Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Лекція 3. Українські землі у другій половині XIV – I пол. XVII ст.
(Литовсько-польська доба). План. 1. Загарбання українських земель іноземними державами у XIV – XV століттях. 2. Виникнення українського козацтва і його визвольна боротьба у кінці XV- на початку XVIIст. 3. Українські землі у складі I Речі Посполитої.
Література. 1. Антонович В. Моя сповідь. Вибрані історичні та публіцистичні твори. – К.,1995. 2. Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. – К.,1991. 3. Боплан Гійом де. Опис України. – Львів.1990. 4. Вернадский Г. Русская история. – М.,1997. 5. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. – К., 1994. 6. Гумилев Л. От Руси к России. – М.,1994. 7. Любавский М. Очерк истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии включительно. – Гаага,1966. 8. Пашуто В. Образование Литовского государства. – М.,1959. 9. Яворницький Д. Iсторія запорізьких козаків. – Т 1-3. – Львів,1990-1992.
1. Загарбання українських земель іноземними державами у XIV – XVст.
У XIV – XV століттях, на думку більшості вітчизняних вчених, інтенсивно йшов процес формування української народності, яка характеризувалася спільністю етнічної території, спільною мовою, культурою і ментальністю, а також складанням єдиного господарського життя. Хоча Михайло Грушевський і відносив цей процес на тисячу років раніше, до IV століття, все ж загальновизнаним є міркування, що український народ, як і російський, і білоруський, почав формуватися в умовах монголо-татарського іга, яке було фактором прискорення цього процесу. В XIV столітті українці, які називали себе в той час русинами, втратили політичну організацію – державу і опинилися перед загрозою поглинення іноземними загарбниками. До речі, назва “Україна” вперше згадується в Київському літописі у 1187 році і походять, здається, від слова “окрайна, або украйна”, яким у той час називали Переяславську землю. Спочатку ім’я “Україна” закріпилося за Середнім Подніпров’ям, а потім поширилося на всі етнічні землі. Уже з XV cтоліття ця назва фігурує в офіційних литовських і польських документах, художній літературі і фольклорі. Вперше Україна як етнополітична назва згадується у 1672 році в Бучачському мирному договорі між Османською імперією і Річчю Посполитою. У XIV ст. з’являється і назва “Мала Русь”, що відомо з грамоти останнього галицько-волинського князя Юрія II Болеслава (1323-1340), який титулував себе – “король всієї Малої Русі”.
Пізніше назва “Мала Русь” або “Малоросія” здебільшого вживалася в офіційних російських документах. Саме в цей час посилюються сусідні держави: Польське королівство, Литовське і Московське князівства. В 1349 році польський король Казимир Великий після тривалої війни з литовцями і українцями захопив Галичину і частину Волині, а у 1387 році, внаслідок династичних угод з Угорщиною, королева Польщі Ядвига остаточно приєднала Галичину і Закарпаття. В середині XIV ст. Литовське князівство, яке утворилося на вік раніше за часів князя Мендовга, значно посилилося і почало експансію на українські і білоруські землі. Князь Гедимін (1316-1341) приєднав Волинь, північну Київщину і майже всю Білорусію, зробивши у 1323 році столицею Великого князівства Литовського місто Вільно (сучасний Вільнюс). Наступний князь Ольгерд (1345-1377) продовжив завойовницьку політику свого попередника і приєднав до Литви у 60-ті роки XIV століття Чернігово-Сіверську землю, Київщину, Переяславщину, українське Полісся і Поділля (землі між Південним Бугом та Дністром). Ці землі були приєднані майже без опору з боку місцевого українського населення, яке бачило у литовцях союзника в боротьбі проти татарського іга. Коли справа дійшла до зіткнення між військом Ольгерда і татарською ордою, українці підтримали литовського князя, який розбив татарів у битві біля річки Сині Води (притока Південного Бугу) у 1363 році. З цього часу монголо-татарське іго на українських землях було ліквідовано і більшість їх ввійшла до складу Великого князівства Литовського, в якому перебували майже 200 років. Литовська держава, яку інколи вчені називають Литовсько-Руською, була в XIV-XV ст. найбільшою в Європі і на 90% складалася з українських і білоруських земель. Руські князі входили до складу великокняжої ради, мали величезні земельні володіння, посідали високі пости у війську і адміністрації. Руська мова була офіційною, державною, українська культура вільно розвивалася і впливала на литовську. “Руська правда” стала державним кодексом і основою правової політики. Православна руська церква була в суспільстві домінуючою. Досить сказати, що десять (з 12) синів князя Ольгерда були православними. Однак в другій половині XV ст. ситуація змінюється. В цей час посилилася експансія Польщі на Україну і Литву, зміцніла пропольська партія, почалася полонізація (ополячення) давніх руських князівських родів і їх окатоличення. На українських землях затверджуються польські магнати (великі землевласники), шляхта і польські порядки.
На XIV століття припадає і піднесення молдавської держави, яка при господарі Стефані в 1359 році стала самостійною. До їх складу ввійшла Північна Буковина, більшість населення якої становили українці. В кінці XV ст. Молдавське князівство потрапило в залежність від Османської імперії (Туреччини). Внаслідок роздробленності Золотої Орди в 1449 р. від неї відокремилося Кримське ханство, де встановилася династія Гиреїв, зі столицею в Бахчисараї. Але в 1475 році воно потрапило у васальну залежність від Османської або Оттоманської імперії, яку європейці називали Портою. Це значно посилило Кримське ханство, і воно встановило контроль над усім Північним Причорномор’ям та Приазов’ям, використовуючи ці території як пасовиська і як плацдарм для загарбницьких походів на Україну, Польщу, Московію. Особливо згубним таке сусідство було для українців, які страждали від щорічних набігів кримчаків. Десятки тисяч українців були захоплені у полон (ясир) і продані у рабство, землі у нижній течії Дніпра, Південного Бугу, Дністра знелюдніли. Ні Польща, ні Литва захистити українців від масового знищення не могли. Вони самі мали дбали про свою безпеку.
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-12-07; просмотров: 19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.139.90.131 (0.005 с.) |