуалів, то народ не тільки буде знати сором, а й виправиться;

- суть хорошого управління полягає у тому, щоб було продовольство, зброя і довіра[60];

- справжній чиновник піклується про загальні, а не партійні (вузькогрупові), інтереси;

- узнати майбутнє легко, достатньо заглибитись у хід історії;

- народ і правитель будуть у достатку, якщо податки будуть низькими[61];

- де є рівномірний розподіл багатств – там немає бідності, де є добробут – там немає відтоку людей, де є злагода (між «верхами» і «низами») – там немає повстань;

Конфуцій запровадив принципи управління, в основі яких лежить утримання п’яти достоїнств та уникнення чотирьох недоліків.

Достоїнства в управлінні:

- доброта без мотовства (приносити користь народу, виходячи з необхідного);

- загальнонародна трудова повинність, але така, що не викликає злості у людей;

- бажання не сумісні із жадібністю;

- величність без зверхності;

- грізність без свиріпу.

Недоліки в управлінні:

- жорстокість (не навчати, а карати);

- тиранство (не попереджати завчасно, а вимагати негайного виконання);

- третирування (затримати наказ, а вимагати його виконати в строк);

- казенщина (пообіцяти блага народу, та жадібно вираховувати прибутки чи віддаляти строк виплат).

Основні ідеї Мен-цзи (372-289 р. до н.е.)викладені в його однойменній праці («Мен-цзи»), де він, по сплину 100 років по смерті Конфуція, продовжив розвивати його учення[62], а саме:

- щодо управління державою (дорожче за все народ, а дешевше за все – правитель[63], впорядкувати землі[64], не порушувати строки сільськогосподарських робіт, з раба (дикого) здіймати 1/9 від валового збору урожаю, а з селянина – 1/10 (при цьому у врожайні роки податки брати більші, а у неврожайні – менше і видавати позики із казенних зерносховищ з тим, щоб покрити нестачу насіння); серед службовців не повинно бути спадкових чинів; на заставах і базарах мито не стягати, не закидати густі тенета в річки і озера, рубати дерева у відповідні строки, забезпечити освітою малих і старих, виховувати повагу до правителя, батьків та братську любов);

- про поділ праці та спеціалізацію [65]: «якщо все робити самостійно, а потім користуватись самому всім зробленим, то це призведе країну до того, що всі в ній стануть збивати ноги по дорогам та не знати покою і відпочинку», «справедливість світу полягає у тому, що одні народжені працювати серцем (вони управляють людьми), а інші – працювати мускулами (ними управляють)»;

- про ціни: кожен товар має свою ціну («хто ж буде виготовляють взуття, якщо ціна на великий і малий башмак буде однаковою?»);

- про податки: «податки існують: 1) у вигляді шовкового сукна, 2) кормів для скота і зерна, 3) робочої сили і різних повинностей; мудрий правитель користується лише одним із цих трьох видів, якщо скористається всіма, то чисельність підданих зменшиться;

- про природний порядок: відносини між людьми мають будуватися на почуттях обов’язку між батьком і сином, справедливості між правителем і підданими, чемності між гостем і господарем, поваги до премудрих (освічених відносно розуміння природної істини).

Згідно з концепцією Сюнь-цзи (313-238 р. до н.е.)[66]:

1. Про управління державою: мудрих і талановитих людей слід висувати на посади незалежно від їх станового положення, а лінивих і нездатних, навіть якщо це нащадки вельмож, – слід негайно звільнити та прирівняти до простолюдина; головних злодіїв потрібно стратити, а простих людей – постійно виховувати, не чекаючи поки вони перетнуть межу дозволеного; всім решта, хто здійснює лихі вчинки, бродяжить – дати роботу та перевиховувати шляхом нагород, штрафів, покарань згідно кримінального законодавства; хто не зуміє виконувати своєї роботи слід виганяти, а тих, хто має фізичні вади – верхи повинні брати на утримання.

