Тема 1. Психологія як наука. Психіка суб’єкта діяльності.

ПСИХОЛОГІЯ

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

 

для студентів ОКР «Бакалавр»

всіх напрямів та спеціальностей

денної та заочної форми навчання

 

 

Мелітополь, 2013

УДК

 

Психологія. Опорний конспект лекцій для студентів всіх напрямів та спеціальностей денної та заочної форми навчання – Таврійський державний агротехнологічний університет, 2013. - 95с.

Розробник/и: викладач КРУПЕНКО О.В.

 

Рецензент/и: доцент кафедри практичної психології, к. психол. наук Фалько Н.М.

 

Розглянуто та рекомендовано до друку на засіданні кафедри                  

Протокол № ____ від «____» _____2013 р.

 

Затверджено методичними комісіями факультетів АТЕ, МТ, ЕН, ЕтаБ, ІКТ

Протокол №             від «__»      2013 рік

 

 

ЗМІСТ

Вступ	4
Тема 1. Психологія як наука. Психіка суб’єкта діяльності.	5
Тема 2. Початок пізнавальної діяльності особистості.	12
Тема 3. Психологічні проблеми мислення та пам’яті	21
Тема 4. Емоційно-вольові, індивідуально-типологічні особливості особистості.	29
Тема 5. Потребнісно-мотиваційна сфера діяльності людини. Особистість.	38
Тема6. Психологія і технологія, механізм спілкування.	57
Тема7. Психологія взаємодії людей в соціальних групах	75
Список літератури	94

 

                                                                                                                

                                                                                       

 

 

ВСТУП

Навчальний курс «Психологія» є необхідною складовою формування особистості майбутніх фахівців будь-якого напрямку, адже розкриває основні категорії, закономірності і властивості всіх психічних процесів та явищ, що супроводжують людину протягом її життя.

Він зорієнтований на глибоке розуміння власних станів та усвідомлення мотивації поступків. Формує сталий погляд на професійний ріст та знання щодо професійного етичного кодексу.

Даний конспект лекцій розроблений з метою покращення знань студентами дисципліни та на підставі робочої програми курсу.

 

ТЕМА 1. ПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА. ПСИХІКА СУБ’ЄКТА ДІЯЛЬНОСТІ.

Мета: Надати студентам інформацію щодо значення науки психології в житті сучасної людини, її категорій та взаємозв’язку з іншими дисциплінами. Ознайомити із роботою психіки й її значенням для розвитку індивіда.

Перелік основних питань:

§ Поняття про психологію як науку, її об’єкт і предмет, місце в системі наук, методи, категорії, принципи і структура сучасної психології.

§ Розвиток психіки, подразливість та чутливість, особливості розвитку людської психіки, психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

§ Мова і свідомість людини, свідоме і несвідоме.

§ Мозок і психіка. Загальні уявлення про основні фізіологічні механізми функціювання мозку.

 

Мозок і психіка. Загальні уявлення про основні фізіологічні механізми функціювання мозку.

3.

Мозок людини важить 1400 грам і складає 1/40 всієї ваги людини. За сучасними даними він має складну будову і є наслідком еволюції нервової системи – сукупності центральних і периферичних утворювань, що регулюють і контролюють усі функції організму.

Головний мозок складається з ряду відділів, пов’язаних один з одним. Нижній його відділ має назву довгастого мозку, він поєднує спинний мозок із головним. Над продовгуватим мозком знаходиться середній мозок, мозочок, ще вище – проміжний мозок. Усі ці відділи зверху покриті великими півкулями.

Довгастий мозок регулює дихання, серцево-судинну діяльність, органи травлення. 

Середній мозок керує положенням і координацією тіла, регулює м’язовий тонус.

Мозочок регулює рівновагу і забезпечує координацію рухів.

Проміжний мозок відіграє велику роль в інтенсивних і емоційних проявах людини. Він містить центри обміну речовин і центри терморегуляції. В проміжний мозок поступають імпульси від органів відчуттів. Ці імпульси потім передаються в кору великих півкуль.

У продовгуватому і середньому мозку знаходиться особлива нервова тканина – ретикулярна формація, яка відіграє велику роль в життєдіяльності мозку, підтримує його активність.

