Передавання прав власності на об'єкти інтелектуальної власності

Якщо правовласник не передбачає використовувати об'єкти інтелектуальної власності у власному виробництві чи розпочати новий бізнес або створити спільне підприємс­тво, він може передати повністю або частково права влас­ності на об'єкт інтелектуальної власності іншій фізичній або юридичній особі. Майнові права на об'єкт права інтелектуальної вла­сності є сукупністю права володіти, користуватися і розпо­ряджатися цим об'єктом.

Передавання права власності на об'єкт інтелектуальної власності означає зміну власника цього об'єкта. Після цього сторона (фізична або юридична особа), що передала права на запатентоване технічне рішення, повністю їх втрачає, а сторона, яка стає власником цього рішення, набуває всіх ви­ключних прав, що виникають у зв'язку з видачею охоронного документа на об'єкт інтелектуальної власності.

Передавання прав на використання об'єктів інте­лектуальної власності третім особам

Даний спосіб комерціалізації ОІВ є найбільш популярним, оскільки залишає права власності в особи – патентовласника, але не зобов’язує його до освоєння результатів власних науково-дослідних розробок у виробництві. Даний спосіб передбачає декілька видів комерціалізації ОІВ. Найбільш поширені з них наступні:

1. Ліцензування;
2. Передавання ноу-хау;
3. Інжиніринг;
4. Промислова кооперація;
5. Франчайзинг (комерційна концесія);
6. Лізинг.

Ліцензійні договори

Ліцензія – дозвіл на використання об’єкта інтелектуальної власності, що надається на підставі ліцензійного договору.

Ліцензійний договір – договір, відповідно до якого надається право на використання об’єкта інтелектуальної власності.

Ліцензуванням називається процес видачі дозволу на певну діяльність, наприклад, виробництво відомої продукції. Ліцен­зія наділяє одержувача правом, якого він до цього не мав.

Ліцензіар – продавець ліцензії. л іцензіат – покупець ліцензії.

Існує загалом 2 види ліцензій.

Перший вид — це ліцензії, видавані урядом особам чи підприємствам, які займаються специфічною (ліцензованою) виробничою діяльністю. Система ліцензування існує стосовно регулювання робо­ти засобів зв'язку (радіо і телебачення), професійної діяльності (лікарі), сфери послуг (банківська справа, продаж алкоголь­них напоїв тощо). Умови видачі ліцензій не скрізь однакові, і зазвичай, видача ліцензій супроводжуєтеся накладенням об­межень на підприємство-одержувача. Ці обмеження стосують­ся ціни, якості або обсягу наданих послуг.

Другий вид ліцензій, за­стосовується у сфері авторського права і патентів. Дозвіл (у формі ліцензії) видається власником права іншій стороні з ме­тою видання, відтворення або купівлі (продажу) інтелектуаль­ної власності. Власники ОПВ ліцензують інших осіб на вико­ристання або виробництво того чиіншого предмета в обмін на фіксований гонорар або пайку від отриманого прибутку.

Паушальний платіж – установлена ціна ліцензії незалежно від фактичного обсягу виробленої продукції.

Роялті – платежі, які безпосередньо залежать від фактичного обсягу виробленої і реалізованої ліцензіатом продукції. Як правило, роялті визначаються у відсотках до обсягу виробленої продукції у грошових одиницях на рік.

Міжнародні і внутрішні ліцензійні договори залежно від: особливостей законодавства країн щодо способів охорони предметів зовнішньоеко­номічних угод, предмета, і обсягу прав, що передаються, можна розбити на три групи:

1) За способом охорони предметів угод:

• Патентні ліцензії – захищені патентом або свідоцтвом
• Безпатентні ліцензії: непатентноздатні рішення, послуги типу «інжиніринг», ноу-хау, в тому числі секрети виробництва

2) За предметом:

• Ліцензії на винаходи
• Ліцензії на промислові зразки
• Ліцензії на право використання винаходів, промислових зразків, знаків для товарів і послуг
• Ліцензії на ноу-хау

 

3) За обсягом прав, що передаються:

Ліцензія повна.

Ліцензія виключна

Ліцензія невиключна (звичайна).

Ліцензія перехресна (кросс-ліцензія).

Ліцензія поворотна.

Ліцензія відкрита.

Ліцензія примусова.

Ліцензія одинична (одноособова).

Ліцензія разова.

Субліцензія (залежна ліцензія).

Опціонний договір.

Передавання ноу-хау

Ноу-хау - це конфіденційна ін­формація (наукового, технічного, виробничого, адміністративного, фінансового, комерційного або іншого характеру), яку застосовують у прак­тичній діяльності юридична або фізична особи і яка ще не стала загальним надбанням.

Ноу-хау можна передавати в матеріальній (речовій) фор­мі: у вигляді документів, фотокарток, мікрофільмів тощо. У такій формі можна передавати архітектурні плани споруд, діаграми, схеми розміщення обладнання, креслення машин і апаратів, характеристики сировини й матеріалів, інструкції для технічного персоналу та спеціалістів тощо. Ноу-хау в ма­теріальній формі ще називають технічною інформацією або технічними даними.

Ноу-хау можна передавати також і в нематеріальній формі (наприклад, у вигляді пояснення процесів особою, що передає ноу-хау, особі-співробітнику одержувача ноу-хау). Таку форму ноу-хау іноді називають технічними послугами, технічною допомогою або управлінськими послугами.

Ноу-хау, як і охоронювані об'єкти інтелектуальної влас­ності, може бути предметом ліцензійного договору, який складають зазвичай за принципом ліцензійного. Основна відмінність процесу передавання ноу-хау - це великий ризик, пов'язаний з розкриттям конфіденційної суті ноу-хау до укладання договору, а також несанкціоноване пе­редавання ноу-хау його одержувачем третім особам після укладання договору.