Регіональні риси традиційного вбрання українців XIX — початку XX ст.


Регіональні риси традиційного вбрання українців XIX — початку XX ст.

У XIX ст. на всіх теренах України зберігається традиційне вбрання, сформоване в ансамблевий комплекс, — стрій. Ансамбль вибудовується за єдиним принципом пошарового накладання убрання (натільне, поясне, плечове, верхнє, прикраси, доповнення, головний убір і т. ін.). Повсюдно використовуються одні й ті ж матеріали з натуральної сировини, виготовлені за єдиними технологіями ручного виробництва. Вироблено єдині художньо-естетичні правила оздоблення предметів ноші, в яких знайшли відображення найкращі досягнення українських майстрів візерункового ткання, вишивки, мережки. Повсюдно діють єдині морально-етичні норми побутування строю, за якими розрізняється убрання буденне, святкове, обрядове. По всій Україні горять разки намиста, мерехтять квітами, стрічками, намистинами, дзеркальцями дівочі вінки, вишневі, зелені, сині, червоні, тернові хустки, пломеніють чорнобривцями плахти й запаски, переливаються коштовними самоцвітами уставки і манишки. Народний стрій піднімав людей над буднями, єднав їх, надихав любов'ю до рідної землі.

Та попри всі спільні риси в окремих місцевостях помітні свої характерні особливості строю, що вирізняють його серед інших. Це виявляється у своєрідному колориті, зіставленні певних компонентів одягу, способах ношення його окремих деталей, прикрас. Локальні варіанти вбрання, простежені в окремих місцевостях, дали підставу виділити характерні строї Наддніпрянщини, Слобожанщини, Причорномор'я, Полісся, Волині, Опілля, Поділля, Північної Буковини, Покуття, Гуцульщини, Бойківщини, Лемківщини, Закарпаття.

Наддніпрянщина.

Чоловічий стрій Наддніпрянщини складався з вишитої білої сорочки, заправленої в широкі штани, білої або коричневої свити, кобеняка (киреї), чемерки, каптанки, куртки-куцини, кожуха, шапки із смуха, солом'яного бриля, чобіт.

Чоловічі сорочки вишивали найчастіше білими нитками на манишці й внизу рукавів. Хоча побутувало й вишивання червоними і чорними нитками. Невисокий комір-стійку сорочки, обшивку скріплювали кольоровою стрічкою. Стан оперізували червоним поясом.

Верхній одяг — свиту до ряс обшивали на комірі-стійці, полах та манжетах кольоровою тканиною, шнуром. У негоду на свиту чи кожух одягали кирею з каптуром («кобку», «бородицю») із домотканого полотна. У деяких місцевостях кирея заміняла свиту.

Жіночий стрій складався із сорочки, плахти, запаски, корсетки, юпки, свити, кожуха, кожушанки, намітки, хустки, чобіт, прикрас. Найхарактерніші етнографічні риси у жіночому вбранні Наддніпрянщини виявляються у способах ношення й оздоблення складових частин. Сорочку найчастіше вишивали білими нитками (Переяслав-Хмельницький район, південні райони Чернігівщини, Полтавщина). Орнамент зосереджувала на рукаві, поликах, лиштві сорочки. На місці з'єднання рукавів з уставками рукав збирали в складочки-пухлики. Крім білих ниток, застосовували червоні й чорні, інколи вкраплювали сині або зелені кольори.



Тільки в Наддніпрянщині жінки носили поясне вбрання — плахту. Звідси вона поширилася на Слобожанщину і Причорномор’я, куди у XVIII ст. були виселені Катериною II цілі села. Плахти виготовляли багатоколірні, клітчасті, найчастіше в червоно-вишневій гамі (Полтавщина, Київщина), з украпленням синього і зеленого кольорів (Переяслав-Хмельницький район, південні райони Чернігівщини). Запаски також були різноманітні: сині, червоні (Київщина, Чернігівщина), яскраві жовто-червоні, парчові (південні райони Чернігівщини, центральні райони Київщини, Полтавщина). Крім плахти і запаски, носили спідниці. Тільки в цьому етнографічному регіоні набули поширення баєві спідниці, прикрашені вовняними китицями («перчиками»), або спідниці з фабричної тканини, оздоблені внизу кількома рядами кольорових стрічок (центральні райони Київщини), строкаті широкі спідниці з фабричної тканини (південні райони Київщини), спідниці-андараки, червоні домоткані, оздоблені внизу великими геометризованими мотивами (Чернігівщина). Спідницю носили із вовняними, орнаментованими поперечними смугами запаскою або фартухом. Костюм доповнювала яскрава ткана або вишита крайка. Особливої емоційної виразності надавала строю корсетка. Вона виступала кольоровим акцентом або тонально поєднувалась з усіма іншими складовими частинами строю. У різних районах Наддніпрянщини корсетка мала свої особливості у крої, колориті, оздобленні, її виробляли з викотом або великим круглим коміром. Найчастіше корсетка мала вільний крій спереду і підкреслювала стан ззаду. На спинці, як правило, робили 7—9 клинів-«вусів». Корсетки із строкатої тканини (темно-сині, чорні у дрібненькі яскраві квіточки) оздоблювали аплікацією чи строчкою (південні райони Київщини), сині або зелені сатинові корсетки прикрашали аплікацією з тканини, декоративними швами.

