Теорія детермінації злочинності

 

відповідальність має нести минулий режим Л. Д. Кучми, та який він ставив собі «у заслугу».

Кримінологічні наслідки такого становища неважко визначити. Вітчизняний та зарубіжний досвіди доводять, що за подібної ма­теріальної скрути у декілька разів зростає число осіб, які здобува­ють кошти для забезпечення умов життя через вчинення злочинів. І в Україні серед осіб, які вчинили злочини, питома вага працез­датних, які не працювали та не навчалися, за останні десять років зросла у декілька разів та у 2004 р. досягла двох третин (66,3 %), а у сільській місцевості ще більше. На жаль, статистика не відбиває частку малозабезпечених серед осіб, які вчинили злочин.

Загалом рівень злочинності у 2004 p., незважаючи на скорочен­ня її показників за рахунок штучного заниження кількості зареєстрованих злочинів (внаслідок незаведення кримінальної справи майже за 80 % повідомлень про злочинні посягання), фактично незмінно залишався дуже високим, як по суті незмінни­ми були й чинники економічного характеру, що його обумовлюва­ли. Наведене дало підстави зробити висновок, що «одним із бага­тьох негативних наслідків правління минулого режиму... є істотне погіршення кримінологічної обстановки в Україні, передусім у галузі економіки, фінансів, сферах управлінських, митних, подат­кових відносин, у правоохоронній діяльності... Минула влада повинна взяти на себе повну відповідальність за продукування криміногенних чинників, фактично безучасне ставлення до поши­рення їх дії»¹.

На жаль, за часів нової влади у 2005 р. майже не змінилося про­дукування негативних явищ у сфері економіки, що обумовлюють незадовільне матеріальне становище населення, та пов'язаних із ними економічних детермінантів соціальних негараздів і наслідків останніх у вигляді вчинення злочинів. Економісти відзначають декілька основних причин цих негативних резуль­татів як зовнішнього, так переважно і внутрішнього походження. Витоки останніх вбачаються у тому, що розпочаті у 2004 р. спеку-

' Закалюк А. П. Удосконалення законодавчого забезпечення суспільних перетворень в Україні засобами кримінологічної пауки // Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики в Україні: Матеріали паук. комф. (Харків, 24-25 трав. 2005 p.). — X., 2005. - С. 142-144.

224

лятивно-популістські передвиборчі акції тодішнього уряду щодо демонстрації «соціальної турботи» про населення через підви­щення зарплат бюджетникам і особливо у формі масштабних до­плат до пенсій, для чого не було обґрунтованих економічних та фінансових підстав, не отримали переконливого розвінчання новим урядом, який не міг від них відмовитися, а фактично їх продовжив та розширив. Робилося це переважно з електорально-пропагандистських політичних міркувань, а мотивувалося також потребою виконання завищених майданних обіцянок нової влади, підвищення її іміджу, для чого економічних підстав теж поки що не було.

Зазначене здійснювалося через формування і реалізацію безпер­спективної споживчої моделі розвитку, коли 80 % доходів ВВП та бюджету орієнтувалися на соціальні виплати і лише 20 % — на все інше, у тому числі інноваційно-відновлюваний розвиток економіки¹. Така стратегія, крім безпосередньо економічних негативних наслідків, передусім гальмування темпів приросту ВВП як основи розвитку економіки та держави в цілому, спричинила також фактич­не зростання інфляції, цін на споживчі товари, тарифи, вартість інших витрат тощо. В результаті за небаченого зростання валових наявних доходів населення (за 9 місяців 2005 р. — майже на 40 % або 55 млрд грн) та особливо «соціальної допомоги» (на 83 % або 28 млрд грн) реальні зміни щодо споживання виявилися надто слаб­кими — їх переважно «з'їло» підвищення цін на споживчі товари та послуги. У зв'язку з наведеним дія чинників злочинності, передусім детермінантів економічно-матеріального характеру, навіть за наяв­ної практики неповної реєстрації злочинів (одного з чотирьох — п'яти повідомлень про них), фактично не скоротилася. Це знайшло відображення навіть у тому, що у І півріччі 2005 р. за загального ско­рочення зареєстрованої злочинності (на 5,6 %) кількість майже всіх зареєстрованих майнових злочинів загальнокримінального характе­ру, зокрема тих, що менше піддаються маніпулятивній «латенти-зації» (розбої, грабежі, шахрайства), помітно зросла (від 16 до ЗО %), а число злочинів економічної спрямованості також збільшилося. Останнє, правда, можна пояснити і підвищенням активності

¹ Тут і далі наводяться показники на підставі офіційних даних Держкомстату України.

