Значення відпочинку і рекреації в житті людини.

 

В історичній ретроспективі проблема вільного часу людини зазнавала глибоких, почасти кардинальних змін. Вони були зумовлені культурними, економічними та соціальними чинниками, а також і змінами значення та ролі вільного часу людини на певному етапі розвитку суспільства, трактування якого підлягало впливові об'єктивних і суб'єктивних чинників.

У тлумачних словниках категорія часу має надзвичайно різноманітні визначення, або, інакше кажучи, дефініції:

• час - одна із форм існування матерії, послідовна зміна її стану;

• час - тривалість чогось, якогось встановленого явища чи процесу;

• час - відрізок визначеної тривалості, у який що-небудь здійснюється;

• час - визначений момент, упродовж якого щось відбувається;

• час - тривалість буття, простір життєдіяльності, послідовність існування, продовження явищ подій.

У словнику Вебстера (Webster, 1989) дефініції часу надається таке значення: "Система секвенційних залежностей, у яких одна подія залишається відносно іншої події як минуле, сьогодення і майбутнє; безкінечне і безперервне тривання, у якому події відбуваються одна за одною".

Спостереження циклічності процесів і явищ природи, їх протікання та наслідків створило у свідомості людини поняття часу. У цьому випадку припустимо говорити про психічні аспекти розуміння людиною часу.

Згідно з твердженням зарубіжних учених, "час є винаходом людини, який виник з потреби кращої орієнтації у подіях. Те, що дає нам природа, є ритмом. Фазова поява сонця і місяця, удари серця - обидва ці явища дозволяють розпізнати і пережити плин часу".

Як вже зазначалося, з поняттям рекреації надзвичайно тісно пов'язане поняття вільного часу людини. Вільний час людини окреслюється як частина часу, яка є незалежною від виконання професійних (праця), родинних і громадських обов'язків і яка призначена для добровільно вибраних людиною занять, що слугують для відпочинку, розваги та власного удосконалення.

Рекреація як категорія діяльності людини реалізується у вільний час, добровільно, без примусу чи зовнішнього натиску. Однак не слід відкидати того факту, що саме різновиди рухової (фізичної) рекреації повинні ставати найбажанішими і необхідними для повновартісної життєдіяльності сучасної людини.

Проблема вільного часу людини ґрунтовно досліджується з початку епохи інтенсивного розвитку промисловості та науково-технічної революції. Особливого значення вивчення цієї проблеми набуває в умовах сучасного суспільства, яке вносить революційні зміни у традиційний спосіб життя людей. Одночасно з проблемами вільного часу вивчалися проблеми рекреаційної активності.

На думку Р. Вінярські (R. Winiarski, 1989), проблема рекреаційної активності людини така ж давня, як і сама історія розвитку людської цивілізації, оскільки рекреація тісно пов'язана зі задоволенням біологічних і психічних потреб людини в русі, відпочинку, розвагах.

 Ще Арістотель стверджував,що, людина, яка навчилася працювати, мусить навчитися розважатися на дозвіллі. У цьому афоризмі закладено глибоке філософське розуміння необхідності чергування часу праці з часом дозвілля, яке потребує не пасивного відпочинку, а активної розваги.

Кінець XIX століття можна вважати періодом створення перших теоретичних концепцій вільного часу, хоча їхні джерела сягають ще філософсько-соціальних поглядів Томаса Мора (1478 - 1535), Франціса Бекона (1561 - 1626), Томазо Кампанелли (1568 - 1639), Сен-Сімона (1760 - 1825), Оуена (1771 - 1858), Фур'є (1772 - 1837). Суттєвий вплив на розвиток наукових досліджень проблеми вільного часу та рекреації, а також формування теорій вільного часу мала низка наукових конгресів, що відбулися упродовж першої половини XX століття. Перший відбувся 1930 року у Льєжі (Бельгія), наступні відповідно, 1932 року - в Лос-Анжелесі (СІЛА), 1935 року - в Брюсселі (Бельгія), 1936 року-в Гамбурзі (Німеччина), 1938 року - в Римі (Італія).