Верхній одяг з саморобного сукна — юпка також характерний тільки для Наддніпрянщини. Баєві зелені, сині, червоні юпки оздоблювалися по всій площині червоними, синіми пасмами вовни — «перчиками». Зимою носили кожух. Стрій завершувався головним убором — очіпком, наміткою, хусткою. Характерну особливість вбрання Наддніпрянщини становить ношення одночасно парчевої запаски і парчевого очіпка, що надає цілісності костюму, або вишитої запаски і вишитого очіпка. Характерною ознакою є покривання нижньої частини сорочки запаскою. Низ сорочки з вишивкою завжди залишався відкритим і вдало поєднувався з іншими білими площинами строю.

Полісся.

Народний стрій населення поліського етнографічного регіону відзначався своєрідним колоритом. У ньому переважав білий колір, що становить давню загальнослов'янську традицію. Проте крім білого кольору гама барв включала, як і на решті території України, червоний та чорний і цілий ряд природних сріблястих тонів льону і вовни.

Чоловічий поліський стрій приваблює суворою красою. У ньому відсутні багатоколірність, декор виразний, але скромний. Полотняні білі сорочки вишивали на комірі, манжетах, манишці білими або червоними нитками. У північних районах Полісся декорували червоною смугою долішню частину сорочки. У північно-західних районах, на пограниччі з Білоруссю, сорочки прикрашали на плечах (поликах). Іноді поперечні тонкі (1 см) смужки компонували на грудях. Характерно, що сорочку носили поверх штанів і підперізували вузьким шкіряним поясом або вовняним шнуром.

У північних районах Полісся надавали перевагу штанам з вузьким кроєм штанин. У південних районах сорочку заправляли в штани, які за кроєм подібні до шаровар. Чоловічі свити майже не декорували. Іноді оздоблювали тканиною манжети і лацкани. Зимою носили білий або коричневий кожух.

Верхній одяг підперізували шкіряним або вовняним поясом, переважно червоним. Парубки полюбляли зелені пояси, а старші чоловіки — чорні й білі. Характерним для поліщука є ношення біля пояса шкіряної торбини — «калити» — на тютюн та кресало і шкіряної калитки — на гроші, а також ножа, прикріпленого до вузького ремінця. На ноги взували личаки, а в свято — чоботи. На голову одягали шапку з битого сукна (північні райони Центрального і Східного Полісся), сукняну шапку-рогатівку, шоломок (західні, північні райони Центрального Полісся), смушеву шапку, літом — солом'яний капелюх. Сукняний шоломок оздоблювали кольоровим шнуром і вовняними кульками.

Жіночий поліський стрій вирізнявся тим, що декорування ноші виконувалося різними техніками ткання; вишивання було менш поширене. Жіночі поліські уставкові сорочки прикрашали червоним тканим орнаментом (Західне і Центральне Полісся). Якщо вдавалися до вишивання, то вишивали білими нитками, інколи — з вкрапленням червоних і чорних кольорів (Східне Полісся). Білими нитками вишивали сорочки також у Сарненському і Володимирецькому районах (Західне Полісся). Характерною ознакою жіночого костюмного комплексу було полотняне вбрання. У західних районах Полісся поясний одяг шили з білого лляного полотна, прикрашеного впоперек червоними перебірними стрічками. Таку спідницю носили із запаскою, декорованою тканням, як спідниця. Святкову спідницю («літник») виготовляли з домотканої у поздовжні тоненькі стрічки вовняної тканини. У центральних районах Полісся таку тканину ткали в клітини переважно холодних вишнево-червоних тонів з вкрапленням зеленої, білої барв. Пошиту з такої тканини спідницю називали «андарак». До неї одягали килимову запаску, що походила на невеликий килимок, оздоблений квітами або вільно розміщеними геометризованими елементами.

Відрізняється колоритом поясний одяг Камінь-Каширського району (Західне Полісся). Спідницю і фартух тут ткали з білого і сірого полотна. Завдяки різним основі й пітканню отримували невелику клітину. У XIX ст. поясний одяг східного і південних районів Центрального Полісся включав плахту.

