Крові не буває. У випадку переливання крові треба пам’ятати про правило

Отенберга, згідно з яким аглютинуються еритроцити крові, що вливається

(донора), а не хворого, оскільки аглютиніни крові, що вливається, розводяться

в крові хворого і не можуть аглютинувати його еритроцити. Це дозволяє пе-реливати в окремих випадках не тільки одногрупну кров, але і кров, еритро-цити якої не можуть бути аглютиновані сироваткою крові хворого(рис. 1.5.2).

Так, еритроцити першої групи не аглютинуються сироватками всіх груп, а

тому кров І(0αβ) групи може бути перелита будь-якому хворому(універсаль-ний донор).

ПОНЯТТЯ ПРО РЕЗУС-ФАКТОР

Резус-фактор– це особливий антиген(ліпопротеїд), який вперше був ви-явлений в еритроцитах мавп породи макаки(Macacus rhesus). Він міститься у

85 % людей, їх кров називають резус-позитивною. У інших15 % цей фактор

Відсутній, їхню кров називають резус-негативною. Резус-фактор є досить силь-ним антигеном. При переливанні резус-позитивної крові людям із резус-нега-тивною кров’ю у них виробляються специфічні резус-антитіла, які виклика-ють резус-конфлікт; посттрансфузійну реакцію; може розвинутись анафілак-тичний шок. Резус-антитіла виникають у людей із резус-негативною кров’ю

Протягом життя при імунізації їх резус-фактором людей із резус-позитивною

Кров’ю. При переливанні крові слід враховувати, що існує декілька типів ре-зус-фактора. Для їх позначення використовують номенклатуру Віннера або

Фішера-Рейса(Rh

(D), Rh’(С), Rh’’(E), d, c, e). Різні комбінації антигенів сис-темиRh на поверхні еритроцитів створюють18 теоретично можливих фено-типів, тобто груп крові за системоюRh. Слід відмітити, що, на відміну від

Системи АВ0, у сироватці крові людей практично не буває природних антитіл

СистемиRh. Вони мають виключно імунний характер і утворюються в ре-зультатіRh-несумісної трансфузії чи вагітності.

Рис. 1.5.2. Можливі варіанти переливання крові за правилом Отенберга.

І(0αβ) ІV(АВо)

ІІ(Аβ)

ІІІ(Вα)

Інфузійно-трансфузійна терапія

Найбільш активним із всіх антигенів єRho(D). Залежно від його наявності

Чи відсутності кров людини поділяють на резус-позитивну(Rh

+

) і резус-нега-тивну(Rh

-

). У повсякденній практиці переливання крові обмежуються визна-ченням у реціпієнтів лише антигенаRho(D).

Методи визначення резус-належності

Визначення резус-належності можна проводити в крові, взятої безпосеред-ньо перед дослідженням з місця уколу пальця, консервованій крові й еритро-цитах, які випали в осад із крові, взятої без стабілізатора. Кров для досліджен-ня дозволяється зберігати протягом3 діб при температурі+ (2-6)

ОС.

Визначення резус-належності крові проводять у два етапи: спочатку кров

Донорів досліджують стандартною сироваткою анти-D (Rh

o

) або моноклональ-ними реагентами анти-D-супер, а потім кров, яка дала негативну реакцію з

Сироваткою анти-D (Rh

o

), досліджують додатково із стандартними сироват-ками антирезус, що містять, крім анти-D (Rh

o

), антитіла анти-С(rh’) і анти-Е(rh’’). Антитіла анти-С(rh’) і анти-Е-(rh’’) можуть знаходитись у сироватці

Крові як у чистому вигляді, так і в суміші з антитілами анти-D (Rh

o

).

ВизначенняRh-фактора, як і групи крові, здійснюють лікарі-лаборанти

Спеціалізованих і сертифікованих лабораторій. При визначенні резус-належ-ності крові, необхідно користуватись чинними інструкціями, наявними в роз-порядженні антирезусними сироватками, еритроцитами та моноклональними

Тілами. В усіх випадках попередньо проводять визначення групової належності

Крові. Резус-фактор є спадковим і не залежить від групи крові, статі та інших

Особливостей людини.

Методика визначення резус-належності за стандартними сироватками.

