Політика держави в області охорони праці

Основні розділи курсу.

Охорона праці (ОП) - це система законодавчих актів і відповідних їм соціально-економічних, організаційних, технічних, гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, що забезпечують безпеку, збереження здоров'я і працездатність людини в процесі праці.

Безпека праці - це стан умов праці, при якому виключений вплив на працюючих шкідливих і небезпечних виробничих факторів.

 

       До основних розділів курсу відносяться:

1) Організаційні і правові питання охорони праці;

2) виробнича санітарія;

3) техніка безпеки;

4) пожежна безпека.

· Організаційні і правові питання охорони праці - це система законодавчих актів і відповідних їм соціально-економічних заходів, що забезпечують безпеку, збереження здоров'я і працездатність людини в процесі праці.

· Виробнича санітарія - система організаційних і технічних заходів і засобів, що виключають чи зменшують вплив на працюючих шкідливих виробничих факторів.

· Техніка безпеки - система організаційних і технічних заходів і засобів, що виключають впливи на працюючих небезпечних виробничих факторів.

· Пожежна безпека - стан об'єкта, при якому виключається можливість пожежі чи при його виникненні забезпечуються умови для його локалізації, ліквідації, захисту людей і матеріальних цінностей.

 

Політика держави в області охорони праці

 

В області ОП держава проводить єдину політику, що базується на наступних принципах:

1) створення єдиних нормативів по ОП для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів виробничої діяльності;

2) здійснення навчання населення професійній підготовці і підвищенню кваліфікації працюючих з питань ОП;

3) повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

4) соціального захисту працівників, повного відшкодування збитку особам, що постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

5) комплексного рішення задач ОП на основі НТП;

6) використання економічних методів керування ОП, проведення політики пільгового оподатковування, участі держави у фінансуванні робіт з ОП;

7) міжнародне співробітництво в області ОП.

 

Основні причини аварій і нещасних випадків на виробництві

 

1) низька ефективність профілактичних заходів щодо ОП;

2) низька трудова і виробнича дисципліна;

3) грубі порушення технології виробництва і правил техніки безпеки;

4) безвідповідальність посадових осіб і окремих фахівців у відношенні своїх службових обов'язків по ОП;

5) недосконалість систем попереджень аварій і вибухів;

6) недостатнє метрологічне забезпечення технологічних процесів;

7) недосконалість конструкцій і недостатня надійність приладів, машин тощо;

8) низький рівень автоматизації і механізації виробництва;

9) несвоєчасний ремонт устаткування;

10)помилки в навчанні працюючих безпечним методам праці.

 

Закон України про пожежну безпеку (1993 р.).

По своєї суті ідентичний закону України про охорону праці в контексті пожежної безпеки.

Закон України про державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві

 

ГОСТ 12.Х.ХХХ-ХХ

• ГОСТ- Государственный общесоюзный стандарт;
• 12.-шифр системи (стандарт безпеки праці);
• Х.- шифр підсистеми:

0.-організаціонно-методичні основи ССБТ;

1.- вимоги безпеки щодо окремих видів небезпечних і шкідливих виробничих факторів;

2.- вимоги безпеки щодо виробничого устаткування;

3.- вимоги безпеки щодо технологічних процесів;

4.- вимоги безпеки щодо засобів колективного та індивідуального захисту;

5.- вимоги безпеки щодо виробничих будівель, приміщень і споруд.

• ХХХ- Порядковий номер нормативного акту (в межах даного виду).

• ХХ- Рік затвердження нормативного акту.

 

Крім того в межах підприємства можуть діяти

1. Правила.
2. Інструкції.
3. Вказівки.
4. Директивні і методичні листи.
5. Окремі постанови уряду і профспілкових органів.

Приклад

       Інструкція з ОП може бути:

· загальнозаводська,

· загально цехова,

· інструкція на робочому місці.

       Інструкція на робочому місці включає:

· вступ - загальне положення по ОП на робочому місці;

· вимоги до працюючого на початку роботи, під час і по закінченні;

· відповідальність працюючого за невиконання інструкцій.

