Міністерство освіти науки молоді та спорту України

Міністерство освіти науки молоді та спорту України

Донецький національний університет

Кафедра історії України

                              

 

В. I. Iзюмов

Iсторія України.

Посібник для дистанційного і заочного

навчання студентів неісторичних спеціальностей.

 

Донецьк – 2011

УДК 94(477)(075)

ББК Т3(4УКР)я75

    І39

                 

 

 

Рецензенти:

Пірко В.О. – професор

Нікольський В.М. - професор

 

 

І39 Ізюмов В.І.

Історія України. Навчальний посібник для дистанційного та заочного навчання студентів неісторичних спеціальностей. – Донецьк, 2011. – 181 с.

 

Навчальний посібник містить пакет матеріалів з історії України, які базуються на новітніх досягненнях історичної та педагогічної науки. Він призначений для дистанційного та заочного навчання студентів неісторичних спеціальностей, а також для всіх, хто цікавиться історією України.

 

 

УДК 94(477)(075)

ББК Т3(4УКР)я75

В.І. Ізюмов, 2011

 

 

 Реєстр пакету матерiалiв до курсу

«Iсторiя України»

 

 

1. Програма курсу «Iсторiя України».                                                4

2. Рекомендована література до курсу «Історія України».       15

3. Тематика лекційного курсу і семінарів                                  17

4. Конспект лекцій з історії України.                                                    19

5. Головнi подiї в iсторiї України.                                              145

6. Вимоги до студентiв.                                                               155

7. Критерiї оцiнок.                                                                       156

8. Комплексна контрольна робота з дисциплiни «Iсторiя України». Вiдповiдi до тестiв.                                                                      157

9. Тематика контрольних робiт.                                                           174

10. Питання до iспитiв.                                                                  176

 

 

Програма курсу «Iсторiя України»

    Курс «Iсторiя України» обсягом 24 години, з них 20 год. лекцiй i 4 семiнарів, розрахований на студентiв I курсу. Вiн має на метi розвиток iсторичного мислення і ерудицiї cтудентiв і передбачає загальне розумiння iсторичного процесу в його суперечностi і унiверсальностi. Курс повинен сприяти формуванню у студентiв сучасних поглядiв на суспiльство як на взаємообумовлену єднiсть iсторико-антропологiчного і соцiокультурного факторiв; вихованню нацiональної свiдомостi в гармонiйному поєднаннi нацiональних i загальнолюдських цiнностей, iдей гуманiзму та справедливостi.

  Такi цiлi реалiзуються в процессi вивчення iсторiї українського народу, яке здiйснюється на основi перiодизацiї:

1. Первiсна доба (300 тис. рокiв тому – середина I тис. до н.е.)

2. Антична доба (середина I тис. до н. е. – середина I тис.н.е.)

3. Княжа доба:

а) Київська Русь (882 – 1132 рр.)

б) Галицько – Волинська Русь (1199 – 1349 рр.)

4. Литовсько-Руська доба (сер. ХIV ст. – 1569 р.)

5. Доба Речi Посполитої (1569 – 1648 р.)

6. Доба Української нацiональної революцiї (1648 – 1676 рр.)

7. Доба Гетьманщини (1676 – 1764)

8. Iмперська доба:

а) українськi землi у складi Росiйської iмперiї (1764 – 1917рр.)

б) захiдноукраїнськi землi у складi Австрiйської iмперiї (1772 – 1918 рр.)

9. Доба Української революцiї (1917 – 1920 рр.)

а) Центральна Рада (III 1917 р. – IV 1918 p.)

б) Гетьманщина (IV 1918p. – XI 1918 p.)

в) Директорiя (XI 1918 p. – XI 1920 p.)

10. Радянська доба (1921р. – 1991 р.)

11.  Доба незалежної України (з 1991 р.)

 

Первiсна доба.

Геоклiматичний, антропологiчний та виробничий типи перiодизацiї. Поява людини на територiї України. Виникнення землеробства, скотарства та ремесла. Обмiн. Виникнення родового ладу. Стоянки кам’яного та бронзового віків. Трипiльська культура. Виникнення патрiархальної общини. Вiйськова демократiя. Епоха залiза. Кочовики на територiї України та Росiї: кiммерiйцi, скiфи, сармати, таври, готи, гуни, авари, болгари, угри, хозари.

 

Антична доба.

Грецькi мiста–держави у Причорномор’ї та Криму. Слов’янський етногенез: анти, венеди, склавiни. Розселення племен схiдних слов’ян. Господарство i побут. Символiка i атрибутика схiдних слов’ян. Взаємовiдносини з угро-фiнськими та германськими племенами. Виникнення державних об’єднань: Волинський та полянський союзи племен. Поширення орного землеробства. Полювання, рибальство. Розвиток ремесла та торгiвлi. Заснування мiст Києва, Чернiгова, Новгорода. Походження термiну “Русь”.

Розклад первiсних родоплемiнних вiдносин. Формування територiальної общини. Вiськова демократiя. Зародження та змiцнення приватної власностi на землю. Князi та дружина, смерди. Диференцiацiя схiднослов’янського суспiльства. Впровадження данини. Полюддя.

Вiйни з германськими племенами, Вiзантiйською iмперiєю та кочовиками.

