Допомога на випадок безробіття по соціальному страхуванню

Допомога по безробіттю — це періодичні виплати, які надаються протягом встановленого законом строку особам, визнаним безробітними, за рахунок коштів соціального страхування в розмірі, пропорційному страховому стажу і втраченому заробітку.

Допомога по безробіттю є відносно новим видом матеріального забезпечення працівників. Умови і порядок забезпечення цією допомогою регламентуються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р. № 1533-ІП¹, який кардинально змінює систему матеріальної підтримки безробітних. Мова йде про надання допомоги тим застрахованим працівникам, які втратили роботу з незалежних від них причин, тобто припинили трудові відносини із власником підприємства відповідно до норм трудового законодавства.

Більше п'яти років тому система соціального захисту людей, які втратили роботу, трансформувалась у систему державного соціального страхування на випадок безробіття. В одному органі — Фонді соціального страхування об'єднані функції державної служби зайнятості і дирекції Фонду соціального страхування на випадок безробіття. Це дало змогу забезпечувати надання соціальних послуг шукачеві роботи та роботодавцям, здійснювати постійний моніторинг ситуації на ринку праці й виконувати функції по збору страхових внесків.

Про результативність роботи страхової системи свідчить хоча б те, що з моменту запровадження цієї системи послугами державної служби зайнятості скористалися понад 11 млн незайнятих громадян, а також близько 6 млн працюючих осіб, які бажали змінити місце роботи або навчались.

Фінансова стабільність страхового Фонду дозволяє забезпечувати постійне збільшення соціальних виплат безробітним. Так, у 2006 році мінімальний розмір допомоги по безробіттю підвищувався двічі: з 1 січня до 118 грн, з 1 квітня — до121грн А для окремих категорій застрахованих осіб із числа незайнятих громадян його розмір з 1 січня ц. р. зріс до 160 грн, з 1 липня — до 170 грн. Середній розмір виплат безробітним у вересні склав 228,6 грн, що майже на чверть більше, ніж рік тому.

Законом установлена залежність розміру допомоги з безробіття від сплати страхових внесків, інакше кажучи, від страхового стажу працівника. Страховий стаж — це період, протягом якого працівник підлягав страхуванню на випадок безробіття й платив (він і його роботодавець) страхові внески.

Право на допомогу по безробіттю мають застраховані особи, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів і сплачували страхові внески. Розмір допомоги встановлюється в такий спосіб: при страховому стажі працівника менш 2 років — 50 % його середньої зарплати, при стажі від 2 до 6 років — 60 %, більше 10 років — 70 %.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості часу безробіття у відсотках до певного розміру: протягом перших 90 календарних днів безробіття — 100 % середнього заробітку, наступні 90 днів — 80 %, а надалі — 70 %.

Законом встановлені обмеження в строках одержання допомоги. Працівник має право одержувати допомогу 360 календарних днів протягом двох років. Це відноситься до тих випадків, коли громадянин влаштувався на роботу й знову її втратив.

Може виникнути питання, як бути в тому випадку, коли на момент впровадження закону в дію (з 1 січня 2000 р.) у працівника немає страхового стажу? У цьому випадку до страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, придбаний працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання законом чинності.

Однак у всіх випадках закон захищає в першу чергу людей, що втратили роботу з незалежних від них причин. Наприклад, тих, хто був звільнений за скороченням штатів або в результаті ліквідації (банкрутства) підприємства. До них прирівнюються й ті, що звільнилися за власним бажанням, але з поважних причин. На допомогу по безробіттю можуть розраховувати й ті, хто вперше звертається за допомогою в працевлаштуванні. Якщо неможливо працевлаштуватися, закон передбачає державну підтримку особам у вигляді допомоги по безробіттю в мінімальному розмірі протягом 180 календарних днів.

Особливо варто підкреслити, що право на допомогу по безробіттю за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням не поширюється на працівників, які займаються приватним підприємництвом, не мають стабільної зарплати, зазнають труднощів з регулярною сплатою страхових внесків. Ці працівники підлягають добровільному страхуванню, тобто вони можуть платити внески й розраховувати на матеріальне забезпечення по страхуванню.