У Західному Поліссі безрукавий одяг був надзвичайно скромним. Короткі, до стану, безрукавки мали прямоспинний крій. Художньої виразності досягали за рахунок зіставлення контрастних кольорів сатину, ситцю на нагрудній частині безрукавки. У центральних і східних районах Полісся корсетки були зі складками- «вусами», як у Наддніпрянщині. У центральних і східних районах Полісся безрукавки виготовляли не лише з однотонної тканини, а й строкаті. Верхній одяг — свити (у північних районах — з двома «вусами» по боках, у південних — з прохідкою) оздоблювали кольоровими шнурами, а в західних районах Полісся — ще й кольоровою тканиною і вовняними кульками. Інший одяг — бурнус, гуню, сак — декорували за допомогою строчки. Колоритно виглядала дівчина або жінка у білому або червоному вишитому кожусі, червоних чобітках і великій квітчастій хустці.

У районах Волині, які межують з Поділлям, чоловіки вбирали білу сорочку, низ якої заправляли в широкі штани, свиту, бурку, виготовлену з доморобного сукна, солом'яний капелюх, циліндричну смушеву шапку з оксамитовим або сукняним верхом, яку називали «почаївська шапка», кашкет.

Жіночий одяг на Волині включав сорочку з домотканого полотна з вилогим коміром; коротку, до стану, безрукавку з глибоким овальним викотом на грудях (низ безрукавки викінчений клапанами язиками»); спідницю-літник, ткану у поздовжні червоні, зелені, білі, сині вузенькі стрічки; вовняну запаску-попередницю, ткану у поперечні смуги або візерункову (південні райони Житомирщини) із складним геометричним орнаментом; короткополу куртку («кусан»), яскраво розшиту кольоровими нитками та аплікацією із зеленого сукна; свиту, оздоблену аплікацією і вишивкою на манжетах і нагрудній частині, підв'язану крайкою; хустку, пов'язану під підборіддям, на потилиці або циліндричну кибалку, обв'язану квітчастою хусткою, чоботи, черевики.

Опілля.

Чоловічий стрій низовинних районів Львівщини включав білу сорочку з широкими рукавами, білий полотняний «кабат» (коротка кофта з рукавами), вишитий спереду чорними нитками хрестиком і стебнівкою, білі полотняні штани, білу «полотнянку» — верхній полотняний одяг типу свити, чорний капелюх, оздоблений червоною стрічкою і вовняним шнуром, білу сукняну довгу капоту, чоботи, в будні — постоли. Найбільш характерні складові частини вбрання, які вирізняють цей стрій з-поміж інших, — сорочка, котру оздоблювали на вилогому комірі, манишці, манжетах, і кабат (Яворівщина). В Опіллі були поширені білі свити з коміром-стійкою, прикрашені голубим, зеленим шнуром; світло-сірі опанчі з коміром-стійкою і каптуром, прикрашені червоним шнуром, білі опанчі, прикрашені чорним шнуром і чорною тканиною на комірі, манжетах, швах (Сокальщина), сині капоти. Зимою носили кожухи, криті синім сукном, підперезані високим шкіряним поясом. Поширеними головними уборами були дуже високі й низькі циліндричні смушеві шапки з синім або зеленим верхом. Носили також шапки з квадратним верхом, облямовані в нижній частині хутром. Побутували голубі в'язані у поперечні стрічки вовняні циліндричні шапки, які щільно облягали голову. На ноги вбирали чоботи або постоли.

Жіноче вбрання включало білу сорочку, спідницю-шорц, ткану у поздовжні смуги, або спідницю-мальованку, запаску, пояс, полотняну вишиту безрукавку, однотонну вишиту камізельку, короткий кабат, білу свитку. У вбранні Яворівщини особливо колоритними є головні убори: ткані або вишиті бавниці і хустки, розкішно декоровані поліхромною вишивкою — орнаментом квіткового характеру.

У костюмному комплексі, котрий включає спідницю-шорц і чорний вишитий кабат, яскрава кольорова бавниця гармонує з орнаментом кабата, червоним поясом і орнаментною смугою внизу сорочки, яка виглядає з-під запаски. У костюмному комплексі «білий» переважають такі складові частини: кабат із білого тонкого сукна або полотна, біла вибійчана спідниця, біла сорочка, біла запаска. Декор зосереджувався на нагрудній частині кабата, запасці, спідниці, уставках і комірі сорочки. Композиційна цілісність досягалася за рахунок домінуючого білого кольору.

