Методологія і методи кримінологічної науки

 

Як зазначалося, другою складовою та джерелом методології кримінологічної науки, що належить до галузі суспільних наук, є методологічні закономірності та особливості їхнього спрямуван­ня на певному історичному етапі розвитку суспільства. Серед них у сучасному українському суспільстві загально визнаються такі:

—критичне переосмислення заідеологізованих із часів пану­вання комуністичної ідеології методологічних основ суспільних наук, подолання матеріалістичного монізму, економічного детермінізму, вульгарно абсолютизованого протиставлення ма­теріального ідеальному та інших догматично-формальних схем у розумінні обумовленості, сутності та прояву суспільних фено­менів, зокрема протиправності та злочинності;

—утвердження гуманізму, пріоритету особи, людини і громадя­нина, громадянського суспільства перед державою, забезпечення вільного користування природно властивими людині правами і свободами, їх захист від обмежень та будь-яких посягань, у тому числі розширення використання з цією метою кримінологічних засобів;

—демократизація політичної та правової системи, політичної та правозастосовчої практики, послідовне відтворення в них корінних інтересів народу України, передусім його сподівань на вільний, незалежний, всебічний розвиток на шляхах цивілізації;

—забезпечення верховенства права, його обов'язкової реаліза­ції, насамперед через суспільну обумовленість, наукову обґрунто­ваність, соціальну, в тому числі кримінологічну, ефективність законотворення, правової, правозастосовчої та правоохоронної системи;

—методологічне спрямування всього комплексу суспільних на­ук, зокрема кримінологічної науки, на створення багатоаспектної і у цьому розумінні загальної «теорії демократичної трансформації і розвитку державно організованого українського суспільства»¹, співвіднесення цієї теорії та опрацьованих на її основі моделі роз­витку країни та системи його забезпечення, у тому числі правови­ми та кримінологічними засобами, з більш широкими «соціальни-

ми цілями, гуманістичними ідеалами, етико-правовими цінностя­ми суспільства, як складного, багатовимірюваного, діалектичного і динамічного цілого»¹, визначення зазначених теоретико-програм-них та проектних розроблень як методологічної основи трансфор­маційних перетворень усіх суспільних сфер, у тому числі тих, які є предметом кримінологічної науки;

— усвідомлення методологічно визначального висновку стосов­
но того, що виконання завдань демократичного, цивілізаційного
розвитку всіх суспільних сфер, передусім політичної, економічної,
правової, соціально-психологічної, значно ускладнюється та галь­
мується через олігархічне поєднання влади і капіталу, підкорення
суспільно-державних цілей інтересам зазначеного симбіозу, що
мало особливо згубні наслідки за часів правління режиму Л. Д. Ку­
чми та обумовлює необхідність більш активного одночасного ви­
конання критичної й оновлюючої конструктивної функцій
суспільними науками, у тому числі кримінологією;

— значне поглиблення розроблення методологічних проблем
суспільних наук, зокрема кримінології, розгортання науково аргу­
ментованої критики поширених за умов наведеного вище режиму
методологічної невизначеності, теоретичної догматики, еклекти­
ки, фальсифікації, фарисейства, некритичного запозичення
зовнішніх рецептів, методів та засобів, що нібито прийняті «у
всьому цивілізованому світі», а насправді не підкріплених реаль­
ною соціальною практикою та її позитивними результатами.

Згідно з названими загальними філософськими методологічни­ми засадами та закономірностями і напрямами розвитку методо­логії суспільних наук уточненню та удосконаленню підлягають методологічні і методичні положення власне кримінологічного оп­рацювання, які, як зазначалося, є третьою («внутрішньою») скла­довою методології кримінологічної науки. І в цій частині є ряд не-визначених і невирішених методологічних проблем, що підляга­ють вирішенню українською кримінологією. Про них йтиметься у § 3 цієї глави.

Тут лише є потреба зауважити, що нерідко ще методологія кри­мінологічної науки прямо ототожнюється з методологією кримі-

 

¹ Селівапов В. М. До проблеми розроблення концепції розвитку вітчизняної юридичної на­уки // Право України. - 2001. - № 7. - С 11.

94

Селівапов В. М. Право і влада суверенної України. — К., 2002. — С. 371.