 Усі відділи головного мозку взаємопов’язані один з одним в єдину цілісну систему.

Психічна асиметрія притаманна лише людині, а передумови її становлення передаються генетично. Проте, характер цієї асиметрії (домінування лівої чи правої півкулі при функціонуванні психічних процесів) формується протягом раннього онтогенезу.

Якщо психіка людини, особливо її вищі прояви, залежать від спеціалізованої і водночас інтегрованої роботи головного мозку, то її поведінка, як і будь якої живої істоти, передбачає мобілізацію структур не лише центральної, а і периферичної нервової системи.

На рівні індивіда психіка ускладнюється, набуває нових рис і властивостей. У цьому разі її характеристика не вичерпується аналізом відношення «мозок – психіка». Остання тепер має розглядатись в межах відношення іншого порядку – відношення «буття – свідомість», що є змістом психогностичної проблеми.

 

Контрольні питання

1. Що являє з себе психологія як наука?

2. Чим відрізняється психіка від свідомості?

3. Яка будова головного мозку?

4. Назвіть рівні свідомості та вкажіть чим вони вирізняються.

Структура інтелекту.

1. Здатність до рахування (оперувати цифрами);

2. Вербальна (словесна) гнучкість: легкість, з якою людина може пояснюватись, використовуючи найбільш підлящі слова;

3. Вербальне сприймання: здатність розуміти усну і письмову мову;

4. Просторова орієнтація: здатність уявляти різні предмети і форми в просторі;

5. Пам’ять;

6. Здатність до міркувань (рассуждений);

7. Швидкість сприймання схожості чи відмінностей між предметами та зображеннями.

Розвиток інтелекту залежить від уроджених факторів:

1. генетичних факторів спадковості;

2. хромосомних аномалій.

Розлади пам’яті.

1. гиперфункція пам’яті – пов’язаний розлад з сильним збудження, хвилюванням, прийомом деяких наркотиків чи гіпнотичним впливом;

2. нав’язливі спогади: пов’язані з порушенням емоційної рівноваги, почуттям невпевненості, стурбованості, тривожності – задаються тематичною спрямованістю. Приклад: непереборні спогади (в образній формі) своїх дуже неприємних чи ганебних вчинків. (Називається «пам’яттю совісті»).

3. послаблення вибіркової репродукції, утруднення в відтворенні потрібного в даний момент матеріалу (дат, імен, назв, термінів тощо).

4. прогресуюча амнезія. Причини – алкоголізм, травми, склероз, вікові і негативні особистісні зміни, деякі захворювання.

При амнезії спочатку втрачаються здібності запам’ятовувати нову інформацію, потім послідовно скорочуються інформаційні запаси пам’яті. В першу чергу забувається, те, що було засвоєно нещодавно (нові дані, нові асоціації), потім втрачаються спогади про останні роки життя. Зафіксовані в пам’яті події дитинства, юнацтва зберігаються набагато довше.

Швидше люди втрачають пам’ять, пов’язану з правилами складних дій мислення, комплексних оцінок.

Властивості уваги.

1. Об’єм (кількість об’єктів, які сприймаються одночасно);

2. Концентрація уваги – ступінь зосередженості свідомості на об’єкті (об’єктах);

3. Розподіл уваги – уміння одночасно виконувати декілька дій чи вести спостереження за декількома процесами, об’єктами (шофер, пілот, педагог);

4. Стійкість уваги – загальна спрямованість уваги у процесі діяльності. На стійкість уваги значний вплив надає інтерес;

5. Переключення уваги – перестройка уваги, перенос уваги з одного об’єкта на інший. Переключення уваги буває довільним і мимовільним. Умисне переключення уваги – участь вольових зусиль.

Види уваги.

1. Мимовільна увага – виникає сама собою; (пасивна увага). Мимовільна увага - це зосередженість свідомості на об’єкті в силу яких-то його особливостей (яскравий емоційний тон – барви, звуки, запахи).

2. Довільна увага – це свідоме зосередження на об’єкті, що регулюється. (Коли людина ставить перед собою мету діяльності).

3. Післядовільна увага – викликається через входження в діяльність і виникаючий при цьому інтерес, в результаті якого тривалий час зберігається цілеспрямованість, знімається напруга і людина не втомлюється, не глядячи не те, що після довільна увага може тягнутися годинами.