У тих випадках, коли Україна бере участь у виконанні міжнародних програм і угод і вимоги міжнародних норм по ОП вище вимог України, то виконуються міжнародні вимоги по ОП.

 

Права інженера по ОП

 

       Інженер по ОП має право

1. видавати керівникам структурних підрозділів обов'язкові для виконання розпорядження по усуненню недоліків по організації ОП;

2. жадати від них необхідну документацію й інформацію з ОП;

3. вимагати відсторонення від роботи осіб, що не пройшли навчання, інструктажі, перевірку знань з ОП;

4. вимагати відсторонення від роботи осіб що не мають допуску до виконання відповідних робіт чи порушують техніку безпеки;

5. припиняти роботу машин, устаткування окремих структурних підрозділів;

6.  давати представлення про залучення до відповідальності осіб, що порушують вимоги ОП.

       Розпорядження може скасувати тільки керівник підприємства, так як функції керування - це задачі адміністрації підприємства.

 

Планування робіт з ОП.

 

       Плани бувають:

· перспективні (на кілька років)

· поточні (річні)

· оперативні

1. Перспективні плани здійснюються на базі річних, якщо заходи носять капітальний характер і не можуть бути реалізованими протягом року

2.   Поточні (річні) плани реалізуються на основі угод, що є невід'ємною частиною колективного договору.

Колективний договір щорічно укладається між профспілковою організацією, що виступає від імені колективу підприємства, і адміністрацією підприємства.

Колективний договір містить основні положення з питань:

· праці і зарплати,

· соціальних гарантій роботи в області ОП,

· робочого часу і відпочинку,

·  матеріального стимулювання ОП,

·  попередження випадків виробничого травматизму і професійних захворювань,

·  нормування праці,

·  поліпшення житлових питань,

·  підвищення кваліфікації працюючих,

·  підготовці нових кадрів

Угоди з ОП додаються до колективного договору й у них вказуються конкретно:

· номенклатурні заходи щодо ОП;

·  терміни виконання;

·  обсяг фінансування;

·  відповідальні виконавці.

       За виконання колективних договорів відповідальність несе адміністрація підприємства. Профспілкові організації тільки контролюють виконання заходів. За невиконання колективного договору, порушення трудового законодавства профком має право порушувати питання про зміщення керівництва.

3. Оперативне планування здійснюється з метою швидкого усунення зауважень, виявлених у процесі державного, відомчого чи суспільного контролю.

       Крім того питання ОП можуть відбиватися в інших планах:

· планах соціального розвитку колективу;

· механізації трудомістких і важких робіт;

· ОП жінок і молоді.

 

 Фінансування ОП.

 

       У відповідності зі ст. 21 Закону України про ОП фінансування заходів щодо ОП здійснює власник. Працюючі не несуть ніяких витрат на реалізацію заходів щодо ОП. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України для фінансування заходів щодо ОП створюються фонди. 

       Фонди бувають:

· Підприємства;

· Галузі;

· Державні;

· Регіональні;

· місцеві.

       Фонди підприємства - витрачаються для створення безпечних і здорових умов праці на підприємстві.

       Засоби на ОП підприємства одержують за рахунок:

· цехових і загальнозаводських витрат, якщо заходи не носять капітальний характер;

· амортизаційного фонду, якщо заходи щодо ОП виконуються разом з капітальним ремонтом основних засобів;

· з фонду соціального розвитку підприємства;

· державних централізованих і нецентралізованих вкладень;

· банківських кредитів.

       Державні і галузеві фонди - витрачаються на виконання6

· національних і галузевих програм по ОП;

· НДР і НДОКР;

·  створення спеціалізованих підрозділів і центрів.

       В державні, галузеві, регіональні фонди надходять кошти, у тому числі від штрафних санкцій, що накладаються органами державного контролю на підприємства і посадових осіб. Розмір штрафу складає до 2% від фонду заробітної плати підприємства за кожен нещасливий випадок на виробництві, за забруднення, за порушення правил і норм ОП. Витрати на ОП, що передбачаються в державних і місцевих фондах, виділяються окремим рядком.

