Поняття та види робочого часу. Скорочений неповний робочий час. Режим робочого часу.

 

Робочий час — це встановлений законом, колективним договором чи угодою сторін час, протягом якого працівник виконувати роботу, обумовлену трудовим договором, підпорядковуючись внутрішньому трудовому розпорядку.

 

Норма робочого часу визначається робочими днями або робочими тижнями.

Робочий тиждень — це встановлена законом чи на його підставі тривалість робочого часу в межах календарного тижня (5-денний або 6-денний).

Робочий день — це тривалість роботи працівника протягом доби за графіком чи розпорядком роботи.

 

Розрізняють основний та неосновний робочий час.

Основний — це встановлена законом або трудовим договором тривалість робочого часу, яку безумовно повинен відпрацювати працівник. До цього виду робочого часу належить: нормальний, скорочений та неповний робочий час.

Неосновним робочим часом вважається законодавчо закріплене відхилення від основного робочого часу. Це передусім — надурочні роботи, тривалість робочого часу у вихідні, святкові та неробочі дні.

 

 

Перші закони щодо врегулювання робочого часу були прийнято в Англії (1349, 1496, 1582 рр.). Ці акти встановлювали 13-годинний мінімальний робочий день. Таким чином, було обмежено не максимальну, а мінімальну тривалість робочого часу.

У Росії законом від 2 червня 1897 р. «Про скорочення робочого дня на фабриках і заводах і про встановлення святкового відпочинку» було встановлено робочий день тривалістю 11,5 години на добу.

 

Види робочого часу:

1. Нормальний робочий час - це час, визначений законом як норма робочого тижня для працівників, зайнятих у звичайних умовах праці незалежно від виду, характеру, форми виконуваної роботи та обліку робочого часу. Відповідно до ст. 50 КЗпП нормальний робочий час не може перевищувати 40 годин на тиждень.

 

2. Скорочений робочий час:

­ встановлюється у законодавстві;

­ є обов’язковими для роботодавця і не залежать від волі працівників;

­ не тягне за собою зменшення заробітної плати;

­ встановлюється з урахуванням фізіологічних особливостей працівників, умов праці та деяких інших підстав диференціації.

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

Ø для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиж­день, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів від 14 до 15 ро­ків, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень, а якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від занять час, то тривалість їх робочого часу не повинна пере­вищувати половину тієї норми, яку встановлено для осіб від­повідного віку (наприк­лад, для осіб віком до 16 років — 12 годин на тиждень);

Ø для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умова­ми праці, — не може перевищувати 36 годин на тиждень та диференціюється залежно від виду виконуваної роботи, займаної посади чи професії;

Ø для окремих категорій працівників: учителів, лікарів та ін. Так, 18 навчальних годин стано­вить робочий тиждень для вчителів загальноосвітніх навчальних закладів; для вихователів загальноосвітніх навчальних закладів тривалість робочого часу (обсяг педагогічного навантаження) — 30 годин на тиждень;

Ø для інваліди 1 та 2 груп, які працюють на підприємствах, у цехах та на дільницях, призначених для використання праці цих осіб. Скорочена тривалість робочого часу для цієї категорії праців­ників становить 36 годин на тиждень

Ø напередодні святкових та неробочих днів тривалість роботи скорочується на 1 годину. Напередодні вихідних днів трива­лість роботи при шестиденному робочому тижні не може пе­ревищувати 5 годин;

Ø при роботі в нічний час встановлена тривалість роботи скоро­чується на 1 годину;

Ø за рахунок коштів юридичної особи скорочений робочий час може встановлюватись для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.

 

Неповний робочий час:

­ встановлюється за угодою сторін, яка може мати місце як при прийнятті на роботу, так і в період роботи;

­ встановлюється як на певний термін, так і без зазначення терміну;

­ оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній системі — залежно від виробітку;

­ працівники користуються тими ж правами, що й працюючі на умовах нормального робочого часу;

За загальним правилом, встановлення неповного робочого часу є правом роботодавця, але трудовим законодавством передбачено категорії працівників, яким роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий час на їх прохання. Так, роботодавець зобов’язаний встановлювати неповний робочий час для:

§ вагітної жінки;

§ жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікою,

§ здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, на їх прохання (ст. 56 КЗпП).

Відмова роботодавця забезпечити таке право може бути оскаржена до органів, що уповноважені роз­глядати трудові спори.

Неповний робочий час застосовується для працівників, що працюють за сумісництвом.

Види неповного робочого часу:

а) неповний робочий день (скорочення кількості робочих днів протягом робочого тижня);

б) неповний робочий тиждень (скорочення трива­лості робочого дня без скорочення кількості робочих днів у тижні);

в) поєднання неповного робочого дня та робочого тижня (наприклад, два робочі дні на тиждень по 3 години щодня).

 

Режим робочого часу

 

Режим робочого часу — це встановлений законодавством або локальним нормативно-правовим актом порядок розподілу і вико­ристання робочого часу протягом доби, тижня, інших календарних періодів.