Княжа доба.

а) Київська Русь

 

Передумови виникнення держави у схiдних слов’ян. Економiка, полiтика, культура, менталiтет, вiрування. “Норманська теорiя” походження Київської Русi. Сучасний погляд на виникнення Київського і Новгородського князiвств. Поява норманiв на Русi. Князь Олег. Об’єднання Київського та Новгородського князiвств. Походи на Вiзантiю 907 р., 912 р., 941 р. Князь Iгор. Повстання деревлян. Княгиня Ольга та iї реформи. Походи князя Святослава. Боротьба з печенiгами. Князь Володимир. Об’єднання схiднослов’янських племен. Хрещення Русi. Ярослав Мудрий i його внутрiшня та зовнiшня полiтика. Сеньйорат. Натуральне господарство. Ремесло, торгiвля. Сiльська община. Розвиток феодального землеволодiння. Суспiльнi стани. Категорiї феодально залежного населення. Суд i право. “Руська Правда”. Причини роздроблення Русi. Майорат. Князь Володимир Мономах. Виникнення феодальних центрiв: Галицько-Волинське, Володимиро-Суздальське князiвства та Новгородська республiка. Феодальнi вiйни та з’їзди князiв. Боротьба з половцями. Послаблення ролi Києва. Культура Київської Русi: фольклор, писемнiсть, архiтектура та мистецтво. Релiгiйне життя.

 

б) Галицько-Волинська Русь.

 

Закрiплення мiсцевих князiвських династiй в Галицькому та Волинському князiвствах. Князь Ярослав Осмомисл. Князь Роман. Об’єднання Галицького i Волинського князiвств. Боротьба з боярським сепаратизмом. Князь Данило Галицький. Боротьба з армiями польських, угорських i нiмецьких феодалiв. Князь Олександр Невський. Битва на Невi та на Чудському озерi. Монголо-татарська навала. Оборона Києва. Монголо-татарське iго. Повстання проти монголо-татарiв. Вiдносини з Литвою, Польщею, Угорщиною, Золотою Ордою, Володимиро-Суздальським князiвством i Ватиканом. Заснування Львова. Галицько-Волинське князiвство в кiнцi ХIII – на початку XIV ст.

 

Литовсько-Руська доба.

Захоплення Київщини, Чернiгiвщини, Переяславщини, Подiлля та Волинi Великим князiвством Литовським. Повалення влади золотоординських ханiв на територiї України. Загарбання Галичини Польщею. Захоплення Пiвнiчної Буковини Молдавiєю. Кревська унiя. Закарпаття пiд владою Угорщини. Литовсько-Руське князiвство у XIV ст. Полiтика Гедимiна, Ольгерда, Ягайла та Вiтовта. Грюнвальдська битва. Утворення Кримського ханства. Загарбання татарами i турками Пiвденної України. Розвиток економiки та культури. Адмiнicтративний устрiй українських земель.Формування української та росiйської народностей. Риси менталiтету та антропологiчнi особливостi.

Посилення експансiї Польщi. Розвиток сiльського господарства, промислiв, ремесла та торгiвлi. Мiста. Феодальне землеволодiння, його форми i розряди. Початок закрiпачення селян. Фiльваркове господарство. Боротьба проти влади польських та литовських феодалiв (30-тi роки XV ст.).

Турецько-татарськi навали на Україну. Передумови виникнення козацтва. Формування козацтва. Територiя. Господарство i побут козакiв. Вiйськова органiзацiя. Боротьба з татарами i шляхтою. Створення Запорізької Сiчi. Вiськове мистецтво. Козацька символiка. Боротьба з татарами i шляхтичами.

 

Доба Речi Посполитої

Загарбання Польщею Київщини, Полтавщини, Подiлля, Волинi. Люблiнська унiя 1569 р. Створення Речі Посполитої. Державний i адмiнicтративний устрiй. Посилення полонiзацiї i окатоличення українського народу.

Зростання шляхетського і магнатського землеволодiння. Литовськi статути 1529 р., 1566 р. та 1588 р. Повне закрiпачення українського селянства. Наступ єзуїтів на Україну. Брестська церковна унiя 1596 року. Релiгiйна полiтика. Свавiлля польського панства. Посилення феодального гнiту. Козацько-селянські повстання кiнця XVI – початку XVII ст. Петро Сагайдачний. Повстання 20-х - 30-х рокiв XVII ст. “Ординацiя” 1638 року.

Розвиток культури. Фольклор. Пiснi та думи. Освiта. Братськi школи. Острозька академiя. Києво-Могилянська колегiя. Лiтописання. Полемiчна лiтература. Початок книгодрукування. I.Федоров. Архітектура i мистецтво. Вплив захiдноукраїнської культури.

 

Доба Гетьманщини.

Розорення господарства України. Захоплення султанською Туреччиною Пiвденної України у 1672 р. Чигиринськi походи Туреччини у 1677 – 1678 рр. Вiдсiч агресії. I. Сiрко. Бахчисарайська угода 1681 р. Гетьман I. Самойлович і його полiтика. “Вiчний мир” 1686 р. і розчленування України. Гетьманування I. Мазепи. Особа I. Мазепи. Стан Правобережжя у кiнцi XVII ст. Формування козацьких полкiв. С. Палiй. Боротьба проти польських панiв і турецько-татарської агресiї. Кримськi походи 1687 і 1689 р. Азово-днiпровськi походи 1695 – 1696 рр. Константинопольський мир 1700р.