До речі, особи, які відповідно до законодавства мають
право на пенсію (пенсіонери, інваліди), не Підлягають соці-
альному страхуванню, тому що вони у випадку втрати ро-
боти не будуть визнані безробітними, а отже, не можуть
претендувати на допомогу, оскільки вони мають певну ма-
теріальну підтримку у вигляді пенсії. Документом, що
підтверджує факт соціального страхування, є страхове по-
свідчення, форма і зміст якого затверджені постановою Каб-
інету Міністрів України від 22 серпня 2000 р. В 2006 році
внесені деякі зміни до законодавства по безробіттю.

 

Інші види соціальних послуг по державному

Соціальному страхуванню

До інших видів соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов' язковим державним соціальним страхуваннямЄ є надання працівникам, членам їх сімей путівок у санаторії і будинки відпочинку, які потребують лікування. Тому соціальне страхування є не тільки засобом матеріального забезпечення працівників при втраті працездатності, але й формою здійснення санаторно-курортного лікування й відпочинку працівників і членів їх сімей. Це випливає з функцій* які виконує соціальне страхування.

У нашій країні соціальне страхування виконує дві основні функції: 1) матеріальне забезпечення при втраті працездатності, хворобі; 2) охорона здоров'я працівників і членів їх сімей.

Заходи щодо охорони здоров'я, проводяться за рахунок коштів соціального страхування, сприяють зменшенню втрат робочого часу при тимчасовій непрацездатності, зниженню захворюваності працівників, поліпшенню демографічної ситуації в країні.

При всіх економічних труднощах, у країні функціонують численні санаторії і будинки відпочинку, комплекси здравниць у Трускавці, Миргороді, Моршині, Одесі, Криму, в інших регіонах України, об'єднані акціонерним товариством лікувально-оздоровчих установ профспілок України хп «Укрпрофоздоровниця».

За рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності оплачуються путівки на санаторно-курортне лікування для застрахованих осіб та членів їх сімей, до дитячих оздоровчих закладів.

У 2006 році за кошти Фонду застраховані особи та члени їх сімей на пільгових умовах отримали 280 тис. путівок до санаторно-курортних закладів, на базі яких проводиться комплексне лікування, медична реабілітація та профілактика захворювань з максимальним використанням природних лікувальних ресурсів, традиційних та нетрадиційних методів відновного лікування.

Також щороку майже 400 тис. дітей поліпшують своє здоров'я завдяки зусиллям фонду. Виділяються кошти на харчування та лікування дітей в дитячих оздоровчих закладах. У цьому році на ці заходи використано понад 100 млн гривень. У межах фінансових можливостей фонд також частково фінансує дитячо-юнацькі спортивні школи, де різними видами спорту займається понад 105 тисяч учнів.

Крім того, частково фінансуються санаторії-профілакторії, на базі яких щороку поліпшують своє здоров'я майже 170 тис. застрахованих осіб та членів їх сімей, студентів. На часткове фінансування цих закладів за перше півріччя витрачено 43,5 млн гривень.

У таких оздоровницях пацієнти лікуються зазвичай без відриву від виробництва та навчання, у межах звичайної кліматичної зони, без періоду адаптації до нових кліматичних умов.

На придбання путівок у санаторії й будинки відпочинку щорічно з фонду соціального страхування виділяються значні кошти. За наявними даними витрати на санаторно-курортне лікування в Україні становлять більше 20 % бюджету фонду соціального страхування, а в деяких областях, наприклад, в Одеській — більше третини коштів фонду соціального страхування використовується на оздоровчі заходи.

Правління Одеського відділення фонду соціального страхування має договори з багатьма здравницями України на забезпечення працівників області путівками. За 10 років функціонування Одеського відділення фонду оздоровлено більше 269 тисяч працівників і членів їх сімей. Усі путівки, одержувані відділенням фонду, розподіляються галузевим обкомам, радам і комітетам профспілок за місцем роботи, а студентам і учням — за місцем навчання.

У системі оздоровчих закладів профспілок України функціонує близько 200 санаторно-курортних установ з ліжковим фондом майже на 50 тисяч місць. А всього в Україні більше трьох тисяч санаторно-курортних установ різних форм власності. Однак використовуються вони поки що неефективно, необхідна реконструкція оздоровчих закладів, поліпшення якості обслуговування відпочиваючих у санаторіях, зниження вартості путівок. Тому загальна чисельність відпочиваючих за останні роки зменшилася в 2,5 рази.

