Теорія детермінації злочинності. Причину кожної ланки вважають причиною кінцевого результа­ту — злочинності або

 

причину кожної ланки вважають причиною кінцевого результа­ту — злочинності або злочину. Подібне змішування змістовного щодо функції причини та термінологічного стосовно її речового вираження суперечить філософській теорії причинності, де такі підходи не допускаються. Незважаючи на неодноразовий розгляд у філософській та кримінологічній літературі питань про спе­цифічну функціональну відмінність причини від інших детермінантів, і у сучасний період, на жаль, допускається їх невиправдане змішування¹. Інша річ, коли залежно від належності причини до певної ланки причинного ланцюга, починаючи з безпосередньої, терміном «причина» визначають певну поряд-ковість причин: «першої», «другої», іншої ланки. Це допомагає, хоча й дещо умовно, розуміти значення кожної причини у причинному ланцюзі. Прикладом точного слідування як змісто­вно, так і термінологічно, сучасним надбанням філософської теорії детермінації і причинності та, одночасно, творчого їх застосування на галузевому науковому рівні стали результати недавнього дослідження Н. М. Ярмиш теоретичних проблем причинно-наслідкових зв'язків у кримінальному праві². Розуміння авторкою винятково складної проблеми спричинення стосовно злочинного прояву заслуговує на увагу не лише фахівців науки кримінально­го права, а й кримінологів.

Другим після причини видом детермінантів кримінологічної детермінації є умови. їх зв'язок з причиною і наслідком називають обумовленням, на відміну від спричинення. Умови — це різно­манітні явища, процеси, обставини, які сприяють або створюють можливість виникнення та прояву причини, яка породжує наслідок. Дія умови на наслідок опосередкована причиною. Дія умови не обов'язкова, а як правило, ймовірна. Умова не породжує наслідок, але вона забезпечує (сприяє, допомагає) прояву та дії причини. Без умови остання може не проявити свою спричинюючу дію. Поділ детермінантів на причини і умови є відносним, він має зна­чення лише для цього конкретного взаємозв'язку двох явищ у пев­ний час та за певних умов. За інших умов та характеру

¹ Бандурка А. М., Давыдеико Л. М. Зазнач, праця. — С 32-33.

² Ярмыш Н. Н. Теоретические проблемы причинно-следственной связи в уголовном праве.
Философско-правовой анализ. — X., 2003.

188

взаємозв'язку детермінант, що виконував раніше роль причини, може набути функціональної ролі умови і навпаки. Разом з тим, навряд чи можливо, щоб умова (або їхня сукупність), обумовлюю­чи певний «стимулюючий вплив» на злочинність, набула якості причини, стала «породжувати» останню. За відповідних конкрет­них умов, у відповідних конкретних взаємовідносинах певний еле­мент обумовлення може виконувати лише одну функціональну роль причини або умови. Змішування останніх підриває саму ідею їхньої функціональної та сутнісної диференціації. Інколи умови за ознакою часу та змісту їхнього впливу на причинний зв'язок поділяють на: 1) умови, що сприяють виникненню (формуванню) причини; 2) умови забезпечення реалізації процесу спричинення. Залежно від характеру зв'язку з причиною умови розрізняють так: супроводжуючі (створюють загальну обстановку обумовлення), необхідні (без яких реалізація причини не може відбутися), до­статні (оптимальний комплекс необхідних умов).

Третім видом детермінантів, зокрема у системі кримінологіч­ної детермінації, є корелянти. їх зв'язок з причиною і наслідком кореляційний. Вже зазначалося, що кореляційний — це такий зв'язок між подіями, явищами, процесами, за якого зміна одних явищ супроводжується (не спричинюється чи обумовлюється) зміною других. Це зв'язок відповідності, більшої або меншої син­хронізації. Не більше. Проте «не більше» можливо лише до того, доки інший, зокрема обумовлюючий зв'язок, між ними ще не вста­новлений, не підтверджений. Після встановлення (визначення) останнього корелянт може стати умовою цієї або іншої ланки обумовлення. Міра кореляції визначається математичними мето­дами за шкалою від 0 до 1. Визначення наявності кореляції між об'єктами, що досліджуються, — на сьогодні неодмінна умова, обов'язковий попередній етап кримінологічного дослідження, зокрема оцінки значущості емпіричної інформації. Якщо коре­ляція підтверджується, тим більше значуща (понад 0,5), — це сиг­нал для визначення характеру корелятивного зв'язку, у тому числі можливої присутності у ньому обумовлюючої залежності або навіть причинної детермінації. Останнє з'ясовується через функціональний аналіз змісту зв'язку, наразі кримінологічного зв'язку. Якщо кореляція між об'єктами дослідження не визна-

189

Глава 5

Теорія детермінації злочинності

 

чається — це показник того, що між ними немає детерміністично­го зв'язку загалом, тим більше причинної детермінації.

