Міжнародні відносини в 1980 – 1991 рр.

На початку 1980-х pp. у МВ знову посилюється конфронтація між СРСР та США. В Європі обидва блоки здійснюють модернізацію ракет середньої дії і додатково розміщують нові пускові установки (Радянський Союз – СС-19, СС-20, США – «Першінги» та «Томагавки»). У грудні 1979 р. радянські війська здійснюють вторгнення в Афганістан, що призвело до значного падіння міжнародного авторитету СРСР. Радянсько-американське суперництво посилюється в Анголі, Ефіопії, Кампучії, Сальвадорі, Нікарагуа, на Близькому Сході.

У 1983 р. президент США Р. Рейган оголосив про так звану стратегічну оборонну ініціативу – початок створення над Америкою «космічного щита». Радянський Союз назвав її «програмою зоряних воєн» і зі свого боку також активізував космічні військові дослідження. Стосунки ще більше ускладнилися після збиття над Сахаліном за наказом радянського командування корейського пасажирського літака «Боїнг-747» 1 вересня 1983 р. (загинуло 269 осіб).

У відповідь у жовтні 1983 р. морська піхота США окупувала в Карибському морі острів Гренада (маленьку острівну країну з населенням в 110 тис. осіб), уряд якої дотримувався радянсько-кубинської орієнтації. Це викликало нову хвилю взаємних звинувачень і посилення військового протистояння двох держав у різних частинах світу.

Про зацікавленість більшості країн-учасниць у розвитку справи Гельсінкі найяскравіше свідчить рішення про проведення серії важливих загальноєвропейських нарад і переговорів. Насамперед йшлося про такий істотний для Європи крок, як рішення скликати в січні 1984 р. у Стокгольмі конференцію із зміцнення довіри, безпеки й роззброєнню в Європі.

Стокгольмська конференція проходила з 17 січня 1984 р. по 19 вересня 1986 р. Вона розпочала свою роботу за несприятливих умов, коли ситуація у світі й Європі значно погіршилася: США проголосили «хрестовий похід» проти СРСР; на території ФРН, Англії та ряду інших західноєвропейських держав-членів НАТО почалось розміщення американських ядерних ракет нового покоління; в Женеві було зірвано переговори про обмеження ядерної зброї в Європі.

В результаті Стокгольмської конференції було зроблено ще один істотний крок до того, щоб зобов'язання утримуватись від всякої загрози силою або її застосування стало чинним законом міжнародного життя.

Перманентним фактором міжнародної напруженості залишався арабо-ізраїльський конфлікт, який на початку 1980-х рр. знову загострився. Цього разу ареною протиборства став Ліван, в якому до того ж йшла громадянська війна між християнами та мусульманами.

Після того, як стало очевидним, що ізраїльська агресія в Лівані влітку 1982 р. не принесе бажаних політичних результатів, американська адміністрація у вересні того ж року висунула «план Рейгана» по близькосхідному врегулюванню. Мета плану полягала в тому, щоб роз'єднати арабські країни, нав'язати їм рішення, вигідні лише Ізраїлю і США, і не допустити створення незалежної палестинської держави.

В грудні 1983 р. США уклали з Ізраїлем двосторонню угоду про воєнно-стратегічне співробітництво в регіоні. В тому ж році Вашингтон створює т. зв. багатонаціональні сили (БНС) для Лівану, до участі в яких були залучені партнери по НАТО – Франція, Італія, Англія.

Активну роль у розв'язанні цього конфлікту відіграла політика арабських країн, які виступали за виведення всіх ізраїльських військ з окупованих територій і здійснення права палестинського народу на самовизначення. Ця позиція знайшла своє відображення в рішеннях конференції голів арабських країн у Фесі (1982 р.) і IV Нараді організації Ісламська конференція (Касабланка, 1984 р.).

У 1980 р. розпочалася війна між Іраном і Іраком. Не дивлячись на причини, які викликали її, вона стала складовою частиною глобального протистояння СРСР і США.