4. Сенсорна;

5. Зорова,

6. слухова;

7. Інтелектуальна (думки, пригадування).

Образи предметів чи процесів реальної дійсності, які ми сприймали раніше, а зараз подумки відтворюємо, називаються уявою.

Уявою пам’яті є відтворення, більш чи менш точним, предметів чи явищ, які колись впливали на наші органи почуття.

Уява притаманна лише людині. Як і свідомість, вона з'являється на початкових етапах історіогенезу, вдосконалюється у магічних діях, ритуалах, міфах, творах первісного мистецтва й стає вагомим чинником розвитку людства. Впродовж онтогенезу уява змінює свої функції, дедалі більше опосередковуючи процеси життя індивіда.

Позбавившися безпосередньої залежності від дії, уява дістає власну логіку розвитку - вже як особлива внутрішня діяльність. Простір життя, відповідно, розширюється: у людини з'являється засіб для створення образу бажаного майбутнього. Потреба в майбутньому спонукає до втілення образу в дійсність.

Та все ж не уява, а діяльність, практика визначає розвиток людства. Хоч би яким віддаленим від дійсності був образ уяви, він будується за її законами. Підраховано, наприклад, що з 108 фантастичних ідей, які висунув у своїх творах Жуль Верн, нездійсненими виявилися (та й то виходячи із сучасних можливостей) тільки 10, а з 50 подібних ідей О. Беляєва їх було тільки 3.

Дослідження показують, що з віком розвиток уяви уповільнюється, поступається розвиткові мислення. Навіть складається враження, що її значення в подальшому житті індивіда неухильно зменшується.

З розвитком діяльності взаємовідносини уяви та інших пізнавальних процесів, у тому числі й з мислення, міняються, але від цього її роль у діяльності не зменшується.

Так, у навчальній діяльності уява бере активну участь у відтворенні умов задач і пошукові шляхів їх розв'язку. Є чимало задач, які потребують створення наочного образу шуканого. Особливо помітною є роль уяви в літературній і художній творчості, де вона безпосередньо визначає і виникнення творчого задуму, і процес його втілення.

Виразно характеризує уяву наукове пізнання. Незважаючи на переважне значення мислення у цьому разі, уява нерідко є необхідним засобом побудови наукової гіпотези, проведення мисленого експерименту, осмислення нових фактів.

Отже, в науці уява заявляє про себе здатністю, що не поступається мисленню. Це внутрішня дія індивіда, антиципація, засіб, що дозволяє знайти шукане.

Інколи ця дія екстеріоризується, що вкотре підкреслює діяльнісну природу уяви.

Властивості уяви

Агглютинація (склеювання) - об'єднання в створюваному образі властивостей і елементів образів інших предметів. Залежно від кількості і якості синтезованих таким способом елементів виникають образи різного"ступеня складності і новизни. Саме внаслідок агглютинування об’єкт включається у нову ситуацію, що змінює його риси, «одухотворюється» неживе, живому приписуються ознаки, притаманні неживому. За допомогою подібних прийомів створюються казкові образи: дракони, русалки, крилаті бики, а також реальні машини та механізми: танкамфібія, що поєднує в собі властивості танка і човна; аеросани тощо.

Гіперболізація (перебільшення) - збільшення або зменшення даного в образі реального об'єкта, кількісна зміна його частин. Цей спосіб використовувався для створення образів богатирів, дракона з сімома головами, багаторуких богинь в індійській міфології, Гулівера. Гіперболізацію люди нерідко використовують у спілкуванні, довільно або мимовільно спотворюючи форму та зміст подій, напевно, для рельєфнішого їх виділення на тлі інших.

Загострення - уявне підкреслення якихось властивостей реального об'єкта, внаслідок якого образ набуває особливої виразності. Цей спосіб широко застосовується в літературній творчості, де одні характеристики персонажа витісняють усі інші і простежуються у всіх можливих ситуаціях. У такий спосіб створюються також шаржі й карикатури. На відміну від гіперболізації загострення не спотворює дійсність, а лише підкреслює її характерні особливості.

