Міжнародний рух Червоного Хреста та Червоного Півмісяця

1. Ви­ни­к­не­н­ня Мі­ж­на­ро­д­но­го Ко­мі­те­ту Че­р­во­но­го Хре­с­та. Розвиток Руху по всьому світі.

 

Вже бі­ль­ше ста ро­ків сло­ва "Че­р­во­ний Хрест" та "Че­р­во­ний Півмісяць" на всіх ко­н­ти­не­н­тах і пра­к­ти­ч­но в усіх краї­нах сві­ту асо­ці­ю­ю­ть­ся з ор­га­ні­за­ція­ми, що на­дають до­по­мо­гу як в ми­р­ний час, так і під час збройних конфліктів, прово­дять свою ро­бо­ту в рі­з­них галузях і об'єд­нують мі­ль­йо­ни до­б­ро­во­ль­ців.

Мі­ж­на­ро­д­ний Рух Че­р­во­но­го Хре­с­та і Че­р­во­но­го Півміся­ця вклю­чає Мі­ж­на­род­ний Ко­мі­тет Че­р­во­но­го Хре­с­та і Мі­ж­на­ро­д­ну Фе­де­ра­цію то­ва­риств Че­р­во­но­го Хре­с­та і Че­р­во­но­го Півміся­ця, штаб-­ква­р­ти­ри яких зна­хо­дя­ть­ся в Же­не­ві, а та­кож 175 Національ­них то­ва­риств Че­р­во­но­го Хре­с­та та Че­р­во­но­го Півміся­ця по всьо­му сві­ту. Ви­ни­к­не­н­ня но­вих то­ва­риств про­до­в­жує­ть­ся.

Ко­ж­на з ви­щена­з­ва­них мі­ж­на­ро­д­них ор­га­ні­за­цій має свої спе­ци­фі­ч­ні ри­си, а сво­єю дія­ль­ні­с­тю, хо­ча і до­сить рі­з­ною, вони до­по­в­нюють од­на од­ну.

МКЧХ, ут­во­ре­ний у 1863 ро­ці, є не­за­ле­ж­ною не­й­т­ра­ль­ною ор­га­ні­за­ці­єю. Він є за­с­но­в­ни­ком Ру­ху Че­р­во­но­го Хре­с­та, і од­ні­єю з за­дач йо­го дія­ль­но­с­ті є все­с­ві­т­нє сприя­н­ня до­де­р­жа­н­ню Же­не­в­сь­ких ко­н­ве­н­цій. Під час збро­й­них ко­н­ф­лі­к­тів - мі­ж­на­ро­д­них і не міжнародних збройних конфліктів, вну­т­рі­ш­ніх заворушень - він на­дає за­хист і до­по­мо­гу же­р­т­вам як се­ред ві­й­сь­ко­во­с­лу­ж­бо­в­ців, так і се­ред ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня, будь то вій­сь­ко­во­по­ло­не­ні, ци­ві­ль­ні ін­те­р­но­ва­ні осо­би, по­ра­не­ні, ци­ві­ль­не на­се­ле­н­ня на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії або на те­ри­то­рії во­ро­га. Ма­н­дат МКЧХ на дія­ль­ність під час зброй­них ко­н­ф­лі­к­тів опи­рає­ть­ся на чо­ти­ри Же­не­в­сь­кі ко­н­ве­н­ції 1949 ро­ку та До­да­т­ко­ві про­то­ко­ли до них, а та­кож на ста­тут МКЧХ. Положення Конвенцій та Протоколів, в яких згадується МКЧХ, стосується в основному наступних напрямків діяльності: контрольні функції та права делегатів МКЧХ; Центральна агенція по Розшуку; гуманітарна допомога, що розповсюджується серед осіб, які постраждали; право на ініціативу у відповідності з документами МГП та інше.

Право МКЧХ діяти знайшло відображення в ст. 126 ІІІ Конвенції (у відношенні цивільних осіб в ст. 143 IV Конвенції): “Представникам та делегатам Держави-покровительки буде дозволено відвідувати всі місця, де знаходяться військовополонені, зокрема місця інтернування, ув’язнення та роботи; вони будуть мати доступ у всі приміщення, які використовуються військовополоненими.

Представники Міжнародного Комітету користуються такими ж правами…”[1] 

Яскравим прикладом права виступати з пропозицією є право конвенційної ініціативи МКЧХ в ситуаціях міжнародних збройних конфліктів, яке знайшло своє закріплення в ст.9, загальній для Женевських конвенцій І та ІІІ, та в ст. 10 IV Конвенції. В ст.9 І Конвенції записано: “Положення цієї Конвенції не служать перешкодою для гуманітарних дій, які Міжнародний Комітет Червоного Хреста або будь-яка інша безстороння гуманітарна організація, здійснять для захисту поранених та хворих, а також санітарного і духовного персоналу та нададуть їм допомогу за згодою зацікавлених сторін у конфлікті.”[2]

Стаття 81 Додаткового протоколу І ще більше посилює це право на ініціативу: “ Сторони, що знаходяться у конфлікті, надають Міжнародному Комітету Червоного Хреста всі засоби в межах своїх можливостей, які дозволяють йому виконувати гуманітарні функції…з метою забезпечення захисту і допомоги жертвам конфліктів…”[3]

Стосовно неміжнародного збройного конфлікту, то право конвенційної ініціативи зафіксовано в ст.3 загальної для усіх чотирьох Конвенцій: “ Безстороння гуманітарна організація, така як Міжнародний Комітет Червоного Хреста, може пропонувати свої послуги сторонам, що знаходяться в конфлікті…”[4]

Говорячи про Мандат МКЧХ неможливо не згадати про Статут Руху. В цьому випадку мова йде про неконвенційне право на ініціативу, яке дозволяє МКЧХ діяти у випадках, що не підпадають під дію МГП (безпорядки та внутрішня напруженість). Це право записано в ст.5 Статуту Руху: “ Міжнародний Комітет може розпочати будь-яку гуманітарну ініціативу, яка притаманна йому як виключно нейтральному та незалежному закладу та посереднику.” Однак у випадку можливості застосування неконвенційного права на ініціативу і незалежно від ситуації, держава може відмовитися від послуг МКЧХ. Міжнародний Комітет може поновити свої пропозиції, і якщо держава що знаходиться в конфлікті прийме їх, то укладена угода стає правовою базою для діяльності МКЧХ.                    