225

Глава 5

відповідних служб МВС у виявленні та викритті цих злочинів, що спостерігалося у 2005 р. Проте факт їх обумовлення чинниками економічного характеру не викликає сумніву.

Тут свідомо детальніше розглянуто дію криміногенних чин­ників, що походять зі сфери економічних відносин. Вони, як вид­но, переважно обумовлюють вчинення злочинів не лише у цій сфері, айв інших сферах суспільних відносин, коли присутня ко­рисливо-матеріальна мотивація. За статистичними даними злочи­ни зазначеної мотивації становлять більшість серед злочинності у сучасній Україні та фактично визначають її рівень.

Аналіз детермінантів злочинності у соціально-політичній сфері, проведений у 2003 p., засвідчив різке відставання політично­го розвитку суспільства на засадах демократизації, відкритості, формування і введення у дію інституцій громадянського суспільст­ва, у тому числі громадського контролю, особливо у системах влади, управління та у соціальній сфері. Більше того, виявилися свідчення щодо штучного гальмування цих процесів. За умов фак­тично закритої політичної системи набули загрозливої тенденції зростання інтересів та можливостей олігархічного капіталу, корумпованого високого і малого чиновництва, організованого кримінального промислу, їх поєднання між собою та з владою з метою отримання надприбутків. Цим обумовлені загрозливі потенційно-криміногенні процеси викривлення та диспропорції соціальної структури і забезпечення життєдіяльності різних її частин. Свідомо, особливо на регіональному рівні, гальмувався розвиток підприємництва та середнього класу. Виявилася разюча та незрозуміла на правомірному та етичному рівні диференціація прибутків, поглибилася політична, суспільна та матеріальна нерівність населення. Існувавша система влади стала причиною гальмування цивілізаційного розвитку у соціально-політичній сфері, репродукування у ній криміногенних чинників. Висновки щодо необхідності зміни системи влади як першоджерела всіх суспільних негараздів, неможливості без цього будь-яких пози­тивних зрушень стали висловлювати й інші дослідники, у тому числі у відкритій пресі¹.

Теорія детермінації злочинності

Ми передбачали — і це підтвердилося — кримінологічно значу­ще зростання напруги і нестабільності, пов'язаних із загостренням політичних відносин у період чергових президентських виборів 2004 р.¹ Масовий вияв незадоволення владою, передусім її мораль­но-політичними якостями, вершиною яких стала фальсифікація результатів президентських виборів, та впевненість, що влада мо­же і повинна бути чесною перед народом, обумовили явище «по­маранчевої революції», привели до обрання Президентом України В. А. Ющенка, з яким більшість виборців пов'язувала сподівання докорінної зміни режиму і системи влади. Від реалізації цих сподівань, необхідних системних реформувань, результатів роз­витку демократичних процесів та політичної ситуації в цілому і, насамперед, на рівні правових і моральних цінностей, профе­сіоналізму і патріотизму, залежав подальший суспільний та дер­жавний розвиток держави, у тому числі перспектива подолання зневіри і безпорадності, матеріальних та інтелектуальних нестатків або залишення без істотних змін фізичного та духовного зубожіння, втрачених перспектив більшості людей та пов'язаного з цими явищами і процесами кримінологічного потенціалу українського суспільства.