«Коли є закон, але немає громадських обговорень, то справи, що прямо не зачіпаються законом, приходять в занепад; коли посадовець не володіє широкими знаннями, то справи, які не входять в його прямі службові обов’язки, гинуть. Ті справи, які передбачені законом, слід вести згідно закону, ті справи, які законом прямо не передбачені, потрібно здійснювати по аналогії – ось що значить здійснювати державне управління».[67]

Три головних правила в правлінні для монарха: 1) видати справедливі закони і любити народ; 2) чтити ритуали (мудрість предків, що виправляє людину, наставляє на путь істинний) і поважати вчених; 3) залучати до управління здібних і талановитих людей.

2. Шлях до багатства країни лежить через економію на витратах, збереження надлишків і забезпечені достатку народу[68]. Слід також зменшити податки[69], винищити побори на заставах і ринках (щоб зробити легким обмін), скоротити кількість торгівців, зменшити трудові повинності, не віднімати у селян час у сезон польових робіт,

3. Про податки: земельний податок складає врожай в середньому від 1/10 землі (іде мова про диференційне оподаткування, виходячи з якості земель). Рибальство, мисливство не оподатковується, але здійснюється згідно сезонів. Товари оподатковуються в залежності від величини шляху, який вони пройшли.

4. Про природний порядок (закон): подібно тому як існує небо і земля, правда і кривда, існує природний поділ людей на талановитих і безталанних, на верхи і низи. «Якщо розподіл буде рівним, тоді не вистачить на всіх, бо люди бажають і ненавидять однаково, а тому будуть суперничати в отриманні благ, яких зрештою не стане на всіх (бажаючих багато, а речей, що виготовляються кількома майстрами одразу, мало), що призведе до смути; якщо всіх зрівняти у владі, тоді єдність стане неможливою; якщо всі будуть рівними, то нікого не змусиш працювати. Щоб досягти рівності, потрібна нерівність».

5. Про поділ праці: якою б талановитою не була людина, вона не може одночасно володіти мистецтвом всіх ремесел, тому якщо люди будуть жити окремо і не спиратися друг на друга, то це призведе до вбогості. Але, навіть якщо вони будуть жити разом та не поділяти труд і обов’язки, то це призведе до розбрату.

Моїзм (5-2 ст. до н.е.) – засновник Мо-цзи (470-391 р. до н.е.) був сучасником Сократа. Основні ідеї представлені в однойменній праці «Мо-цзи» («Трактат учителя Мо»), написаній зі слів Мо-цзи його учнями. Основні ідеї:

- про всезагальну любов і користь – всі люди рівні перед Небом; мир і злагода у суспільстві наступають тоді, коли приватний інтерес, породжений егоїзмом людини, поступається всезагальній любові («Небо хоче, щоб люди любили один одного і допомагали друг-другу в усьому»); любов і користь взаємозалежні, бо любов сприяє принесенню користі іншим людям; людина має трудитися на благо інших (суспільства);

- про управління – державні пости мають займати освічені і талановиті люди, користь суспільству приносять інтелектуальні здібності людей;

- про аскетизм – приватна власність дозволяється але в тій мірі, в якій власник згідний ділитися з більш бідним; розкіш спустошує суспільні ресурси і їх не вистачає на задоволення потреб усіх;

- про багатство – джерелом багатства народів є старанна праця;

- про справедливість – місце кожного у суспільстві визначається виходячи з його природних здібностей (обробляти землю, будувати, управляти тощо).

Моїзм передбачив деякі ідеї західного утопізму.

Легізм або школа законників (4-3 ст. до н.е.). Ідейний засновник - Гуань Чжун (помер в 645 р. до н.е.), головний міністр царства Ці, що прославився своїми політичними та соціально-економічними реформами та висунув ідею управління країною на основі законів («закон є батьком і матір’ю народу»).[70] Шан Ян (390-338 р. до н.е.), як найбільш видатний представник легізму вважав, що управління державою має ґрунтуватись не на «Де» і «Лі»[71] (як у Конфуція), а на досконалому законодавстві.[72] Ідеї:

- про закони – проголошено рівність всіх перед законом, коли закони деталізовані, то число злочинів і покарань збільшується, коли стислі – скорочується (під законами розуміється кримінальне законодавство та адміністративні накази правителя);