У зазначений період сформувалося багато теоретичних концепцій трактування вільного часу людини. Так, Хайзінга (J. Hujzinga, 1998) розглядає функції вільного часу в категоріях забави та розваги, наголошуючи на двох аспектах - культурологічному та біологічному. Розвиток культури автор поєднує з розвагою та змагальною діяльністю людини, тим самим протиставляючи свій підхід більшості теорій, що пов'язували розвиток суспільства з економічними чинниками. Становлення культури, а також і рекреаційної активності, на думку Хайзінги, відбувалося на ґрунті розважальної та ігрової діяльності людини.

Одну з перших спроб визначення терміну "вільний час" зробив Веблен (Т. Vehlen, 1998), який називав вільним часом сукупність життєдіяльності людини поза часовими вимірами трудової діяльності, вважаючи при цьому, що кількість вільного часу людини має безпосередній вплив на її соціальний статус.

Найрозповсюдженішою дефініцією вільного часу, як уже зазначалося, є визначення французького соціолога Думазейдера (J. Dumazejder, 1972), у якому вільний час окреслюється як "...дії, розваги, добровільна участь у громадському житті після виконання професійних обов'язків, тобто заняття, які має людина з власної волі, з метою відпочинку та вдосконалення своєї особистості". Зазначена сутність вільного часу ґрунтується на трьох чинниках:

• вільний час є часом, який залишається людині після виконання всіх професійних, сімейних і громадських обов'язків;

• зміст і форми занять упродовж вільного часу людина вибирає добровільно;

• заняття, що реалізуються впродовж вільного часу, спрямовані на відпочинок, розвагу, безінтересове вдосконалення особистості чи участь у громадському житті.

Характеризуючи вільний час людини, можна виокремити такі його ознаки:

• протилежність праці;

• приємність, задоволення;

• добровільна громадська діяльність;

• психічне відчуття вільності, свободи;

• культура;

• виконання нескладних завдань;

• розвага, забава.

Найпрагматичнішим вважається визначення сутності вільного часу, в основі якого знаходиться твердження про те, що вільним є час, упродовж якого не виконуються оплачувана робота, домашні обов'язки, а також час, упродовж якого людина не спить.

Слід зазначити, що наукові дослідження підтвердили фізіологічно важливу роль сну у повноцінній життєдіяльності людини. Адже сон є не тільки станом суцільного заспокоєння психічних процесів і різноманітних форм психофізичної активності людини. Під час сну відбувається багато важливих біологічних процесів, без яких не було б можливим правильне функціонування організму. Загалом, майже 30 % життя людини припадає на сон.

Різноманітні теорії вільного часу, ґрунтуючись на показниках соціології та економіки, мають дуже тісний зв'язок із певними напрямками психології та філософії. У зазначених теоретичних концепціях вільний час визначається як:

1 - категорія, що протилежна до поняття "час праці";

2 - категорія, що істотно доповнює поняття "час праці";

3 - категорія, що є автономною, тобто незалежною від поняття "час праці".

Перша концепція вільного часу розглядає працю як обов'язок, а вільний час - як сферу розвитку особистості людини та єдину можливість реалізації її прагнень.

Прихильники цієї концепції вважають, що з подальшим розвитком техніки людина звільниться від обов'язку праці, поступово перетворюючись із "людини праці" в "людину забави та розваги". Зазначеній меті мають слугувати автоматизація та комп'ютеризація праці, які мінімізують участь людини у виробничих процесах. У такому "утопічному суспільстві вільного часу", відповідно до поглядів спеціалістів, праця буде виконувати похідну, другорядну роль стосовно розваги та забави (\Vmiarski, 1989).

Теорії другого типу ґрунтуються на органічній єдності праці та вільного часу. Слугувати розв'язанню цієї проблеми має гуманізація людської праці, виключення з трудової діяльності негативних елементів, адаптація умов праці до потреб і зацікавлень кожної особистості (\Vmiarski, 1989). Вказані зміни умов трудової діяльності стануть причиною зникнення примусу, а сама трудова діяльність людини стане креативною, приємною, необхідною сутністю і метою життєдіяльності людини.