Че­р­во­ний Хрест був на­ро­дже­ний ві­й­ною, ві­р­ні­ше, стра­хі­т­тя­ми ві­й­ни.

Все по­ча­лось 24 че­р­в­ня 1859 ро­ку в Со­ль­фе­рі­но, се­ли­щі на пі­в­но­чі Іта­лії, де фра­н­цу­зь­кі та іта­лі­й­сь­кі ві­й­сь­ка ве­ли бій з оку­па­н­та­ми - ав­с­т­рі­й­ця­ми. У тій жо­р­с­то­кій би­т­ві за де­кі­ль­ка го­дин на по­лі бою за­ли­ши­ло­ся 40 000 жертв, вби­тих та по­ра­не­них.

За­с­но­в­ник Че­р­во­ного Хреста Ан­рі Дю­нан був вра­же­ний ви­дом по­ля бою при Со­ль­фе­рі­но, де ти­ся­чі мо­ло­дих лю­дей по­ми­ра­ли від по­ра­нень, хо­ча їх мо­ж­на бу­ло вря­ту­ва­ти, як­що вистачило б лі­ка­рів та ме­ди­ч­них се­с­тер та ме­ди­ч­ні слу­ж­би сто­рін, що вою­ва­ли, ві­д­по­ві­да­ли б ви­мо­гам си­туа­ції.

Са­ні­та­р­ні слу­ж­би во­ю­ю­чих сто­рін бу­ли не­до­с­та­т­ньо пі­д­го­то­в­ле­ні для при­й­нят­тя ве­ли­кої кі­ль­ко­с­ті по­ра­не­них. Кі­ль­кість ме­ди­ч­но­го пе­р­со­на­лу в ар­міях бу­ла ду­же ма­лою. Так, у фра­н­цу­зь­кій ар­мії на 1 ти­ся­чу ко­ней бу­ло 4 ве­те­ри­на­ри, а на 1 ти­ся­чу со­л­да­тів - 1 хі­рург. Видовище тя­ж­ких стра­ж­дань по­ра­не­них навело жа­х на шве­й­ца­р­ця Ан­рі Дю­на­на, що приї­хав у ті мі­с­ця в своїх спра­вах. Він зве­р­ну­в­ся до ме­ш­кан­ців су­сі­д­ніх се­лищ з про­ха­н­ням на­да­ти до­по­мо­гу всім по­ра­не­ним, не зважаючи на їхню на­ціо­на­ль­ність.

По­ве­р­ну­в­шись до Шве­й­ца­рії, Ан­рі Дю­нан не зміг ви­к­ре­с­ли­ти з пам'яті жа­х­ли­ву ка­р­ти­ну. Він взяв до рук пе­ро для то­го, щоб ро­з­по­ві­с­ти всьо­му сві­ту про цю жа­х­ли­ву тра­ге­дію ві­й­ни, що так ба­га­то ра­зів по­в­то­рю­ва­лась. У 1862 ро­ці бу­ла за­кі­н­че­на йо­го кни­га "Спо­га­ди про Со­ль­фе­рі­но". Як ті­ль­ки кни­га, що бу­ла опу­б­лі­ко­ва­на на йо­го ко­ш­ти, ви­й­ш­ла з дру­ку, Дю­нан ро­зі­с­лав її єв­ро­пе­й­сь­ким мо­на­р­хам, по­лі­ти­ч­ним дія­чам, ві­й­сь­ко­вим, фі­ла­н­т­ро­пам, дру­зям. Ус­піх був ми­т­тє­вим і пе­ре­ве­р­шив усі спо­ді­ва­н­ня. Кни­га си­ль­но зво­ру­ши­ла Єв­ро­пу, оскільки ба­га­тьом не бу­ла ві­до­ма жо­р­с­то­ка ді­й­с­ність ві­й­ни.

У ті ча­си в Же­не­ві іс­ну­ва­ло Бла­го­ді­й­не то­ва­ри­с­т­во, пре­зи­де­н­том яко­го був ад­во­кат Гу­с­тав Муа­ньє. "Кни­га "Спо­га­ди про Со­ль­фе­рі­но" вра­зи­ла ме­не", - пи­сав він. Як лю­ди­на дії, Муа­ньє за­п­ро­по­ну­вав Дю­на­ну про­ве­с­ти бе­сі­ду з ін­ши­ми чле­на­ми то­ва­ри­с­т­ва.

Під час зу­с­т­рі­чі бу­ла ор­га­ні­зо­ва­на ко­місія з п'яти чо­ло­вік. Крім са­мо­го Дю­на­на і Муа­ньє, до її скла­ду уві­й­ш­ли ге­не­рал Гі­йом-­Ан­рі Дю­фур і лі­ка­рі Луї Ап­пія і Тео­дор Мо­нуар - усі гро­ма­дя­ни Шве­й­ца­рії. Ко­мі­сія зі­б­ра­лась впе­р­ше 17 лю­то­го 186З ро­ку і на­з­ва­ла се­бе "Мі­ж­на­ро­д­ним ко­мі­те­том до­по­мо­ги по­ра­не­ним". Пі­з­ні­ше, у 1876 ро­ці він бу­в пе­ре­й­ме­но­ва­ний в МІЖНАРОДНИЙ КОМІТЕТ ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА (МКЧХ). Ця на­з­ва збе­ре­г­лась і до на­ших днів.