Своєрідними елементами жіночого костюмного комплексу Яворівщини є сукняні білий, чорний, синій кабати, декоровані яскравою (в червоному колориті) вишивкою квітковими мотивами; сукняна синя, червона, голуба камізеля, а також білий кожух, декоровані поліхромною вишивкою квіткового орнаменту. Червоні, жовті, рожеві, сині, зелені рослинні мотиви, вишиті яскравими нитками на складових частинах вбрання, відрізняються багатством та різноманіттям композицій і становлять художню особливість жіночих строїв Яворівщини, виділяють їх з-поміж інших строїв України.

Поділля.

Чоловічий подільський стрій складає біла сорочка, білі, чорні або сині штани, «чугаїна», опанча, кожух, конічна смушева шапка, смушева висока циліндрична шапка, капелюх, чоботи. У Східному Поділлі сорочку з доморобного полотна, кроєну (вперекидку), з вилогим коміром, вишивали на комірі, пазупіці, нижній частині рукава, подолку. Часто застосовували вохристі нитки. Тунікоподібні сорочки з коміром-стійкою вишивали на комірі, пазушці, манжетах нитками червоного й чорного кольорів.

У Західному Поділлі дуже своєрідне поясне вбрання. Це, передусім, штани, декоровані поперечними складочками від коліна до низу штанини. Нагрудне вбрання — короткий, до талії, кожушок з коротким рукавом, оздоблений аплікацією зі шкіри, характерний виключно для строїв Західного Поділля. Верхній одяг — чугаїну (Східне Поділля) рудого кольору, пошиту до стану з прохідкою, вишивали поліхромною вишивкою яскравими вовняними нитками на комірі, лацканах, нагрудній частині, вертикальних кишенях, краях піл.

Крім вишивки, застосовували кольорові вовняні нитки і кульки, які повторювалися на тулії парубочого капелюха. Опанчу (Західне Поділля) синього або сірого кольору оздоблювали на лацканах, манжетах і каптурі червоною тканиною і шнуром по краях піл, кишенях, поясі. Кожухи прикрашали чорним смушком (комір, поли, низ рукавів) та вовняними кольоровими нитками. Чоловічий стрій Східного Поділля завершувала чорна смушева (стовбувата) шапка і чорні чоботи, а одяговий ансамбль Західного Поділля — висока циліндрична шапка з розрізом опушки з тильної сторони — на «завісах» (три зав'язки з червоних або синіх стрічок). Високу шапку виготовляли із синього сукна — такого ж, як на опанчі, або червоного — такого ж, як на манжетах і лацканах. По висоті шапки робили хутряний околок. Ззаду його розрізали. Червоний колір на головному уборі, манжетах, лацканах гармоніював з червоним широким поясом. Крім теплих головних уборів, на Поділлі носили різноманітні капелюхи. У Західному Поділлі вони були дуже гарно оздоблені на тулії. Особливо ретельно прикрашали святкові та весільні капелюхи. Для чоловічого строю Поділля характерна яскрава, насичена, але обмежена гама кольорів, приталений силует.

Жіночий подільський стрій включав уставкову сорочку, полотняну або ситцеву спідницю, вовняну запаску, червоний пояс. У південних районах Поділля спідницю заміняла чорна обгортка («горботка»), а в Західному Поділлі — одноплатова опинка.

Верхнім жіночим одягом була свита — короткий (зі смугастої біло-чорної, біло-синьої тканини) кафтан, або капот, а також кожух. На голові носили очіпки, хустки, намітки. Своєрідними в цьому етнографічному регіоні є сорочки, в яких виділяється покритий вишивкою від плеча до чохла рукав. Крім того, вишивали комір, манишку, вздовж якої прокладали вишивані смуги-погрудки. Низ сорочки також був вишитий.

У Східному Поділлі оздоблення сорочок характеризується багатством технік поверхневого шва — «поверхниця», «колодочки», «хрестик», «низь», «миканиця». Виділяється вишивка білими нитками на білому тлі, «низинкове» вишивання та вишивка чорними нитками килимового типу. В Західному Поділлі характер оздоблення сорочок інший. Зокрема, поширене вишивання узорів густих, щільних, без пробілів, різними поверхневими стібками. В Західному Поділлі поширений так званий «кучерявий шов», який прокладають вовняними нитками. Такі вишивки мають вигляд ворсових тканин, які наче мерехтять самоцвітами.

Поясне вбрання — сукняну спідницю-літник — оздоблювали внизу смугою чорного бавовняного оксамиту (плису), а чорну горботку — тканою червоною смугою. У Східному Поділлі побутували запаски різних барв. їх декорували поперечними візерунковими стрічками. Для Східного Поділля характерні вишиті очіпки, які мають форму берета. їх круглий верх суцільно декорований поліхромними квітами, вишитими гладдю. Ці очіпки побутували у Вінницькій області. До очіпка прикріплювали прозору намітку, через яку просвічувала вишивка.