Схематизація (обриси, форма) – згладжування відмінностей між порівнюваними об'єктами. Це дає змогу позбавитись від зайвих і другорядних деталей, що перешкоджають утворенню нового образу. Цей спосіб відіграє істотну роль у науковій творчості, він сприяє образному узагальненню ланок шуканого, яких бракує.

Типізація - уявне виокремлення істотного в однорідних явищах і втілення його у новому образі, завдяки чому цей образ поєднує в собі риси, притаманні різним об'єктам. Типізація — поширений прийом різних видів творчості. Окрім образних узагальнень, процес уяви містить механізм оцінки, що виконує протилежні функції.

 

Контрольні питання

1. Що таке мислення? Які його характеристики та якості?

2. Яка структура мислення, форми та процеси?

3. Яке значення має пам’ять для людини?

4. Які існують відмінності між видами пам’яті та мислення?

 

Класифікації емоцій

1. ВЛАСНЕ ЕМОЦІЇ  виявляють оцінювальне ставлення до актуальних чи можливих ситуацій, сигналізують про смисл подій, які ще не настали або відійшли в минуле, тому часто виникають у зв’язку з образами пережитих чи уявних ситуацій. (наприклад: інтерес, хвилювання, радість, здивування, горе, гнів, огида, зневага, страх, сором, провина)

2. НАСТРІЙ – емоційний стан, що на певний час зафарбовує стосунки індивіда з дійсністю.

3. АФЕКТ – дуже сильні, бурхливий і відносно не тривалий емоційний стан що виникає коли людина нездатна найти вихід з надзвичайної і несподіваної ситуації. Переживаючи афект, індивід може поводити себе в супереч соціальним нормам, втрачає контроль над своїми діями.

4. ПРИСТРАСТІ – сильні й тривалі емоції що на певний час забарвлюють життя індивіда, істотно позначаються на спрямованості й динаміці його діяльності. Виявляється у зосередженості на якомусь предметі, який в цей час затіняє всі інші спонуки діяльності. Предметом пристрасті є інша людина, але не може бути бездушний об’єкт чи якась ідея.

5.    СТРЕС – емоційний стан який виникає в ситуації що порушує уставлений перебіг життєвих подій. Полягає у неспецифічній реакції арготизму на вимоги які до нього висуваються. Поділяється на інформаційний та емоційний стреси.

6. ДИПРЕСІЯ – поганий настрій, що пов’язаний зі зниженням спонукання, загальмованістю дій.

7. ФРУСТРАЦІЯ – негативний емоційний стан, що супроводжується усвідомленням неможливості досягти поставленої мети. Виникає в ситуаціях, перешкоджають реалізації лінії життя індивіда. Сигналізує про інтенсивність його негативного ставлення до причин, які породили таку ситуацію.

8. ПОЧУТТЯ – характеризують розмаїття емоційного життя то залежно від їх предмета поділяються на моральні, інтелектуальні, естетичні та практичні.

Моральні – відбивають ставлення індивіда до інших людей, суспільства та самого себе.

Інтелектуальні – виникають у зв’язку з пізнавальною діяльністю, спрямованою на теоретичне освоєння дійсності.

Естетичні – сприймання оточення з погляду уявлень про прекрасне або огидне. До естетичних почуттів належать: почуття комічного, гумору, трагічного та іронії.

Практичні – пов’язані з діяльністю особистості.

ФУНКЦІЇ:

- Сигнальна – виражається в тому, що переживання виникають і змінюються у зв’язку зі змінами які відбуваються в навколишньому середовищу чи організмі людини;

- Регулятивна – виражаються в тому, що стійкі переживання спрямовують нашу поведінку, підтримують її, змушують долати перешкоди, які зустрічаються на шляху.

ЕМПАТІЯ – процес співпереживання, включення в емоційний стан іншої людини, здатність зрозуміти її переживання. Вираження почуттів, що проявляються в той чи іншій формі називають – ЕКСПРЕСІЄЮ.

Властивості емоційних явищ:

Якість (модальність) емоційних явищ характеризується їх змістом і сигналізує про особливості ставлення індивіда до тих чи тих явищ дійсності.

Динаміка перебігу має закономірний вигляд і визначається особливостями емоційних явищ, кожне з яких має власну логіку розвитку і згасання.

