Перекладацька стратегія та її принципи

 

В основу перекладацької стратегії (ПС) покладено ряд принципових настанов, якими перекладач керується свідомо або несвідомо:

1. Перекладач може перекласти лише те, що він зрозумів (виняток – «текст абсурду»).

2. Вимога «перекласти зміст, а не букву оригіналу», тобто не можна припустити сліпе копіювання форми оригіналу.

3. Перекладач розрізняє в змісті ТП відносно більш або менш важливі елементи змісту, тобто необхідно там. де це можливо, здійснювати «прямий переклад», використовуючи аналогічні синтаксичні структурі та найближчі відповідності лексичним одиницям оригіналу. Іноді перекладачеві не вдається одночасно відтворити предметно-логічний і конотативний компоненти змісту ТО, а отже, треба обирати щось одне з двох.

Уміння визначити і передати засобами ЦМ смислову домінанту (тобто найважливішу частину висловлювання) є ознакою професійної майстерності перекладача.

4. Значення цілого при перекладі є важливішим за значення окремих частин, а тому окремими деталями варто пожертвувати задля правильної передачі цілого.

5. Переклад має повністю відповідати нормам ЦМ; перекладач повинен уникати так званої translatese (перекладацької мови), що утворюється під впливом іншомовних форм. Інша справа, якщо перекладач має вносити до ТП необхідні зміни, щоб зробити переклад природнішим.

Існують такі технічні прийоми перекладу:

1) прийом переміщення (пересунення; лексичних одиниць – у висловлюванні дозволяє використовувати найближчу відповідність слову оригіналу в іншому місці висловлювання, куди пересувається дана лексична одиниця, якщо з якихось причин його неможливо вжити там, де воно стоїть в оригіналі:

2) прийом лексичних додавань – вимагає від перекладача знайомства із загальноприйнятими засобами організації інформації в МО або особливих «фонових» знань;

3) прийом опушення – відмова від передачі в перекладі семантичне надмірних слів, значення яких виявляються нерелевантними або легко віднаходяться в контексті, що передбачає використання «double synonyms» (парних синонімів) – слів, що вживаються паралельно і мають близькі значення;

4) прийом послівного перекладу (стосовно одного з етапів ПП) – перекладач перекладає дослівно сегмент ТО, який не підлягає «прямому перекладу»;

5) займенниковий повтор – у ТП повторно (вдруге) згадується об’єкт, який згадувався раніше, із заміною його імені відповідним займенником.

Троїстий підхід до вивчення лінгвістичних аспектів ПП. Створення комунікативне рівноцінного тексту ЦМ розглядається у троїстому аспекті як проблема:

І –  забезпечення семантичної наближеності ТП до ТО – виявляє мету ПП;

ІІ –  вибору одиниць ЦМ, що забезпечують таку наближеність – виявляє результати ПП;

ІІІ     –     засобів переходу від одиниць оригіналу до таких самих одиниць в ТП – виявляє шляхи досягнення цих результатів.

Контрольні питання

1. Лінгвістичне зображення перекладу як евристичного процесу.

2. Дайте поняття про мінімальну одиницю ПП.

3. Які етапи ПП ви знаєте?

4. Опишіть техніку роботи зі словником.

5. Назвіть принципи перекладацької стратегії.

6. Які ви знаєте технічні прийоми перекладу?

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ

 

AT    –     адаптивне транс кодування.

HP    –     нормативні рекомендації.

ВЛЗ  –     внутрішньо-лінгвістичне значення.

ЗТП  –     загальна теорія перекладу.

ЛП   –     лінгвістика перекладу.

ЛТП –     лінгвістична теорія перекладу.

МК   –     міжмовна (двомовна) комунікація.

МО   –     мова оригіналу.

МП    –     мова перекладу.

ПАП –     порівняльний аналіз перекладів.

ПП   –     практика перекладу.

ТО    –     текст оригіналу.

ТП    –     текст перекладу.

ТП    –     теорія перекладу.

ЦМ   –     мовне посередництво.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

Базова

1. Бреус Е. В. Основы теории и практики перевода с русского языка на английский: учебное пособие / Е. В. Бреус. – М.: Изд-во УРАО, 1998. – 208 с.

2. Зорівчак Р. П. Фразеологічна одиниця як перекладознавча категорія / Р. П. Зорівчак. – Львів: Вища школа. Вид-во при Львівському університеті, 1983. – 216 с.

3. Ковганюк С. П. Практика перекладу. (З досвіду перекладача) / С. П. Ковганюк. – К.: Дніпро, 1968.

4. Комиссаров В. Н. Теория перевода (Лингвистические аспекты) / В. Н. Комиссаров. – М.: Высшая школа, 1990. – 252 с.

5. Орлов Г. А. Современная английская речь: учебное пособие для вузов / Г. А. Орлов. – М.: Высшая школа, 1991. – 240 с.

6. Чернов Г. В. Основы синхронного перевода: учебник для ин-тов и ф-тов иностр. яз. / Г. В Чернов. – М.: Высшая школа, 1987. – 256 с.

 

Додаткова

7. Бендзар Б. П. Українська фонографічна передача антропонімів античної, англо-, німецько- і франкомовної літератур / Б. П. Бендзар, С. С. Бобинець. – Ужгород: Закарпаття, 2000. – 172 с.

8. Карабан В. І. Посібник-довідник з перекладу англійської наукової і технічної літератури на українську мову / В. І.Карабан. – Київ-Кременчук: КДПУ. – 1999. – 500 с.

9. Влахов С. Непереводимое в переводе / С. Влахов, С. Флорин. – М.: Высшая школа, 1986. – 416 с.

10. Комиссаров В. Н. Слово о переводе: очерк лингвистического учения о переводе / В. Н. Комиссаров. – М.: Международные отношения, 1973. – 215 с.

11. Клюканов И. Э..Психолингвистические проблемы перевода / И. Э. Клюканов. – Калинин: КГУ, 1989. – 74 с.

12. Миньяр-Белоручев Р. К. Общая теория перевода и устный перевод / Р. К. Миньяр-Белоручев. – М.: Воениздат, 1980. – 237 с.

13. Миньяр-Белоручев Р. К. Последовательный перевод: теория и методы обучения / Р. К.Миньяр-Белоручев. – М.: Воениздат, 1969. – 288 с.

14. Мирам Г. Э. Профессия: переводчик / Г. Э. Мирам. – Киев: Ника-Центр Эльга, 2000. – 158 с.

15. Сухенко К. М. Лексичні проблеми перекладу / К. М. Сухенко. – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1972. – 213 с.

16. Циткина Ф. А. Терминология и перевод: (К основам сопоставительного терминоведения) / Ф. А. Циткина. – Львов: Вища школа, 1988. – 156 с.

17. Швейцер А. Д. Теория перевода: статус, проблемы, аспекты / А. Д. Швейцер. – М.: Наука, 1988. – 215 с.