Верхній одяг оздоблювали кольоровим шнуром, а кожухи — вишивкою. Взуття — чоботи, черевики — декорували на задниках головками цвяхів.

Північна Буковина.

Чоловічий буковинський стрій утворює сорочка без коміра тунікоподібного крою, штани («портяниці», «гачі»), хутряна безрукавка, манта, кожух, постоли, капелюх, солом'яний бриль, шапка зі смуха — кучма. Чоловій сорочку декорували вздовж пазухи, а святкову — щє й вниз рукавів і долішню частину. Нагрудний одяг — безрукавк («цурканка», «мунтян») характерна лише для буковинців. Біля хутряна безрукавка-цурканка має видовжені пропорції, оздоблена по краях піл хутром тхора та аплікацією зі сап'яну. Інший тип безрукавки має широкий накладний декор у вигляді стрічки по краях піл та пройм. Стрічка вив'язана із чорних ниток і має вигляд тканини букле. Ці безрукавки характерні і для чоловіків і для жінок. Своєрідною особливістю буковинського строю є широкі холодних відтінків ткані вовняні пояси. Біла або коричнева манта у буковинців оздоблена аплікацією зі шкіри, сукном вишивкою або тільки шнуром.

Локальну особливість становить поясне вбрання. Святкові вузькі білі полотняні штани вишивали внизу штанин найчастіше білими, іноді — вохристими нитками. Візерунок був таким же, як на сорочці. Головні убори — капелюхи — тут оздоблювали ґерданами, виплетеними із бісеру, вовняними китицями, пір'ям.

Взуття — постоли («морщениці») — прикрашали металевими капелями, намистинами, пряжками. Чоловічі чоботи не прикрашали.

Жіночий костюмний буковинський комплекс включав довгу сорочку — тунікоподібну або зі складками біля шиї — «морщянку», поясне вбрання — одноплатову горботку, двоплатову запаску, фартух, фоту, фуету, спідницю, кептар, кацавейку, свиту, сердак, кожух, чоботи, черевики, постоли, туфлі, головний убір. У буковинських строях (Кицманський, Заставнівський райони) дуже розкішно вишивали сорочки: сухозліткою, кольоровими намистинами, вовняними нитками. Вишивка рослинного орнаменту покривала рукави, нагрудну частину. Ідентична вишивка повторювалась у намітках. До такої сорочки одягали горботку, ткану у поздовжні смуги з додаванням шовкової нитки, яка створювала приємний блиск і рельєф. Між смугами компонували квіткові мотиви.

Головні убори — намітки («ручники») — оздоблювали вишивкою і тканням. Від наміток інших регіонів вони відрізнялися великою кількістю рослинного орнаменту.

Своєрідним у жіночих строях Буковини є застосування у вишивці великої кількості кольорового бісеру. Бісером вишивали сорочки, які були покриті суцільним візерунком на грудях, рукавах, іноді на спині. Вага такої вишитої бісером сорочки сягала чотирьох-п'яти кілограмів. Бісером вишивали також і безрукавки: розкішні букети розцвітали на полах і спинці. Дівочі головні убори («кода», «капелюшиня») також оздоблювали бісерними стрічками, монетами, дзеркальцями, штучними квітами, ковилою. Стрій доповнювали прикрасами на шиї і тканою сумкою-«дзьобенькою».

Покуття.

В одязі Покуття переважав червоно-вишневий колорит. Покутський народний стрій виділявся багатим і пишним декором, вишивкою на сорочках, великою кількістю оздоб на головних уборах, багатством шийних прикрас. Одяг цього регіону має багато аналогій із одягом Західного Поділля.

Чоловіче вбрання становила тунікоподібна сорочка з широкими рукавами, коміром-стійкою, вишита на комірі, пазусі, рукавах. Довгу сорочку носили поверх штанів, підперізували дуже високим поясом. Влітку одягали штани з доморобного полотна, а взимку і на свята — з сукна. Нагрудний одяг — безрукавки, оздоблені скромною аплікацією зі шкіри вздовж піл. Верхнім одягом служили червоні й чорні сердаки, прикрашені вовняними шнурами, китицями. Костюм завершував повстяний капелюх, який тут дуже розкішно декорували. Взимку носили шапку з лисячого хутра («клепаню») або смушеву кучму. На ноги взували чоботи або постоли. Доповнювала ансамбль тобівка, перекинута через плече.