26 жо­в­т­ня 1863 року ві­д­к­ри­лась мі­ж­на­ро­д­на ко­н­фе­ре­н­ція, яка бу­ла зі­б­ра­на за­в­дя­ки на­по­ле­г­ли­вій ро­бо­ті чле­нів Мі­ж­на­ро­д­но­го Ко­мі­те­ту. На ко­н­фе­ре­н­ції бу­ли при­су­т­ні де­ле­га­ти з ші­с­т­на­д­ця­ти країн та від чо­ти­рьох фі­ла­н­т­ро­пі­ч­них ор­га­ні­за­цій. На цій ко­н­фе­ре­н­ції бу­ло при­й­ня­то де­кі­ль­ка ре­зо­лю­цій. У них, зо­к­ре­ма, ві­дз­на­ча­ло­ся, що у ко­ж­ній краї­ні по­ви­н­ні бу­ти ство­ре­ні Ко­мі­те­ти, які бу­дуть сприя­ти дія­ль­но­с­ті ві­й­сь­ко­во-­ме­ди­ч­них служб. Та­кож був ви­б­ра­ний знак - че­р­во­ний хрест на бі­ло­му тлі, який мав за ме­ту ви­ді­ля­ти, а то­му і охо­ро­ня­ти тих, хто на­дає до­по­мо­гу по­ра­не­ним.

В на­с­ту­п­ні мі­ся­ці ці п'ять чле­нів Ко­мі­те­ту ве­ли на­п­ру­же­ну дія­ль­ність, в ре­зуль­та­ті якої в се­р­п­ні 1864 ро­ку в Же­не­ві ві­д­бу­лась мі­ж­на­ро­д­на ди­п­ло­ма­ти­ч­на ко­н­фе­ре­н­ція, в якій взя­ли участь пре­д­с­та­в­ни­ки шістнадцяти де­р­жав. В ре­зу­ль­та­ті їх зу­силь на ко­н­фе­ре­н­ції бу­ла при­й­ня­та Ко­н­ве­н­ція про поліпшення долі по­ра­не­них та хво­рих вої­нів в діючих арміях, яку підписали представники дванадцяти держав.

Цей документ мав велике значення для історії людства. До його прийняття такі поняття, як війна і закон не мали нічого спільного. Однак засновники Червоного Хреста довели, що правові норми повинні виконуватися навіть під час війни і можуть в деяких випадках регламентувати поведінку учасників бойових дій.

З цього моменту санітарні вози, військові шпиталі та медичний персонал повинні були “визнаватися нейтральними і в якості таких мати право на захист та повагу воюючих сторін. Поранені та хворі бійці, до якої б сторони вони не належали, повинні підбиратися та забезпечуватися доглядом”.

У Конвенції 1864 року була остаточно закріплена емблема – Червоний Хрест на білому тлі.

Один за од­ним ут­во­рю­ва­лись то­ва­ри­с­т­ва, які при­й­ма­ли ту са­му ем­б­ле­му. Якщо червоний хрест був затверджений Конвенцією 1864 року, то друга емблема – червоний півмісяць – з’явився кілька років потому. Незважаючи на те, що червоний хрест як данина поваги до Швейцарії і не мав ніякого релігійного значення, під час російсько-турецької війни у 1876 році Оттоманське Товариство допомоги пораненим змінило його на червоний півмісяць. З’явилися інші знаки, які необхідно було визнати юридично. На Дипломатичній конференції 1929 року були визнані емблеми червоного півмісяця та червоного лева і сонця.

 Ці емблеми з тої пори прийняті кількома країнами ісламського світу. Вони визнані рівноправними з емблемою червоного хреста на білому тлі і закріплені в Женевських конвенціях 1949 року та Додаткових протоколах до них, однак з 1980 року емблема червоного лева і сонця не використовується.

Ве­ли­ка за­с­лу­га Дю­на­на в то­му, що він не об­ме­жи­в­ся ок­ре­ми­ми спо­н­та­н­ни­ми гу­ма­ні­та­р­ни­ми дія­ми, як його по­пе­ре­д­ни­ки, а ви­су­нув у своїй кни­зі но­ві і ко­н­к­ре­т­ні про­по­зи­ції та ши­ро­ко ро­з­по­в­сю­див їх.

Чи мо­ж­ли­во ут­во­ри­ти в усіх єв­ро­пе­й­сь­ких краї­нах то­ва­ри­с­т­ва з на­да­н­ня до­по­мо­ги, які у воєнний час бу­дуть дія­ти на до­б­ро­ві­ль­них за­са­дах, за­бе­з­пе­чую­чи до­г­ляд за по­ра­не­ни­ми не­за­ле­ж­но від їх на­ціо­на­ль­но­с­ті?

Ця про­по­зи­ція була покладена в ос­но­ву ут­во­ре­н­ня на­ціо­на­ль­них то­ва­риств Че­р­во­но­го Хре­с­та, а пі­з­ні­ше то­ва­риств Че­р­во­но­го Півміся­ця.

Ок­рім за­хи­с­ту по­ра­не­них, на ду­м­ку Дю­на­на, нео­б­хі­д­но бу­ло на­да­ти ста­тус ней­т­ра­ль­но­с­ті в ра­йо­ні бо­йо­вих дій тим, хто на­да­вав до­по­мо­гу по­ра­не­ним. То­му він за­­про­по­ну­вав сфо­р­му­лю­ва­ти мі­ж­на­ро­д­ний при­н­цип, який за йо­го уз­го­дже­н­ня і ра­ти­фі­ка­ції був би ос­но­вою то­ва­риств з на­да­н­ня до­по­мо­ги по­ра­не­ним в рі­з­них краї­нах.

