Місце характеру у структурі індивідуальності

Характер – одна з основних структур індивідуальності, що фіксує в собі специфіку переходу від психобіологічних та загально психологічних закономірностей до соціопсихічних, особистісних процесів.

У широкому смислі характером називають цілісну сукупність, що позначає приховану за різними проявами людського Я природу особистості. Теофраст запропонував використовувати цей термін у психології для пояснення цілого комплексу ознак, що відрізняють поведінку однієї людину від іншої, запропонував і першу класифікацію характерів (брехливий або чесний, хитрий або простодушний, жадібний або щедрий).

Спроби вичленити структури характеру пов'язаний з появою і розвитком у психології поняття «воля», а також більш чіткої розробки дихотомії «розум – почуття». Фактично довкола цих основних вимірювань, що утворюють знамениту тріаду «розум – воля - почуття», і розвиваються уявлення про структуру характеру.

Розглядаючи характер як підструктуру, що відноситься до особистісного рівня, його вважають концептом, який в основі відноситься до сили характеру, як властивості, пов’язаної з зусиллями з подолання обставин.

Характер є першопочатковим продуктом розвитку особистості і сам стає умовою подальшого її розвитку, роблячи особистість психологічно монолітною, цілісною, єдиною. Характер постає як психологічні особливості особистості, що проявляється у відносинах людини з оточуючими і в образі його дій, вчинків. Більш вузько характер розуміється як емоційно-вольові особливості особистості.

 

Характер та інші властивості індивідуальності

Взаємодія характеру та особистості є центральною, хоча й не вивчалася в академічній психології. Проте розрізняють поняття темпераменту і характеру. Наприклад, І. Кант зауважує, що темперамент вказує на те, що можна зробити з людини, а характер, що сам він хоче зробити з себе.

Тобто характер не є чимось готовим, даним від природи, але визначається сукупністю розвитку зовнішніх факторів та свідомими зусиллями людини по формуванні у себе потрібних властивостей. І. П. Павлов намагався розрізнити поняття «тип нервової системи», «темперамент» і «характер»: «…тип є природжений конституційний вид нервової діяльності – генотип… характер є сумішшю природжених схильностей, потягів з привитими впродовж життя під впливом життєвих вражень».

Система умовних зв’язків, що утворюється в процесі структурування життєвого досвіду, складає природну основу характеру, його формально-динамічну складову, тоді як система орієнтацій виникає уже як результат сплаву схильностей суб’єкта з формуючими впливами середовища. Стійка система зв’язків (динамічний стереотип) лежить в основі стрижневих властивостей особистості – спрямованості, що відноситься до однієї з основних змістових характеристик індивідуальності. Воля, як важливий системоутворюючий компонент характеру, проявляється у диференційованій системі довільної регуляції, пов’язаної як з емоційними патернами, так і з рівнем розвитку ряду здібностей.

 

Структура характеру

Н. Д. Левітов зазначає, що характер як єдність форми та змісту, є психічним складом особистості, що виражається у її спрямованості та волі.

Мясіщев визначає характер проявляється через відношення людини до дійсності в залежності від умов суспільного буття особистості. Відносини, закріплюючись у способах дій, починають визначати особливості прояву особистості. Характер і є спосіб здійснення відносин з різними сторонами дійсності.

С. Л. Рубінштейн: характер – закріплена в індивіді система генералізованих узагальнених спонукань, що сформувалися в процесі розвитку особистості на основі ситуативних спонукань і мотивів, що визначаються збігом зовнішніх обставин.

Ковальов: характер є суспільно-історичним явищем.

Отже, характер – це структуроване ціле, що складається з окремих компонентів у постійному взаємозв’язку і утворює органічне ціле. Кожен компонент має особливу якісну характеристику в залежності від особливостей характеру в цілому.

За Б. Г. Ананьєвим, компоненти характеру:

1) життєва спрямованість (потреби, інтереси, ідеали);

2) моральні звички (прив’язаність, смаки);

3) комунікативні властивості (ставлення до інших);

4) самооцінка (ставлення до себе);

5) вольові та інтелектуальні властивості;

6) емоційно-динамічні прояви характеру, що утворилися з темпераменту.

За О. В. Лібіним, структура характеру:

1. Я-концепція: образ Я (уявлення про себе та інших) та самооцінка (самоставлення та самопрезентація).

2. Я-симптомокомплекс рис: диспозиції (саморегуляція, фон настрою, схильності).

3. Я-система орієнтацій: вектор поведінки (на себе: мотиви самореалізації; на предмет: мотиви досягнення успіху; на інших: мотиви взаємодії).