Вживання синонімічних структур

 

У будь-якій мові існують синтаксичні структури, які можна вивести з так званої «ядерної» структури або звести до неї за допомогою певних перетворень (= синтаксичних трансформацій).

Такі структури мають спільні логіко-синтаксичні зв’язки, разом з тим, кожна з них має власне синтаксичне значення: це значення відрізняє її (= кожну структуру) від значень інших структур цього трансформаційного (синонімічного) ряду.

Наприклад, є вихідна (ядерна) структура з основним значенням:

 

The doer ← the doer of the action → the action.

 

З неї можна вивести кілька структур, що зберігають це основне значення. Різниця між ними – додаткові синонімічні значення.

В усіх цих і подібних випадках висловлювання має у своїх інваріантах (тобто однаковою мірою можливих варіантах) спільний зміст, який відрізняється лише додатковою інформацією. Часто саме ця додаткова інформація визначає стилістичну спрямованість висловлювання, вказує на те. в якій сфері спілкування це висловлювання має вживатися. Наприклад, у рідній мові для офіційно-ділового мовлення характерні пасивні конструкції; в англійській мові – це безсполучникове підрядне речення умови (або subjunctive): Had a positive decision been achieved at the general Assembly...

Навпаки, подібна структура в рідній мові (в даному випадку, російській) є характерною для розмовного стилю.

Якщо в синтаксичній структурі ми вживаємо один член синонімічного ряду замість іншого, це не приводить до суттєвої зміни загального змісту висловлювання, і тому для четвертого типу еквівалентності є характерним вживання при перекладі синонімічних структур, що достатньою мірою зберігають синтаксичну структуру оригіналу.

 

Варіювання порядку слів при перекладі

 

При варіюванні порядку слів мова йде про пошук аналогічних синтаксичних конструкцій або структурно ідентичних речень з однаковим способом опису ситуації. Функції порядку слів у висловлюванні:

o оформлює певну граматичну категорію;

o забезпечує смисловий зв’язок між частинами висловлювання і між суміжними висловлюваннями (= є засобом комунікативного членування висловлювання і тексту);

o вказує на емоційний характер висловлювання.

Якщо будь-яка з функцій порушена, то порядок слів в еквівалентних висловлюваннях не збігається з аналогічною синтаксичною структурою перекладу.

Зміна кількості і типу речень при перекладі. Існує три види змін: у бік збільшення кількості самостійних речень; у бік зменшення; комплексне варіювання.

 

П’ятий тип еквівалентності

 

При п’ятому типі еквівалентності досягається максимальний ступінь наближеності перекладу до змісту оригіналу.

Наприклад:

I saw him at the theatre.

The house was sold for 10th dollars.

He was sure we should both fall ill.

У перекладах цих речень ми спостерігаємо:

o високий ступінь паралелізму в структурній організації тексту;

o максимальну співвіднесеність лексичного складу: в перекладі можна встановити відповідності для всіх значущих (meaningful) слів оригіналу;

o збереження в перекладі всіх основних частин змісту оригіналу;

o збереження чотирьох частин змісту оригіналу (як для І – IV типів) – максимально можлива спільність окремих сем, тобто одиниць значення, що входять до складу значень співвіднесених слів в оригіналі і в перекладі.

Ступінь такої спільності визначається можливістю відтворення у перекладі окремих компонентів значення слів оригіналу, що, в свою чергу, залежить від того, як виражений той чи інший компонент значення у словах ТО і ТП і яким чином у кожному окремому випадку на вибір слова при перекладі впливає необхідність передати інші частини змісту оригіналу.

Семантика слів, що входять до вислову, становить найважливішу частину змісту цього вислову.

Слово як основна одиниця мови фіксує у своєму значенні складний інформативний комплекс, що відображає:

1) різні ознаки об’єктів → які встановлюють → предметно-логічне значення слова;

2)  ставлення до них членів колективу мовців → яке визначає → конотативне значення слова, семантичні зв'язки слова;

3) з іншими одиницями словникового складу мови → які становлять → внутрішньо-лінгвістичне значення слова.

Інформація, що становить семантику слова, є неоднорідною і в ній можуть вирізнятися якісно різноманітні елементи. Якщо вирізняти ці елементи по одному, вони підлягають перекладу, але часто одночасна передача змісту всього обсягу інформації, що міститься в слові, не є можливою: адже збереження одних елементів семантики слова означає втрату інших. У такому випадку еквівалентність перекладу забезпечується відтворенням найважливіших (домінуючих) елементів змісту, передача яких є необхідною і достатньою в умовах даного акту міжмовної комунікації.