Найважливішим завданням засновників Червоного Хреста стало створення Товариств допомоги у можливо більшій кількості країн. На протязі десяти років у Європі було створено 22 Національних товариства. Ідеї Червоного Хреста вийшли за межі Європи і почали розповсюджуватися на Японію, Америку, Африку.

Під час першої світової війни виникла потреба в подальшому розширенні діяльності Національних товариств. Добре організовані вони проводили широкомасштабні акції допомоги переміщеним особам та іншим постраждалим. Виникла потреба в об’єднанні зусиль Національних товариств.

В 1919 році Генрі П. Дейвісон, один з керівників американського Національного товариства, скликав міжнародну медичну конференцію. На ній запропонував “об’єднати Товариства Червоного Хреста в організацію на зразок Ліги Націй, яка постійно буде вести роботу по вдосконаленню охорони здоров’я, профілактиці захворювань та полегшенню страждань людей у всьому світі.”[5]

Так виникла Ліга товариств Червоного Хреста (з кінця 1991 року – Міжнародна Федерація товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця). Спочатку її штаб-квартира знаходилася в Парижі, а з 1939 року вона постійно знаходиться в Женеві.

Мета Федерації полягає в підтримці та сприянні розвитку Національних товариств, координації їх діяльності по наданню допомоги жертвам стихійного лиха та біженцям поза зоною конфлікту, підтримка МКЧХ та Національних товариств в області розвитку гуманітарного права, розповсюдженню знань та інформації про нього.

Фе­де­ра­ція є мі­ж­на­ро­д­ною не­де­р­жав­ною ор­га­ні­за­ці­єю, в той час як МКЧХ, маю­чи мі­ж­на­ро­д­ну ко­м­пе­те­н­цію, є при­ват­ною ор­га­ні­за­ці­єю, що зна­хо­ди­ть­ся на те­ри­то­рії Шве­й­ца­рії, і ті­ль­ки гро­ма­дя­ни Шве­й­ца­рії мо­жуть працювати в органах управління МКЧХ.

Вищим органом Федерації є Генеральна Асамблея, яка збирається один раз на два роки. Кожне Національне товариство має в Генеральній Асамблеї один голос. Генеральна Асамблея обирає президента на чотири роки, віце-президента, а також представників 16 Національних товариств в якості членів виконавчої Ради. Постійний секретаріат працює в Женеві. Служби секретаріату підпорядковані Генеральному секретарю, якого призначає Генеральна Асамблея. Фінансується Федерація за рахунок щорічних внесків товариств - членів та добровільних пожертвувань на виконання окремих програм допомоги та розвитку.

 Сьогодні Червоний Хрест – це міжнародний Рух, який об’єднує мільйони членів. Складовими частинами Руху є: Міжнародний Комітет Червоного Хреста – засновник Руху, Національні товариства Червоного Хреста або Червоного Півмісяця та Міжнародна Федерація товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця.

 В 1928 році був прийнятий Статут Міжнародного Руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, в який в 1952 та 1986 роках вносилися поправки.

 У відповідності із Статутом Рух має три консультативні органи, які визначають основні напрямки діяльності, стратегію та тактику Руху та здійснюють зв’язок між всіма складовими частинами Руху для координації їх дій.

 Міжнародна конференція Червоного Хреста та Червоного Півмісяця скликається кожні 4-5 років. В її роботі приймають участь делегати Міжнародного Комітету Червоного Хреста, Федерації та Національних товариств, а також представники держав, які підписали Женевські конвенції. Міжнародна конференція є вищим органом Міжнародного Руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця і визначає основні напрямки розвитку міжнародного гуманітарного права, а також основні напрямки діяльності Руху та зміни в його організації.

 Рада делегатів збирається кожні два роки і обговорює питання, які торкаються інтересів усіх трьох складових частин Руху. Вона ж розробляє порядок денний чергової Міжнародної конференції та визначає процедуру проведення засідань.

 Постійна комісія складається з 9 членів (двоє від МКЧХ, двоє від Федерації та п’ятеро персонально обираються Конференцією), які діють до наступної Міжнародної конференції. Комісія збирається кожні півроку і розглядає між сесіями Конференції всі питання, які стосуються Руху.[6]

 Федерація стала міжнародною недержавною організацією, в той час як МКЧХ, маючи міжнародну компетенцію, є приватною організацією. Ви­к­лю­ч­но шве­й­ца­р­сь­кий ха­ра­к­тер МКЧХ час від ча­су пі­д­дає­ть­ся кри­ти­ці. Але ті­ль­ки ця йо­го якість є га­ра­н­ті­єю йо­го по­в­ної не­й­т­ра­ль­но­с­ті і до­з­во­ляє йо­му шви­д­ко дія­ти у ви­па­д­ку збро­й­но­го ко­н­ф­лі­к­ту або заворушення. Як­би йо­го склад був мі­ж­на­ро­д­ним, виникали б тру­д­но­щі з на­да­н­ням до­по­мо­ги. По-­пе­р­ше, та­ка си­с­те­ма по­ви­н­на бу­ла б пе­ре­д­ба­ча­ти ро­з­по­діл місць у Ко­мі­те­ті між рі­з­ни­ми краї­на­ми або ре­гіо­на­ми. По-­дру­ге, рі­ше­н­ня, на­да­ва­ти тій чи ін­шій краї­ні до­по­мо­гу чи не на­да­ва­ти, по­ви­н­но бу­ло б при­й­ма­ти­ся пі­с­ля до­в­гих та ва­ж­ких за­сі­дань, ди­с­ку­сій, що ві­до­б­ра­жали б ро­з­хо­дже­н­ня між чле­на­ми мі­ж­на­ро­д­но­го то­ва­ри­с­т­ва; всі ак­ції про­во­ди­ли­ся б із за­т­ри­м­кою, і їх при­й­ня­т­ність для всіх сто­рін бу­ло б ва­ж­ко за­бе­з­пе­чи­ти.