       Кошти на ОП не підлягають оподатковуванню і не можуть бути використані для інших цілей.

Лекція 2. Навчання, інструктажі і їх види. Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці.

Тема 1.3. Навчання з питань охорони праці

Тема 1.4. Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці.

 

Запиленість.

 

       Виробничий пил - це тонко дисперсні частки, що утворяться при виробничому процесі.

       Джерела утворення пилу:

1) механічне здрібнювання твердих речовин (дроблення, розвалювання, різання);

2) обробка поверхні матеріалу (шліфування, полірування);

3) транспортування, перемішування, упакування, розфасовка матеріалів;

4) при горінні палива й ін.

       Пиловий фактор, обумовлений аерозолями переважно фабричного типу особливо характерний для підприємств вугільної і гірничодобувної промисловості, виробництв будівельних матеріалів, металургійної, машинобудівної, текстильний і багатьох інших галузей.

       Пил буває: органічний (рослинний, тваринний) і неорганічний (металевий, пластмасовий, дерев'яний тощо).

       Класифікують пил по дисперсності і способу утворення. Найбільш небезпечна мілко дисперсний пил < 5 мкм. Шкідливий вплив пилу залежить від фізичних і хімічних властивостей концентрації, розмірів і форми часток.

       Неотруйні пили при значних концентраціях теж впливають на організм людини, викликають роздратування верхніх дихальних шляхів, шкірних покривів, слизових; захворювання легень - пневмоконіози. Можуть викликати пиловий бронхіт, що є професійним захворюванням. У залежності від природи пилу пневмоконіози бувають:

1) від впливу металевого пилу (сидерози);

2) від впливу силікатного пилу (силікози).

   

Види виробничого освітлення

Залежно від джерел світла освітлення може бути природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штучним, що створюється електричними джерелами світла, та суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Природне освітлення

Природне освітлення поділяється на:

· бокове (одно- або двобічне), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах;

· верхнє, здійснюється через отвори (ліхтарі) в дахах і перекриттях;

· комбіноване – поєднання верхнього та бокового освітлення.

Природне освітлення має важливе фізіолого-гігієнічне значення для людини, має психологічну дію, створюючи відчуття безпосереднього зв’язку з довкіллям, стимулює фізіологічні процеси, підвищує обмін речовин, покращує розвиток організму в цілому. Сонячне випромінювання зігріває та знезаражує повітря, очищуючи його від збудників багатьох хвороб. Однак, природне освітлення має і недоліки: воно непостійне в різні періоди часу, нерівномірно розподіляється в приміщенні, залежить від погодних умов.

На рівень природного освітлення приміщень впливають: світловий клімат, який залежить від географічного розтушування місця, площа та орієнтація світлових отворів; конструкція вікон, чистота скла, геометричні параметри приміщень та відбиваючі властивості поверхонь, зовнішнього та внутрішнього затемнення світла різними об’єктами.

Оскільки природне освітлення не постійне у часі, його кількісна оцінка здійснюється за відносним показником – коефіцієнтом природної освітленосні (КПО):

КПО = (Е_вн/Е_зов)*100%,

де Е_вн (лк) – природна освітленість в даній точці площини всередині приміщення, яка створюється світлом неба (безпосереднього або після відбиття); Е_зов (лк) - зовнішня горизонтальна освітленість, що створюється світлом в той самий час повністю відкритим небосхилом.

 

Штучне освітлення

Штучне освітлення може бути загальнім, місцевим та комбінованим.

Загальне освітлення передбачає розміщення світильників у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) для здійснювання загальне рівномірного або загального локалізованого освітлення (з урахуванням розташування обладнання та робочих місць).

Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосереднього на робочих місцях.

Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрямок світла. Одне місцеве освітлення у виробничих приміщеннях є забороненим.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, чергове, аварійне, евакуаційне, охоронне.

Робоче освітлення - створює необхідні умови для нормальної трудової діяльності людини.

Чергове освітлення – знижений рівень освітлення, що передбачається у неробочий час, при цьому використовують частину світильників інших видів освітлення.