- про багатство – якщо держава багата, а управляють нею ніби вона бідна – це називається подвоювати багатство;

- про порядок – «темним» (неосвіченим) народом легше управляти і змушувати до важкої праці[73]; жорстоко карати навіть за незначні проступки («наводити порядок ще до того, як почнеться безлад»); управляти людьми як наперед винними (тоді виникає роз’єднаність, тотальне слідкування, доноси, що веде до утвердження зразкового порядку);

- про податки – здійснити перепис населення з тим, щоб ввести подушний податок із кількості зібраного зерна (прогресивне оподаткування) і контролювати його сплату (тоді всі ледарі будуть змушені працювати), утверджувалась кругова порука (за проступок одного відповідала сім’я); на основі податкових пільг заохочувалось освоєння цілинних земель;

- про ціни – коли багато землеробів та мало покупців, тоді ціни на с/г продукти низькі (а це веде до збідніння селян та ослаблення воєнної могутності держави), а тому запровадити державний контроль цін (ввести «тверді ціни» на хліб)[74];

- про міжнародний обмін – якщо в країні з’явився лян (1 лян=16 г) золота, значить з неї щезло 12 даней (1 дань = 34 л) зерна і навпаки. Якщо держава сприяє накопиченню лише золота, то з часом вона втратить все (і зерно, і золото). Якщо ж сприяє виробництву зерна, то буде мати все;

- про статистику – економічну політику слід провадити з урахуванням 13 кількісних показників (кількість їдоків, дорослих чоловіків, дорослих жінок, старих, хворих, чиновників, воєначальників, мудреців, багатих, коней, биків, сіна, соломи).

Трактат «Гуань-цзи» (4 ст. до н.е.) – перший в ряду енциклопедичних творів, в якому об’єднано знання із різних шкіл (конфуціанство, легізм, моїзм, даосизм тощо). Названий на честь Гуань Чжуна. Трактат складається з 86 глав (130 тис. ієрогліфів), з яких 10 нині втрачені. Основні ідеї:

- про закони - закони є похідними від звичаїв, традицій, ритуалів, а останні від дао; закони є вищими над правителем і мають слугувати народу, а не збагачувати казну,

- про ціни – забезпечення балансу між емісією грошей і цінами на товари (коли ціна на товари зростає – слід скорочувати емісію, і навпаки);

- про податки - створювати «буферні» запаси стратегічних товарів (зерно, корма тощо) та надавати державні кредити селянам для зміцнення землеробства, а відтак і збільшення податкових надходжень; стягати прямі податки згідно родючості землі чи ремісничих прибутків, та непрямі – з виробників товарів, в яких використовувались залізо чи сіль (оскільки видобуток заліза і солі був монополією держави, то введення непрямих податків забезпечувало додаткові бюджетні надходження).

Економічна думка Стародавньої Індії представлена поглядами Каутільї, радника царя Чандрагупти I, у давньоіндійському трактаті «Артхашастра» (4-3 ст. до н.е.). «Артхашастра» (від «артха» - користь; «шастра» - вчення) в точному перекладі означає вчення про досягнення корисного, в етимологічному - наука політики, наука про державний устрій. Трактат являє собою збірку правил, норм та настанов, що регулюють судову, господарську, адміністративну, зовнішньоекономічну, безпекову, військово-політичну діяльність держави.

Що стосується управління економікою, то слід відмітити, що Трактат містить детальний опис провадження бюджетної системи країни.

Дохідну частину бюджету складають: матеріальні засоби, частка царя, мито, податок на вхід, звичайний податок, податок на сіль, пені.