Все­ре­ди­ні Ру­ху Че­р­во­но­го Хре­с­та та Че­р­во­но­го Півміся­ця в ці­ло­му ко­ж­на краї­на і ко­ж­ний ре­гіон мають ба­га­то мо­ж­ли­во­с­тей бу­ти по­чу­ти­ми. На на­ціо­на­ль­но­му рі­в­ні ко­ж­не то­ва­ри­с­т­во, ві­д­по­ві­д­но до ста­ту­ту Мі­ж­на­ро­д­но­го Руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, по­в­ні­с­тю ав­то­но­м­не. На мі­ж­на­ро­д­но­му рі­в­ні ко­ж­не на­ціо­на­ль­не то­ва­ри­с­т­во бе­ре участь в рі­ше­н­нях Фе­де­ра­ції, перш за все в ін­те­ре­сах коо­р­ди­на­ції гу­ма­ні­та­р­них ак­цій та сти­хі­й­них ли­х. Мі­ж­на­ро­д­ні ко­н­фе­ре­н­ції, що про­во­дя­ть­ся ко­ж­ні 4-5 ро­ків, на яких пре­д­с­та­в­ле­ні не лише МКЧХ, Фе­де­ра­ція і на­ціо­на­ль­ні то­ва­ри­с­т­ва, але і де­р­жа­ви, що пі­д­пи­са­ли Же­не­в­сь­кі ко­н­ве­н­ції, на­дають рі­з­ним на­ціо­на­ль­ним і мі­ж­на­ро­д­ним ор­га­нам ще од­ну мо­ж­ли­вість ви­к­ла­с­ти свою то­ч­ку зо­ру на про­б­ле­ми, що стоять пе­ред Ру­хом.

На­ціо­на­ль­ні то­ва­ри­с­т­ва Че­р­во­но­го Хре­с­та і Че­р­во­но­го Півміся­ця та­кож мають свої спе­ци­фі­ч­ні осо­б­ли­во­с­ті. В сфе­ру їх дія­ль­но­с­ті вхо­дить як на­да­н­ня до­по­мо­ги при на­д­з­ви­ча­й­них об­с­та­ви­нах у воєнний час, так і ме­ди­ч­не об­с­лу­го­ву­ва­н­ня і па­т­ро­наж, на­да­н­ня пе­р­шої до­по­мо­ги, пі­д­го­то­в­ка ме­ди­ч­них се­с­тер, збір до­но­р­сь­кої кро­ві, зді­й­с­не­н­ня мо­ло­ді­ж­них про­г­рам у ми­р­ний час при те­х­но­ге­н­них ава­ріях, сти­хі­й­них ли­хах то­що. Під час збро­й­них ко­н­ф­лі­к­тів національ­ні то­ва­ри­с­т­ва ви­с­ту­пають як по­мі­ч­ни­ки ар­мі­й­сь­ких ме­ди­ч­них служб і при­хо­дять на до­по­мо­гу по­те­р­пі­лим як се­ред ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня, так і се­ред ві­й­сь­ко­во­с­лу­ж­бо­в­ців. Для то­го, щоб національ­не то­ва­ри­с­т­во бу­ло ви­з­на­но МКЧХ і при­й­ня­то до Мі­ж­на­ро­д­ної Фе­де­ра­ції, во­но по­ви­н­но ві­д­по­ві­да­ти ці­ло­му ря­ду ко­н­к­ре­т­них ви­мог:

- товариство повинно бути засноване на території незалежної держави, яка визнає Женевську конвенцію про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях;

- товариство повинно бути єдиним національним товариством Червоного Хреста або Червоного Півмісяця в цій країні, на чолі його повинен бути центральний орган, який представляє це товариство;

- товариство повинно бути відповідним чином визнане законною владою своєї країни у відповідності з Женевськими конвенціями;

- товариство повинно бути автономним;

- у відповідності до Женевських конвенцій товариство повинно мати назву Товариство Червоного Хреста або Товариство Червоного Півмісяця і використовувати прийняту емблему;

- товариство повинно мати організацію, яка дозволяє йому виконувати встановлені статутом завдання;

- товариство повинно охоплювати своєю діяльністю всю територію держави;

- товариство повинно приймати в свої члени та наймати персонал без дискримінації за ознаками раси, статі, соціального положення, релігійних та політичних переконань;

- товариство повинно виконувати положення діючого статуту та підтримувати відносини з усіма складовими частинами Руху;

- товариство повинно поважати Основні принципи Руху та в своїй діяльності керуватися принципами міжнародного гуманітарного права.[7]

Голо­в­ною з них є по­ва­га до ос­но­воположних при­н­ци­пів Ру­ху Че­р­во­но­го Хре­с­та і Че­р­во­но­го Півміся­ця, і в пе­р­шу че­р­гу до при­н­ци­пів безсторонності і не­й­т­ра­ль­но­с­ті. Во­ни по­ви­н­ні бу­ти не­за­ле­ж­ни­ми, щоб дія­ти, не звер­таю­чи ува­гу на ра­со­ві або ре­лі­гі­й­ні ві­д­мі­н­но­с­ті і по­лі­ти­ч­ні по­г­ля­ди тих, ко­му во­ни на­дають до­по­мо­гу

 

2. Ос­но­в­оположні при­н­ци­пи дія­ль­но­с­ті Мі­ж­на­ро­д­но­го Руху Че­р­во­но­го Хре­с­та та Червоного Півмісяця.