Інколи серед видів детерміністичного зв'язку як окремий (чет­вертий) його вид виділяють функціональну залежність, за якої коефіцієнт корелятивного зв'язку дорівнює 1. Це означає жорстку (функціональну) залежність, коли зміна одного об'єкта жорстко (обов'язково) супроводжується зміною іншого, як функція остан­нього. Соціальна, в тому числі кримінологічна, детермінація не належить до жорсткої. її характер імовірний, статистичний, де значущою є роль випадкових умов, обставин. Тому домінують, зокрема щодо детермінації злочинності, закони великих чисел, закони-тенденції. За статистичної кореляційної детермінації, у то­му числі щодо детермінації злочинності, одна подія може бути названа причиною іншої, якщо за першою подією з великою мірою ймовірності слідує поява наступної.

Зазначимо, що при дослідженні детермінації і у філософії, і у кримінології інколи замість терміна «детермінант» використову­ють термін «фактор» (від лат. factor — той, що робить, виробляє). Порівняйте з determinio — «той, що визначає». Як синоніми терміни «детермінант» та «фактор» заперечень не викликають. Проте, якщо на цьому дослідження зупиняється, не вивчається та не визначається різний детерміністичний, у тому числі причинний чи обумовлюючий, чи, загалом, кореляційний зв'язок різних фак­торів, складових останніх, — це не розкриває процес детермінації та спричинення змістовно, функціонально, тобто не дотримується вимога визначеності, точності та предметності. Це значно зменшує можливість використання такого пояснення детермінації, перед­усім тоді, коли потрібне чітке визначення її елементів у запобіжних цілях.

Інколи поряд з термінами «причина», «умова», «корелянт», «фактор» вживають терміни «обставина», який означає щось не­ординарне у навколишніх умовах, та «ситуація» в якості сукупності, тісного взаємозв'язку обставин. Проте ці терміни не означають іншої функціональної ролі, ніж ту, яку виконує умова, вони лише окреслюють певний механізм, нестандартність її функціонування.

Можемо тепер стисло викласти основні положення розгляду загальної теорії детермінації і причинності в її застосуванні до

190

визначення системи детермінації та спричинення злочинності та її проявів.

Детермінація — це зв'язок, що включає різні функції та залеж­ності: спричинення, опосередкування і обумовлення. Серед детермі­нантів важливішими щодо впливу є причини (спричинення) та умо­ви (обумовлення). Корелянти відтворюють кореляційний зв'язок, який згодом, у міру визначення його природи, може конкретизува­тися в інший вид зв'язку (обумовлення, опосередкування тощо). Системно-структурна детермінація відображає лише системні та структурні зв'язки. Види детермінантів і детермінації у наведеному значенні повинні використовуватися і подібним чином визначатися та класифікуватися у теорії детермінації злочинності.

Причинність — це вид детермінації, який полягає у продукуванні одним явищем (причиною) іншого явища (наслідку). Спричинення проявляється у двоелементній ланці (причина — наслідок), при­чинному ланцюзі (де стільки причин і наслідків, скільки ланок у цьому ланцюзі) і причинній мережі або «дереві» ланцюгів. Прин­цип причинності — все має свої причини. їх потрібно лише правиль­но визначати. Визначальним для наявності причини є безпосереднє продукування. Серед основних законів причинного зв'язку — не­оборотність причини і наслідку у даному безпосередньому їх відно­шенні. Треба розрізняти поняття причини та причинного зв'язку, в тому числі не змішувати їхні значення в кримінології.

Обумовлення — ще один вид детермінації, який полягає у ство­ренні можливості (ймовірності) настання наслідку через один з двох або обома функціональними способами: сприянням форму­ванню причини і сприянням (створенням умов) для її реалізації. Утворення наслідку є результатом взаємодії причини та умови. Проте взаємодія — лише механізм зв'язку між причиною та умовою. Взаємодія не замінює причину, не набуває її функції та не переносить причинний зв'язок на умови.

У кожній ланці причинного ланцюга, крім самої причини, на­явні й інші, пов'язані з нею детермінанти, зокрема обов'язково: умови формування причини цієї ланки та умови, які сприяють на­станню наслідку дії зазначеної причини. У цій ланці можуть бути присутні й інші різновиди детермінантів, зокрема корелянти. Всі детермінанти цієї ланки становлять її детермінуючий комплекс.