Війну розв'язав диктаторський режим Саддама Хусейна 22 вересня 1980 р. раптовою агресією проти Ірану. З 1983 р. СРСР почав переозброювати Ірак. США через посередників постачали зброю Ірану, що стало причиною досить гучного політичного скандалу, так званого Ірангейту. Воюючі сторони, починаючи з 1985 р., прагнули завдати один одному якнайбільших економічних збитків. Ірак розпочав бомбардування нафтових терміналів і міст Ірану. У свою чергу, Іран систематично обстрілює прикордонні міста, мінує води Перської затоки. Такі дії призвели до нарощування воєнної присутності великих держав у цьому регіоні і до небувалої напруженості МВ.

 

МВ другої половини 1970-х років характеризувалися поступовим відходом від політики розрядки, наростанням суперечностей світового розвитку. Логіку «холодної війни» так і не вдалося здолати. Стосунки між лідерами протилежних блоків – СРСР та США стають все більш напруженими, ведуть до згортання більшості двосторонніх програм з проблем економічного, політичного розвитку, обмеження гонки озброєнь.

Наприкінці 1970-х рр. СРСР і США розпочали новий виток гонки озброєнь. Першим порушив військово-стратегічний паритет СРСР, розмістивши в країнах Східної Європи нові ракети з ядерними боєголовками СС-20. У відповідь країни НАТО приймають рішення розмістити в західноєвропейських країнах крилаті ракети і ракети класу «Першинг-2». Особливо небезпечною стала програма СОІ (стратегічної оборонної ініціативи), яка переносила гонку озброєнь на космічний простір.

Остаточно політика розрядки була зірвана актом радянського збройного вторгнення в ДРА. Більшість країн світу різко засудили СРСР як агресивну державу. Президент США Р. Рейган проголошує початок «хрестового походу проти комунізму». Інцидент з південнокорейським пасажирським літаком, збитим радянським винищувачем в 1983 р. над Сахаліном довів стан «холодної війни» до найвищої напруженості, який був кваліфікований політологами як «психологічна війна».

Ареною гострої конфронтації між США і СРСР, країнами НАТО і ОВД стають країни «третього світу». Лінія протиборства двох наддержав проходила через Афганістан, Центральну Америку і Південь Африки.

До позитивних моментів цього історичного періоду слід віднести підписання договору ОСО-2 (1979 р.), Мадридську (1980 – 1983 рр.) і Стокгольмську (1984 – 1986 рр.) конференції загальноєвропейської наради з проблем безпеки і співробітництва, які виробили і прийняли підсумкові документи в контексті Заключного Акту НБСЄ.

 

У другій половині 1980-х pp. міжнародна обстановка почала поступово змінюватися.

У Радянському Союзі нове керівництво на чолі з М. Горбачовим проголосило політику перебудови, зокрема у зовнішніх відносинах, а також необхідність утвердження «нового політичного мислення» у міжнародних стосунках. У цій справі значну роль відіграв XXVII з'їзд КПРС, що відбувся в березні 1986 р. На вищому партійному форумі вперше за весь період радянської історії пролунала офіційна заява про те, що в сучасних міжнародних умовах на зміну принципам соціалістичного інтернаціоналізму мають прийти якісно нові принципи, що й лягли згодом в основу нової зовнішньополітичної доктрини СРСР.

Основними ідеями «нового політичного мислення» стали:

пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими;

відмова від висновку про розкол світу на дві ворогуючі суспільно-політичні системи;

відмова від силових методів вирішення міжнародних проблем;

підкреслювалося, що у світі накопичений величезний ядерний потенціал, здатний багаторазово знищити нашу планету, тому пропонувалося виключити з МВ застосування сили, а в озброєннях виходити з принципу розумної достатності;

відмова від принципів пролетарського інтернаціоналізму (тобто «світової революції»);

зазначалося, що у світі існують глобальні проблеми, вирішити які не під силу одній або кільком країнам (екологія, охорона здоров'я, проблема харчування і т.п.).