 

  При­н­ци­пи дія­ль­но­с­ті Че­р­во­но­го Хре­с­та та Че­р­во­но­го Півміся­ця знов і знов пі­д­т­ве­р­джую­ть­ся, вони не пі­д­давалися гли­бо­ким змі­нам з ча­сів Ан­рі Дю­на­на. Ще у 1875 році Густав Муаньє виділяв чотири основоположні принципи, яких повинні дотримуватися Товариства Руху.

1. Передбачення – підготовка до роботи повинна проводитися заздалегідь, в мирний час з метою надання допомоги постраждалим під час війни.

2. Солідарність – товариства беруть на себе обов’язок з встановлення взаємних зв’язків та надання допомоги один одному.

3. Централізація – в кожній країні повинно бути тільки одне товариство, діяльність якого розповсюджується на всю її територію.

4. Взаємність – допомога надається всім пораненим і хворим незалежно від їх національної приналежності.

Лише у 1921 році Основні принципи Руху: безсторонність, політична, релігійна та економічна незалежність, універсальність та рівність усіх його членів – були офіційно закріплені у Статуті Міжнародного Комітету Червоного Хреста.

У 1946 році була прийнята декларація, яка підтвердила чотири принципи 1921 року, та доповнила їх тринадцятьма принципами та шістьома правилами їх застосування. Ці принципи були підтверджені на ХVІІІ Міжнародній Конференції Червоного Хреста в Торонто у 1952 році. Однак ці принципи не були систематизовані аж до 1955 року. Це зробив Жан Пікте у своїй книзі про принципи Червоного Хреста. Він розділив сімнадцять принципів на дві категорії. Першу категорію склали Основні принципи, які виражають саму ідею існування Руху. Друга категорія – це конституційні принципи, які відносяться до структури Руху та механізму його роботи.

Сім основоположних принципів в сьогоднішньому вигляді були одностайно прийняті у 1965 році на ХХ Міжнародній Конференції Червоного Хреста.

У 1986 році в Женеві на ХХV Міжнародній Конференції Червоного Хреста ці принципи були включені до Преамбули Статуту Червоного Хреста. В нових статутних положеннях підкреслювався обов’язок національних товариств дотримуватися Принципів та розповсюджувати знання про них, а всім державам поважати ці Принципи.

Ци­ми принципами є: гу­ма­н­ність, бе­з­с­то­ро­н­ність, не­й­т­ра­ль­ність, не­за­ле­ж­ність, до­б­ро­ві­ль­ність, єд­ність, уні­ве­р­са­ль­ність. Пе­р­ші три при­н­ци­пи є го­ло­в­ни­ми у всіх ас­пе­к­тах дія­ль­но­с­ті Че­р­во­но­го Хре­с­та.

Перший принцип проголошує: “Рух Червоного Хреста та Червоного Півмісяця народжений прагненням надавати допомогу всім пораненим на полі бою без виключення або переваги, намагається при будь-яких обставинах як на міжнародному, так і на національному рівнях запобігати та полегшувати страждання людини. Рух призваний захищати життя та здоров’я людей та забезпечувати повагу до людської особистості. Він допомагає досягненню взаєморозуміння, дружби, співробітництва та міцного миру між народами”.[8]

Під час війни або стихійного лиха багато людей страждає від нелюдського ставлення людини до людини і бореться за виживання. Тому принцип гуманності передбачає, що не слід відмовлятися від будь-якої роботи по наданню допомоги тим хто страждає. Він нагадує як важливо використовувати будь-яку можливість для гуманітарної діяльності.

Принцип безсторонності сформульовано таким чином: ”Рух не проводить ніякої дискримінації за ознаками національності, раси, релігії, класу або політичних переконань. Він лише намагається полегшити страждання людей, і в першу чергу тих, хто більше цього потребує”.[9]

Ідея відсутності дискримінації була закладена ще в І Женевській конвенції 1864 року, будь-якого воїна, який не має змоги більше приймати участі у бойових діях внаслідок поранення або хвороби, належало винести з поля бою та надати йому допомогу незалежно від його національної приналежності. Це положення було розширене в Женевських конвенціях 1949 року. В них дискримінація заборонялася за ознаками раси, релігії, статі, походження та матеріального становища та будь-яких подібних критеріїв. Відсутність дискримінації передбачає, що будь-яка об’єктивна різниця між людьми не повинна прийматися до уваги при наданні допомоги, всі хто потребує її, хто б вони не були, отримують допомогу за будь-яких обставин.

Третій принцип – це нейтральність. Він полягає в наступному: “Щоб зберегти загальну довіру, Рух не повинен приймати будь-яку сторону в збройному конфлікті та вступати в суперечки політичного, расового, релігійного або ідеологічного характеру”.[10]

Треба розглянути два аспекти нейтралітету: військовий та ідеологічний.

Військовий нейтралітет передбачає, в разі збройного конфлікту або внутрішніх заворушень, відмову від діяльності, яка б допомагала веденню бойових дій будь-якій із сторін. Добровольці Національного товариства під час збройного конфлікту не повинні надавати підтримку воєнним операціям або перешкоджати їм.

Можна привести багато прикладів порушення такого нейтралітету: в шпиталях ховають зброю, війська та боєприпаси перевозять на машинах швидкої допомоги, з метою розвідки використовують літаки з емблемою Червоного Хреста. Усі ці випадки мають загальний аспект: вони послабляють систему захисту міжнародного гуманітарного права, породжують недовіру та ставлять під загрозу людське життя.