191

Глава 5

Детермінуючі комплекси різних ланок відрізняються безпосе­редністю або опосередкованістю (різної міри) в обумовленні зло­чинності та її проявів.

Згідно з названою підставою поділу детермінуючих комплексів, потрібно передусім виокремити детермінуючий комплекс першої безпосередньої ланки детермінації конкретних злочинних проявів. У цьому комплексі роль безпосередньої причини злочинного прояву відіграють антисуспільні суспільно неприйнятні елементи індивідуальної свідомості, особистості загалом, які через досягнен­ня суспільної небезпечності стають підґрунтям формування криміногенної мотивації та перетворюються на мотив конкретно­го злочину, як його внутрішня (суб'єктивна) причина. Ці елементи свідомості на етапі формування криміногенної мотивації набува­ють якості криміногенності, тому що безпосередньо породжують злочинний прояв. Термін «криміногенний» походить від лат. crimen —- злочин та грец. genus — зародок (те, що породжує). Звідси криміногенним може називатися лише той елемент детермінації, який породжує злочин і злочинність. Наведене поняття «криміно­генний», на жаль, часто поширюється й на інші детермінанти, які не тільки не породжують злочин і злочинність, а й не мають з ними причинного зв'язку. У таких випадках терміном «криміногенний» заміняють термін «детермінуючий».

До першої найближчої ланки зумовлення злочину належать та­кож умови, що безпосередньо сприяють формуванню та реалізації криміногенного мотиву. Це індивідуальні умови життєвого буття особи-носія криміногенного мотиву, її найближчого середовища, індивідуальні, в тому числі біопсихологічні та психічні особли­вості, які разом узяті у взаємодії, сприяють формуванню та ре­алізації криміногенного мотиву і тому набувають криміногенного значення. Перша безпосередня ланка обумовлення злочинного прояву включає також конкретну життєву ситуацію, що позна­чається на формуванні та реалізації злочинного наміру, і тому теж може називатися криміногенною. Таким чином, першу ланку без­посередньої детермінації злочинного прояву можна назвати ланкою криміногенності. Криміногенного значення набувають умови лише першої безпосередньої ланки детермінації, і то не завжди.

192

Теорія детермінації злочинності

Для розуміння кримінологічної ролі та детермінуючого значен­ня елементів першої безпосередньої ланки детермінації, передусім елементів індивідуально-психологічного комплексу, що відігра­ють роль внутрішньої (суб'єктивної) причини злочинного прояву, потрібно більш детально розглянути процес формування зазначе­них елементів, систему та механізм спричинення та обумовлення у цій ланці. Місцезнаходження того чи іншого елементу у системі та функція, яка йому притаманна, визначають його криміно­логічну роль. Крім криміногенної (продукування злочинного про­яву та злочинності в цілому, а також безпосереднє сприяння йому) ця роль може бути іншою кримінологічно значущою (обумовлен­ня функціонування криміногенних чинників поза виконанням са­мостійно криміногенної функції) або іншою детерміністичною (пов'язаність, кореляція із злочинністю або її проявами, що не має кримінологічної значущості).

Для виявлення кримінологічної значущості (або відсутності та­кої) кожного детермінанта, особливо такого, який виконує іншу детерміністичну роль, систему детермінації прояву кримінальної (як і будь-якої іншої) людської активності слід розглядати у широ­кому розумінні. Не треба обмежувати її тільки безпосереднім обумовленням та регуляцією поведінки, більш правильно включа­ти до неї у певних межах також рівні відображення середовища, становлення характеру людини, формування її особистості та спрямованості останньої, а також реалізації акту поведінки. Це дослідження системи індивідуально-психологічної детермінації не у горизонтальному розгортанні детерміністичних зв'язків, а у вер­тикальному, у глибину формування індивідуальних елементів детермінуючого психологічного комплексу.

Необхідно виходити з того, що індивідуальні особливості лю­дини, в тому числі психологічні та психофізіологічні, розумові, емоційні та вольові виявляються та виявляють свій вплив на різних рівнях системи детермінації злочинного, як і будь-якого вчинку, у різних її ланках, маючи певне функціональне наванта­ження і набуваючи, залежно від цього, відповідної криміно­логічної значущості.

Вияв та відповідна роль згаданих індивідуальних особливостей людини, що позначаються у подальшому на її формуванні та

193

Глава 5