Порядок розподілу і видачі путівок працівникам підприємств і їх сім'ям регламентується спеціальною Інструкцією, затвердженою Постановою правління Фонду соціального страхування України від 02.06.2005 року № 55. Інструкція встановлює загальні правила планування й розподілу путівок на санаторно-курортне лікування й відпочинок. Знання і дотримання цих правил є обов'язковим для працівників регіональних дирекцій і профспілкових організацій, оскільки на них покладений обов'язок забезпеченням працівників, які потребують санаторно-курортного лікування.

Практика показує, що планування, розподіл путівок працівникам в оздоровчі заклади — справа не така проста. Вона вирішується через галузеві комітети й регіональні відділення Фонду соціального страхування знизу доверху у профспілкових організаціях і затверджується правлінням Фонду. Але при цьому варто мати на увазі, що на цьому шляху діє ряд законодавчих актів про пільгове забезпечення путівками. Так, непрацюючі інваліди Великої Вітчизняної війни забезпечуються путівками на санаторно-курортне лікування за рахунок Державного бюджету за місцем одержання пенсії, що працюють — за місцем роботи.

Забезпечення непрацюючих інвалідів війни санаторно-курортними путівками за місцем їх колишньої роботи, на жаль, чинним законодавством не передбачено, хоча вони й не позбавлені такої можливості.

Порядок забезпечення громадян, які не працюють і одержують пенсії в органах пенсійного фонду, регламентується Інструкцією про порядок обліку, зберігання, розподілу і видачі путівок у санаторно-курортні й лікувально-оздоровчі установи в органах праці й соціального захисту населення України, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики від 25 грудня 1997 р. № 42.

Відповідно до Інструкції, путівки в санаторії, пансіонати й будинки відпочинку видаються інвалідам і пенсіонерам відповідно до встановленої черги й у міру надходження путівок, відповідно до медичних рекомендацій і з урахуванням пільг, встановлених законодавством для окремих категорій осіб.

Розподіл путівок на санаторно-курортне лікування в здравниці для працюючих проводиться галузевими обкомами, радами профспілок, дирекцією регіонального відділення Фонду соціального страхування. У плані розподілу вказується загальна кількість путівок, що виділяються відповідному галузевому обкому і раді профспілок, а також профіль лікування, період року, ціна та інші відомості.

Після одержання з регіонального відділення фонду соціального страхування відомостей про виділення путівок на майбутній рік галузевий комітет профспілки планує й розподіляє путівки районним комітетам і профспілковим об'єднанням підприємств, установ і організацій. План розподілу путівок затверджується президією обкому профспілки.

Розподіл путівок профспілковим організаціям здійснюється залежно від суми запланованих коштів у бюджеті Фонду соціального страхування. Бюджет Фонду затверджується щорічно.

У планах, доведених до профспілкових організацій, указується кількість путівок, виділених у санаторії й будинки відпочинку. При складанні планів враховуються думка профспілкових організацій, їхні заявки на путівки.

Крім того, при розподілі путівок за періодами року приймається до уваги специфіка роботи трудових колективів (навчальних закладів, підприємств сільського господарства й ін.). Нарівні обкомів і рад профспілок створюється однопроцентний резерв путівок.

Одержавши від галузевого комітету або ради профспілки пропозиції про виділення путівок на санаторно-курортне лікування й відпочинок, комісія із соціального страхування, а там, де її немає — профспілковий комітет підприємства, установи, організації визначають працівників, які потребують санаторно-курортного лікування, для надання їм путівок. Облік таких осіб ведеться в спеціальному журналі профспілкового комітету.

Підставою для розгляду питання про видачу путівки є заява працівника й прикладена до нього медична довідка про рекомендації санаторно-курортного лікування. її можна одержати в лікарні або поліклініці за місцем проживання або роботи, де хворий спостерігається або є на обліку. Довідка має попередній характер і видається хворому для подання в профспілковий комітет за місцем основної роботи для одержання путівки. Термін дії довідки — 2 міс.

Після одержання путівки необхідно звернутися в лікувальну установу, що видала довідку, за санаторно-курортною картою. Це робиться до початку дії путівки. Санаторно-курортні установи не приймають хворих на лікування без санаторної карти. У санаторно-курортній карті вказуються назва санаторію (курорту), номер путівки, строки лікування за путівкою, а також дані діагностичних досліджень і консультант фахівців.