Третя концепція розглядає час вільний від праці як категорію, незалежну від умов трудової діяльності (Kielbasiewicz-Drozdowska, 2001).

У цій теоретичній побудові наголошується не на вивченні взаємозв'язків між трудовою діяльністю і дозвіллям, а на дослідженні проблем та аспектів вільного часу і рекреації.

Крім зазначених підходів трактування вільного часу, великий вплив на становлення і розвиток сучасних концепцій рекреативної діяльності мали теорії гри, розваги та забави, що побутують і розвиваються в рамках сучасної психології, педагогіки, культурної антропології, теорії фізичного виховання.

Усі зазначені теорії гри та забави умовно можна розподілити на:

• біогенні (джерела рекреаційно-ігрової діяльності вбачаються в самій природі людини та її фізіологічних потребах);

• соціогенні (акцентують увагу на соціально-культурних аспектах проблеми).

Поділ часу людини на вільний і зайнятий є умовний і не повністю ототожнюється зі сферами її діяльності.

У соціології вільного часу людини розрізняють три його різновиди:

• короткотривалий вільний час упродовж добової життєдіяльності - це час, який залишається людині після виконання всіх професійних, громадських і сімейних обов'язків;

• середньотривалий вільний час у рамках вікенду - час, яким володіє людина наприкінці робочого тижня;

• довготривалий вільний час упродовж відпусток.

Окрім зазначених різновидів, виділяють ще вільний час осіб, які не працюють або не вчаться.

У рекреалогії (науці про рекреацію) вільний час визначається як та частина доби, що залишається людині після виконання всіх обов'язкових справ (трудова діяльність, навчання, домашня і громадська робота) і забезпечення фізіологічних потреб (сон, споживання їжі тощо). Структуру добового бюджету часу зображено на рис. знизу

 

Рис.: Структура часу життєдіяльності людини

 

 

Однією із концепцій фізичної рекреації є її дослідження як форми організації дозвілля людини.

Термін "дозвілля" означає переважно вільний від роботи час, час незайнятий, гуляння. Фактично більшість дефініцій "дозвілля" визначають його як вільний від праці час, час відпочинку.

Близьким за значенням до терміну "дозвілля" в літературі використовується термін "хобі", що означає захоплення чимось, улюблене заняття для задоволення своїх культурних потреб на дозвіллі.

Дозвілля - не менш важлива сфера життєдіяльності людини ніж професійна праця. Відомий французький соціолог Думазейдер визначає дозвілля як певні заняття, які індивідуум реалізує за власним бажанням - відпочинок, розваги, самовдосконалення, підвищення своєї кваліфікації, участь у громадському житті. Однак ці заняття відбуваються лише після виконання професійних та громадських обов'язків (Dumazejder, 1967).

У більшості наукових теорій дозвілля розглядається як активна творча діяльність, самоосвіта, пізнання культурних і духовних цінностей, фізичне та спортивне вдосконалення, заняття за інтересами, спілкування між людьми, громадська діяльність, що добровільно реалізовується у вільний від основних обов'язків час. Отже, дозвілля - це не сама свобода, а час, коли відбувається діяльність, основою якої є вільний вибір (Рыжкин, 2001).

Зазначена рекреаційна активність не пов'язана з матеріальними стимулами, а ґрунтується на душевному задоволенні, радості, вдосконаленні особистісних якостей людини.

Спосіб проведення вільного часу завжди залежав від наявних модних тенденцій. Наприклад, у певних колах було прийнято, щоб особа з "вищих щаблів суспільства" займалася кінним спортом, грала в теніс або гольф.

Мода деколи насправді буває чинником, що сприяє підвищенню рекреаційної активності суспільства. Прикладом може бути змінність моди на рекреаційну активність у США: в 70-80 роках минулого століття найпопулярнішою була така форма рекреації, як джоггінг (біг із помірною інтенсивністю для вдосконалення кардіо-респіраторної витривалості). На початку 90 років йому на зміну прийшла мода на різноманітні системи аеробіки (степ аеробіка, аквааеробіка). А на межі тисячоліть модними були системи атлетичної гімнастики, на даний час – заняття у фітнес клубах.