95

Глава 3

нологічного наукового дослідження¹. Проте для такого ототож­нення немає підстав. Воно, на нашу думку, пов'язане зі зведенням багатофункціональної наукової кримінологічної діяльності лише до її пізнавальної функції, проявом якої є кримінологічне дослі­дження. Методологія науки, наукової діяльності як теоретико-концептуальної основи пізнання визначає здебільшого і головним чином принципи, правила, методи здійснення пізнавальної функції науки. Разом із тим, методологія науки, наразі криміно­логії, створює загальну методологічну основу для здійснення й інших її функцій, зокрема політичної, ідеологічної, соціокультур-ної, освітянської, конструктивно-проективної тощо. Однак науко­ва діяльність щодо здійснення цих функцій і, відповідно, її методо­логія далеко не в усьому тотожні пізнавальній діяльності та її ме­тодології. Методологія науки, наразі кримінології, на рівні більш високого узагальнення, переважно в частині загальних філософсь­ких світоглядних та пізнавальних засад, теоретичного визначення діалектичного методу та методологічних правил його реалізації, створює єдину методологічну основу для наукової діяльності за всіма її функціональними напрямами. Разом із тим, реалізація кожного з цих напрямів, спираючись на зазначену єдину методо­логічну основу науки, вимагає опрацювання та використання ме­тодологічних та методичних положень, специфічних саме для цьо­го функціонального напряму наукової діяльності. Особливе поло­ження серед них, у тому числі й щодо методологічної ролі, займає пізнавальна наукова діяльність. Вона, як відомо, має різні стадії, починаючи від початкового вивчення та аналізу ознак свого пред­мета, емпіричних знань щодо нього і аж до визначення його уза­гальнених абстракцій та теоретичних закономірностей. Теоретичні знання, у тому числі із загальної теорії кримінології та її окремих теорій, вчень, категоріальних закономірностей, понятійних визна­чень, а також емпірична інформація, здобуті в процесі здійснення пізнавальної функції наукової діяльності, стають надбанням кримінологічної науки в цілому та водночас теоретичним фунда­ментом і особливо емпіричним підґрунтям для здійснення інших

¹ Курс кримінології. Загальна частина: Підруч.: У 2 кп. / За заг. ред. О. М. Джужи. — Кн. 1. — С 11-12; Кальман А. Г., Христич И. А. Словарь криминологических и статистических тер­минов. — Харьков, 2001. — С. 49.

96

Методологія і методи кримінологічної науки

функцій кримінологічної науки. Діяльність щодо них у цьому ви­падку посередньо користується методологічними положеннями пізнавальної діяльності, що реалізовані у здобутих нею теоретич­них і емпіричних знаннях. Разом із тим, реалізація цих знань за напрямами, що відповідають іншим функціям кримінологічної науки, потребує додаткового визначення відповідних методо­логічних та методичних положень, форм, методів, засобів їхнього здійснення. На цих напрямах стає зрозумілою обмеженість зве­дення методології науки, наразі кримінології, лише до методології пізнання та необхідність більш широкого її визначення як методо­логії наукової діяльності, один із напрямів якої — пізнавальний. Наприклад, завдяки методології пізнання, шляхом відповідного дослідження визначаються положення теорії запобігання злочин­ності, прикладні висновки та рекомендації щодо їхнього застосу­вання. Однак реалізація цих положень і рекомендацій, організація на їхній основі діяльності з запровадження зазначених наукових розроблень у практику потребує також певного методологічного та методичного забезпечення, яке становить частку методології кримінологічної науки.

Навіть у межах здійснення однієї, скажімо, пізнавальної функ­ції кримінологічної науки, різні її форми, приміром дослідницька та прогностична, вирізняються не лише застосовуваними метода­ми і методиками, а й взагалі науковою методологією у межах, зви­чайно, методології кримінологічної науки. Відмінності методо­логії та методів наукового кримінологічного прогнозування роз­глядатимуться у відповідних главах Курсу.

§ 2. Методи кримінологічної науки Центральне місце у будь-якій науковій методології, у тому числі методології кримінологічної науки, посідають методи науко­вого пізнання. Визначення методів пізнання — одна з неодмінних умов виокремлення науки як самостійної системи наукових знань, свідчення достатнього розвитку її теорії, зокрема теоретичного обґрунтування напрямів і способів набуття нових знань цієї науки. Вчення про методи науки — складова її теорії. Між ними існує органічний взаємозв'язок. Розвиток теорії веде до розширення та удосконалення методів пізнання. Застосування останніх та отри-

97

Глава 3