Питання надання працівникам путівок повинні розглядатися колегіально комісією з соціального страхування; пропозиції комісії затверджуються профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. А там, де комісії із соціального страхування не створені, путівки видаються за рішенням профспілкового комітету. Видача путівок за одноособовим наказом голови або інших членів профкому нормативними актами не допускається. Рішення про видачу путівок повинно бути гласним. Відомості про надходження путівок і список осіб, що отримують їх, рекомендується вивішувати на дошці оголошень для відома працівників підприємства.

При рішенні питання про надання працівникові путівки профспілковий комітет повинен керуватися не тільки діючими нормативними актами, але й принципом соціальної справедливості. За рахунок коштів соціального страхування одній особі може бути видано на лікування й відпочинок не більше однієї путівки на рік.

Із загального числа санаторних путівок, одержуваних профспілковим комітетом, частина з них може бути видана за рішенням профкому безкоштовно, за повну вартість або зі стягненням їх вартості в розмірі 10, ЗО, 50 відсотків. Путівки в першу чергу повинні видаватися працюючим інвалідам і учасникам війни, воїнам-афганцям, багатодітним і малозабезпеченим особам, що терміново потребують лікування.

Путівка в санаторій повинна видаватися працівникові заповненою, тобто в ній повинні бути зазначені: прізвище, ім'я, по батькові, місце роботи і посада особи, що направляється на лікування, а також найменування профспілкового комітету, що видав путівку. Підписується путівка головою профспілкового комітету й скріплюється печаткою. Видача не-заповненої путівки забороняється. Путівка видається на руки не пізніше чим за 20 днів до від'їзду на лікування й відпочинок.

Якщо путівка підлягає оплаті, то одержувач її повинен внести гроші в касу підприємства. Бухгалтерія підприємства оформляє оплату путівки прибутковим ордером і видає одержувачеві путівки квитанцію про оплату грошей. Одержавши таку квитанцію, працівник здає її в профспілковий комітет, щоб одержати путівку. Без пред'явлення квитанції про сплату грошей путівка не видається. Квитанції про оплату путівок разом з іншими документами про видачу путівок зберігаються в профспілковому комітеті підприємства.

Після повернення із санаторію працівник зобов'язаний повернути в профком підприємства «Зворотний талон до путівки» і відвідати дільничного лікаря для огляду й оцінки ефективності санаторного лікування.

Але далеко не скрізь дотримуються правила видачі путівок. На практиці мають місце факти, коли путівки видаються в обхід комісії із соціального страхування, за особистим наказом голови профкому, не дотримується черговість надання путівок. Іноді путівки видаються не за профілем лікування, без медичної довідки, з порушенням строку виїзду на лікування (так звані «палаючі» путівки).

На профспілкові комітети покладені контроль і відповідальність за організацію санаторно-курортного обслуговування та відпочинок працівників підприємств і членів їх сімей. Вони ведуть облік путівок і відповідають за правильний їхній розподіл та використання. Путівки і вся фінансово-розрахункова документація за їх використанням зберігаються в порядку, встановленому для зберігання грошових документів.

У профспілковому комітеті повинна вестись книга обліку надходження й видачі путівок. Профком складає письмовий звіт про використання путівок і звітує на зборах трудового колективу про використання путівок у санаторії й будинки відпочинку.

Контроль за правильним використанням путівок здійснюють ревізійні комісії профспілкових органів. У ході перевірки ревізійні комісії виявляють: повноту обліку путівок у книзі обліку; правильність видачі путівок; своєчасність видачі путівок працівнику, повноту надходження часткової плати за путівки, а також чи відповідають дані, наведені у звіті про використання путівок, фактичним даним обліку путівок за документами профспілкового комітету.

Акти перевірок (ревізій) обов'язково розглядаються на засіданні профкому, за результатами ревізій приймаються заходи, спрямовані на усунення недоліків.