Амбівалентність емоційних явищ має місце при одночасному переживанні індивідом емоцій, які мають полярні характеристики. Це приємне і неприємне, радість і сум, любов і ненависть, тобто емоції, які спричиняються складними й неоднозначними життєвими подіями.

Полярність вказує на можливість зміни будь-якої емоції на її протилежність.

Активність (від лат. activus - діяльний, дійовий) - здатність емоцій стенічним (підсилювальним) або астенічним (пригнічувальним) чином впливати на діяльність.

Інтенсивність (від лат. intensio - напруження, посилення) - властивість, яка свідчить про ступінь вираженості емоційного явища. Діапазон цієї властивості значний: від легкого хвилювання до пристрасті.

Глибина емоційних явищ залежить від того, чи викликана вона пересічними, чи життєво важливими подіями, а також від того, в якому зв'язку між собою перебувають ці явища. «Ненависть збільшується внаслідок взаємної ненависті і, навпаки, може бути знищена любов'ю»

Тривалість емоційних явищ характеризується часом їх існування. Це залежить від особливостей предмета, який їх викликає, а також від інтелекту та способу життя індивіда.

Воля є свідоме регулювання людиною своєї поведінки і діяльності, пов’язане з подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод.

Воля як характеристика свідомості і діяльності виникла разом з появою суспільства, трудової діяльності.

Воля є важливим компонентом психіки людини, вонаневід’ємно пов’язана з пізнавальними мотивами і емоційними процесами.

Воля потрібна при виборі мети, прийнятті рішення, дії, подоланні перешкод. Подолання перешкоди вимагає вольового зусилля – особливого стану нервово-психологічного напруження, яке мобілізує фізичні, інтелектуальні і моральні сили людини.

Воля проявляється як впевненість людини в своїх діях, як рішучість зробити той вчинок, який сама людина вважає доцільним і потрібним в конкретній ситуації.

«Свобода волі означає здібність приймати рішення зі знанням справи».

Потреба сильної волі збільшується при наявності:

1. важких ситуацій, «важкого світу»;

2. складного, суперечливого внутрішнього світу в самій людині.

Виконуючи різні види діяльності, долаючи при цьому зовнішні і внутрішні перешкоди людина виробляє в собі вольові властивості: цілеспрямованість, рішучість, самостійність, ініціативність, стійкість, витримку, дисциплінованість, мужність.

Вольові дії, як і вся психічна діяльність, пов’язані з функціонуванням мозку. Важливу роль при вольових діях виконують лобні долі мозку. Це відбувається зіставленням досягнутого кожен раз результату з попередньо складеною програмою цілі. Травмування лобних долей призводить до абулії - хворобливого безвілля.

Вольова діяльність завжди складається з певних вольових дій, в яких містяться всі признаки і якості волі. Вольові дії бувають простими і складними.

До простих вольових дій відносяться ті, при яких людина без коливань йде до поставленої мети. Їй цілком зрозуміло як і яким чином вона буде діяти, щоб досягти потрібних результатів. Для простої вольової дії характерним є те, що вибір мети, прийняття рішення про виконання дії певним способом відбувається без боротьби мотивів.

В складній вольовій дії виділяють наступні етапи:

1. усвідомлення мети і прагнення її досягти;

2. усвідомлення ряду можливостей досягнення мети;

3. поява мотивів, які стверджують чи заперечують ці можливості;

4. боротьба мотивів і вибір;

5. прийняття однієї з можливостей в якості рішення;

6. виконання прийнятого рішення;

7. подолання зовнішніх перешкод при виконанні прийнятого рішення і досягнення поставленої мети.

Поняття про темперамент, типи вищої нервової діяльності як природна основа темпераменту, типи темпераментів та їх психологічна характеристика. Взаємозв’язок темпераменту та інших властивостей особистості.

Темперамент – це ті вроджені особливості людини, які обумовлюють динамічні характеристики інтенсивності і швидкості реагування, ступені емоційного збудження і врівноваженості, особливості пристосування до оточуючого середовища.

Темперамент – це характеристика людини з боку динамічних особливостей її психічної діяльності, тобто, темпу, швидкості, ритму, інтенсивності діяльності психічних процесів і станів, ступені емоційності.