Жіночий покутський стрій має два типи сорочок: тунікоподібну і уставкову. Тільки в цьому етнографічному регіоні сорочку гофрували. Подолок запрасовували поздовжніми складочками, а рукави — поперечними. У вишивці сорочок переважає червоно-вишнева гама хоча в деяких районах Покуття (Снятинщина) використовували білі нитки. Поясне вбрання — опипку, обгортку — ткали із вовняних ниток червоно-вишневих барв і запрасовували у поздовжні складки. Спереду поверх них одягали запаску. Опинку підв'язували широким тканим поясом. У цьому етнографічному регіоні жінки підтикали краї опинки з обох боків за пояс, а поверх широкого пояса пов'язували вузьку крайку. Краї пояса і крайки закінчувалися вовняними китицями. Верхній жіночий одяг представлений на Покутті довгим сердаком. Найбільщ поширені головні убори — намітка, хустка. В цьому етнографічному регіоні намітки надзвичайно багато прикрашені вишивкою, закомпонованою на вужчих краях. До кольорових ниток часто додавали металеву нитку — сухозлітку.

Локальну особливість на Покутті становить ношення великої кількості шийних прикрас. Не менш пишно прикрашалась тут і дівоча зачіска. її доповнювали штучними косами-валиками з червоної пряжі, укладеними на голові вінкоподібно, а також візерунковими стрічками і ґерданами.

Гуцульщина.

Жіночі постоли, як і чоловічі, були також декоровані. Декорували навіть чоботи. їх прикрашали (рісували) поперечними складками, а також різноманітними швами і металевими накладками. Головним убором заміжньої жінки, як і по всій Україні, була намітка, оздоблена на кінцях. Своєрідну особливість становлять складені в складочки (гофровані) намітки. Гуцулки досить своєрідно пов'язували хустку: аби вона закривала частину обличчя тороками, опущеними на чоло.

Виділялись художнім смаком дівочі зачіски і головні убори. Дівчата доплітали коси червоною вовняною пряжею, вовняними прикрасами-уплітками. Косу, викладену вінкоподібно, оздоблювали блискучими ґудзиками. Голову, як і жінки, пов’язували червоними взірчастими фабричними хустками. Збоку прикріплювали штучні квіти-чічки.

Бойківщина.

Порівняно з гуцульським стрій бойків виглядав скромніше. Сорочку-оплічу довгу уставкову і безуставкову носили, як і гуцули, поверх штанів. У стані сорочку підперізували широким шкіряним поясом. Біля коміра її прикрашали червоною стрічкою або металевою запонкою-шпонькою з дзеркальцем. У безуставкових сорочках розріз для голови робили не на грудях, а на спині. Спереду сорочку декорували дрібними складочками-брижами. В оздобленні сорочок переважав чорний, синій колір вовняних ниток, а в деяких селах Західної Бойківщини — темно-коричневий і зелений. Чоловіки носили полотняні вузькі довгі штани — гачі. На Західній Боиківщині штани оздоблювали на швах кольоровим шнуром — червоним або синім. Взимку одягали сукняні білі штани — холошні. На пограниччі з гуцулами дуже розкішно орнаментували хутряні безрукавки, на решті території вони мали скромніший декор. Безрукавки з темно-сірого або брунатного сукна оздоблювали петлицями на грудях.

Верхній одяг — темно-сірі або темно-коричневі (гірські райони), білі «сіраки» — оздоблювали на швах вовняними шнурами, китицями, у Турківському районі — аплікацією з тканини, шкіри, червоними і білими шнурами. У Сколівському районі сіраки прикрашали голубими, білими вовняними нитками.

Головні убори декорували скромніше від гуцульських. Цікаво, що на бойківському підгір'ї парубки прикрашали капелюхи стрічками, які ззаду пучком звисали на плечі як у дівочих вінках.

Жіночі сорочки, як і чоловічі, декорували навколо шиї та на манжетах щільно укладеними складочками-брижами. Розріз-пазуху робили з правого боку, в місці з'єднання полочки з рукавом. Своєрідним був спосіб ношення сорочок. їх носили короткими («курті»), без підточки. У бойкинь побутували полотняні спідниці-фартух, кабат, сукня («мальованка»), прикрашені внизу вишивкою і мереживом. Поверх спідниці чіпляли фартух або вовняну запаску — «катран», «катранець». Безрукавий і верхній одяг оздоблювали вовняними шнурами.

Невід'ємну частину бойківського жіночого вбрання становили прикраси — шийні, нагрудні, для вух і пальців. Різноманітними були прикраси, виготовлені з бісеру технікою плетіння, — «криза», «силянка», «ланка»,«очко», «драбинка», «плетінка». Жінки і дівчата носили справжні коралі-мониста, У вухах — металеві ковтки, на пальцях — мідні перстені.

Лемківщина.