Небажаним явищем називають надмірну кількість вільного часу, особливо коли той час проводиться неефективно. Надмір вільного часу в дітей, позбавлених нагляду зайнятих працею батьків, може створювати шкідливі передумови для неадекватної поведінки. Також у певних ситуаціях надлишок вільного часу для людей пенсійного віку може створювати некомфортні психологічні умови життєдіяльності.

У соціології та психології розрізняють декілька вимірів вільного часу людини:

• об'єктивний, що визначається у годинах і хвилинах;

• суб'єктивний, величина якого оцінюється конкретною особою найчастіше в категоріях: багато - мало часу;

• релятивний, параметри якого визначаються у співвідношенні вільного часу конкретної людини до вільного часу інших людей.

Простір вільного часу людини заповнюють різноманітні заняття, обумовлені також різноманітними потребами, інтересами, психосоматичними особливостями людей.

Рекреаційні заняття можуть мати характер освітній, інтеграційний, рекреаційний, культурний, компенсаційний, виховний тощо. Необхідно зазначити, що надзвичайно складною справою є диференціація рекреаційної активності упродовж вільного часу людини для визначення головних функцій: відпочинку, розваги чи самовдосконалення. На рис. 2.5. зображено приклади того, як рекреаційна діяльність, залежно від її мети та умов реалізації, може належати до різних сфер життєдіяльності людини.

 

 

Рис.:  Диферєниіація різновидів рекреаційної діяльності

Так, фізичні вправи, в одному випадку, є головним засобом фізичного виховання, процес якого є різновидом обов'язкової праці учня, а в другому - це форма рекреаційної активності, під час якої та сама фізична вправа є головним засобом добровільних, рекреаційних занять.

Співвідношення часу праці та вільного часу суттєво залежать від рівня соціально-економічного розвитку суспільства. Параметри вільного часу людини у розвинених країнах світу детермінуються низкою чинників, до яких належать: характер професійної діяльності, рівень освіти, місце проживання, стан здоров'я людини, вік і стать, мотиваційні чинники, економічний статус тощо. Важливу роль у формуванні бюджету вільного часу відіграють ціннісно-культурні чинники: традиції, звичаї та ступінь зайнятості людей працею. У цьому аспекті важливим чинником є не тільки кількість, але й якість вільного часу, його змістовне наповнення.

Отже, повноцінність і якість людського життя вимірюються, з одного боку, досягненнями людини у професійній сфері, з другого - способом та ефективністю проведення дозвілля.

На параметри вільного часу впливають такі чинники: місце проживання, вік, стать, економічний і соціальний статус. Однак серед форм рекреаційної активності переважають пасивні її різновиди (читання літератури, перегляд телепередач).

Видатний англійський філософ Бертран Рассел стверджував, що вміння з користю застосувати своє дозвілля є ознакою найвищого рівня цивілізованості. За відомостями Ю. Рижкіна (Рьіжкин Ю. Е_м 2002), на дозвілля припадає приблизно 30-35 % вільного часу сучасної людини, але тільки 10-12 % людей уміють корисно організувати своє дозвілля, активно послуговуючись різноманітними формами рекреації. Особливу тривогу викликає факт істотного зменшення кількості людей, які обирають форми фізичної рекреації. Зазначене зменшення прослідковується вже у системі освіти. Якщо у молодших школярів рекреаційні форми з використанням фізичної активності охоплюють 30-40 % дітей, то вже у старшокласників спостерігається істотне зменшення цього показника до 10 %, у студентської молоді - до 5-7 %, а в людей продуктивного віку - до 3-5 % (Рыжкин Ю. Е., 2002).

Отже, вільний час людини є важливою соціальною, економічною та психолого-педагогічною проблемою сучасної цивілізації. Розподіл вільного часу є нерівномірним, а суспільство не готове до ефективного його використання.