Пiвнiчна вiйна 1700 – 1721 рр. і Україна. Полiтика I. Мазепи. Зносини з Карлом XII. Полтавська битва і ії значення. Зруйнування Старої Запорожської Сiчi. Втеча I.Мазепи. Обрання гетьманом П. Орлика. “Бендерська Конституцiя” 1710 р. Прутський похiд Петра I. Закінчення Пiвнiчної вiйни і проголошення Росiї iмперiєю(1721р).

Гетьманування I. Скоропадського. Обмеження автономiї України Петром I. Русифiкацiя. Централiзаторська полiтика iмперiї. Скасування гетьманства у 1722 р. П. Полуботок. Перша Малоросiйська колегiя. Гетьманування Д. Апостола. Друге скасування гетьманства у 1734 р. Правлiння гетьманського уряду. Заснування Нової Сiчi. Гетьманування К. Розумовського. Остаточна лiквiдацiя гетьманства в Українi. Друга Малоросійська колегiя. П. Румянцев

.

Iмперська доба.

а) Українськi землi у складi Російської iмперії.

Остаточна лiквiдацiя старшинсько-козацької системи управлiння і козацького вiйська. Утворення намiсництв і губернiй. Лiквiдацiя Запорізької Сiчi у 1775 р. Задунайська Сiч. Чорноморська Сiч.

Розвиток продуктивних сил у сiльському господарствi та промисловостi. Зростання старшинського та дворянського землеволодiння. Юридичне оформлення крiпосного права. Указ Катерини II 1783 р. і Павла I 1796 р. Антифеодальна боротьба на Українi. Селянськi повстання (с. Клiщинцi, с. Турбаї).

Стан Правобережжя у складi деградуючої Польщi. Визвольнi повстання 1702 – 1704 рр. Лiквiдацiя козацтва на Правобережжi. Гайдамацький і опришкiвський рухи. Колiївщина 1768 р.

Початок розкладу феодально-крiпосницької системи господарювання. Мануфактурне виробництво. Розвиток мiст та торгiвлi. Чумацтво.

Росiйсько-турецькi вiйни 1768-1774 рр. і 1787-1791 рр. Приєднання Пiвнiчного Причорномор’я, Приазов’я та Криму до Росії. Колонiзація Пiвденної України. Господарське освоєння. Роздiли Польщi і приєднання Правобережної України до Російської iмперiї. Культура України і Росiї у XVIII ст. Г. Сковорода.

Адмiнiстративний устрiй і демографiчний розвиток України в I пол. XIXст. у складi Росiйської iмперії. Криза феодально-крiпосницького ладу. Розклад селянського і помiщицького господарства. Мiсячина. Вiйськовi поселення. У. Кармалюк. “Кисилівська реформа”. Iнвентарна реформа.

Початок промислового перевороту. Розвиток внутрiшньої і зовнiшньої торговлi.

Вiтчизняна вiйна 1812 р. і Україна.

Початок вiдродження української нацiональної самосвiдомостi. Українознавство. Формування української iнтелiгенцiї. Декабристський рух в Українi. Органiзацiя і програми декабристiв. Повстання Чернiгiвського полку. Кирило-Мефодiївське братство, його програмнi документи. Роль братства в українському нацiонально-визвольному русi. Тарас Шевченко. М. Костомаров. П. Кулiш.

Антиукраїнська полiтика царизму. Освiта. Наука. Iсторична думка. Розвиток української лiтератури. I. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, Г. Квiтка-Основ’яненко. Зв’язки і взаємовпливи росiйської і української лiтератури. О.Пушкiн, М. Гоголь. Розвиток архiтектури і мистецтва в Росiї і Українi в I пол. XIXст.

Причини буржуазних реформ 60-70-х рр. в Росiйськiй iмперiї. Скасування крiпосного права. Особливостi селянської реформи в Українi. Земська і судова реформи. Мiське врядування. Шкiльна, цензурна, фiнансова і вiйськова реформи та їх значення.

Пореформений розвиток сiльського господарства. Риси капiталiстичного ладу. Юнкерський та фермерський шляхи розвитку. Завершення промислового перевороту. Особливостi капiталiстичних вiдносин в росiйськiй економiцi. Україна в системi iмперської економiки. Мiста. Торгівля і фiнансова система. Змiни в cоцiальнiй структурi населення.

Суспiльно-полiтичне життя у I пол. XIXст. Народництво. “Земля і воля”, “Народна воля”. Селянськi рухи. Виникнення і поширення марксизму. Робітничий рух і першi органiзацiї. Студентський і земський рухи.

Пiднесення українського нацiонально-визвольного руху у II пол. XIX ст. Українофiльство. Хлопоманство. Журнал “Основа” та його гурток. “Київська громада”. Посилення русифiкаторської політики царизму. Валує вський циркуляр 1863 р. Емський указ 1876 р. Журнал “Громада” та його програма. М Драгоманов. “Молода громада”, “Братство тарасiвцiв” “Молода Україна”. Виникнення українських нацiональних партiй. М. Грушевський.