Своєрідними етнографічними особливостями відзначається народний стрій Лемківщини. У XIX ст. він вирізнявся багатством форм, широким застосуванням фабричних тканин з домінуючим білим і синім кольорами. Чоловічий лемківський костюмний комплекс включав (Західна Лемківщина) лляну безуставкову сорочку з розрізом на спині («опліча») без оздоб, яку заправляли у лляні штани — «ногавки», голубу безрукавку («лейбик», «друшляк») з двома рядами металевих ґудзиків, шкіряні постоли («керпці»), високі чоботи або черевики.

Найхарактернішими складовими частинами для окреслення загальних рисчоловічого вбрання були білі вовняні «гуні», оздоблені чорним сукном, білі вовняні штани, шкіряний пояс-югас, «чуга» з великим прямокутним коміром-галереєю, оздобленим поперечними білими смугами і білими тороками, фетровий капелюх («калап»), взимку — шапка («копач») з сукняним верхом і смушевими навушниками, зав'язаними зверху. Найбільшої своєрідності чоловічому лемківському строю надавав верхній одяг-«чуга», який побутував тільки у лемків.

На пограниччі з Бойківщиною жіночий стрій включав коротку безуставкову сорочку — «чехлик», спідницю з кольорової тканини — для дівчат, а з темно-синьої або чорної — для старших жінок. Спідниці рясовані в дрібні складочки-збиранки, запаски оздоблені вузькими кольоровими стрічками («фарбітками») у дівчат, кольоровою тасьмою — у жінок. Як нагрудний одяг вбирали приталену безрукавку («лейбича») з чорної, синьої, зеленої тканини, кожушки («кожушниці»), сукняну куртку, або «гуньку», хустку-«фацелик», плахтину, шкіряні ходаки, чоботи.

Локальну особливість становлять сукняні лейбики, оздоблені спереду мідними ґудзиками і червоною тасьмою. Були лейбики, вишиті кольоровими нитками технікою гладі на полах і спідниці. В оздобленні переважав рослинний орнамент. Своєрідним у жіночому лемківському строї був головний убір — фацелик. Це велика біла хустка, зав'язана на потилиці під великим, опущеним уздовж спини іншим кінцем. Два кінці накрохмаленої хустки, зібрані в складочки, стирчали з обох боків голови, наче два розкриті віяла. На плечах фацелик притримувався убором у вигляді довгого рушника, який у лемкинь називався «плахтинка». Декоративним акцентом ноші виступав великий круглий комір, виготовлений з різноколірного бісеру.

Закарпаття.

Це одна з найбільш багатонаціональних областей України, де поряд з українцями проживають понад ЗО інших національностей. У цьому краї вирізняється вбрання гуцулів, бойків, лемків, а також стрій українців, що сусідять на заході зі словаками і чехами, а на півдні — з угорцями. Власне у цьому строї спостерігаємо такі спільні компоненти, як «уйош», «петек», «вінок-парта», «перта».

Чоловічий стрій мав тунікоподібну коротку білу сорочку з широкими рукавами і розрізом на грудях, оздобленим білою вишивкою. її шили з суцільного полотнища, відміряного на довжину розкинутих рук, яке перегинали навпіл по довжині. Рукави, таким чином, були суцільноскроєні зі станом. Посередині робили розріз для голови, рукави зшивали. При такому крої сорочка була укорочена, живіт залишався відкритим. Штани-гачі з білого полотна мали дуже широкі штанини, які внизу закінчувалися тороками. Стан підперізували високим шкіряним поясом.

Традиційний зимовий одяг на Закарпатті («гуня», «петек», «космата») — прямоспинного крою з рукавами. Лицевий бік гуні ворсовий, нагадує вивернутий кожух. її носять наопаш. На початку XX ст. почали носити короткий, до стану, білий сукняний одяг у вигляді куртки з рукавами — «уйош». Поли, комір-стійку, низ рукавів, кишені («жебіки», «жебічки») уйоша обшивали чорною або темно-синьою тканиною. Побутували також гуцульський, бойківський, лемківський строї, бо гуцули, бойки і лемки здавна проживали на Закарпатті.

Для жіночого вбрання південно-західних районів Закарпаття характерні короткі сорочки з розрізом збоку або на спині. Основним декором в них виступає морщення і брижі, оздоблені різнокольоровими нитками. Сорочки з інших місцевостей мають розріз посередині грудей і оздоблені вишивкою нижче плеча і на манжетах. На довгих сорочках, так званих «довганях», на плечах вишиті великі ромби; від них через увесь рукав до чохла тягнеться одна чи кілька ромбоподібних смуг — «хвіст».

