Середньовіччя як епоха в історії світовій та українській

Найхарактерніших рис середньовічна культура набула з X ст. У цей період у суспільстві створюється розвинута соціальна структура: розвиваються міста, а разом з ними - ремесла, торгівля, школи і університети, мистецтво в усіх основних його видах. У культурі Середньовіччя можна виділити релігійно-церковну, світську і народну субкультури. У період раннього західноєвропейського Середньовіччя культура перебувала під впливом католицької церкви, що відігравала, крім релігійної, ще й політичну, соціальну, військову, господарську і, зрозуміло, культурологічну роль, претендуючи на зверхність над світською владою. До рук церкви потрапила й система освіти. Основою західноєвропейського середньовічного світогляду було християнство, що визначило основну рису його світогляду та філософії -теоцентризм. Тобто будь-яка проблема Середньовіччя, в тому числі й проблема людини, розглядалася в контексті ідеї Бога та виводилася з неї. Звідси випливає істотна складова тодішнього світогляду - теодіцея.                                                               Середньовічна система освіти почала складатися наприкінці V - на початку VI ст. Як і в пізньоантичних школах, основу виховання та освіти становили сім вільних мистецтв, які поділялися на дві групи: трівіум (від лат. trivium - три шляхи) та квадріум (від лат. quadrium - чотири шляхи). В XI ст. в Італії на базі Болонської юридичної школи відкрито перший університет (1088). Його діяльність сприяла відродженню норм римського права. Тут училися тисячі студентів з усіх куточків Європи. Викладання в усіх університетах Європи велося латиною. Воно здійснювалось у формі лекцій та диспутів, у яких активну участь брали як професори, так і студенти. Саме за часів Середньовіччя остаточно складається образ Рицаря (від нім. Ritter - воїн-вершник; прийшло в українську мову зі старопольської та чеської мов і фіксується в польському та чеському варіантах з останньої чверті XIV ст.) як взірця, формується "рицарський кодекс честі", що уособлював ряд неодмінних - відповідно до цінностей епохи - чеснот. Загалом рицар мав бути хоробрим воїном, вірно служити сеньйору, захищати слабких і скривджених, боротися за християнську віру, виявляти щедрість, з повагою ставитись до переможеного супротивника. Вершиною середньовічного театру є містерія (від лат. mysterium -таємниця). Розквіт цього жанру припадає на пізнє Середньовіччя — приблизно XV ст.                                                                              Середньовіччя стало епохою розвитку численних ремесел та появи важливих винаходів. Так, з XI ст. у будівельний вжиток увійшли обпалена цегла, кахлі, черепиця. У повсякденний вжиток увійшли окуляри і годинники, що стали справжніми подіями в історії Середньовіччя. Середньовіччя відіграло важливу роль у культурному розвитку Європи. У цей період почали створюватися європейські нації і національні мови, виникали міста, разом з ними - ремесла, торгівля, створювалась багатогранна цивілізація, що сформувала обличчя сучасного європейця.                                                                      Одним із найнедослідженіших періодів української духовної культури, а особливо літератури, вважається епоха Середньовіччя – час, що тривав від монголо-татарської навали, кульмінацією якої було падіння Києва 1240 р., до кінця ХV ст., коли розрізнені українські землі опинилися у складі Великого князівства Литовського, Польщі, Молдови, Угорщини. Українська середньовічна культура як складова частина східнохристиянського культурного світу спиралась на візантійську духовну спадщину. Близькість між регіональними і національними частинами культури. Запровадження християнства і державне піднесення Київської Русі посилили потребу в письменстві. Вже в ХІ столітті на Русі було чимало книжок. Література цього періоду розвивається в річищі традицій Київської Русі: продовжують функціонувати ті самі жанри, подібною залишається тематика. Однак характер часу накладає свій відбиток на явища українського письменства. У більшості вцілілих творів цього часу так чи інакше згадується монголо-татарська навала, її тяжкі наслідки для України. Найвидатнішою літературною пам’яткою є, безперечно, Галицько-Волинський літопис. Він засвідчує насамперед тяглість літописних традицій, стаючи справжнім "продуктом українського духу" У середині XIII — середині XV ст. в Україні продовжує розвиватися перекладна література. Найінтенсивніше переробляються і доповнюються збірники, куди входять твори учительного, літургійного і повчально-оповідного характеру. До відомих ще у часи Київської Русі — "Златоуста", "Златоструя", "Маргарита", "Пчоли" додається новий — "Ізмарагд", що виник у кінці XIII — на початку XIV ст.