Розквiт української культури у II пол. XIX ст. “Золотий вiк” лiтератури. Музика і театр. Образотворче мистецтво.

Початок розвитку монополiстичного капiталiзму, його риси. Аграрнi вiдносини на початку XX ст. Кооперативний рух. Економiчна криза 1900 – 1903 рр. Робiтничi страйки. Селянськi повстання 1902 р. Земсько-лiберальна опозицiя. Виникнення українських полiтичних партiй: РУП, “Спiлка”, УНП, УСДРП, УРДП.

Перша росiйська революція 1905 - 1907 рокiв i Україна. Страйковий рух. Збройнi виступи матросiв, солдат, робiтникiв. Пiднесення нацiонального руху. Українська думська громада. “Просвiти”. Третьочервневий державний переворот 1907 року.

Столипiнська аграрна реформа і ії проведення в Українi. Соцiальна психологiя українського селянства початку XXст. Українське питання в III і IV Державнiй думi. Товариство українських поступовцiв. Поширення iдеї самостiйностi України. М. Мiхновський.

Перша свiтова вiйна і Україна. Хiд воєнних дiй на територiї України у 1914 – 1916 рр. Господарська розруха. Переслiдування українського нацiонально-визвольного руху. “Спiлка визволення України”. “Головна Українська Рада”. Українськi сiчовi стрiльцi.

б) Захiдноукраїнськi землi у складi Австрійської імперії.

Радянська доба.

Соцiально-економiчний стан України і Росiї на початку 1921 р. Руїна. Голод 1921 – 1923 рр. Антирадянськi повстання. Полiтична криза. Запровадження нової економiчної полiтики. Ії риси. Адмiнiстативна реформа. Грошова реформа. Фiнанси. Кооперативний рух. Вiдбудова сiльського господарства і промисловостi. Утворення СРСР і Україна.

Розвиток культури у 20–тi роки. Нацiональна полiтика бiльшовикiв. “Коренiзацiя” та “українiзацiя”. Освiта і наука. Лiтература і мистецтво. Становище церкви. Виникнення української автокефальної православної церкви.

Проблеми непу. Змiни в полiтичному курсi керiвництва ВКП(б) та КП(б)У. Початок соцiалiстичної iндустрiалiзацiї. Перша п’ятирiчка. Формування адмiнiстративно-командної системи і сталiнського тоталiтаризму. Наслiдки вiйськово-комунicтичного штурму. “Соцiалiстичне” змагання. Формування ГУЛАГ(у). Карткова система.

Насильницька суцiльна колективiзацiя сiльського господарства. “Розкуркулювання”. Пограбування селян. Крiпосницькi методи працi. Голодомор 1932 – 1933 рр. Демографiчнi втрати.

Формування бюрократичної номенклатури. Змiни в соцiальнiй структурi суспільства. Сталiнiзм і його суть. Масовий терор 30-х рокiв. Морально-політична деформацiя стосункiв в суспiльствi. Радянська психологiя. Згортання “українiзацiї”. Деградацiя культури. Нищення культурних пам’яток. Лiквiдацiя УАПЦ.

Полiтичний і соцiально-економiчний стан захiдноукраїнських земель у складi Другої Речi Посполитої. Безробiття. Масова емiграцiя. Нацiонально-визвольний рух. Створення ОУН. Греко-католицька церква. А.Шептицький. Роль і доля КПЗУ. Особливостi нацiонально-визвольного руху в Закарпаттi та Пiвнiчнiй Буковинi.

Причини другої свiтової вiйни. Радянсько-нiмецький пакт. Початок другої свiтової вiйни. Напад СРСР на Польщу. Роздiл Польщi. Приєднання захiдноукраїнських та захiднобiлоруських земель до СРСР. Союз СРСР з фашистською Нiмеччиною. Загарбання СРСР частини Фiнляндiї, країн Прибалтики, Бесарабії, Придунайських повiтiв, Пiвнiчної Буковини. Депортацiї, “cовєтiзацiя”, масовий терор. Розкiл в ОУН.

Напад фашистської Нiмеччини на СРСР. Початок Вiтчизняної вiйни. Поразки Червоної Армiї. Роль ОУН на початку вiйни. С. Бандера, Я. Стецько.

Оборона Києва, Одеси, Севастополя. Окупацiя України. Окупацiйний режим. Поразки Червоної Армiї пiд Харковом і в Криму. Нацiоналістичний і комунiстичний рух Опору. УПА. Партизанський рух.

Розгром німецько-фашистських армiй пiд Сталiнградом. Початок визволення України. Курська битва. Визволення Донбасу. Битва на Днiпрi. Визволення Києва. Визволення Правобережжя, Криму. Визволення Захiдної України. Початок вiдбудови. Втрати України у другiй свiтовiй вiйнi.

Трагiчнi наслiдки вiйни. Територiальнi змiни в Українi і Росії. Вiдбудова промисловостi і транспорту. Грошова реформа. Стан сiльського господарства. Голод 1946 – 1947 рр. Вiдновлення масових репресивних кампанiй. Заборона унiатської церкви. Боротьба УПА в 1945 –1950 рр. Операцiя “Вiслa” і ïï наслідки.