 

Педагогіка вільного часу

Педагогіка вільного часу є важливим елементом педагогіки як гуманістичної науки про основи навчання та виховання людини. Загальна педагогіка вивчає проблеми виховання та навчання у широкому розумінні, а педагогіка вільного часу - проблеми підготовки людини до ефективного використання вільного часу. У цьому аспекті її можна окреслити як науку, що встановлює і формулює закономірності й принципи ефективного формування системи умінь і навичок, знань, переконань, мотивів і загалом активну життєву позицію у сфері рекреаційної діяльності.

Рекреаційне виховання має на меті підготовку людини до активного проведення вільного часу через реалізацію своїх потреб під час рекреаційних занять.

Як відомо, головним принципом життєдіяльності є стан активності, який зумовлюється наявністю певних потреб. У людини розрізняють дві групи потреб. Першу становлять біологічні (фізіологічні) потреби, до яких зараховують потреби в їжі, сні, відпочинку, фізичній активності, безпеки життєдіяльності тощо. До другої групи належать психологічні, які своєю чергою формують соціальні, психічні та культурні потреби.

Незалежно від походження всі людські потреби характеризуються певними рисами:

• потреба завжди має визначений предмет (певну матеріальну річ, стан, ситуацію чи результат діяльності). Отже, всі потреби вимагають для свого задоволення наявності певних зовнішніх умов.

• потреби мають здатність виникати повторно. Циклічність повторюваності стосується переважно біологічних потреб.

• розвиток потреб відбувається у процесі натуральних морфо-функціональних змін організму людини (фізичний розвиток) й у процесі її соціалізації (виховання, освіта, вплив культури).

Як відомо, поведінка людини на дозвіллі може мати пасивний чи активний характер, бути більш або менш усвідомленою, а залежно від формальних і змістовних чинників саме дозвілля може ототожнюватися з діяльністю рецептивною (спостереження, слухання, оглядання), креативною (творчість), конструктивною (споживання, задоволення біологічних і психосоціальних потреб), відтворювальною, розважальною тощо

Діяльність людини завжди залежить від наявності певних умов.

По-перше, має бути стимул, що ініціює активність людини. По-друге, людина повинна проявити готовність до визначеної діяльності (отже, для особи зазначена діяльність має мати певну вартість). По-третє, повинні існувати зовнішні умови, які в суб'єктивному оцінюванні людини дають можливість реалізувати вибрану діяльність.

Згідно з однією з концепцій, мотиваційними процесами називаються процеси, що організовують, спрямовують і стимулюють активність людини для досягнення визначеної мети. Тобто мотивом можна назвати кожне переживання людини, яке стимулює її активну діяльність. Отже, мотив є внутрішнім станом людини, що характеризується відчуттям незадоволення і готовністю до реалізації визначеної активності. Вказаний стан називається мотиваційним напруженням.

Різноманітна рекреаційна поведінка спричинена, з одного боку, генетичними чинниками, а з другого - соціальними, набутими в процесі життя людини. До перших належать, наприклад, типологічні характеристики нервової системи (темперамент, рівень гальмування та збудження нервових процесів тощо), потреба у фізичній активності, розвагах, відпочинку. Роль генетичних чинників обмежується до регуляції поведінкових рекреаційних дій через установлення їх енергетичної вартості й тривалості рекреаційної активності в часі.

До чинників біологічного походження належать: стан здоров'я, рівень фізичної підготовленості, тип соматичної будови (конституція тіла). їх вплив на параметри рекреаційної активності людини є незаперечним. Другу і третю групу становлять чинники соціально демографічної (стать, вік, рівень освіченості, професія тощо) та господарсько-економічні чинники (матеріальний стан, кількість вільного часу, доступність рекреаційних об'єктів). Четверта група - це чинники психічної природи, що визначають напрямки, зміст і форми рекреаційної активності людини.

На рекреаційну активність і вибір її форм мають вплив тип темпераменту, рівень розумового розвитку, потреби та зацікавлення людини.

Потреби становлять головне джерело рекреаційної активності людини, хоча на загал не визначають конкретної форми зазначеної активності. У цьому аспекті більшу роль відіграють зацікавлення.