Аварійне освітлення - вмикається при вимиканні робочого освітлення. Світильники аварійного освітлення живляться від автономного джерела і повинні забезпечувати освітленість не менше 5 % величини робочого освітлення, але не менше 2 лк на робочих поверхнях виробничих приміщень і не менше 1 лк на території підприємства.

Евакуаційне освітлення - вмикається для евакуації людей з приміщення під час виникнення небезпеки. Воно встановлюється у виробничих приміщеннях з кількістю працюючих більше 50, а також у приміщеннях громадських та допоміжних будівель промислових підприємств, якщо в них одночасно можуть знаходитися більше 100 чоловік. Евакуаційна освітленність у приміщеннях має бути 0,5 лк, поза приміщенням ¾ 0,2 лк.

Охоронне освітлення - передбачається вздовж границь територій, що охороняються, і має забезпечувати освітленість 0,5 лк.

Штучне освітлення передбачається у всіх приміщеннях будівель, а також на відкритих робочих ділянках, місцях проходу людей та руху транспорту. Від якості прийнятої системи освітлення залежить продуктивність та безпека праці, а також здоров’я працівників. Раціонально виконане штучне освітлення приміщень при одній і тій же витраті електроенергії може підвищити продуктивність праці на 15-20%.

Штучне освітлення проектується для двох систем: загальне (рівномірне або локалізоване) та комбіноване (до загального додається місцеве).

 

Загальні поняття щодо шуму

       Застосовувані у виробничих умовах машини, апарати, прилади, є, як правило, динамічно неврівноваженими системами, внаслідок чого під час їх роботи виникають механічні та акустичні коливання. Коливання виникають також під час роботи вентиляційних систем (зумовлені турбулентністю повітряних потоків), перетворювачів електричного струму (дія змінного електромагнітного поля), та ін.

Акустичні коливання (хвильовий рух пружного середовища) називаються звуком.

Механічні коливання твердого тіла називаються вібрацією.

       Шумом називається безладне сполучення звуків різної сили та частоти або шум – це всілякі звуки, що заважають сприйняттю корисних звуків, чи порушують тишу, а також звуки, що шкідливо чи подразнююче діють на організм людини.

       Коливання характеризуються частотою, амплітудою, швидкістю, потужністю, інтенсивністю (силою) і т.і.

       Для характеристики звуку використовуються поняття:

ü звуковий тиск,

ü звукова потужність,

ü інтенсивність (сила) звуку та їх рівні,

ü спектральний склад,

ü гучність.

       Звуковий тиск (р) визначається як різниця між миттєвим значенням повного тиску та середнім тиском, що спостерігається у середовищі за відсутності звукового поля. Звуковий тиск вимірюється у Па (Н/м²) та характеризує амплітуду звуку.

       Звукова енергія (W) визначається як кількість енергії, що випромінюється джерелом звуку в оточуючий простір. Одиниця виміру звукової енергії – джоуль (Дж).

       Густина (щільність) звукової енергії w = dW / dV, одиниця виміру Дж/м³.

       Звукова потужність (потік звукової енергії) Р = dW / dt, одиниця виміру Вт.

        Інтенсивність звуку (густина потоку звукової енергії) J = dP / dS, одиниця виміру Вт/м².

       Швидкість розповсюдження звуку звичайно однакова для всіх складових звуку. Швидкість звуку в повітрі за температури 0^о С та атмосферному тиску 101 325 Па (1 атм) дорівнює 331 м/с.

       Коливальна швидкість характеризується амплітудою швидкості, з якою рухаються по відношенню до середовища в цілому нескінченно малі частки середовища, що коливаються відносно положення рівноваги при проходженні звукової хвилі. Коливальна швидкість дорівнює добутку амплітуди коливань часток середовища на кутову частоту коливань

υ = А · ω

Коливальна швидкість в багато разів менша за швидкість розповсюдження звуку, змінюється у поперечному перерізі звукового каналу та різна для кожної із спектральних складових звуку. Має розмірність швидкості, одиниця виміру м/с.

       Інтенсивність звуку та звуковий тиск пов’язані такою залежністю:

,

де J – інтенсивність звуку; р – звуковий тиск;  - густина середовища; с – швидкість розповсюдження звукової хвилі.

За частотою звукові коливання поділяються на три діапазони: інфразвукові - з частотою коливань менше 20 Гц, звукові (ті, що ми чуємо) ¾ від 20 Гц до 20 кГц та ультразвукові ¾ більше 20 кГц. Швидкість поширення звукової хвилі C (м/с) залежить від властивостей середовища і насамперед від його щільності. Так, в повітрі при нормальних атмосферних умовах C~344 м/с; швидкість звукової хвилі в воді ~1500 м/с, у металах ~ 3000-6000 м/с.

Оскільки людина сприймає коливання у навколишньому середовищі за допомогою своїх органів чуттів, це сприйняття суб’єктивне й залежить не тільки від фізичних характеристик коливань, а ще й від чутливості відповідних органів чуттів.

       Так наприклад, органи слуху людини здатні відчувати дію звукових хвиль у діапазоні частот від 16 до 20 000 Гц як звук, при чому найбільша чутливість має місце на середніх частотах; на низьких та високих частотах чутливість зменшена. Мінімальний звуковий тиск р_о та інтенсивність J_о, що сприймаються людиною як звук, називаються поріг чутності, на частоті 1000 Гц дорівнюють р_о = 2·10 ^-5 Н/м², J_о = 10 ^-12 Вт/м². Максимальний звуковий тиск р_max та інтенсивність J_max, що починають сприйматися людиною як відчуття болю, називаються поріг відчуття болю й на частоті 1000 Гц дорівнюють р_max = 2 ·10 ² Н/м², J_max = 10 ² Вт/м².

 

 

Залежність рівня звукового тиску, що сприймається людиною

від частоти звуку (криві рівної гучності)

В зв’язку з тим, що слухове сприйняття пропорційне логарифму кількості звукової енергії були використані логарифмічні значення – рівні звукової інтенсивності (L_i) та звукового тиску(L_p), які виражаються у децибелах (дБ). Рівень інтенсивності  та рівень тиску  звука  виражаються формулами:

L_i = 10Lg J /J₀, дБ;

L_р = 20Lg р /р₀, дБ;

де J_0,- значення інтенсивності на нижньому порозі чутності його людиною при частоті 1000 Гц, J₀ = 10^-12 Вт/м² ; р₀ - порогові значення на нижнього порозі чутності звукового тиску людиною на частоті 1000 Гц, р₀ =2*10^-5 Па.  

Оскільки сприйняття звуку людиною різниця за частотою, для вимірів шуму, що відповідає його суб’єктивному сприйняттю вводять поняття коректованого рівня звукового тиску. Корекція здійснюється за допомогою поправок, які додаються у частотних смугах. Стандартні значення корекції в частотних смугах наведені у таблиці. Значення загального рівня шуму з урахуванням вказаної корекції по частотним смугам називають рівнем звука (дБА)

 

Стандартні значення корекції рівнів звукового тиску у частотних смугах. Таблиця

 

Середньогеоме-тричні частоти октавних смуг, Гц	31,5	63	125	250	500	1000	2000	4000	8000
Корекція, дБ	-42	-26,3	-16,1	-8,6	-3,2	0	1,2	1,0	-1,1

За часовими характеристиками шуми поділяють на постійні і непостійні. Постійними вважають шуми, у яких рівень звуку протягом робочого дня змінюється не більше ніж на 5 дБА. Непостійні шуми поділяються на переривчасті, з коливанням у часі, та імпульсні. При переривчастому шумі рівень звуку може різко падати до фонового рівня, а довжина інтервалів, коли рівень залишається постійним і перевищує фоновий рівень, досягає 1 с та більше. При шумі з коливаннями у часі рівень звуку безперервно змінюється у часі. До імпульсних відносять шуми у вигляді окремих звукових сигналів тривалістю менше 1 с кожний, що сприймаються людським вухом як окремі удари.