Початок десталiнiзацiï. “Вiдлига”. М. Хрущов. Включення Криму до складу УРСР. ХХ з’ïзд КПРС i його значення. Реформи 2-ï половини 50-х - 1-ï половини 60-х рокiв. Грошова реформа. Падiння матерiального рівня життя населення. Зародження дисидентського руху. Досягнення i втрати в культурному будiвництвi.

Кремлiвський переворот 1964 р. Державнi злочини КПРС i КПУ. Спроба господарськоï реформи 1965 – 1967 рокiв. Екстенсивний характер розвитку економiки. Стагнацiя. Корупцiя. “Тiньова економiка”. Зародження мафiозних структур. Продовольча проблема. Економiчна криза. Порушення законностi. Полiтичнi репресiï 70-80-х рокiв. Русифiкацiя. Моральна деградацiя суспiльства. Правозахисний рух. Хельсiнська спiлка та ïï роль. Стан церкви.

Початок “перебудови”. М. Горбачов. Спроба лiбералiзацiï ладу. Соцiально-економiчна криза. Криза освiти i культури. Чорнобильська катастрофа 1986 року.

Пiднесення нацiонально-демократичного руху. Вибори до рад. Створення нових полiтичних партiй i рухiв. Зростання нацiональноï самосвiдомостi. “Декларацiя про державний суверенiтет Украïни” 1990 року.

 

11. Доба незалежноï Украïни.

 

Спроба державного перевороту в СРСР в серпнi 1991 року. Акт проголошення незалежностi Украïни. Заборона дiяльностi КПУ. Народний рух Украïни. В. Чорновiл. Становлення багатопартiйноï системи. Л. Кравчук. Б. Єльцин. Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року. Обрання Л. Кравчука президентом. Державна символiка України.

Розпад СРСР. Утворення СНД. Соцiально-економічна і полiтична криза 1992-1993 рр. в Українi. Вибори 1994 р. в Українi. Л. Кучма. Фiнансова криза. Грошова реформа 1996р. Прийняття Конституції України 1996 р. Обмежена соцiально-полiтична стабiлiзацiя. Вибори до Верховної Ради 1998 р.. Обрання Л. Кучми на другий термiн президентства у 1999 р. Вiдставка Б. Єльцина 31.12.1999р.

Зовнiшня політика незалежної України. Вступ до Ради Європи. Зовнiшня полiтика Росiї. Українсько-росiйськi стосунки.

Сучасна українська схiдна та захiдна дiаспора.

Сучасний стан розвитку культури: освiта, наука, лiтература, театр, кiно, телебачення, преса. Релiгiя і церква в умовах незалежностi. 

 

Рекомендована література до курсу «Історія України»

 

1. Аркас М. Iсторiя України-Русi. - К., 1990.

2. Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків-К., 1991.

3. Багалiй Д. Iсторiя Слобідської України. - Х., 1991.

4. Грушевський М. Iлюстрована icторiя України. - К., 1992.

5. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ столiття. - К., 1993.

6. Давня iсторiя України. Кн. 1-2.- К., 1994.

7. Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицький С. Сталiнiзм на Українi (20-30-тi роки). - К., 1991.

8. Джонсон П. Современность. Т.1.-2. - М., 1995.

9. Дорошенко Д. Нарис з iсторiї України. Т.1-2, К., 1991.

10.  Єфименко А. История украинского народа. - К., 1990.

11.  Iсторiя України. Навчальний посiбник/ Пiд ред. В. А.

Смолiя.-К., 1997.

12.  Iсторiя України. Навчальний посiбник/ Пiд ред. Р. Ляха.-Донецьк, 1998.

13.  Iсторiя Українського вiйська ч.1-2. - К., 1993.

14. Iсторiя Української культури/ Пiд ред. I. Крип’якевича. - К., 1994.

15. Коваль М. Україна: 1939-1945. - К., 1995.

16. Конквест Р. Жнива скорботи. Радянська колективiзацiя і голодомор. - К., 1993.

17.  Костомаров Н. Мазепа. - М., 1992.

18.   Крип’якевич I. Богдан Хмельницький. - Львiв,1990.

19.  Крип’якевич I. Iсторiя України. - Львiв,1991.

20.  Кульчицький С. Комунiзм в Українi: перше десятилiття (1919 – 1928) – К., 1996.

21.  Кульчицький С. Україна мiж двома вiйнами (1921 – 1939). – К., 1999.

22.  Кульчицький С. Нотатки про українськi революцiї. – К., 2001.

23.  Литвин М., Науменко К. Iсторiя ЗУНР. – Львiв, 1995.

24.  Новiтня iсторiя України (1900 – 2000): Пiдручник/ А.Г. Слюсаренко. – К., 2000.

25.  Огiєнко I. Українська церква. Т. 1-2. - К., 1993.

26. Полонська-Василенко Н. Iсторiя України. Т. 1-2.-К., 1992.

27.  Рибалка I. Iсторiя України. Ч. 1-2. - Х., 1995-1997.

28.  Рыбаков Б. Киевская Русь и русские княжества XII-XIII вв. – М., 1982.

29.  Рыбаков Б. Язычество Древней Руси. – М., 1980.