Визначено джерела формування казни:

- доходи від фортець - мито, збори, які стягаються з мір і ваги, доходи, що надходять від міських управителів, наглядачів за чеканкою монети та печаткою, напоїв, бійні, ниткових виробів, олії і топленого масла, цукру, золотих справ майстрів, з ринку, від публічних жінок, гравців, забудов, цехів, наглядачів за божествами і поступлення від воріт, від чужоземців;

- доходи від країни – доходи, які дають пашня, жертвоприношення, доля царя, податки, торгівля, річки, переправи, суди, торгові містечка, луги, дороги, охорона безпеки;

- доходи від рудників – золото, срібло, алмази, дорогоцінне каміння, перли, корали, перламутр, метали, сіль та інші копалини, що добуваються у землі, горах, гірських потоках;

- доходи від зрошувальних споруд – доходи, які приносять квітники, сади, городи, рисові поля;

- інші доходи – від лісів, пасовиськ (корів, буйволів, кіз, вівців, ослів, верблюдів, коней, мулів), торгових шляхів (доходи, що доставляються водними і сухопутними шляхами).

Доходами являються також підвищення ціни на товари при їх продажу, в тому числі на основі змагання покупців, тобто зверх їх внутрішньої вартості. Таким чином в Трактаті визначається різниця між ринковою ціною і внутрішньою вартістю речі (тут вперше йдеться про визначення вартості через кількість відпрацьованих днів - така вартість є внутрішньою ціною товару, а його продаж за ціною більшою від внутрішньої вартості під тиском конкуренції – ринковою ціною). Таким чином, Каутілья став першим економістом, який почав розглядати трудове походження вартості та механізм утворення ринкової ціни.

Доходами являються також реалізація заборонених товарів, а також різниця в мірах і вагах.

Видаткову частину бюджету складають: витрати на вшанування богів і предків, на пожертви, податі, утримання палацу, кухні, посольства, армії, скарбницю, арсенал, торгівельні заклади, склади, загони, ремісничі виробництва.

Дана характеристика понять поточний [75], минулий [76] і прийдешній [77] дохід; доходи від витрат[78]; постійні і цільові витрати[79], залишок.

В Трактаті значиться, що цар забезпечує захист майна громадян, через що останні віддають йому 6-ту частку з зерна і 10-ту з товарів і золота. Найманий робітник отримує зарплату згідно укладеного договору, а якщо договору не було – то 10-ту частину від виробленого товару.

Описується система штрафів та покарань (наприклад, смертна кара за фальшування золотих монет, які поступають у казну держави; зерно, що надходить у скарбницю в якості податку має бути чистим, повноважним і свіжим (за недотримання цих вимог – штраф у розмірі подвійної вартості).

Для запобігання соціальним конфліктам на тлі розшарування суспільства на бідних і багатих, в трактаті регламентується частка прибутку торгівця: не більше 5 % на місцеві товари і не більше 10 % - на ввезені.

Каутілья засуджує приватне нагромадження багатства в грошовій формі як пригноблюючий фактор економічного зростання, а тому, в окремих випадках, рекомендував конфісковувати грошові багатства.

Висновки: Економічна думка бере свій початок з часів оформлення держав Стародавнього Сходу. Так, економічна думка Стародавнього Єгипту представлена такими творами «Повчання Птаххотепа» (25 ст. до н.е.), «Повчання у Гераклеопольського царя своєму синові» (22 ст. до н.е.), «Речення Іпусера» (18 ст. до н.е.). Головною думкою в них є те, що єгипетські царі мають творити істину, добро і справедливість. Економічна думка Стародавнього Вавилону представлена «Кодексом вавилонського царя Хаммурапі» (18 ст. до н.е.), де вперше запроваджено принцип правового управління державою. Економічна думка Стародавнього Китаю представлена 4-ма школами (даосизм, конфуціанство, моїзм, легізм). Еклектичне поєднання усіх цих шкіл зведено в трактаті «Гуань-цзи» (4 ст. до н.е.). Не дивлячись на те, що представники всіх 4-х шкіл критикують вчення один одного, спільне в них є те, що правитель має піклуватися про всіх, великі податки і бідність – несумісні речі, в суспільстві має бути гармонія (майнова, станова, духовна та ін.). Економічна думка Стародавньої Індії представлена трактатом «Артхашастра» (4 ст. до н.е.), де описується система суспільних, в тому числі, економічних відносин, останні з яких спрямовуються у напрямку стабілізації фіскальних надходжень.