Культура і цивілізація, їх взаємозв'язок.

Культура і цивілізація, їх взаємозв'язок.

1. Первіснообщинне суспільство - середні століття. Культура і цивілізація не розлучні, культура розглядається як слідування людини за космічною впорядкованістю світу, а не як результат його творіння.
2. Відродження. Культура вперше зв'язалася з індивідуально-особистісною творчістю людини, а цивілізація - з історичним процесом громадянського суспільства, але розбіжностей ще не виникло.
3. Освіта - новий час. Культура - індивідуально-особистісна, одночасно суспільно-громадянський пристрій суспільства, поняття наклалися один на одного. Європейські просвітителі використовували термін «цивілізація» для позначення громадянського суспільства, в якому панує свобода, рівність, освіта, просвітництво, тобто цивілізація використовувалася для позначення культурного якості суспільства розуміння Морганом і Енгельсом цивілізації, як стадії розвитку суспільства слідом за дикістю і варварством, тобто початок розбіжності понять.
4. Новітній час. Культура і цивілізація розведені, не випадково вже в концепції Шпенглера культура і цивілізація виступають як антиподи.
Лінія «філософії життя» Освальда Шпенглера (1880-1936). У 1918 вийшла його книга «Захід Європи». Ця книга принесла йому славу пророка загибелі західноєвропейської культури. Шпенглер розглядає окремі культури як ізольовані один від одного організми, які мають свою власну унікальну душею.
Цивілізаційна концепція «Виклик-і-Відповідь» Арнольда Тойнбі (1889-1975). Тойнбі вважав, що цивілізації виникають за двох умов: наявності навколишнього середовища і присутність у даному суспільстві творчої меншості (еліти). Відбувається взаємодія навколишнього середовища і суспільства (Виклик-і-Відповідь

Культура як об'єкт наукового аналізу.

 

Культура вивчається багатьма науками, як конкретними і прикладними, так і філософськими. Кожна з наук відтворює образ культури у відповідності до своїх завдань і методів. Провідна роль тут належить історико-філологічному циклу наук. Основними завданнями і ступенями цього дослідження є:

1) опис фактів культури (прикладне культурознавство);

2) виявлення закономірностей розвитку культури (історія культури);

3) теоретичне пояснення культурних процесів (культурологія, теорія культури);

4) побудова універсальних моделей і науковий прогноз перспектив культури (філософія культури, футурологія);

5) вироблення рекомендацій для практичної діяльності;

6) виховання шанобливого і дбайливого відношення до національної і світової культури.

Спираючись на дані археології, етнографії, палеоантропології, історичної географії та інших допоміжних історичних дисциплін, культурологія висуває припущення про походження культури, про первинні факти культури та їх значення. Хронологічні зміни в культурі фіксуються суспільною історією, історією техніки, науки, мистецтва, релігії та іншими історичними науками. Культурологія осмислює суть, рушійні сили, причини і наслідки цих культурних змін. До її завдань входить також консультування культурних проектів, що передбачає використання краєзнавчих, архівних, бібліографічних джерел

6. Функції культури.

Складна і багаторівнева структура культури визначає різноманітність її функцій в житті суспільства й окремої людини. Головною функцією культури, на думку багатьох вчених, є людинотворча, або гуманістична. Всі інші функції так чи інакше пов'язані з нею і навіть випливають з неї.

Інформаційна. Культура виступає єдиним механізмом передачі соціального досвіду від покоління до покоління, від епохи до епохи, від однієї країни до іншої.

Пізнавальна. Вона тісно пов'язана з першою і випливає з неї. Культура, яка концентрує в собі кращий соціальний досвід багатьох людських поколінь, набуває здатності створювати сприятливі умови для його пізнання і засвоєння.

Регулятивна функцій культури пов'язана, перш за все, з визначенням (регуляцією) різних сторін, видів суспільної і особистої діяльності людей. У праці, побуті, міжособистісних відносинах культура так або ж так впливає на поведінку людей та їхні вчинки, на вибір тих чи інших матеріальних і духовних цінностей. Регулятивна функція культури спирається на такі нормативні системи, як мораль і право.

Семіотична, або знакова (семіотика – вчення про знаки), функція також досить важлива для розвитку культури. Являючи собою певну знакову систему, без оволодіння якою досягнення культури стають неможливими. Так, мова – засіб спілкування людей; літературна мова – важливий засіб оволодіння національною культурою. Специфічні мови потрібні для пізнання особливого світу музики, живопису, театру.

Ціннісна (ціннісно-орієнтаційна) функція відображає важливий якісний стан культури. Саме система цінностей формує у людини певні ціннісні потреби і орієнтацію. За характером і якістю цих потреб і духовних орієнтирів особи роблять висновки про рівень її культури. Моральні й інтелектуальні потреби і запити виступають основним критерієм відповідної оцінки серед людей.

 

7. Античні погляди на культуру.