30.  Смолiй В. Степанков В. Українська Нацiональна Революцiя. – К., 1999.

31.  Субтельний О. Iсторiя України. - К., 1993.

32.  Толочко П. Київська Русь. - К., 1996.

33.  Україна: друга половина ХХ ст. – К., 1996.

34.  Українська народна енциклопедiя. – Львiв, 1996.

35.  Хоскинг Дж. История Советского Союза 1917-1991. - М., 1995.

36.  Яворницький Д. Iсторiя запорiзьких козакiв. Т.1-3. - Львiв., 1990-1992.

37.  Яковенко Н. Нарис iсторiї України. - К., 1997.

 

Теми лекцiй.

Вступ.

1. Стародавня доба в iсторiї України (до сер. 1-го тис. н.е.)

2. Княжа доба (IX ст. – I пол. XIV ст.).

3. Українськi землi у I пол.XIV ст. – I пол. XVII ст.

4.  Українська нацiональна революцiя XVII ст.

5. Гетьманщина в Українi (кiнець XVII – середина XVIII).

6. Українськi землi пiд владою Росiйської і Австрiйської iмперiй (сер. XVIIIст. – поч. ХХ ст.).

7. Українська нацiональна революцiя 1917 – 1920 рокiв.

8. Україна мiж двома свiтовими вiйнами (20-тi – 30-тi рр. ХХ ст.).

9. Україна у роки другої свiтової вiйни (1939 – 1945 рр.).

10.  Україна у повоєнний час (1945 – 1991 рр.).

11.  Незалежна Україна (1991 – 2002).

 

 

Теми семiнарiв.

1. Українська нацiональна революцiя середини XVII ст.

2. Українська нацiональна революцiя 1917 – 1920 рокiв.

 

 

Плани семiнарських занять.

План

1. Причини революцiї та хiд воєнних дiй у 1648-1653 рр.

2. Переяславська Рада. «Березневi статтi» і воєнна кампанiя 1654-1656 рр.

3. Воєннi дiї у 1657-1667 р. Андрусiвське перемир’я.

4. Руїна. Причини поразки революцiї та iї значення.

 

ЛIТЕРАТУРА:

 

1. Лiтопис Самовидця.-К., Наукова думка, 1971. – С. 28-72

2. Iсторiя Русов. –Київ: Дзвiн, 1991. – С. 60-164

3. М. Аркас. Iсторiя України-Руси.-К.: Вища школа, 1990. – С.171-237

4. М. Грушевский. Очерк истории украинского народа. – К.: Либiдь, 1990. – С. 178-225

5. М. Костомаров. Богдан Хмельницький. –К.: Веселка, 1992. – С. 34-70

6. I. Крип’якевич. Богдан Хмельницький. – Львiв: Свiт, 1990. – С. 284-337

7. I. Рибалка. Iсторiя України. Ч.1.- Харкiв: Основа, 1995.- С. 191-242

8. О. Субтельний. Україна: Iсторія. – К.: Либiдь,1991. – С. 115-145

9. Iсторiя України в особах. – К.; 1993. – С. 294-300

10.  В. Смолiй, В. Степанков. Українська нацiональна революцiя. – К., 1999. – С. 299-345

11.  Iсторiя України(пiд ред. Р. Ляха). – К. 1998. – С. 125-156

 

План

1. Створення та дiяльнicть Центральної Ради (березень 1917 – квiтень 1918 рр.).

2. Гетьманщина в Українi (квiтень – грудень 1918 р.).

3. Директорiя УНР та iї поразка (1918 – 1920 рр.).

 

ЛIТЕРАТУРА

1. Грушевський М. Хто такi українцi і чого вони хочуть? – К.; 1991. – С. 5-21, 110-120

2. Винниченко В. Вiдродження нацiї. – Ч.I. – К.; 1990. – С. 218-258; Ч. III. – К.; 1990. – С. 15-43, 179-201, 301-351

3. Полонська-Василенко Н. Iсторiя України. – Т.2.-К.; 1992. – С. 457-545

4. Романчук О. Ультиматум. – К.; 1990. – С. 56-62

5. Субтельний О. Україна. Iсторiя. – К.; 1991. – С. 300-331

6. Нагаєвський I. Iсторiя української держави ХХ столiття. – К.; 1994. – С.92-126

7. Рибалка I. Iсторiя України. – Ч. 3. – Харкiв, 1999. – С. 3-96

8. Iсторiя України. – (пiд ред. Р.Д. Ляха). – К., 1998. – С. 204-244

 

Слов’янський етногенез.

