Принципи формального підходу до індивідуальності

У вивченні індивідуальності формальний підхід – це сукупність методів аналізу структури стійких універсальних властивостей особистості. Конструкт «формальний підхід» дозволяє провести необхідну для цілей дослідження межу між найбільш типовими, стабільними, що відтворюються в життєвій практиці та експериментальній ситуації індивідуально-типологічними особливостями й іншою безкінечною різноманітністю унікальних комбінацій, що характеризують неповторність окремої людської індивідуальності.

Наприклад, агресивність яку носить спрямованість, конструктивну чи деструктивну?

В рамках формального підходу для опису структури психіки використовуються такі психодинамічні конструкти як темперамент, стиль, здібності, характер тощо. Питанням «ЩО?» дослідники визначають змістові компоненти психіки, а питанням «ЯК?» – прояви психодинамічної сторони психіки. Пошуки відповіді на питання «ЯК?» пов’язані з розвитком уявлень про способи, або форми функціонування психічних процесів, властивостей та індивідуальності в цілому.

Г. Олпорт визначав найважливішим параметром особистості – рису, – вдаючись до поняття «стійких, еквівалентних форм адаптації та експресивної поведінки», що відтворюються індивідуальною системою в якості функціональних еквівалентів подразливих дій. Формальну сторону індивідуальності називають також інструментальною, розуміючи під цим характеристику суб’єкта з точки зору способів – своєрідних «знарядь» або «інструментів», – які він використовує для освоєння світу.

Наприклад, творчість можна розглядати як інструмент для зниження конкурентності. Або маніпуляція як форма адаптації: випрошування, вимагання.

В останніх психологічних теоріях наголошується, що змістова сторона поведінки і діяльності, що є результатом засвоєння етичних та культурних норм, і формально-динамічна характеристика людини зливаються в одну гармонічну універсальну структуру. При цьому біологічно обумовлені базисні властивості, або тенденції, часто стають фактором, що обмежують число ступенів свободи в процесі формування і розвитку психологічних структур. Іншими словами, змістовні характеристики потрапляють під дію соціально обумовлених законів культурного контексту, в той час як механізми формальних характеристик індивідуальності підкорені еволюційно-генетичним законам, опиняючись у значній частині під впливом крос-ситуативних, стійких у часі і толерантних до контекстуального типу, факторів. При цьому взаємодія форми і змісту зворотні та релятивні.

Змістовні характеристики виховуються, а темперамент підпадає під еволюційно-генетичні закони, але обидва співвідносяться, розвиваються.

Формальний аналіз індивідуальності заснований на використанні таких базиснихпринципів:

– принцип ієрархічності – розгортання і наступне співвіднесення між собою рівнів аналізу досліджуваного явища (існують принципи та компроміси): 1) відповідність носія та його властивостей; 2) диференційованість структур в процесі розвитку;

– принцип інваріантності – визначення міри стабільності-змінюваності досліджуваних структур, а також типу джерела детермінації конкретних індивідуальних властивостей (постійність у характері): 1) консистентність властивостей; 2) ізоморфізм основних тенденцій;

– принцип координації – взаємодія найбільш суттєвих для розуміння природи людини інтеграції ефектів оптимальності і компенсаторності поведінки (недорозвинуті ділянки мозку компенсуються): 1) співвідношення автономії функціонування структур з діапазоном їх ступенів свободи; 2) ефекти оптимальності та компенсаторності;

– принцип індивідуальної єдності – ніяка з індивідуальних властивостей не інтегрується без врахування цілісної природи феномену індивідуальності, пов’язаної з інтегративними ефектами адаптивності і результативності (індивідуальна доцільність): 1) взаємообумовленість властивостей; 2) інтеграція властивостей в цілісну структуру, що забезпечує ефекти адаптивності та результативності.

Кожен з принципів пов’язаний з положеннями, які утворюють своєрідний теоретичний гештальт, що визначає специфіку формального підходу.