Починаючи з 1985 р., М.С. Горбачов провів кілька зустрічей з американським президентом Р. Рейганом:

– у Женеві (19-21 листопада 1985 р.); М. Горбачов і Р. Рейган підписали Декларацію про недопущення ядерної війни і виступили зі спільною заявою про те. що СРСР і США не прагнутимуть до військової переваги;

– у Рейк'явіку (11-12 жовтня 1986 р.); М. Горбачов і Р. Рейган розглядали два основні питання: про скорочення радянських і американських ядерних ракет середньої дальності в Європі, про наміри США розгорнути глобальну космічну протиракетну систему, відому як стратегічна оборонна ініціатива (СОІ). У результаті жодних конкретних домовленостей у Рейк'явіку не було прийнято;

–  у Вашингтоні (1987 р.); у ході цієї зустрічі було досягнуто домовленості про ліквідацію в Європі радянських та американських ракет середньої та малої дальності; створювалася система взаємного контролю; поступки Радянського Союзу були значнішими, ніж поступки США (США ліквідували 869 ракет, а СРСР 1752); причиною тому стало прагнення СРСР якомога швидше скоротити озброєння та військові витрати, адже це розглядалося як спосіб вирішення фінансових проблем; крім того, на цій зустрічі було досягнуто домовленості про припинення американської допомоги моджахедам і виведення радянських військ з Афганістану);

– у Москві (29 травня – 2 червня 1988 р.); Р. Рейган і М. Горбачов обмінялися ратифікаційними грамотами про набуття чинності підписаним у грудні 1987 р. у Вашингтоні Договором про знищення ракет середнього радіуса дії. США та СРСР під міжнародним наглядом на відведених полігонах почали планову ліквідацію ракет зазначеного класу. Знищення цієї зброї набуло інтенсивного характеру і вже наприкінці 1989 р. СРСР знищив понад 80 % і США – понад 53 % ракет середнього радіуса дії. Разом з ракетами ліквідовувалося й пускове устаткування. Це було початком реального ядерного роззброєння.

– у Женеві (14 квітня 1988 р.) була укладена угода про врегулювання конфлікту в Афганістані. Афганістан та Пакистан заявили про невтручання у внутрішні справи один одного, про відмову від інтервенції та про добровільне повернення біженців. СРСР і США підписали Декларацію про міжнародні гарантії угоди та меморандум взаєморозуміння. З 15 травня 1988 р. по 15 лютого 1989 р. тривав вивід радянських військ з Афганістану.

Американська адміністрація Р. Рейгана належним чином оцінила зміни в радянській зовнішній політиці.

На початку грудня 1989 р. на радянському військовому кораблі поблизу о. Мальта відбулася зустріч нового президента США Д. Буша з М. Горбачовим. Високі сторони ретельно обговорили ситуацію, що склалася у світі, зокрема в Європі, домовившись «діяти обережно» в питанні, що стосується об'єднання Німеччини, і «не форсувати» подій. Під час цієї зустрічі радянський лідер зробив важливу заяву про те, що СРСР не розглядає США як військового супротивника. Дж. Буш незабаром також заявив, що США ніколи не загрожуватимуть безпеці СРСР. Під час цієї зустрічі високі сторони також обговорили подальші перспективи скорочення ядерних озброєнь.

Відбувається нормалізація відносини СРСР з іншими країнами. Влітку 1989 р. М.С. Горбачов відвідав з офіційним візитом Пекін, після чого значно поліпшуються відносини СРСР і Китаю. СРСР також припиняє підтримувати революційні сили в Ефіопії, Анголі, Мозамбіку, Нікарагуа. Скорочуються обсяги допомоги країнам «третього світу».