Як вважає більшість вчених, слов’яни відносяться до індоєвропейської етнічної групи і є автохтонним (корінним) населенням Європи. Походження етноніму (назви народу) залишається загадкою, хоча існує припущення, що назва “слов’яни”, або староруська – “словене” походить від “слова”. Старослов’янська група племен розселялася, згідно з аргументами вісло-дніпровської теорії походження слов’ян (Л. Нідерле), від річки Одри на заході до Подніпров’я на сході (Б. Рибаков). В окремий етнос слов’яни виділилися десь в кінці I тис. до н. е. На рубежі нашої ери почався процес формування окремих територіальних і культурних зон слов'ян: східної, західної та південної. Числені античні, візантійські і германські писемні джерела (Геродот, Пліній Старший, Тацит, Птолемей, Прокопій Кесарійський, Йордан) називають слов’ян венедами, склавінами і антами. Етнонім “ант” – іранського походження, що означає “край – батьківщину” і, ймовірно, це північно-західний іранський (сарматський) етнос, який пізніше послов’янився, зберігши стару назву. Можливо, саме це населення було творцем багатих “зарубинецької” (с. Зарубинці Черкаської області) та “черняхівської” (с. Черняхів Київської області) археологічних культур, які датуються II століттям до нашої ери – V століттям нашої ери. В IV ст. нашої ери на території сучасної України виникла примітивна державна формація антів – “антський племінний союз”, який історики кваліфікують як родоплемінну або воєнну демократію. “Слов’янами і антами не править один муж, але здавна вони живуть громадським правлінням, і так усі справи, добрі чи погані, вирішують спільно” (Прокопій Кесарійський). Однак реальну владу обіймали племінні вожді-царі, авторитет яких визнавав увесь народ. Середньовічні джерела називають імена цих вождів: Бож (Бус), Пірагаст, Ардагаст, Мезамир, Мусокій. Держава антів існувала до VII ст. н. е., коли загинула у боротьбі з аварами. Саме у цей час остаточно зникає назва “анти” і поширюється етнонім “cлов’яни”. Літопис “Повість врем’яних літ” називає вже 14 великих племен східних слов’ян: полян, які заселяли середнє Подніпров’я, деревлян – на Правобережній Україні, сіверян – на Лівобережжі, волинян (дулібів), які займали територію на захід від полян і деревлян. На південь від них жили племена тіверців і уличів. Згадуються також племена полочан, дреговичів, ільменських слов’ян, кривичів, радимичів, в’ятичів, що розселялися на території сучасних Білорусії і Росії.

В середині I тисячоліття нашої ери у східних слов’ян почався процес розкладу родоплемінного ладу і формування диференційованого суспільства. Головними причинами його були вдосконалення землеробських і ремісничих знарядь праці, агротехніки і агротехнологій, підвищення продуктивності і ефективностш трудової діяльності. В нових умовах окремі сімейні общини, які зростали чисельно, вже були здатні самостійно вести господарство, не потребуючи колективних зусиль усього роду. Формується новий тип общини – сусідської, або територіальної (марки), членами якої були не тільки родичі, але й чужеплемінники, що мешкали на території певного поселення (села, городища). Поступово складалося общинне землеволодіння (поля, ліси, луки випаси), а орні землі (угіддя) знаходилися у користуванні окремих сімей, які мали і присадибні ділянки. Ці сусідські общини у слов'ян називалися “мир” або “верв”, а члени їх - общинниками-смердами. Диференціація слов’янського суспільства була спричинена появою майнової нерівності та приватною власністю на головний засіб виробництва – землю. Це основне багатство слов’ян привласнювала родоплемінна верхівка – князі та їх оточення (дружини). Одночасно землевласники – майбутні феодали – встановлювали свою владу і над общинниками-смердами, примушуючи їх платити (працею, натурою чи грошима) за користування землею і водою. Відбувалося поступове формування поземельних (ранньофеодальних) відносин. Слід зазначити, що з об’єктивних та суб’єктивних причин рабовласницькі відносини в їх класичному варіанті у східних слов’ян не склалися, хоча патріархальне рабство все ж існувало.

Основним господарським заняттям східних слов'ян було підсічне і перелогове, а пізніше орне, землеробство та скотарство. Як і раніше важливу роль грало мисливство, рибальство і бортництво – збирання дикого меду і воску. З ремесел найбільш розвиненими були ковальське, гончарське і ткацьке. В зв’язку з поглибленням процесу суспільного поділу праці у східних слов’ян все більш інтенсивно розвивалася внутрішня і зовнішня торгівля. Найважливішими були річкові та морські торговельні шляхи: Волжський, Двинський, Німанський, “великий шлях із варягів в греки” (Дніпровський), “шовковий”, “соляний”, які пересікали землі слов’ян з півночі на південь та із сходу на захід.

Побут східних слов’ян визначався їх господарською діяльністю: житла були дерев’яними або глиняними, одяг – льняний з вишивкою влітку і хутровий взимку. Взуття – плетене або шкіряне, їжа та напої рослинно-тваринного походження. Померлих вони, як правило, спалювали (кремація) або ховали в безкурганних общинних могильниках. Східнослов’янські поселення – городища укріплювалися земляними валами і дерев’яними стінами, які були оточені глибокими ровами. Будувалися городища на стрімких берегах річок і служили не тільки для захисту, але були також адміністративними центрами і місцями торгівлі.