Аналізуючи людську діяльність, в тому числі й рекреаційну, необхідно враховувати, що кожна людина існує та розвивається у певному соціально-культурному середовищі, що має безпосередній вплив на вибір форм рекреації. На рекреаційну активність людини впливають не лише генетичні чинники організму та набутий життєвий досвід, а також біологічні, соціальні та культурні елементи середовища людської життєдіяльності. Зазначений вплив є взаємним: з одного боку - середовища на людину, з другого - людини на середовище. На відміну від інших живих істот, які переважно пристосовуються до зовнішнього середовища, людина за допомогою своєї активності намагається пристосувати середовище до своїх потреб.

Задовольняючи зазначені потреби у процесі рекреаційної активності, людина, по-перше, гармонійно розвиває емоційну сферу життєдіяльності; по-друге, задовольняє різноманітні потреби для підтримання функціональної рівноваги організму; по-третє, відкриває новий простір для вдосконалення особистості, нові форми самореалізації; по-четверте, як активний учасник рекреаційних форм стимулює процес самовдосконалення.

Людина отримує в процесі рекреаційної активності такі психолого-педагогічні здобутки:

• постійне формування низки цінностей, прагнень і зацікавлень;

• удосконалення та розвиток соціально-психологічних потреб;

• вдосконалення: характеру, управління психічним станом, відповідальності та самодіяльності;

• ефективне формування навичок спільної діяльності з іншими людьми;

• формування здатності розуміти потреби інших людей, співчуття.

 Педагогіка вільного часу поглиблює наші знання рекреаційного стилю життя, який характеризується такими елементами:

• самодіяльність та активність, що виявляються у виборі такої форми рекреаційної активності, яка відповідає власним переконанням, потребам, інтересам і є наслідком власних рішень;

• спонтанність діяльності, а також обмеження самоконтролю на користь власних відчуттів, емоцій, фантазії;

формування соціальних контактів, що грунтуються на товариських потребах людини та підтриманні тривалих неформальних людських стосунків;

забезпечення релаксу, доброго самопочуття, звільнення від стресів і напружень;

• отримання задоволення, приємності, участь у розвагах.

Рекреаційна активність людини на дозвіллі є також важливим чинником культури - "культура вільного часу" - це система напрацьованих та апробованих суспільством взірців поведінки людей на дозвіллі. Моделі проведення вільного часу формуються під впливом певної (домінантної) культури.

Незважаючи на тенденції до збільшення кількості вільного часу, усе ще чимала група людей використовує вільний час неефективно, з малою користю для власного здоров'я. У фаховій літературі зазначається, що важливою складовою педагогіки вільного часу є рекреаційне виховання. Мета рекреаційного виховання - це формування мотивів, переконань і потреб систематичної рекреаційної активності.

Головними завданнями рекреаційного виховання є:

- формування зацікавлень до систематичних рекреаційних занять;

-  формування потреб і переконань у рекреаційній активності;

- інформування про сучасні форми й методи рекреаційної активності та створення умов для їх використання різними групами населення;

- формування та зміцнення умінь і навичок рекреаційної активності, посилення мотивації у сфері активного дозвілля;

- формування умінь самооцінки і прийняття рішень у виборі рекреаційних форм, ефективних для людини та суспільства.

Рекреаційне виховання може реалізовуватися на таких засадах:

- систематичного формування усвідомлення, потреб і навичок ефективного використання вільного часу;

- інтегрування виховної діяльності всіх без винятку осередків впливу, а саме - сім'ї, школи, громадських організацій, закладів праці, осередків відпочинку, засобів масової інформації, неформальних об'єднань людей.

Ефективність рекреаційного виховання зумовлюється систематичним впливом на такі сфери життєдіяльності людини:

- пізнавальну сферу (інтелектуальну) - через усвідомлення ролі та значення для гармонійного розвитку людини задоволення рекреаційних потреб;

- емоційну сферу - через формування позитивного ставлення до рекреації, а також її значення в системі людських цінностей;

- сферу рухову (моторичну) - через формування рухових умінь і навичок ефективного проведення вільного часу.