Антирезусні сироватки виготовляють звичайно у вигляді універсальних, тоб-то позбавлених групових антитіл. Такі сироватки придатні для визначення

Резус-належності крові людей будь-якої групи за системою АВ0. Однак за

Певних обставин антирезусні сироватки виготовляють із крові різних груп за

Системою АВ0. У цих випадках, у разі визначення резус-фактора, необхідно

Враховувати групову специфічність сироватки. Антирезусною сироваткою

групи І(0αβ) визначають резус-фактор тільки в еритроцитах групи І(0αβ); анти-резусною сироваткою групи ІІ(Аβ) – резус-фактор тільки в еритроцитах І(0) і

ІІ(Аβ); антирезусною сироваткою групи ІІІ(Вα) – резус-фактор тільки в ерит-роцитах групи І(0) і ІІІ(В); антирезусною сироваткою групи ІV(АВо); і спеці-ально виготовленою універсальною визначають резус-фактор в еритроцитах

Групи ІV(АВо) і будь-якої іншої групи крові.

Під час кожного дослідження для перевірки специфічності й активності

антирезусної сироватки необхідно ставити контроль. Для контролю застосо-вують стандартні резус-позитивні еритроцити групи І(0αβ) або тієї ж групи,

Що і досліджувана кров, і стандартні резус-негативні еритроцити обов’язково

Тієї ж групи, що і досліджувана кров.

Загальна хірургія

Визначення резус-фактора обов’язково слід проводити двома серіями стан-дартних антирезусних сироваток. Якщо стандартні сироватки активні в різних

Умовах(наприклад, одна з них містить повні антитіла і тому активна в сольо-вому середовищі, а друга містить неповні антитіла й активна в колоїдному

Середовищі– в желатині або поліглюкіні), то визначення резус-належності слід

Проводити різними методами, як вказано в супровідній інструкції для кожної

Серії сироваток.

Експрес-метод визначення резус-належності за допомогою сироватки ан-тирезус ІV(АВо) групи крові, розведеної20-30 % розчином альбуміну або30-33 % розчином поліглюкіну без підігріву. На дно чашки Петрі наносять краплю

Такої стандартної сироватки ІV(АВо) групи крові, яка містить антирезусні ан-титіла, і поряд краплю резус-негативної сироватки ІV(АВо) групи, яка не

Містить антитіл. До цих крапель добавляють досліджувану кров, у2-3 рази

Менше за об’ємом, перемішують скляними паличками або почергово кутами

Предметного скла, погойдують чашкою3-4 хв, після чого добавляють по

Краплі ізотонічного розчину хлориду натрію. Результати читають через5 хв.

При наявності аглютинації досліджуваних еритроцитів із антирезусною сиро-ваткою і відсутності реакції з контрольною резус-негативною сироваткою–

Кров резус-позитивна. При відсутності реакції аглютинації в обох сироват-ках– кров резус-негативна.

Основними причинами помилок при визначенні резус-фактора за стандарт-ними сироватками можуть бути: знижена активність антирезусних сироваток,

порушення пропорції досліджуваної крові та сироватки, невідповідність тем-пературного режиму, зменшення експозиції(менше1 год), відсутність конт-рольних і специфічних проб.

2. Визначення резус-фактора за допомогою моноклональних антитіл. Моно-клональні реагенти(антитіла) призначені для виявлення окремих антигенів сис-теми резус на еритроцитах людини. Їх застосовують замість ізоімунних сирова-ток або паралельно з ними. Моноклональні тест-реагенти– це моноклональні

Антитіла, які виробляються гетерогібридомою. Моноклональні анти-D-антитіла

Випускають у вигляді повних(IgM) та неповних(IgG) антитіл. Анти-D-IgM-антитіла викликають пряму аглютинацію еритроцитів, які маютьD-антиген, і

Можуть використовуватись у будь-якій модифікації прямої аглютинації.

Визначення резус-належності крові за допомогою моноклональних антитіл

Слід проводити в два етапи: спочатку кров хворого досліджують за допомо-гою реагенту моноклональних антитіл анти-D, якщо отримують негативну

Реакцію з цим реагентом, то додатково проводять дослідження такої крові з

Моноклональним стандартним реагентом анти-С. Моноклональні антитіла

Використовують у реакціях прямої аглютинації на площині, у пробірках та на

Мікроплаті. Визначення антигенівD і С можна проводити у нативній крові,

Взятій із консервантом; у крові, взятій без консерванта.

Реакція аглютинації на площині. На пластину або предметне скло нано-сять велику краплю(0,1 мл) реагенту антирезус, поряд наносять маленьку

Інфузійно-трансфузійна терапія

Краплю(0,05 мл) досліджуваної крові і змішують їх. Реакція аглютинації по-чинається через10-15 с. Чітка аглютинація настає через30-60 с. Результат