Рівень звукової потужності(дБ) джерела визначають за формулою:

L_w = 10 lg W/W₀ ,

де W₀ ¾ порогові значення звукової потужності, яке дорівнює 10^-12 Вт.

Принципи нормування шумів.

       Дія шумів нормується ДСН 3.3.6.037-99 „Державні санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку”

       Відповідно до цього нормативного документу параметри постійного шуму на робочих місцях, що нормуються, є рівні середньоквадратичних звукових тисків у октавних смугах з середньогеометричними частотами 31,5; 63; 125; 250; 500; 1000; 2000; 4000; 8000 Гц у децибелах, які визначаються за формулою:

 , 

де p_ср – середньоквадратичне значення звукового тиску у кожній октавній смузі, Па, яке, в свою чергу, визначається за формулою:       ,

де р – миттєве значення звукового тиску, Па; t – поточний час, с; Т – період усереднення, с (у практичних задачах боротьби з шумом Т = 50...100 мс); р₀ – вихідне (порогове) значення звукового тиску у повітрі, що дорівнює 2·10^-5 Па.

Октавна смуга – це смуга частот, в якій верхня гранична частота у два рази більша за нижню, характеризується середньогеометричною частотою:

,

де  - відповідно нижня та верхня граничні частоти октавної смуги, Гц.

       При орієнтовній гігієнічній оцінці параметрів постійного широко смужного шуму на робочих місцях дозволяється застосовувати рівень шуму в дБА, виміряний по шкалі „А” часової характеристики „повільно” шумоміра, та визначений за формулою:

                                                       ,

де р_А – ефективне значення звукового тиску з урахуванням корекції „А” шумоміра, Па.

       Наближені значення рівнів звуку (шуму) від деяких джерел наведені у таблиці

Джерело звуку	Рівень звуку, дБА	Джерело звуку	Рівень звуку, дБА
Шелестіння листя	10	Шум при роботі верстатів-автоматів	80
Шепіт на відстані 1 м	30	Гучний крик на відстані 1 м	90
Шепіт на відстані 0,3 м	40	Концерт рок-ансамблю	100...110
Спокійна розмова на відстані 1 м	50	Відбійний молоток	110
Шум автомобіля	60	Літак на старті	120
Вуличний шум міста	70	Ракета на старті	більше 140

 

       Параметрами непостійного шуму (що коливається в часі та переривається) на робочих місцях, які нормуються, є інтегральний рівень – еквівалентний (по енергії) та максимальний рівень шуму у дБА.

Для імпульсного шуму нормованими параметрами є еквівалентний рівень шуму у дБА_екв та максимальний рівень шуму у дБАJ. Еквівалентний рівень – це рівень постійного шуму, дія якого відповідає дії фактичного шуму із змінними рівнями за той же час, виміряного по шкалі „А” шумоміра. Еквівалентний рівень визначається за методикою, наведеною у нормативному документі.

                       

Причини появи вібрації

Причиною появи вібрації є неврівноважені сили та ударні процеси в діючих механізмах. Створення високопродуктивних потужних машин і швидкісних транспортних засобів при одночасному зниженні їх матеріалоємності неминуче призводить до збільшення інтенсивності і розширення спектру вібраційних та віброакустичних полів. Цьому сприяє також широке використання в промисловості і будівництві високоефективних механізмів вібраційної та віброударної дії. Дія вібрації може приводити до трансформування внутрішньої структури і поверхневих шарів матеріалів, зміни умов тертя і зносу на контактних поверхнях деталей машин, нагрівання конструкцій. Через вібрацію збільшуються динамічні навантаження в елементах конструкцій, стиках і сполученнях, знижується несуча здатність деталей, ініціюються тріщини, виникає руйнування обладнання. Усе це приводить до зниження строку служби устаткування, зростання імовірності аварійних ситуацій і зростання економічних витрат. Вважають, що 80% аварії в машинах і механізмах здійснюється в наслідок вібрації. Крім того, коливання конструкцій часто є джерелом небажаного шуму. Захист від вібрації є складною і багатоплановою в науково-технічному та важливою у соціально-економічному відношеннях проблемою нашого суспільства.