Нема кращих чи гірших темпераментів – кожен з них має свої позитивні боки, тому головні зусилля повинно спрямовувати не на перероблення темпераменту (що неможливо внаслідок його уродженості), а на розумне використання його позитивних якостей і нівелювання негативних граней.

Темперамент в перекладі з латинського – суміш, сорозмірність. Стародавній опис темпераментів належить Гіппократу (4 рідини в тілі людини – кров, жовч, флегма, чорна жовч).

Павлов І.П. – звернув увагу на залежність темпераменту від типу нервової системи. Він показав, що два основних нервових процеси – збудження і гальмування – відображають діяльність головного мозку. Від народження вони у всіх різні: за силою, взаємною врівноваженістю, рухомістю.

В залежності від цих властивостей нервової системи Павлов виділив основні типи вищої нервової діяльності:

1.  «нестримний» (сильний, рухомий, неврівноважений);

2. «жвавий» (сильний, рухомий, врівноважений);

3.   «спокійний» (сильний, врівноважений, інертний);

4.   «слабкий» (слабкий, неврівноважений, малорухомий).

Типологія темпераментів стає практично корисною тому, що за її допомогою можна передбачити поведінку людей з певними темпераментами в конкретних життєвих ситуаціях.

Типи темпераменту.

1.  Холерик – людина, нервова система якої визначається переважанням збудження над гальмуванням – реагує швидко, часто необмірковано, не встигає загальмувати, стриматись, проявляє нетерплячість, поривчатість, різкість рухів, запальність, неприборканість, нестриманість. Неврівноваженість його нервової системи визначає циклічність в зміні активності і бадьорості. З’являється роздратованість, поганий настрій, занепад духу і в’ялість. Нерівність поведінки і самопочуття, конфліктність.

2. Сангвінік – сильна, врівноважена, рухлива нервова система, велика швидкість реакції, вчинки обмірковані, висока опірність (рос. - сопротивляемость) труднощам життя, мінливість почуттів, прихильностей, інтересів, поглядів, висока ступінь пристосування до нових умов. Комунікабельна людина, легко сходиться з новими людьми. Не відрізняється постійністю спілкування і прихильностей. Продуктивним стає тільки при інтересі.

3. Флегматик – сильна, врівноважена, але інертна нервова система. Людина реагує повільно, небагатомовна, емоції проявляються сповільнено (важко розсердити чи розвеселити); високо працьовита, добра опірність сильним та довготривалим подразникам, труднощам, але не здібна швидко реагувати в ситуаціях, що виникають раптово. Настрій стабільний, рівний.

4. Меланхолік – слабка нервова система, підвищена чутливість навіть до незначних подразників, в стресових ситуаціях погіршуються результати діяльності. Швидка втомлюваність, падіння працьовитості. Настрій мінливий.

Мал..1. Додаткові типи темпераменту (Е.Кречмер)

Поняття характеру, його структури, індивідуальне і типове в характері. Поняття про здібності людини, задатки і здібності. Взаємозв’язок здібностей з другими властивостями особистості, розвиток і формування здібностей.

Характер – це каркас особливостей, до якого входять тільки найбільш виражені і тісно взаємопов’язані якості.

Характер - це властивості особистості, які виразно проявляються в різних видах діяльності.

Рису характеру розуміють як схильність до нервової поведінки, яка склалася в силу наявності певних потреб, мотивів чи інтересів (мотиваційні риси), або в силу наявності певних звичок, установок (сталевих особливостей поведінки).

Характер – це індивідуальне сполучення найбільш стійких, суттєвих, набутих особливостей, яке проявляється в поведінці людини, в певному відношенні:

1.  до себе (ступінь вимогливості, критичності, самооцінки);

2.   до інших людей (індивідуалізм чи колективізм, егоїзм чи альтруїзм, жорстокість чи доброта, байдужість чи чуйність, грубість чи ввічливість, брехливість чи правдивість тощо);

3.   до дорученої справи (ледачість чи працьовитість, акуратність чи неохайність, ініціативність чи пасивність, посидючість чи нетерплячість, відповідальність чи безвідповідальність, організованість тощо);

В характері відображаються вольові якості: готовність долати перешкоди, душевний та фізичний біль, ступінь стійкості, самостійності, рішучості, дисциплінованості.