Після півтора року правління нової влади можна зробити висновок щодо більшої її відкритості, поступу, хоч і уповільнено­го, демократичних змін, запровадження свободи слова (щоправда маловпливової на політичні процеси). Разом з тим у системі влади змінилися переважно її носії, а не сама сутність, яка багато в чому наслідувала елементи минулого режиму, пріоритети політичного змісту та іміджу перед інтересами всього суспільства, його цивілізаційної зміни. Нова влада реально мало впливала на скоро­чення негативних чинників у соціально-політичній сфері, нато­мість демонструвала непрофесіоналізм у вирішенні багатьох проблем, непослідовність щодо додержання принципів верховен­ства права, незалежності судочинства. Владну команду роз'їдали чвари, брудні «розборки», обумовлені, як правило, амбіційними мотивами, підозрами, метою захопити побільше командних постів

 

¹ Дробиоход М. Державний лабіринт для українського народу. Чи знайдемо вихід? // Дзер­кало тижня. — 2005. — № 16.

226

¹ Концепція розвитку кримінологічної науки в Україні па початку XXI ст. // Іпформ. бюле­тень Координаційного бюро з проблем кримінології АПрНУ. — 2002. — № 5. — С 14.

227

Глава 5

Теорія детермінації злочинності

 

в інтересах власного бізнесу, а не для задоволення сподівань наро­ду. Все це викликало глибоке розчарування демократично налаш­тованого електорату, різке падіння іміджу «помаранчевої коман­ди» і, передусім, її духовного керманича, який не зумів скориста­тися історичним шансом, широкою підтримкою народу для зміни системи і принципів влади. Щодо останніх, прагнення залишили­ся деклараціями та обіцянками.

Результати такої політики не забарилися проявитися на парла­ментських виборах 2006 р. Але і після цього, замість консолідації демократичних сил, перемагали владні інтриги, які закінчилися фактичним підкоренням політичній силі — конкуренту. До завдань Курсу не входить аналіз негативних змін та їх причин у соціально-політичній сфері у період перебування при владі «пома­ранчевої команди». Зазначимо лише, що вона не зайнялася з'ясу­ванням та зміною справжньої кримінологічної ситуації, яка була одним з найшкідливіших породжень кучмівського режиму, про що зазначалося вище. Реальний стан злочинності, чинники, що її обу­мовлюють, заходи протидії, передусім запобігання, залишилися поза увагою влади. Необхідні реформування, які місяцями вино­шувалися та обговорювалися, так і не відбулися. Низка законодав­чих актів, передусім щодо запобігання злочинності, унеможлив-лення корупційних зв'язків, а також стосовно кримінологічної експертизи законопроектів та інших управлінських рішень зали­шилася неприйнятою. Державна програма профілактики злочин­ності, яка закінчилася в 2005 p., фактично не дала результатів. Більше того, маніпулювання показниками злочинності в 2005 р. досягло законодавчого рівня, зокрема щодо зміни кримінальної караності десятків тисяч розкрадань за рахунок штучного знижен­ня їхньої суспільної небезпечності.

З другої половини 2006 р. урядування в країні здійснює полі­тична сила, яка отримала більше голосів на парламентських виборах та підкріплена коаліційними зусиллями і спільними деклараціями з іншими політичними силами, з чим погодився Президент України. На момент написання цих рядків нова владна команда ще не виявила своє ставлення до нагальних проблем кримінологічної ситуації у державі, подолання чи скорочення впливу криміногенних чинників. Але повернення до владних

228

кабінетів та перші кроки багатьох тих, хто за часів правління ре­жиму Л. Д. Кучми немало зробили для маскування і консервуван­ня умов та засобів, включаючи кримінальні, що забезпечували привілейоване становище і надприбутки олігархічних кланів в економіці, фінансовій і управлінській сферах, не дає підстав для оптимістичного кримінологічного прогнозу.