Класифікація вібрацій

Відповідно до цього документа за способом передачі на тіло людини розрізняють загальну та локальну вібрацію.

       Загальна вібрація передається на тіло людини, яка сидить або стоїть, переважно через опорні поверхні.

       Локальна вібрація передається через руки працюючих при контакті з ручним механізованим інструментом, органами керування обладнанням, деталями, які обробляються і т.і.

       Загальну вібрацію за джерелом її виникнення поділяють на такі категорії:

категорія 1 – транспортна вібрація, яка діє на людину на робочих місцях самохідних та причепних машин, транспортних засобів під час руху по місцевості;

категорія 2 – транспортно-технологічна вібрація, яка діє на людину на робочих місцях машин з обмеженою рухливістю та таких, що рухаються тільки по спеціально підготовлених поверхнях виробничих приміщень та промислових майданчиків;

категорія 3 – технологічна вібрація, яка діє на людину на робочих місцях стаціонарних машин чи передається на робочі місця, які не мають джерел вібрації.

       Загальну технологічну вібрацію за місцем дії поділяють на такі типи:

а) на постійних робочих місцях виробничих приміщень підприємств;

б) на робочих місцях складів, їдалень, побутових, чергових та інших виробничих приміщень, де немає джерел вібрації;

в) на робочих місцях заводоуправлінь, конструкторських бюро, лабораторій, обчислювальних центрів, медпунктів, робочих кімнат та інших приміщень для працівників розумової праці.

       Локальна вібрація за джерелом виникнення поділяється на таку що передається від:

- ручних машин або ручного механізованого інструменту, органів керування машинами та устаткуванням;

- ручних інструментів без двигунів та деталей, які обробляються.

       За напрямком дії загальну вібрацію характеризують з урахуванням осей ортогональної системи координат (X₃, Y₃, Z₃): як діючу у вертикальному (перпендикулярному опорним поверхням тіла) напрямку – вісь Z₃, горизонтальному повздовжньому (спина - груди) напрямку –вісь Х₃, та горизонтальному поперечному (плече - плече) напрямку – вісь Y₃.

       Локальну вібрацію за напрямком дії характеризують з урахуванням осей ортогональної системи координат (X_л, Y_л, Z_л): як діючу вздовж осі X_л, що паралельна осі місця захвату пальцями (долонею) джерела вібрації, як діючу вздовж осі Z_л (паралельна передпліччу руки працюючого) та осі Y_л, що перпендикулярна по відношенню до осей X_л та Z_л.

       За часовими характеристиками загальні то локальні вібрації поділяються на:

– постійні, для яких значення віброприскорення або віброшвидкості змінюється менше ніж у 2 рази (менше 6 дБ) за робочу зміну;

– непостійні, для яких значення віброприскорення або віброшвидкості змінюється не менше ніж у 2 рази (6 дБ і більше) за робочу зміну;

       Непостійні вібрації поділяються на

- коливні - рівні яких безперервно змінюються у часі;

- переривчасті, коли контакт з вібрацією в процесі роботи переривається, причому довжина інтервалів, під час яких має місце контакт, становить більше 1 с;

- імпульсні, що складаються з одного або кількох вібраційних впливів (наприклад, ударів), кожен довжиною менше ніж 1 с, при частоті їх дії менше ніж 5,6 Гц.

 

Основи електробезпеки.

Електробезпека — система організаційних і технічних заходів та засобів, що забезпечують захист людей від шкідливої і небезпечної дії електричного струму, електричної дуги, електричного поля і статичної електрики

Приведене визначення включає 4 фактори. Два з них (електричний струм і електрична дуга) належать до безпосередньо небезпечних і є предметом розгляду даного розділу. Питання охорони праці, пов'язані з електромагнітними полями і статичною електрикою, розглядаються у відповідних розділах підручника.

Електротравма - травма, спричинена дією на організм людини електричного струму і (або) електричної дуги (ГОСТ 12.1.009-76).

Електротравматизм - явище, що характеризується сукупністю електротравм.