Серйозні зміни відбуваються у відносинах СРСР із соціалістичними країнами. СРСР відмовляється від втручання у справи союзників з ОВД. У 1988-1989 рр. починається загальне виведення радянських військ з території цих держав. Позбавлене підтримки Радянського Союзу керівництво цих країн не змогло протистояти зростаючому невдоволенню. Масові виступи призвели до краху колишніх режимів Угорщини (1988 р.), Польщі (1988 р.), Чехословаччини (1989 р.), Румунії (1989 р.), Болгарії (1989 р.). Повалення соціалістичних урядів у всіх цих країнах, крім Румунії, відбувалося мирним шляхом, що дало привід назвати ці події «оксамитовими революціями». У результаті «оксамитових революцій» у колишніх соціалістичних країнах були створені демократичні органи влади і почався перехід до ринкової економіки і приватизація підприємств.

1990 р. знаменував собою остаточне закінчення періоду «холодної війни». Уже на початку року в лютому країни-переможниці в ДСВ домовилися про створення переговорного механізму 2+4 – (ФРН, НДР) + (СІЛА, СРСР, Великобританія, Франція) для вирішення проблем об’єднання Німеччини. У результаті переговорів 12 вересня 1990 р. у Москві було укладено Договір про остаточне врегулювання щодо Німеччини, за яким:

– кордонами об’єднаної Німеччини визнаються кордони ФРН та НДР;

– Німеччина не має ніяких територіальних претензій до своїх сусідів;

– Німеччина відмовляється від ядерної, біологічної, хімічної зброї;

– збройні сили Німеччини скорочуються за 3-4 роки до 370 тис;

– радянські війська мають бути виведені з Німеччини на кінець 1994 p.;

– СРСР погоджується на входження об’єднаної Німеччини у НАТО.

19-21 листопада 1990 р. відбулася зустріч країн-учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) на найвищому рівні, що проходила в Парижі. У ході зустрічі прийнято Паризьку хартію для нової Європи, де знову підтверджено необхідність дотримання країнами-учасницями НБСЄ гельсінських принципів. Вирішено проводити регулярні політичні консультації, створити постійні органи загальноєвропейської взаємодії (секретаріат НБСЄ, бюро по вільних виборах, центр по відверненню конфліктів). Члени двох військово-політичних блоків – НАТО та ОВД – підписали Спільну декларацію, в якій проголосили, що вони більше не вважаються ворогуючими. Укладено було угоду про радикальне скорочення звичайних збройних сил в Європі.

Одночасно з розвитком загальноєвропейського процесу відбувались переговори між СРСР та США про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО). В кінці травня – на початку червня 1990 р. під час візиту М. Горбачова до США були погоджені основні положення цього договору, а також укладено договір про ліквідацію переважної частини хімічної зброї і відмову від її виробництва.

Наступна зустріч лідерів двох держав проходила в Москві з 29 липня по 1 серпня 1991 р. Центральною темою на переговорах була проблема вироблення загальних підходів щодо усунення загрози ядерної війни. Президент США Дж. Буш провів у Кремлі важливі переговори з М. Горбачовим за участю Б. Єльцина і Н. Назарбаєва. 31 липня 1991 р. М. Горбачов і Дж. Буш підписали в Москві Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1). Відповідно до Договору кількість міжконтинентальних балістичних ракет та інших СНО в кожної сторони скорочувалась на 30-40 % з тим, щоб граничний рівень був однаковим і становив 1600 носіїв і 6000 зарядів.

Цей Договір засвідчив прагнення обох сторін приборкати гонку озброєнь, зміцнити загальний мир і міжнародну безпеку. Він показав, що керівники СРСР і США стоять за недопущення ядерної війни.

Остаточним завершенням періоду «Холодної війни» вважається:

– виведення радянських військ з Афганістану (лютий 1989 р.);

– падіння тоталітарних режимів у країнах Центрально-Східної Європи (1989 р.);

– зруйнуванням Берлінської стіни (листопад 1989 p.);

– об'єднання Німеччини і розпуск ОВД (липень 1991 p.).