У соціокультурній, правовій, правоохоронній та морально-психологічній сферах аналіз відмітив низку негативних тен­денцій, що посилювали та загострювали дію криміногенних де­термінантів. За аналізоване десятиріччя значно скоротилася дер­жавна підтримка освітньо-культурного розвитку дітей та молоді, а також спрямованого формування суспільно доцільних морально-етичних цінностей. Занедбано систему соціальної профілактики та суспільного контролю за злочинністю. Не відповідав та й зараз не відповідає реальним потребам та принципам правової держави стан контролю та прокурорського нагляду за дотриманням закон­ності. Особливо небезпечною з огляду на дотримання прав та сво­бод людини і громадянина та забезпечення належної криміно­логічної ситуації в країні стала поширена в аналізований період практика неоднакового, вибіркового застосування кримінально-правових та кримінально-процесуальних заходів стосовно різних осіб, залежно від їхньої бізнесової пов'язаності чи кланової належ­ності, політичної орієнтації, зв'язку з представниками владних структур. Півтора року правління нової влади не дали підстав для висновку щодо помітних змін у цьому напрямі, зокрема у фактич­ному роз'єднанні владних функцій та заняття великим і не завжди відкритим бізнесом, безумовному слідуванні принципам верхо­венства права. Ще не поодинокі, у тому числі й на рівні вищих по­садових осіб держави, факти нехтування принципом рівності всіх громадян перед законом не тільки стосовно прав, а й обов'язків та відповідальності, яка із заняттям владної посади має безумовно підвищуватися.

Стан і тенденції розвитку соціокультурної та морально-психо­логічної сфери і належних до них детермінант, у тому числі суспільно прийнятного та суспільно неприйнятного і криміноген­ного змісту, значною мірою залежить від пануючих у суспільстві етичних цінностей і потреб, головних домінант суспільної свідо-

229

Глава 5

Теорія детермінації злочинності

 

мості, співвідношення згаданих, різних за прийнятністю суспільст­ву детермінант.

У суспільній свідомості (а це, нагадуємо, сфера спричинення і суспільно прийнятної, і антисуспільної активності, у тому числі злочинної) протягом усього аналізованого періоду відмічався глибокий дефіцит суспільно доцільних етичних цінностей, орієн­тацій, потреб та нерозвиненість соціально-політичної мотивації в інтересах суспільства і держави. Через це соціокультурна, мораль­но-психологічна сфери та суспільна свідомість в цілому переван­тажені тягарем разючої нерівності можливостей освітнього, куль­турного, професійного розвитку, неспроможності значної частини населення, насамперед молоді, задовольнити елементарні потреби всебічного особистого зростання та удосконалення. Стала очевид­ною моральна девальвація згори донизу навіть стосовно загально­людських цінностей, культурних традицій. Демонстративно не-хтувалося і доки реально не зросло за нових умов значення знань, інтелекту, науки та їхнього потенціалу на фоні демагогічних та ли­цемірних запевнень про підтримку та використання цивіліза-ційних надбань. У той самий час продовжує виставлятися напоказ та у різний спосіб заохочуватися пільгами, гарантіями, квотами, високим патронатом благополуччя найменш інтелектуальної, але швидко збагатілої «нової еліти». Морально-культурні інтереси більшості населення замінені елементарними потребами фізіоло­гічного виживання. Згадані суспільно негативні детермінанти минулого режиму заклали глибини неосвіченості, культурного занепаду, безперспективності майбутнього, а з ними — нестабіль­ності та конфліктності суспільства. Вони зумовили негативні кримінально-психологічні стереотипи щодо безвихідності життя і діяльності, зокрема підприємницької, без скоєння правопорушень, стосовно можливості виживання лише за рахунок аморальних, протиправних і навіть злочинних вчинків. Прихильність до останніх особливо проявляється, коли йдеться про перерозподіл багатства, здобутого незаконним або нечесним способом, про допустимість нехтування законом, застосування сили, злочинного замовлення, особливо за великі гроші, про можливість обману, хабарництва у взаємовідносинах. До того ж, майже безперешкодно набуло загрозливого, щоденного поширення, передусім на теле-

230

екранах, численних шоу, у відео- і книжковій продукції, криміна­льної субкультури, яка формує позитивне ставлення та стимулює прихильність до злочинного світу. Разом з тим нечувано пошири­лися та перетворилися на суспільну проблему факти інфор­маційного, морального і фізичного терору, як правило, безкарного вчинення нападів та погроз, принизливих висловлювань на адресу журналістів, які висвітлюють негаразди у суспільно-політичному житті, а також здійснення податкового та позовного тиску на них, щоб примусити припинити свою діяльність.

Згадані соціокультурні, морально-психологічні, безпосередньо соціально-психологічні чинники, у разі подальшого байдужого або навіть фактично сприяючого ставлення до них з боку влади і суспільства, мають перспективу посилення, навіть найближчим часом, свого криміногенного впливу, погіршення нинішньої криміно­логічної ситуації.

Слід відзначити дію ще одного комплексного чинника. Йдеться про посилення впливу на всі суспільні процеси і явища, у тому числі негативні, включаючи злочинність та її детермінанти, світо­вої глобалізації. Обґрунтовується та підтверджується тенденція, згідно з якою глобалізація, поряд зі своїм позитивним впливом, може порушити національні системи забезпечення основних прав людини, протидії та обмеження бідності, безробіття, злочинності, тероризму, корупції, наркоманії, неконтрольованої міграції, СНІДу тощо. Передбачається зростання їхньої масовості, суспільної небезпечності та руйнівної сили. Глобалізація соціаль­них та економічних проблем і детермінантів злочинності вже породила поширення та інтегрованість організованої злочинної діяльності, перетворення її частини у транснаціональну.

Проаналізувавши детермінацію злочинності в сучасній Україні, динаміку головних чинників, які її обумовлюють, можна зробити загальний висновок: кримінологічна ситуація в Україні продов­жує залишатися небезпечною, має тенденцію до загострення. Де­термінанти низки злочинів, а також у багатьох сферах суспільних відносин залишаються нез'ясованими, чітко не визначені процеси, явища, прояви, факти, що відіграють роль причин і умов вчинення злочинів. На урядовому рівні не організована робота з виявлення та визначення останніх, що не дає можливості системно налагоди-

231

Глава 5

ти діяльність щодо запобігання дії криміногенних чинників. Потрібні невідкладні заходи стосовно налагодження на державно­му рівні системи зазначеної діяльності. Для цього передусім необхідно організувати набуття кримінологічних знань, насампе­ред щодо детермінантів злочинності та діяльності стосовно запобігання їхній дії. Навчання кримінологічним знанням має, у першу чергу, охопити працівників органів державної влади і місце­вого самоврядування, правоохоронних та контролюючих органів з тим, щоб прищепити їм вміння предметно організовувати на всіх рівнях діяльність щодо запобігання дії детермінантів злочинних проявів, розуміння її виняткової суспільної значущості. Відомості стосовно конкретних детермінантів окремих видів злочинів містяться у відповідних главах Книги 2 Курсу, де розглядається кримінологічна інформація щодо цих різновидів злочинності.

Рекомендована література

1. Кузнецова Н. Ф. Проблемы криминологической детерминации. — М., 1984.

2. Антоїшн Ю. М. Криминология. Избр. лекции. — М., 2004.

3. Криминология: Учеб. / Под ред. Г. А. Аванесова. — Изд. 3-е, перераб. и доп. - М., 2005.

4. Бафия Е. Проблемы криминологии. — М., 1983.

5. Концепція розвитку кримінологічної науки в Україні на початку XXI століття // Інформ. бюлетень Координаційного бюро з криміно­логічних проблем Акад. правових наук України. — 2002. — № 5.

6. Кримінологія. Загальна та Особлива частини / За рсд. І. М. Даньши-на. - X., 2003.

7. Ярмыш Н. Н. Теоретические проблемы причинно-следственной связи в уголовном праве (философско-правовой анализ). — Харьков, 2003.

8. Закалюк А. П. Удосконалення законодавчого забезпечення суспільних перетворень в Україні засобами кримінологічної науки // Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики в Україні: Матеріали наук. конф. (Харків, 24-25 трав. 2005 p.). — X., 2005.

232

Глава 6 Теорія особи злочинця

§ 1. Поняття «людина», «індивід», «особа», «особистість»

Під час розгляду процесів детермінації і спричинення злочин­ності та її проявів постійно відзначалася активна, можна сказати провідна, роль у цих процесах особи, її свідомості, ставлення до суспільних явищ, відносин, зокрема унормованих мораллю та пра­вом. Підкреслювалося, що безпосередньою причиною вчинення злочинів та існування злочинності в цілому є на індивідуальному рівні негативні антисуспільні риси свідомості та психології окремої особи, а на загальносоціальному рівні — суспільної свідомості, пе­редусім її соціально-психологічної складової. Звідси зрозумілий інтерес та потреба кримінології визначити ці негативні риси, влас­тивості свідомості та її носія-особи, типологічні особливості особи, яка вчинила злочин, інакше кажучи — злочинця.

Для розуміння цих питань необхідно, як і у будь-якому дослі­дженні, спочатку визначитися з термінами, зокрема з поняттям «особа» і його співвідношенням з пов'язаними поняттями «люди­на», «індивід», та, у разі потреби, висвітлення поряд із поняттям «особа» окремого поняття «особистість».

Поняття «людина» у цьому ряді є первинним. Воно застосо­вується передусім для узагальненого позначення людини як представника людської популяції в цілому, вищого прояву живої природи та тваринного світу. Головними відмінностями людини від інших представників тваринного світу є мислення, здатність розуміти самого себе та навколишній світ (свідомість) та свідома активність, передусім діяльнісна, у пізнанні останнього та його

233

Глава 6

Теорія особи злочинця

 

перетворенні в інтересах людини. Значну і, можна сказати, визна­чальну для людства частину людської активності становить її здійснення у суспільстві, яке є людським утворенням для реалізації потреб не лише однієї людини, а й їхньої сукупності у межах всього людства або його певної частини.

Поняття «людина» часто вживається і в іншому значенні — «індивід», коли потрібно визначити одиночного представника з усього роду людського або з певної його спільності — колективу, групи, незалежно від того, за якою ознакою вона виділена — біологічною або соціальною. Потреба у більш детальній характе­ристиці зазначених понять, як правило, не виникає за їхнього самостійного використання. Вона стає необхідною під час виділення понять «особа» та «особистість» і визначення співвід­ношення з ними понять «людина» та «індивід».

У науці, у тому числі у кримінології, уявлення про особу сфор­мовано на підставі загального поняття про неї, розробленого у філософії та психології. Слід зазначити, що в українській мові термін «особа» має два значення. Перше — це особа як діяльнісна самодостатня людина, суб'єкт суспільної активності та діяль­ності, учасник цих процесів та суспільних утворень. Цьому зна­ченню відповідає російський термін «лицо». Термін «особа» має й друге значення, зокрема для виділення у людини тієї змістовної якості, яка у соціальному відношенні становить її власну іден­тичність (власне Я), відрізняє від інших людей та осіб і визначає її ставлення до суспільства, його відносин, норм, що регулюють суспільну життєдіяльність. Іншими словами, це соціальна якість особи. У російській мові терміну «особа» у цьому значенні відпо­відає термін «личность». В українській — термін «особа» зазвичай об'єднує два російські терміни: «лицо» і «личность». Така етимо­логія терміна «особа» часто викликає непорозуміння, зокрема при спеціальному науковому використанні, коли потрібно відділити особу від її соціальної якості. Через це в українській науковій літе­ратурі останніх десятиріч, у тому числі з кримінології, поряд з терміном «особа» вживається термін «особистість» для визначен­ня соціальної складової особи. Вважаємо це необхідним і право­мірним та надалі вживатимемо терміни «особа» та «особистість» у їх зазначеному окремому значенні.

234

Таким чином, особа — це той образ (обличчя) людини, яким вона постає у суспільних відносинах, яким її сприймають учасники цих відносин, суспільної активності та діяльності. Щодо здійснення діяльнісних видів людської активності у значенні «особа» часто вживається термін «суб'єкт»: «суб'єкт підприємницької діяль­ності», «суб'єкт злочину», «суб'єкт запобіжної діяльності» тощо. У сучасній філософії розуміння «людини» та її зовнішнього обра­зу — «особи» — пов'язується з їхньою предметною діяльністю у суспільстві, з умовами та результатами останньої. Саме у цьому суспільному значенні вбачається соціальний зміст особи. Методо­логічне значення має положення про те, що соціальний зміст та соціальну сутність особа формує в процесі суспільної активності, у суспільних відносинах, де визначаються суспільна роль та значення особи. Іншими словами, соціальні риси особи форму­ються та обумовлюються її суспільними відносинами. Особа не є незмінною. Вона така, яким є її історично визначене суспільство. Щоб зрозуміти соціальну сутність особи, потрібно з'ясувати гли­бину і зміст суспільних відносин, що її обумовлюють, визначити їхню тенденцію та соціальний зміст.

Соціальні якості особи визначають сутність її особистості. Вони є визначальними в обумовленні вчинків, діяльності, інших форм соціальної активності особи. Разом з тим, і це дуже важливо, вказуючи на детермінованість суспільної активності особи соціальними якостями її особистості, не можна ігнорувати специфічну особливість природи людини і особи, їхні індивіду­альні властивості й якості, здатність до свідомого спрямування своїх вчинків. Потрібно розуміти, що у особи крім соціальних є й інші якості, що також беруть участь у детермінації її активності та діяльності. Тому не можна ототожнювати (як це часто робиться), у тому числі й в кримінології, поняття особи і особистості. Слід ви­ходити з того, що у процесі розвитку і суспільного формування особи, що відбувається за участю її природної основи, особистість має сформуватися, образно кажучи, «випрацьовуватися» в особі. Людина не набуває свою особистість від народження, вона «випрацьовується» у процесі соціального формування особи. Так само людина не народжується з особистісними рисами злочинця. Вони також є продуктом її суспільно неблагополучного «випра-

235

Глава 6

Теорія особи злочинця

 

цювання». На всіх етапах соціального розвитку особи «випрацю-вання» її особистості не відбувається окремо, а значною мірою обумовлюється знаходженням особи у суспільному, соціальному середовищі та тісною взаємодією з ним. Найбільше значення у цьому відношенні має взаємодія з безпосереднім середовищем, яке опосередковує вплив макросередовища на формування індивіду­альних соціально-психологічних якостей особи, а через них — і на її діяльність.

Таким чином, суспільне формування особи, розвиток та закріп­лення її соціальної сутності за нормальних умов цього процесу має в основному відповідати панівним суспільним відносинам. У цьо­му розумінні цей процес називається соціалізацією. Особа набуває соціальних якостей відповідного суспільства у тій мірі, в якій про­цес соціалізації відповідав умовам, що визнаються у суспільстві нормальними, тобто відповідають його нормам. Таким чином, соціальна сутність особи — це відображення та міра її соціалізації.

Але це лише загальне положення. Одного його недостатньо, щоб уявити процес формування особи, у тому числі неблагополуч­ного формування особи злочинця. Соціальне середовище різно­манітне та багатоваріантне. Воно має різні рівні та неоднорідні за змістом і мірою впливу на формування ланки. Потрібно досліджу­вати та конкретно знати, які саме елементи середовища чинять соціально небажаний вплив на психологію особи, формуючи її ан-тисуспільну спрямованість. Соціальна сутність (обумовленість) психології особи є, як відомо, єдністю загального, особливого та окремого у розвитку і формуванні особи. Загальна детермінація суспільством формування особи через вплив панівних у ньому суспільних відносин та суспільної свідомості вище вже була відзначена. Роль особливого детермінанта, який специфічно формує особистість та її спрямованість, виконує безпосереднє мікросоціальне середовище: професійні, побутові, різні міжосо-бові, родинні та інші відносини і зв'язки, а також трансформована у них суспільна свідомість. Особливості, властиві особистості злочинця, у цьому соціальному середовищі, детермінують неспри­ятливі мікросоціальні умови та наявні у відповідному мікросере-довищі дефекти суспільної свідомості, які в цілому обумовлюють антисуспільну спрямованість такої особистості. Окрему детермі-

236

нуючу роль у формуванні антисуспільних збудників, інтересів, поглядів, мотивів та реалізації останніх у злочинному прояві індивіда відіграють соціально негативні умови індивідуального буття (опосередковано) та індивідуально-психологічні ознаки особистості (безпосередньо). Негативний вплив окремих ланок мікросередовища, елементів індивідуального буття та індивідуаль­ної психології щодо формування особи злочинця та детермінації її злочинних проявів диференційовано відповідно до окремих основ­них різновидів останніх буде розглянено у Книзі 2 Курсу.

Разом з тим слід підкреслити, що за своєю соціальною сутністю кожна особа є індивідуальною. її природні властивості, інстинкти, рефлексії, задатки, генетичні стандарти, матриці, здібності впли­вають на притаманне індивідуально їй сприйняття та засвоєння зовнішніх впливів, включаючи суспільний. Через це суспільний вплив за своїм значенням та результатами виявляється індивіду­ально неоднаковим у різних осіб. Неоднаковість соціального змісту особи, тобто її особистості, яка обумовлюється індивідуаль­но особливим поєднанням зовнішніх впливів та їхнього внутрішнього сприйняття, впливає на індивідуальний зміст та міру її соціалізації, індивідуальної свідомості, співвідношення у ній суспільно прийнятних та неприйнятних (негативних) еле­ментів. Цим індивідуальним співвідношенням названих елементів свідомості та особистості, переважанням у них тих чи інших еле­ментів визначаються причини і внутрішні мотиви вчинків і діяльності осіб в цілому.

Слід зазначити, що поняття «особистість» набуває деяких змістовних відмінностей залежно від рівня, на якому воно викори­стовується. Йому, як і більшості суспільних категорій, притаманне розуміння на трьох рівнях: загального, особливого та одиничного (індивідуального).

На рівні загального, тобто загальносоціального, поняття особи­стості є узагальненою соціальною характеристикою міри соціально­го розвитку особи загалом за умов відповідного суспільства, на відповідному етапі його розвитку. У цьому значенні можна говорити про особистість, яка відповідає або не відповідає цьому виду суспільства, певною мірою суперечить йому. Особистість останнього різновиду називають антисуспільною або суспільно неприйнятною.

237

Глава 6

Теорія особи злочинця

 

На рівні особливого (групового) поняття особистості відображає сукупність соціально значущих якостей та ознак представників окре­мої соціальної групи, які виокремлюють останніх з числа інших членів суспільства та разом з тим є підставою для об'єднання на ґрунті узагальненої особистішої характеристики, що властива учасникам певної соціальної групи. Такими є поняття «особистість робітника», «особистість підлітка», «особистість правопорушника». Сюди також належить поняття, що особливо нас цікавить — «особистість злочин­ця», її підвидів, зокрема «особистість вбивці», «особистість злодія», «особистість ґвалтівника» тощо.

Іншого значення набуває поняття особистості на індивідуаль­ному рівні. Воно відображає соціальну сутність індивідуально-визначеної особи, рівень її соціальності, її соціальну позицію, ставлення до існуючих у суспільстві цінностей, ідеалів, норм. Це конкретний соціальний зміст окремої особи.

Крім названих, потрібно відзначити ще два значення поняття особистості. Перше — це широке, тобто те, яке відображає всю сукупність суспільних відносин, що формують особу та учасником яких вона є. Разом з тим, окремі сфери суспільних відносин фор­мують та обумовлюють окремі сторони або грані особистості, відповідні цим сферам її складові. Цим обумовлюється те, що в однієї особи наявні різні за суспільною прийнятністю соціальні якості в окремих сферах суспільних відносин, нібито декілька її особистостей. Наприклад, у сфері виробничих відносин в особи формується своя частина загальної особистості, можливо, суспіль­но прийнятна «особистість робітника». Також позитивними суспільно прийнятними можуть бути соціальні ознаки у сфері сімейно-побутових відносин, які становлять у загальній особис­тості «особистість батька», «особистість сина, члена родини». Соціальний зміст однієї зі сторін особистості особи, тобто вузьке її поняття, не дає уявлення про її особистість в цілому. Тому, напри­клад, в особі злочинця можуть бути і нерідко справді мають місце позитивні особистісні якоості в інших сферах суспільних відно­син, які дають уявлення про її особистість в цілому¹.

¹ Закалюк А. П. Предмет индивидуальной профилактики преступлений в свете учения о личности преступника // Теоретические проблемы учения о личности преступника: Сб. науч. тр. - М., 1979. - С. 87-89.

238

На основі наведеного можна визначити поняття особистості. Коротко — це є соціальний зліпок особи, а ширше — це соціально типове, що відрізняє особу у суспільних відносинах, обумовлює її суспільну активність, суспільну діяльність, лежить в основі їх спричинення.