Релігійне життя слов’ян характеризується політеїзмом – тобто вірили вони у багатьох богів, які були різні за походженням, божественним рангом і призначенням. Загальнослов’янськими були боги Даждьбог, Сварог, Перун, Хорс, Велес. Релігійні вірування і уявлення слов’ян походили від обожнювання природи в різних формах та од культа роду. Визначальними рисами язичницьких вірувань слов’ян були життєрадісність, ясніть, світлість, оптимізм. З найдавніших часів у релігійній свідомості слов’ян збереглися також суттєві ознаки анімізму (віри в безсмертну душу і потойбічний світ), магії (чаклунство, чародійство, заклинацтво) і тотемізм (обожнювання конкретної рослини або тварини, символа роду-тотему). Саме тому символіка і атрибутика слов’янського життя характеризується різноманітністю і витонченістю. Типовими символами, які схематично зображувалися і якими прикрашалися житла, посуд, знаряддя праці були диск або спіраль (сонце), хрест (вогонь), листя рослини (життя), блискавка (зігзаг – громовий знак). Кольорами, які приносили щастя і удачу вважалися білий, червоний та зелений; ці кольори були основними в орнаментах і оздобленнях. Сторони світу у слов’ян також мали свій колір: південь – червоний, північ – чорний, захід – білий, схід – зелений або синій.

В середині I-го тисячоліття нашої ери у східних слов’ян визріли передумови створення політичної, і насамперед, військової організації, яка була необхідна для зміцнення влади землевласників і захисту своїх земель в умовах “великого переселення народів”. Як уже згадувалося, в IV ст. н. е. такою примітивною державою був “антський союз” племен, а в VI ст. н. е. виник “союз дулібів” на Волині. Але тільки в VII ст. найбільш численне і найсильніше плем’я полян змоглося створити міцний союз, який переріс в IX столітті в могутню державу – Київську Русь. Важливим етапом в формуванні державних інституцій було виникнення у слов’янських племен територіальних військових об’єднань-князівств з традиційними племенними центрами – містами: Київ (у полян), Чернігів (у сіверян), Iскоростень (у деревлян), Луческ (у волинян). Ймовірно, один з полянських князів Кий, з братами Щеком і Хоривом, як повідомляє “Повість врем’яних літ”, заснували місто, назване на честь старшого брата Києвом. На думку археологів, ця подія відноситься до кінця V ст. н. е., умовно, до 482 року (Б. Рибаков).

З VIII ст. н. е. в іноземних джерелах для визначення населення середнього Подніпров’я з’являється назва “Русь”, “Руська земля”. Пізніше це ім’я поширилося на усю територію східних слов’ян, яких стали називати “руссю”, “русичами”. Походження цього терміну і сьогодні залишається нез’ясованим: можливо, воно має германське, чи кельтське коріння (О. Пріцак). Однак загальновизнаним вважається місцеве, південне походження терміну “Русь”. (М. Грушеський, Б. Рибаков, П. Толочко), що знаходить підтверждення в топоніміці – річки Рось, Росава, Роска і інші.

 

   

 

.

Київська Русь

    Основним джерелом, яке висвітлює події виникнення і становлення Київської Русі, є “Повість врем’яних літ” Нестора – літописця, що була складена на початку XII століття. Літопис повідомляє, що у 862 році ільменські словене призвали варягів на князювання і до них прийшли три князі – брати Рюрик, Синеус і Трувор з воєнними дружинами. Через два роки Синеус та Трувор померли і Рюрик став єдиновладним князем в заснованому ним Новгороді. В 879 році Рюрик, за нез’ясованих причин, передав владу Олегові, оскільки син Рюрика Iгор (Iнгвар) був неповнолітнім. Ставши регентом (опікуном), Олег узурпував князівську владу і правив до своєї смерті в 912 році. В 882 році Олег зібрав велику рать і пішов походом на південь Русі, де захопив Смоленськ, Любеч і, нарешті, підступно вбивши князів Аскольда і Діра, Київ. Він об’єднав Новгородське і Київське князівства в єдину державу зі столицею в Києві.

    Перший князь Київської Русі – Олег (882-912) – виявився талановитим правителем – він підкорив і приєднав інші слов’янські племена: сіверян, деревлян, радимичів, уличів, тіверців, завдав ряд поразок хазарам, успішно воював з Візантійською імперією, з якою в 907 і 911 роках підписав дуже вигідні для Русі договори. 

    Політику Олега, хоча і не так успішно, продовжував князь Iгор (912-945). Він зміцнив князівську владу і приєднав нові території між Дністром та Дунаєм. Однак походи на Каспій (913 і 943 рр.) і війна з Візантією не були вдалими. I саме князювання Iгоря закінчилося безславно: в 945 році, в результаті повстання деревлян, які були обурені подвійним збиранням данини (полюддя), він був жахливо вбитий.

    Після смерті Iгоря влада перейшла до його вдови княгині Ольги (945-957). Її правління характеризується стабільністю і упорядненістю державного життя. Криваво помстившись на деревлянах, вона здійснила ряд реформ, які регламентували данину. Вона замінила “полюддя” “повозом”, і тепер були встановлені розміри данини (уроки, устави), місця для її збирання (погости) і призначені урядовці (данщики). У зовнішній політиці головним і дуже дійовим засобом стали дипломатичні переговори і особисті зустрічі з правителями сусідніх держав. Вона встановила в 957 р. приятельські стосунки з імператором Візантії Костянтином Порфірородним, а в 959 році дипломатичні відносини зі Священною Римською імперією. За часів Ольги починається християнізація Русі – сама княгиня хрестилася в 955 році. Конструктивна державна діяльність княгині Ольги дала літописцю підстави назвати її “найбільш мудрою серед мудрих чоловіків”.

    Разючим контрасто