Ідеологічний нейтралітет передбачає відмежування від політичних, релігійних та будь-яких інших протиріч, в результаті яких Червоний Хрест та Червоний Півмісяць, прийнявши будь-яку сторону, втратив би довіру однієї частини населення і внаслідок цього був нездатний продовжувати свою діяльність.

Іншими словами, нейтралітет – це позиція, яка повинна визначати кожний крок Руху.

Че­р­во­ний Хрест аб­со­лю­т­но не ці­ка­вить, яка сто­ро­на в ко­н­ф­лі­к­ті пра­ва, а яка ні, і на­віть хто є аг­ре­со­ром, а хто - же­р­т­вою аг­ре­сії. Він за­ли­шає рі­ше­н­ня цих до­сить ва­ж­ких пи­тань та­ким ор­га­ні­за­ціям, як Ра­да Бе­з­пе­ки та Ге­не­ра­ль­на Аса­м­б­лея Ор­га­ні­за­ції Об'єд­на­них На­цій. У всіх ви­па­д­ках Че­р­во­ний Хрест ба­чить ті­ль­ки ЛЮДИНУ, яка стра­ж­дає і по­­тре­бує до­по­мо­ги, іно­ді бе­з­ко­ри­с­ли­вої.

Чо­ти­ри ос­та­н­ніх при­н­ци­пи яв­ляють со­бою ор­га­ні­за­ці­й­ні ос­но­ви Че­р­во­но­го Хре­с­та.

Принцип незалежності полягає в тому, що Національні Товариства, допомагаючи своїм урядам в їх гуманітарній діяльності та підпорядковуючись законам своєї держави, повинні завжди зберігати автономію, щоб мати можливість діяти у відповідності з принципами Червоного Хреста.

Принцип незалежності в широкому розумінні означає, що заклади Червоного Хреста та Червоного Півмісяця повинні протидіяти будь-якому втручанню – політичному, економічному або ідеологічному – яке мало б змогу заважати їх діяльності на основі вимог гуманності, безсторонності та нейтральності. Щоб усі мали змогу довіряти закладам Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, а вони в свою чергу, використовували цю довіру для виконання своєї місії. Товариства ні в якому разі не повинні перетворитися в інструмент державної політики.

Визнані своїм урядом в якості допоміжним органів державної влади в області гуманітарних заходів, особливо в разі збройних конфліктів, національні товариства повинні користуватися автономією, яка б дозволила їм завжди дотримуватися Основних принципів Руху. Офіційне визнання є одним з десяти основних умов, які повинно виконати національне товариство, щоб бути прийнятим до Руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. Воно дозволяє виділити національне товариство з інших благодійних організацій в державі та в разі збройного конфлікту отримати право на захист осіб, що постраждали у відповідності до Женевських конвенцій.

Національні товариства Червоного Хреста та Червоного Півмісяця виступаючи як допоміжні органи державної влади, не повинні відмовлятися від свободи прийняття рішення, що дасть змогу зберегти вірність ідеалам гуманізму, безсторонності та нейтралітету.

Принцип добровільності полягає в тому, що Міжнародний Рух Червоного Хреста та Червоного Півмісяця в своїй добровільній діяльності по наданню допомоги ні в якому разі не керується намаганням до отримання прибутку. Суть добровільності полягає в наданні безкорисливих послуг людям, що є безпосереднім відображенням гуманності.

Добровольці, на думку Анрі Дюнана, повинні були стати основою “товариств допомоги по догляду за пораненими під час війни”. Завдяки багатьом добровольцям, що надали свою допомогу, Рух спромігся взяти на себе завдання “при будь-яких обставинах запобігати та полегшувати людські страждання”.[11]

Національне товариство, яке є недержавним закладом, засноване на добровільності без намагання отримати прибуток, завдяки цьому принципу більше має змоги протидіяти будь-яким формам тиску з будь-якого боку.

І ще один аспект має цей принцип – економічний. Робота, яку виконують добровольці безкорислива і тому не потребує великих фінансових витрат, які іноді не під силу ні національному товариству, ні державі.

В 1875 році Густав Муанье казав про принцип “централізації”, який трансформувався у сучасний принцип єдності: “В країні може бути лише одне товариство Червоного Хреста або Червоного Півмісяця. Воно повинно бути відкритим для всіх та здійснювати свою гуманітарну діяльність на всій території держави”.[12]

Цей принцип складається з трьох елементів, що відповідають трьом умовам визнання національного товариства: товариство повинно бути єдиним закладом з таким статутом; в ньому не повинно бути дискримінації при наборі членів; воно повинно охоплювати своєю діяльністю територію всієї країни.

Наявність одного товариства дає змогу запобігти тому, що інші конкуруючі організації почнуть представляти інтереси різних верств населення країни та викличуть плутанину в умах людей.

Для того щоб національне товариство користувалося загальною підтримкою, без якої ефективне здійснення її місії неможливе, воно повинно спиратися на широкі верстви та забезпечувати представництво усіх етнічних, соціальних та інших груп. Третій елемент єдності передбачає, що національне товариство повинно мати такі можливості, які б дозволили йому виконувати передбачені Статутом задачі, та здійснювати свою діяльність на всій території країни шляхом утворення філій, які будуть проводити в життя заходи на виконання рішень прийнятих центральними органами.