Окремі властивості характеру залежать одне від одного та тісно пов’язані між собою, вони створюють цілісну організацію, яку називають структурою характеру.

В структурі характеру виділяють дві групи рис.

Під рисою характеру розуміють ті чи інші особливості особистості людини, які систематично проявляються в різних видах її діяльності і за якими можна судити про її можливі вчинки в певних умовах.

До першої групи рис характеру відносяться риси, які виражають спрямованість особистості (стійкі потреби, установки, інтереси, нахили, ідеали, цілі), система відношень до оточуючої дійсності, яка представляє собою індивідуально-своєрідні способи здійснення цих відношень.

До другої групи відносяться інтелектуальні, вольові і емоційні риси характеру.

Серед властивостей характеру треба відрізняти глобальні (загальні) і приватні. Глобальні властивості характеру впливають на широку сферу поведінкових проявів.

Виділяють п’ять глобальних рис характеру:

1.   самовпевненість – невпевненість;

2.   згода, дружелюбність – ворожість;

3.   свідомість  – стурбованість;

4.   інтелектуальна гнучкість – ригідність.

Такі риси як екстраверсія – інтроверсія порівнюються з такими рисами характеру, як впевненість і невпевненість. Так, товариськість, екстровертність схильні проявляти впевнені в собі люди, а невпевнені в собі проявляють замкнутість, інтровертність.

Серед локальних, приватних властивостей характеру, які впливають на окремі, одиничні, вузькі ситуації, можна виділити наступні:

Товариськість – замкнутість,

оптимізм - сум,

сором’язливість – безсоромність,

сміливість – обережність,

вразливість (рос. - впечатлительность) – товстошкірість,

довірливість – підозрілість,

мрійливість - практицизм,

тривожна ранимість - спокійна безтурботність,

делікатність – грубість,

самостійність – конформізм (залежність від групи),

самоконтроль – імпульсивність,

пристрасна захопленість – апатична в’ялість,

діяльна активність – пасивність,

гнучкість – ригідність,

демонстративність – скромність,

честолюбність – невибагливість (непритязательность), 

оригінальність – стереотипність.

Відомий німецький психіатр К.Леонгард вважає, що у 20-25% людей, деякі риси характеру дуже загострені (акцентуіровані). При цьому вони при певних обставинах приводять до однотипних конфліктів і нервовим зривам.

Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чогопогіршуються відносини з оточуючими людьми.

Виразність акцентуації може бути різною – від легкої, помітної лише найближчому оточенню – до крайніх варіантів, коли доводиться замислюватись, чи не психопатія це?

Акцентуація характеру проявляється не постійно, з роками може суттєво згладитись, наблизитися до норми.

Визначити тип акцентуації чи її відсутність можна за допомогою спеціальних психологічних тестів, наприклад, тесту Шмишека.

Характеристика типів акцентуації:

1. гіпертемічний (гіперактивний) – дуже бадьорий настрій, завжди весела людина, багатомовна, дуже енергійна, самостійна, прагне до лідерства, ризику, авантюрам, не реагує на зауваження, втрачає грань дозволеного, ігнорує покарання, відсутня самокритичність.

2. дистимічний – постійно знижений настрій, замкнута, похмура, небагатомовна, песимістична людина, нехтує гамірними групами, з оточуючими близько не сходиться, в конфлікти вступає рідко, прагнучи залишитися пасивною стороною;

3. циклоїдний – товариськість (рос. - общительность) циклічно змінюється (висока в період підвищеного настрою і низька в період пригніченості);

4. емотивний (емоційний) – надмірна чутливість, глибоко переживає дрібні неприємності, людина дуже ранима до зауважень, невдач, тому нерідко має похмурий настрій;

5. демонстративний – яскраво виражене прагнення бути в центрі уваги, добивається своїх цілей за будь-яку ціну (сльози, вдавана непритомність, сварки, хвастощі, незвичні хобі, брехливість);

6. збудливий - підвищена дратівливість, нестриманість, агресивність, занудливість, але можливі підлабузництво, послужливість (як маскування), схильність до хамства, нецензурності, сварки чи мовчанка, повільність в бесіді, активно і часті конфліктує;