Але в санаторно-курортному лікуванні є проблеми, які турбують профспілки. У проекті Державного бюджету на 2007 рік передбачається, що путівки за рахунок коштів Фонду соціального страхування будуть надаватися з частковою оплатою застрахованою особою у розмірі від 10 до 50 відсотків вартості путівки, враховуючи розмір заробітної плати (доходу) відповідно до прожиткового мінімуму. Більшості застрахованих осіб доведеться сплачувати 50 відсотків вартості путівки. А це може призвести до погіршення забезпечення санаторно-курортним лікуванням через обмежені фінансові можливості людей. Розмір заробітної плати і прожитковий мінімум невисокі, а вартість путівки в двомісному номері санаторію становить майже 1900 грн, для дитини в супроводі дорослого — 3500 грн. Тож не всі зможуть скористатися путівками до санаторію.

Формування Фонду соціального страхування

Розмір (тарифи) і строки сплати страхових зборів регламентуються Законом України «про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» від 11 січня 2001 р. Встановлено, що використовуючі працю найманих робітників, повинні сплачувати до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, страховий внесок у розмірі 1,5 % від фонду оплати праці. Особи найманої праці, зарплата яких нижче прожиткового мінімуму, сплачують внесок у розмірі 0,5 % від суми зарплати, а наймані робітники чия зарплата вище прожиткового мінімуму, вносять 1,0 % від суми зарплати.

Визначення розміру збору на страхування встановлюється з таким розрахунком, щоб забезпечувати: виплату й надання соціальних послуг застрахованим особам, передбачені законодавством; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; покриття витрат страховика, пов'язаних зі здійсненням соціального страхування; створення резерву необхідних коштів.

Кошти, що надходять до фонду, враховуються в централізованому порядку, а їх обсяг залежить від величини фактичних витрат на оплату праці. Наприклад, якщо місячний фонд оплати праці підприємства становить 100 тис; грн, то при нормі 2,9 % страхового збору сума внесків дофонду складе 2 900 грн. (100 000 х 0,29: 100).

Таким чином, між величиною страхових зборів і обсягом витрат на оплату праці існує пряма залежність: ріст обсягу коштів на оплату праці спричиняє відповідному збільшенню відрахувань до Фонду соціального страхування. Однак дані статистики свідчать, Що суб'єкти господарської діяльності не завжди повністю й.вчасно сплачують внески. Це пояснюється порушенням фінансової дисципліни, а також більшим числом працівників, зайнятих у тіньовій економіці, які таким шляхом обходять закон про сплату страхових зборів.

Кошти, перераховані до Фонду соціального страхування, становлять власність держави й акумулюються на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків відділеннями Фонду.

Право володіння, користування й розпорядження коштами соціального страхування належить Фонду. Характерною рисою Фонду є те, що його кошти не можуть бути розподілені в рівних частках між страхувальниками в процесі їх використання, тому що частка кожного страхувальника заздалегідь не визначена.

Сума страхових зборівза місяць, рік, визначається суб'єктом господарської діяльності самостійно на підставі даних бухгалтерського звіту про фактичні витрати на оплату праці працівників за попередній рік. Загальна планова сума відрахувань вказується в річному кошторисі, проект якого розробляється суб'єктом господарської діяльності заучастю профспілкового комітету, а в масштабі регіону, країни — відповідними виконавчими дирекціями й правлінням Фонду соціального страхування.

Складання кошторису є обов'язковим для всіх органів управління Фондом соціального страхування знизу доверху. Затверджений кошторис (бюджет) є основою організаційно-фінансової діяльності виконавчої дирекції фонду і профспілкової організації у сфері соціального страхування. Однак дотримання правил розробки кошторису є лише частиною розглянутого питання. Головне ж — забезпечити виконання власних кошторисів (бюджету) соціального страхування.

На практиці ще чимало випадків порушення строків сплати страхових зборів, ненарахувань на окремі види винагород працівників, несплати збору за окремих працівників, що підлягають обов'язковому соціальному страхуванню, тоді як своєчасність і повнота сплати страхових внесків становлять один із важливих обов'язків страхувальників. Невиконання її веде до порушення балансу прибутків і видатків у бюджеті соціального страхування, знижує можливість здійснення заходів щодо соціального страхування.

До порушників законодавства про сплату страхових внесків можуть застосовуватися різні санкції: неприйняття до заліку необґрунтованих витрат, пеня за прострочку платежів, списання заборгованості страхових внесків у безперечному порядку за рішенням органів виконавчої дирекції. Практика показує, що органи управління соціальним страхуванням досить часто вдаються до таких методів ліквідації заборгованості страхувальників. Хоч, звичайно, застосування, наприклад, безперечного порядку стягнення страхових внесків із суб'єктів господарської діяльності — захід змушений, але досить ефективний, тому що дозволяє забезпечити повне і своєчасне надходження коштів до Фонду соціального страхування.