Останній з основних принципів – універсальність проголошує: “Рух є всесвітнім. Всі національні товариства користуються рівними правами і зобов’язані надавати допомогу один одному”. Якщо національні товариства існували тільки в деяких країнах, то гуманітарна діяльність, яка грунтується на солідарності, взаємодії та міжнародному співробітництві не мала б сенсу. Національні товариства, які мають великий авторитет та фінансові можливості повинні надавати підтримку та розділити відповідальність з товариствами, які відчувають нестачу в коштах, а не залишаються в адміністративних та географічних кордонах.[13]

Рівні права національних товариств, які закріплює принцип універсальності, полягають в тому, що кожне товариство має один голос на Генеральній Асамблеї Федерації, в Раді делегатів на Міжнародних конференціях Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. В основі цього лежить принцип незалежності, у відповідності з яким забороняється надавати окремим товариствам особливі виборчі права або постійні місця в керівних органах Руху.

Принцип універсальності вказує на те, що кожна із складових частин Руху несе відповідальність за іншу і невдачі однієї з них зачіпають усю “родину” в цілому.

В кінці треба зауважити, що Основні принципи Червоного Хреста та Червоного Півмісяця створюють єдине ціле, і хоча кожний з них окремо вносить свій певний аспект в діяльність Руху, необхідно розглядати та дотримуватися їх як єдиного цілого, тому що звідси бере свій гуманітарний початок ця організація.

Товариство, неза­ле­жне від будь-якої де­р­жа­в­ної вла­ди, во­но не на­ма­гає­ть­ся отри­ма­ти бу­дь-­який при­бу­ток, в ко­ж­ній де­р­жа­ві по­ви­н­но бу­ти не бі­ль­ше од­но­го то­ва­ри­с­т­ва; це все­с­ві­т­ній Рух, на всіх зу­с­т­рі­чах в йо­го ра­м­ках пре­д­с­та­в­ни­кам всіх краї­н га­ра­н­то­ва­на по­в­на рі­в­ність в правах.

 

3. Дія­ль­ніс­ть Мі­ж­на­ро­д­но­го Комітету Че­р­во­но­го Хре­с­та

на сучасному етапі

 

Міжнародний Комітет Червоного Хреста не є багатонаціональною організацією, а представляє собою єдиний національний гуманітарний заклад. МКЧХ направляє свої зусилля на забезпечення захисту та допомоги жертвам міжнародних та неміжнародних збройних конфліктів або внутрішніх заворушень.

В органах управління МКЧХ можуть працювати тільки громадяни Швейцарії. Вищим органом цієї організації є Комітет, який складається, щонайбільше, з 25 осіб, які обираються з осіб, що мають великий досвід роботи в області міжнародних проблем та відомі своєю прихильністю справі гуманізму.

З членів Комітету обираються Президент МКЧХ строком на чотири роки, з правом переобрання. Комітет десять раз на рік збирається на Асамблею для визначення загальних напрямків та принципів діяльності.

МКЧХ діє, го­ло­в­ним чи­ном, під час мі­ж­де­р­жа­в­них або неміжнародних збройних конфліктів, вну­т­рі­ш­ніх заворушень і на­п­ру­же­но­с­ті, за­хи­щаю­чи та на­даю­чи до­по­мо­гу жертвам кон­ф­лі­к­тів як се­ред ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня, так і се­ред ві­й­сь­ко­во­с­лу­ж­бо­в­ців. Ця роль МКЧХ має три сто­ро­ни:

1. По-­пе­р­ше, МКЧХ є ав­то­ром Же­не­в­сь­ких ко­н­ве­н­цій, в яких ко­ди­фі­ко­ва­ні пра­ви­ла по­во­дже­н­ня конфліктуючих сто­рін з про­ти­в­ни­ком, що по­т­ра­пив до їхніх рук і, та­ким чи­ном, спри­яє по­лі­п­ше­н­ню становища жертв ві­й­ни в пра­во­во­му ві­д­но­ше­н­ні.

Про­па­га­н­дист Же­не­в­сь­ких ко­н­ве­н­цій. Дія­ль­ність МКЧХ, спрямова­на на ро­з­ви­ток і за­бе­з­пе­че­н­ня ви­ко­ри­с­та­н­ня мі­ж­на­ро­д­но­го гу­ма­ні­та­р­но­го пра­ва, спри­яє ві­р­но­му ро­зу­мі­н­ню цьо­го пра­ва і ро­з­по­в­сюд­же­н­ню знань про ньо­го. Мі­ж­на­ро­д­ний Ко­мі­тет ви­ко­нує зо­бов'яза­н­ня, що по­к­ла­де­ні на ньо­го Же­не­в­сь­ки­ми ко­н­ве­н­ція­ми і До­да­т­ко­ви­ми про­то­ко­ла­ми до них, пра­г­не за­без­пе­чи­ти ви­ко­на­н­ня по­ло­жень цих до­ку­ме­н­тів та при нео­б­хі­д­но­с­ті ро­з­ши­ри­ти сфе­ру їх за­с­то­су­ва­н­ня.

2. Але між де­р­жа­ва­ми, що мають пе­в­ні обов'яз­ки і же­р­т­ва­ми ві­й­ни, що мають пе­в­ні пра­ва, нео­б­хі­д­ний по­се­ре­д­ник. І са­ме в цій ро­лі МКЧХ ро­з­го­р­тає свою дія­ль­ність.

Не­й­т­ра­ль­ний по­се­ре­д­ник. Під час мі­ж­де­р­жа­в­них і неміднародних збройних конфліктів, вну­т­рі­ш­ніх за­во­ру­шень або на­п­ру­же­но­с­ті МКЧХ ви­с­ту­пає в ро­лі не­й­т­ра­ль­но­го по­се­ре­д­ни­ка між конфліктуючими сто­ро­на­ми або про­ти­в­ни­ка­ми і вжи­ває за­хо­дів для за­бе­з­пе­че­н­ня за­хи­с­ту і до­по­мо­г­и же­р­т­вам ко­н­ф­лі­к­ту як се­ред ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня, так і се­ред ві­й­сь­ко­во­с­лу­ж­бо­в­ців.