7. що застряє (рос. - застревающий) – зациклюється на своїх думках, почуттях, не може забути образи, службова і побутова незговірливість, схильність до тривалих сварок, в конфліктах частіше за все виступає активною стороною;

8. педантичний – виражена занудливість у вигляді «переживань» подробиць, на службі може замучити клієнтів формальними вимогами, виснажує навіть своє близьке оточення надмірною акуратністю;

9. стривожений (психостенічний) – знижений фон настрою, побоювання за себе, боягузтво, невпевненість у собі, крайня нерішучість, довго переживає невдачі, сумнівається у свої діях;

10. екзальтований (лабільний) – дуже часто змінюється настрій, емоції яскраво виражені, підвищена абстрагованість на зовнішні події, багатомовність, влюбливість;

11. інтровертований (шизоідний, аутистичний) – малий рівень товариства, замкнутість, спілкування в разі потреби, занурення в себе, про себе нічого не розповідає, свої переживання не розкриває, але ранима людина, стримано-холодно ставиться до інших, навіть до близьких;

12. екстравертований (конформний) – високий рівень товариства, багатомовність до балакучості, власної думки не має, дуже несамостійний, прагне бути як всі, неорганізований, переважно підкорюється.

Характер проявляється не тільки по відношенню до інших людей. Але й до самого себе. Кожен з нас, навмисно чи не усвідомлюючи, порівнює себе з оточуючими і, як наслідок, виробляє відносно стійку думку про свій інтелект, зовнішність, здоров’я, положення в суспільстві, тобто, формує «набір самооцінок», від якого залежить: скромні ми чи зарозумілі, вимогливі до себе чи самозадоволені, сором’язливі чи чванливі.

У більшості людей проявляється тенденція оцінювати себе вище середнього. Це дозволяє зробити висновок, що людині притаманна потреба в достатньо високій самооцінці, іншими словами, кожен прагне поважати себе.

Самоповага – один з витоків психологічної зрілості, доброго настрою.

 

Контрольні питання

1. Що являють собою емоції? Чим важливі емоції і почуття для людини?

2. Наскільки важливий вплив волі на прояв емоцій?

3. Від чого залежить тип темпераменту?

4. Що розуміють під характером? Які є риси характеру?

 

Класифікація бар’єрів.

Соціальні і гносеологічні фактори є головними причинами, які породжують суперечки між людьми. Коли бар`єр між учасниками спілкування детермінований (детермінанта – причина, що визначає виникнення явища) їх суперечливими відносинами, розбіжністю потреб, інтересів і цілей, то це і є соціальний аспект бар`єрів спілкування.

Чим більше конфліктні відносини між людьми, тим складніше бар`єр в їх спілкуванні.

1. Емоційні бар’єри. Неприємні емоції послаблюють здібність сприймати і правильно оцінювати навіть найсерйозніші аргументи на користь тієї чи іншої точки зору.

Бар’єри простору і часу.

3. Естетичні бар’єри: а) зовнішній вигляд, б) манера поведінки, в) стиль одягу.

4. Інтелектуальні бар’єри.

5. Гносеологічні бар’єри – бар’єри пізнання.

6. Соціальні бар’єри – відмінність соціальних статусів співбесідників

7. Соціально-психологічні бар’єри – спілкування засноване на симпатіях, антипатіях тощо.

КОНФЛІКТ (лат. conflictus - зіткнення) - зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок чи поглядів опонентів або суб'єктів взаємодії.

Конфлікти можуть бути прихованими або явними, але в основі їх завжди лежить відсутність згоди. Тому визначимо конфлікт як відсутність згоди між двома або більше сторонами - особами або групами.

Спостереження показують, що 80% конфліктів виникає крім бажання їх учасників. Відбувається це через особливості нашої психіки і того, що більшість людей або не знає про них, або не надає їм значення.

Головну роль у виникненні конфліктів відіграють так звані конфліктогени - слова, дії (або бездіяльності), що сприяють виникненню та розвитку конфлікту, тобто - призводять до конфлікту безпосередньо.

Якщо конфлікти сприяють прийняттю обґрунтованих рішень і розвитку взаємовідносин, то їх називають функціональними (конструктивними). Конфлікти, що перешкоджають ефективній взаємодії і ухваленню рішень, називають дисфункціональними (деструктивни