Електроустановки - машини, апарати, лінії електропередач і допоміжне обладнання (разом зі спорудами і приміщеннями, в яких вони розташовані), призначені для виробництва, перетворення, трансформації, передачі, розподілу електричної енергії та перетворення її в інші види енергії (ПУЕ).

Актуальність проблеми електробезпеки. За багаторічними статистичними даними електротравми в загальному виробничому травматизмі складають біля 1%, а в смертельному —15% і більше. Крім виробництва, електроенергія з кожним роком знаходить все більше застосування в побуті. Недотримання вимог безпеки в цьому випадку супроводжується електротравмами, щорічна кількість яких значно перевищує виробничі електротравми. Так, у тому ж 1998 р. загальна кількість електротравм зі смертельними наслідками (на виробництві і поза виробництвом) в Україні склала майже 1600, а в усьому світі, за даними міжнародних організацій, зафіксовано близько 25000 смертельних електротравм. Таким чином, при чисельності населення України менше 1% від світової, кількість смертельних електротравм перевищує 6% від загальносвітової.

Види електротравм

Розрізняють три види електротравм: місцеві, загальні і змішані.

До місцевих електротравм належать електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, електроофтальмія і механічні ушкодження, пов’язані з дією електричного струму чи електричної дуги. На місцеві електротравми припадає біля 20% електротравм, загальні - 25% і змішані - 55%.

Електричні опіки - найбільш розповсюджені електротравми, біля 85% яких припадає на електромонтерів, що обслуговують електроустановки. Залежно від умов виникнення опіки діляться на контактні і дугові.

Електричні знаки (знаки струму або електричні мітки) спостерігаються у вигляді різко окреслених плям сірого чи блідо-жовтого кольору на поверхні тіла людини в місці контакту зі струмовідними елементами. Зазвичай, знаки мають круглу чи овальну форму,  або форму струмовідного елементу, до якого доторкнулася людина, розмірами до 10 мм з поглибленням в центрі. Іноді електричні знаки можуть мати форму мікроблискавки, яка контрастно спостерігається на поверхні тіла.

Електричні знаки можуть виникати як в момент проходження струму через тіло людини, так і через деякий час після контакту зі струмовідними елементами електроустановки. Особливого больового відчуття електричні знаки не спричиняють і з часом безслідно зникають.

Металізація шкіри - це проникнення у верхні шари шкіри дрібних часток металу, який розплавився під дією електричної дуги. Наддрібні частки металу мають високу температуру, але малий запас теплоти. Тому вони не здатні проникати через одяг і небезпечні для відкритих ділянок тіла. На ураженій ділянці тіла при цьому відчувається біль від опіку за рахунок тепла занесеного в шкіру металу і напруження шкіри від присутності в ній сторонньої твердої речовини - часток металу. З часом уражена ділянка шкіри набуває нормального вигляду, і зникають больові відчуття.

Особливо небезпечна електрометалізація, пов'язана з виникненням електричної дуги, для органів зору. При електрометалізації очей лікування може бути досить тривалим, а в окремих випадках -безрезультатним. Тому при виконанні робіт в умовах вірогідного виникнення електричної дуги необхідно користуватись захисними окулярами. У більшості випадків одночасно з металізацією шкіри мають місце дугові опіки.

Електроофтальмія — запалення зовнішніх оболонок очей, спричинене надмірною дією ультрафіолетового випромінювання електричної дуги. Електроофтальмія, зазвичай, розвивається через 2-6 годин після опромінення (залежно від інтенсивності опромінення) і проявляється у формі почервоніння і запалення шкіри та слизових оболонок повік, гнійних виділеннях, світлоболях і світлобоязні. Тривалість захворювання 3...5 днів.

Сила струму

Сила струму, що проходить через тіло людини є основним чинником, який обумовлює наслідки ураження. Різні за величиною струми справляють і різний вплив на організм людини. Розрізняють три основні порогові значення сили струму:

- пороговий відчутний струм – найменше значення електричного струму, що викликає при проходженні через організм людини відчутні подразненн