Безперечний порядок стягнення страхових платежів застосовується не тільки при порушенні строків сплати зборів, але й у випадку штучного (необережного або навмисного) зменшення загальної суми страхових зборів. Причини тут різні. Суб'єкти господарської діяльності іноді занижують розмір фактичних витрат на оплату праці, не включають у нього окремі виплати, додаткову оплату, премії й заохочення, натуральну оплату, а також інші види виплат.

Суми заборгованості за страхувальниками досить значні. Статистика свідчить, що вони становлять 20 % річного бюджету Фонду соціального страхування.

Фонд соціального страхування виступає як гарант матеріального забезпечення й надання різних видів соціальних послуг працівникам підприємств. Він має суворо цільове призначення. Органи управління Фондом не можуть витрачати кошти на інші цілі, крім тих, для яких Фонд створений, і використати його кошти на цілі, не пов'язані з іншою діяльністю.

Кошти Фонду можна витрачати тільки відповідно до затвердженого кошторису на підставі рішень органів управління Фондом соціального страхування. Правом прийняття рішень про витрату коштів з Фонду соціального страхування наділені центральна і регіональні дирекції Фонду й відповідні профспілкові органи.

Однак рішення органів управління соціальним страхуванням про витрату коштів можуть бути і правомірними, і протиправними. Хто повинен нести матеріальну відповідальність, якщо виплата зроблена на основі неправомірної дії органу управління соціальним страхуванням?

У юридичній літературі, та й на практиці, висловлюється думка, що переплати, допущені з вини органів соціального страхування, не повинні стягуватися за рахунок страхувальника. За це повинні нести матеріальну відповідальність ті посадові особи, які в результаті халатного відношення допустили переплати, необґрунтовані витрати страхових коштів. Але й страхувальники, що неправомірно витрачали кошти державного соціального страхування, повинні внести до Фонду додаткові суми, крім тих, які вони витрачали з Фонду соціального страхування для своїх працівників. Інакше кажучи, суми витрат, зроблені з порушенням установлених правил, не підлягають заліку в рахунок страхових внесків.

Велике значення для правильного використання коштів Фонду соціального страхування мають добре організовані облік і звітність, тобто контроль за дотриманням фінансової дисципліни й оперативне реагування на порушення законодавства.

Облік і звітність витрат страхових коштів ведуть усі органи управління Фондом соціального страхування. В облікових документах повинні бути відображені дані про суми нарахованих внесків й інших платежів до Фонду соціального страхування, витрати за статтями, число оплачених днів тимчасової непрацездатності, кількість путівок, виданих за рахунок коштів Фонду соціального страхування, витрати на оздоровлення дітей працівників підприємств на базах відпочинку, на виплату одноразових допомог, на народження дітей, на поховання.

Важливим статистичним документом є Звіт за встановленою формою щодо внесків до Фонду соціального страхування. Він складається суб'єктом господарської діяльності разом із профспілковим комітетом і надається у відповідне регіональне відділення виконавчої дирекції та галузеву профспілку.

Істотну роль у забезпеченні законності використання страхових коштів грає контрольно-ревізійна діяльність відділів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування. Головне завдання контролю і ревізії: глибока й всебічна перевірка дотримання суб'єктами господарської діяльності діючих нормативних актів, що регулюють порядок формування й використання Фонду соціального страхування, встановлення законності й доцільності фінансових операцій і дій посадових осіб підприємства, виявлення випадків неправильної витрати коштів, вживання заходів до усунення виявлених недоліків.

Перевірці повинні піддаватися бухгалтерські документи про фактичні витрати на оплату праці працівників і нарахованих внесків на соціальне страхування, платіжні доручення про перерахування підприємством або уповноваженим ним органом у встановлений термін страхових внесків на поточний рахунок дирекції Фонду у відповідному відділенні банку. При цьому встановлюють також правильність визначення суми страхових зборів, виявляють випадки її приховання у звітах, а також наявність заборгованості з внесків.

Результати перевірки (ревізії) фіксуються в акті і, як правило, розглядаються на засіданнях правління Фонду й президії галузевого комітету профспілки.

 

Розділ XIV.