Методологія і методи кримінологічної науки

 

значення для наукової діяльності, зокрема науково-криміно­логічної, має опрацювання у філософії та подальше перетворення на матеріалістичній основі діалектичного методу, згідно з яким визначаються загальний зв'язок явищ у їх постійному розвитку, єдності та боротьби протилежностей, перехід кількісних змін у якісні, відбиття матеріального у мисленні та свідомості. Цим знач­ною мірою обумовлюються вчинки та діяльність людей, у тому числі суспільно неприйнятна та суспільно небезпечна. Тому діалектичний метод становить основу методології будь-якої на­уки, зокрема кримінологічної.

Розглядаючи загальні філософські світоглядні та пізнавальні засади методології кримінологічної науки, ми не маємо на меті та не вважаємо завданням цього Курсу висвітлення окремих складо­вих та принципів цих засад. Проте на одному з останніх вимушені зупинитися. Мова йде про настійливе пропонування в останні півтора десятка років О. М. Костенком потреби відродження в Україні, у тому числі в правовій та кримінологічній науці та прак­тиці, ідей природного права на новій методологічній основі — на основі принципу соціального натуралізму¹. Відразу зазначимо, що автор Курсу не виступає проти того, щоб у сучасній багатоаспект-иій плюралістичній палітрі методологічних постулатів і засад на­уки, у тому числі й кримінологічної, використовувалися ідеї при­родного права, а можливо, й того їх різновиду, який називають соціальним натуралізмом. Викликає заперечення не можливість їхнього використання, а те, як їх трактує О. М. Костенко. Він стверджує, що згідно з зазначеним принципом «соціальні явища не можна розглядати за межами дії законів природи» (виділення мої. — Авт.), що «існують дві форми реальності: природна, тобто така, що відповідає законам природи», і протиправна, що не відповідає законам природи, «усі соціальні властивості людини (тобто все, чим відрізняється людина від тварини) походять (роз­виваються, утворюються) з ЇЇ біологічних властивостей», «без біо­логічного не може бути соціального», «право — це соціальна фор­ма законів природи і, зокрема, природних законів суспільного

¹ Костенко О. М. Соціальний натуралізм як методологічний принцип юриспруденції і кримінології // Вісн. Акад. правових наук України. — 2004. — № 4 (39). — С 133-145.

92

життя», а «злочин — це діяння, яке порушує закони природи, вті­лені людьми у кримінальне законодавство»¹.

Для розгорнутої дискусії з приводу наведених тверджень немає потреби. Звернемо увагу лише на трактування О. М. Костенком тих ідей природного права, на які він посилається. У наведеній ви­ще та інших публікаціях на вказану тему він звичайно посилається на відомого юриста — «натураліста» Г. Гроція щодо розуміння пра­вознавства. Вчений визнавав правознавство наукою лише тоді, ко­ли визначається «участь природи у творенні права»². «Це й не­можливо було здійснити, — цитує Г. Гроція О. М. Костенко, — інакше як... відокремивши те, що виникло внаслідок установлено­го, від того, що виникає із самої природи»³. Таким чином, за Ґ. Гроцієм, по-перше, природа бере участь у творенні права. По-друге, правознавство як наука має визнавати те, що встановлено людьми, і те, що виникає із самої природи, тобто право має два ви­токи: із людського творення та із природного існування. І третє: ці два різні за походженням джерела слід відокремлювати. О. М. Ко­стенко ж тлумачить Г. Гроція по-своєму: за межами законів приро­ди соціальні явища не можуть розглядатися; антитезою природно­му у реальності є протиправне, а не, скажімо, неприродне; усі соціальні властивості мають біологічне походження, а право (цілком! — Авт.) є лише соціальною формою природного змісту (інакше кажучи, не має свого соціального змісту) та ін. На нашу думку, ці та подібні висновки О. М. Костенка не випливають з на­веденого твердження Г. Гроція і є штучним поширенням змісту і значення природного у праві за рахунок недотримання межі та міри, які відокремлюють природне від соціального, тобто утворе­ного людьми, що становить соціальну практику. Наведені виснов­ки визначаються автором далі як підтвердження давньої його ідеї про те, що у витоках правопорушень, у тому числі злочинів, знахо­дяться не соціальні чинники, а прояви людської сваволі. До цієї думки ми ще повернемося під час розгляду теорії детермінації зло­чинності.

' Костенко О. М. Соціальний натуралізм як методологічний принцип юриспруденції і кри­мінології// Вісн. Акад. правових наук України. — 2004. — № 4 (39). — С. 135-136, 139.

² Там само. — С. 133.

³ Гроций Тую. О праве войны и мира. — М., 1994. — С. 52.

93

Глава 3