Як поясний одяг носили широкі спідниці з кольорової тканини, пошиті в складочки, і фартухи. У деяких районах Закарпаття поясним одягом був лише широкий фартух —«плат», який закривав сорочку, залишаючи тільки вузьку смугу ззаду. Низ сорочки і низ плата оздоблювали мереживом. Верхнім одягом служили дуже гарно вишиті гладдю безрукавні кожушки («бунди»), білі сукняні гуні з довгим ворсом.

Дівчата носили яскраві головні убори, прикрашені квітами, бісером, намистинами. Головний убір покривав верхню частину голови і окремими яскравими накладками — вуха. Найчастіше головний дівочий убір називали «парта», «парти-ця». Широку бісерну стрічку носили на шиї.

Отже, український національний стрій характеризується великою кількістю локальних варіантів. Але засади створення українського вбрання були однаковими на всій території України: вимоги до матеріалу, крою, оздоблення, а також функціонування в будні, свята чи до обрядів. Народні майстри досконало володіли матеріалом і мистецтвом пошиття. Крій був раціональним, адже одяг мав бути зручним. Повсякденне вбрання було менше декороване. Святковий одяг відрізнявся матеріалами, збагачувався колоритом, способами його декорування. Зовсім особливе ставлення було до обрядового вбрання, яке найчастіше пов'язане з духовним світом людини. В обрядовому строї особливе місце надається символіці. Кожний символ протягом віків узвичаювався і поступово перетворювався на декоративний елемент. Тому до початку XX ст. національний стрій став історичною пам'яткою з нашарувань знаків-орнаментів, що відображали цілу систему духовних цінностей та вірувань.

Національний стрій можемо одночасно розглядати як історичну категорію і як художню систему, що включає об'єм, конструкцію, колорит. Кожний з цих складників залежав від відповідних обставин і функцій. Народний стрій належить до просторових видів мистецтва. Його композиційна цілісність, об'єм сприймаються як скульптура — з усіх точок зору.

Для українських національних строїв характерна багатошаровість, пишність форм, велика кількість складових частин, які одягались одночасно (сорочка — безрукавка — свита; сорочка — спідниця — фартух; плахта — запаска і т. ін.). Таке нашарування форм творило відповідний силует; дзвоноподібний, прямий, трапецієподібний. Основний критерій народного ідеалу — доцільність і краса — формує мистецькі засади творення строїв.

Техніка декорування, вид орнаменту, ритм на всіх складових частинах вбрання підпорядковані єдиному принципові обраному і закріпленому традицією в тому чи іншому регіоні. Орнаментальні мотиви підпорядковуються композиційній цілісності всього вбрання. Вид орнаменту — геометричний, квітковий, стрічковий — обов'язково повторювався на кількох складових частинах костюма.

Таким чином, у національному вбранні українців панувала щедра декоративність через уміле зіставлення контрастних кольорів орнаменту із загальним — білим, сірим, коричневим — тлом вбрання, членування великих форм на менші і вдале акцентування домінуючого кольору, який об'єднує весь костюмний комплекс в єдиний художній образ. Оздоблення народних строїв відзначається багатством різновидів орнаментальних мотивів (рослинний, зооморфний, орнітоморфний, геометричний); різноманітністю технік (вишивання, яке на Україні налічувало понад сто способів, ткання, аплікація, мережка, мереживо, вирізування); широким вибором оздоблювальних матеріалів (вовна, шовк, шкіра, метал, бісер).

Сьогодні народний стрій вилучений з ужитку. Донедавна, як святковий і обрядовий, його носили лише в Карпатському регіоні. В інших місцевостях України на свято одягали окремі компоненти: вишиті сорочки, блузи, фартухи, прикраси. Після проголошення України незалежною державою народний стрій стали застосовувати всюди, проводячи політичні заходи, вшанування пам'яті загиблих від репресій, посвячення, концерти і т. п.

Як вид декоративно-прикладного мистецтва в наші дні народний стрій живе ще на сцені. Самодіяльні колективи виявляють велике зацікавлення фольклорною спадщиною — піснями, танцями, музикою. В Україні з'явилось багато фольклорних ансамблів, над створенням сценічного вбрання яких працює багато художників.

Отже, при вивченні українських національних строїв слід обов'язково простежувати спадкоємність явищ духовної і матеріальної культур від найдавніших часів до наших днів, що зберігається не лише в пам'ятках одягу, айв літературних джерелах, археологічних матеріалах, іконографії, живописних полотнах.

Слід також пам'ятати, що Україна в усі часи не була відірваною від навколишнього світу. її історія тісно пов'язана з історією Візантії, Арабського Сходу, Кавказу, країн Західної Європи. Тому національне вбрання потрібно вивчати на широкому історичному тлі, пов'язую

 

Регіональні риси традиційного вбрання українців XIX — початку XX ст.









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь