Теорія детермінації злочинності. мовлюють детермінаційний процес, з'ясована їх дійсна роль: при­чини чи умови

 

мовлюють детермінаційний процес, з'ясована їх дійсна роль: при­чини чи умови, чи інша, а також їх функції, залежності — тобто все те, що складає за приведеною схемою систему і механізм детермінації злочинного прояву та одночасно має предметно визначити адресати запобіжних заходів, першочергові пріоритети серед них. Зрозуміло, що присвоєння усім детермінантам, неза­лежно від функціональної ролі та значення в процесі детермінації, однозначного найменування «фактор» неспроможне не лише визначити місце кожного з них у системі детермінації, а й сприяти забезпеченню предметної («адресної») та результативної діяль­ності щодо запобігання злочинним проявам.

§ 2. Детермінація злочинності та злочинних проявів: структура, взаємозв'язок, відмінність

Завдання цього параграфа — розгляд з позицій загальної теорії суспільної детермінації та причинності процесів детермінації злочинності і окремого злочинного прояву, їх елементів, загальних закономірностей цих процесів та їх відмінностей. При цьому пам'я­таємо, що злочинність нами визначена як людська діяльнісна активність, що проявляється у діяннях, які закон визнає злочинами.

Слід нагадати, що в кримінології, особливо радянській, питан­ня про детермінацію злочинності, її причини майже завжди роз­глядалося відокремлено від причин і умов вчинення конкретного злочину.

Мотивами такого підходу у більшій мірі було те, що злочин­ність і злочинні прояви — явища різного рівня та порядку. Злочин­ність — явище соціальне, тому у нього можуть бути лише соціальні причини. Злочин — явище іншого рівня — індивідуального, у вчи­ненні якого значну, якщо не провідну, роль відіграють особистісні елементи, а також індивідуальні біопсихологічні властивості, осо­бисті умови буття, середовища, конкретної життєвої ситуації. В основі таких тверджень, очевидно, лежали ідеологічні прагнен­ня жодним чином не похитнути уявлення про злочинність як ви­ключно соціальне явище, на рівні якого немає місця елементам індивідуального рівня, зокрема неприйнятного, не типового для соціальної системи індивідуального буття, а також намагання «прикрасити» соціальний лад, який нібито не продукує і не

200

містить елементів суспільного буття, що можуть породжувати зло­чинність.

Таке «відірване» уявлення про детермінанти злочинності й ок­ремих злочинів, їхнє протиставлення піддавалося критиці окреми­ми авторами як необгрунтоване ще у радянські часи¹. Зазначалося, що конкретні детермінанти злочину виступають порівняно нероз­дільним елементом системи причин і умов злочинності, а конкретні злочини — елементами злочинності»². Незважаючи на декларовану зміну ідеологічних орієнтирів та нібито відкидання догм соціалістичної міфології у суспільстві нових суверенних країн, зокрема в Україні, в кримінологічній літературі, навчальних програмах з кримінології та у новітніх підручниках з кримінології питання детермінації злочинності розглядаються відокремлено від причин і умов конкретного злочину.

Безперечно, злочинність та її діяльнісні прояви — елементи си­стем різного рівня: перша — це система високого узагальнення та певної соціальної абстракції, друга — прояв елементів індивідуаль­ного рівня. Так само і детермінанти цих комплексів елементів (суспільного і індивідуального) знаходяться на різних рівнях узагальнення. Під час узагальнення останніх на соціально-суспільному рівні, певна річ, деякі індивідуальні детермінанти не виявляються у незмінному вигляді, окремі їх особливості зовсім не проявляються, але належні їм якісні ролі в системі детермінації та механізми співвідношення у детерміністичному процесі не змінюються. Взаємозв'язок між ними характеризується філо­софською закономірністю співвідношення між загальним і окре­мим. Між ними знаходиться й особливе, що відтворює детермінацію окремих видів злочинності.

Коли розглядається структура детермінації конкретного злочи­ну, то ні в кого не виникає питання щодо ролі у ній особи, елементів її психології та загалом свідомості, які виявляються у мотивах злочину і є безпосередньою, внутрішньою причиною його вчинення. Які саме елементи індивідуально-психологічного ком­плексу особи відіграють тут вирішальну роль — питання дис-

¹ Овчинников Б. Д. Вопросы теории криминологии. — Л., 1982. — С. 49-52; Бафия Е. Про­
блемы криминологии. — М., 1983.

² Кузнецова Н. Ф. Зазнач, праця. — С. 45.

201

Глава 5

Теорія детермінації злочинності

 

кусійне, ми розглянемо його у главі про особу злочинця. Дія цієї причини визначається змістом індивідуальної свідомості, зокрема індивідуальної психології. На формування останньої, а також на її реалізацію у конкретному діяльнісному прояві впливають умови, у яких складалися особистість та світогляд особи, а також умови середовища, індивідуального та групового буття і конкретної життєвої ситуації, в яких елементи свідомості позначаються на ви­никненні та реалізації мотиву злочину. Ці питання докладніше висвітлюються у главі про механізм злочинного прояву. Згідно з теорією детермінації умови формування особи, що вчинила злочин, та умови реалізації її особистісних та інших індивідуаль­них властивостей належать до умов, які сприяють вчиненню зло­чину, прояву дії його причини.

Разом з тим, і це дуже важливо, умови формування особи, а та­кож умови реалізації її мотивів, маючи індивідуально конкретний зміст стосовно певної особи і певного злочину, не є виключно індивідуальними. За своїм типовим змістом елементи індивіду­альної психології та свідомості є одиничним окремим проявом певних елементів суспільної психології та свідомості. Остання, з одного боку, є узагальненим відбитком існуючих елементів індивідуальної свідомості певної частини членів суспільства, з другого — елементи суспільної свідомості та психології є відобра­женням інших суспільних відносин, явищ, процесів економічного, соціального, соціально-психологічного, політичного, правового та іншого змісту. Між суспільною, груповою та індивідуальною свідомістю, її елементами, у тому числі негативними, що спричи­нюють злочинні прояви, також існує закономірне співвідношення як між загальним, особливим та одиничним. Тому, за словами визначного російського кримінолога Г. А. Аванесова, «у причинах та умовах конкретних злочинів потрібно виявляти те, що є загаль­ним для усіх злочинів... Стосовно ж причин та умов окремих видів злочинів потрібно сказати, що вони є елементами причин злочин­ності у цілому, співвідносяться з ними як особливе із загальним, через що у своєму визначенні містять ознаки цілого — злочин­ності»¹. Як на одиничному рівні певні елементи індивідуальної

психології і свідомості є безпосередніми причинами вчинення окремого злочину, так і на узагальненому рівні злочинності як пев­ної абстракції, що має конкретні прояви лише на індивідуальному та груповому рівнях, її безпосередньою причиною слід визнати та­ку узагальнену абстракцію, як суспільна свідомість та її психо­логічна частина, а точніше — негативні щодо суспільства, його інтересів, у тому числі правопорядку, елементи цієї суспільної психології та свідомості. Що стосується зазначених вище соціаль­них відносин, явищ, процесів економічного, соціального, соціаль­но-психологічного, політичного, правового та іншого змісту, які здійснюють визначальний вплив на формування та реалізацію негативних, антисуспільних елементів суспільної свідомості та психології, то вони згідно з теорією детермінації є причинами останніх. Але щодо злочинності вони є умовами, що сприяють їй, однак не її причинами, як це зазначалося багатьма кримінологами у радянські часи і навіть у наш час — мабуть, за традицією, ствер­джують деякі з них. Точне дотримання теорії детермінації та при­чинності не дає підстав визнати обґрунтованими подібні твер­дження. Жодне економічне, соціальне, політичне, правове, соціально-психологічне явище, як би воно негативно не впливало на суспільну та індивідуальну свідомість, само безпосередньо не породжує злочинні прояви та злочинність в цілому. Для набуття генетичної, продукуючої дії його вплив має пройти через свідомість, психологію, зокрема на індивідуальному рівні, і лише за інших сприяючих обставин (умов) може втілитися у вчинення злочину. Визначний російський кримінолог Ю. М. Антонян, який на емпіричному рівні провів десятки досліджень спричинення злочинів, впевнено і обґрунтовано стверджує, що «будь-які причи­ни: зовнішні чи внутрішні... визначаються мисленням людини... жоден фактор... не буде діяти, не переломившись у психології та психіці людини»¹.

У зв'язку з наведеним є потреба розглянути так званий «конфліктний» підхід до пояснення обумовлення злочинів. Відо­мо, що соціальний конфлікт як прояв діалектичного закону бороть­би протилежностей належить до одного з механізмів прояву та

 

¹ Криминология: Учеб. / Под ред. Г. А. Аванесова. — 3-е изд., псрераб. и доп. — М., 2005. — С. 200.

202

¹ Антонян Ю. М. Криминология: Избр. лекции. — М., 2004. — С. 65.

203

Глава 5