Антична система уявлень про культуру людства грунтувалася на двох поняттях: Cultura - оброблення, обробіток (по відношенню до природи) - це поняття ввели в обіг римляни.
Paideia - навчання, виховання (по відношенню до людини) - це поняття належить грекам.
Греки створили унікальну систему освіти, в завдання якої входило формування не стільки фахівця (у сучасному сенсі слова) в тій чи іншій області, наділеного відомої сумою знань, скільки саме культурного і освіченої людини, особистість з певною системою поглядів, переконань, цінностей. Така людина, наділена зовнішніми і внутрішніми достоїнствами. Його розміри і пропорції лягли в основу розрахунків храмів та інших споруд, для скульптурних зображень богів позували прекрасні грецькі юнаки та дівчата.
Освічена людина в античності: здатність суджень; певна система поглядів, переконань, цінностей; естетична культура; готовність до життя в суспільстві; внутрішня і зовнішня краса.
Саме в античній культурі з'явилася ідея ограновування людини, як дорогоцінного каменю, в результаті чого виник ідеал людини як ідеал всебічно розвиненої особистості.
Дійсно, природний, вільний і незалежний людина епохи античності пишався своєю силою і своїм розумом, відчував свою єдність з природою, яка разом з людьми і богами утворювала космос, в якому людина бачила порядок, що відповідає його уявленням про красу і гармонію.
Іншими словами, антична культура заклала основи сучасного розуміння світу, залишаючись класичним зразком його раціонального, естетичного, логічного тлумачення. Антична культура справила потужний вплив і на подальший розвиток культури, і на її осмислення, дала початок багатьом напрямкам у різних областях культурної творчості.

 

Трипільська культура.

В Україні вищого рівня розвитку в епоху неоліту придбала трипільська культура (5-3 тис. до н. Е..). її назва походить від села Трипілля біля Києва, де київський археолог В. Хвойка провів свої знамениті розкопки. Розвиток цієї культури тривав понад 2 тис. років і охоплював не тільки новокамянну, а й бронзову і залізну епохи. Характерні особливості трипільської культури такі.

По-перше, трипільці вели господарство колективно, основним джерелом їх існування було землеробство і скотарство. Воли і корови. не цуралися вони полювання та рибальства.

По-друге, поселення зводилися на відкритих місцях, без оборонних споруд. Вони мали форму кола, середина залишалася порожньою і використовувалася як загін для худоби. Будинки будувалися каркасні, площею до 140 м2. Стіни розписувалися яскравим орнаментом. Житло було розділене на окремі номери, які призначалися для різних членів сім'ї. Будинок опалювали зведеної з глини піччю. У ній могло проживати до 20 осіб, а поселення, за підрахунками етнографів, налічувало понад 500 чоловік.

По-третє, трипільці жили великими родами, які очолювалися жінками. Дослідження свідчать, що суспільним ладом у них був матріархат.

По-четверте, поряд з високою культурою землеробства і скотарства в трипільців на той час існував великий інтерес до мистецтва. Широке поширення набуло виготовлення різних керамічних виробів побутового призначення, зокрема, горщиків, мисок, глечиків, декоративної кераміки для прикраси житла. Ці вироби мали яскравий декоративний розпис і привабливий зовнішній вигляд. їх художній рівень на той час був дуже високий. Чи не найбільший інтерес представляє гончарство, яким найповніше представлене мистецтво трипільців. Це різні форми розписного посуду: глечики, миски, чаші, жертовні посудини у вигляді тварин (бика, вепра), модельки житла, біноклевидні (спарені) посудини, які нагадують українські горщики - близнюки, а також керамічні писанки, жіночі скульптурки, пряслиця та т. д.

По-п'яте, трипільці мали достатньо розвинені релігійні вірування та поховальні обряди. У їхніх помешканнях знайдено жертовники, що мали форму рівнокінечного хреста. Цей хрест фарбували охрою і був прикрашений концентричними колами. Він знаходився на підвищенні, а біля нього розташовувалися антропоморфні фігурки. Хрестоподібні підвищення служили місцями жертвоприношень богам, яким поклонялися трипільці.

Трипільська культура мала широку географію. Племена слов'ян заселяли на той час Придніпров'я, особливо густо був заселений правий берег Дніпра, а також Придністров'я. Вторгнення войовничих кочівників зі Сходу знищило трипільської цивілізації, дещо загальмувало розвиток її культури. Окремі елементи культури, а іноді й цілі її пласти були успадковані іншими народами, що проживали в Україні. Вони були збережені, переосмислені і розвинені в культурі цих народів.

Наприклад, Родовий культ матері - образ з наймудріших жінки, яка очолювала рід, і культ Рожаниці - богині родючості, а також обряди, пов'язані з поклонінням Місяцю, збереглися в Київській Русі аж до запровадження християнства. У більш пізні часи з скарбниці культури, яка розвинулася на грунті трипільської цивілізації, наші далекі предки успадкували навики ремісників, технологію будівельників, культуру землеробства.

Трипільська культура цікава не лише своєю географією, а й тим, що в ній виражено розквіт, вершину первісного землеробського мистецтва, багатого космогонічного і міфологічного змісту.

Крім того, було розвинене і велике скотарство, в якому переважали віл і корова.

 

Література і освіта

Література й освіта Київської держави. осередками освіти, бібліотеками, центрами творення мистецьких цінностей на Русі, як і взагалі в Європі, були храми й монастирі. Одним з найвідоміших центрів культурного життя був Софійський собор у Києві.

Нагальна потреба у книгах сприяла створенню на Русі спеціальної галузі ремесла, до якої було залучено багато людей. Крім книгописців, палітурників над її творенням працювали перекладачі, художники, майстри пергаменту, ювеліри. Книга на Русі, як і в усій середньовічній Європі, коштувала дорого. За свідченням візантійських хронік, за одну книгу можна було купити в ті часи великий будинок або 12 га землі.

Київська Русь, освоївши кращі досягнення народів східних слов’ян, протягом 9-12 ст. вибудувала самобутню і високу культуру. А саме: створила свою писемність, на основі фольклорної традиції розвивається оригінальна література та усна народна творчість, сформувалася власна культура будівництва і монументального живопису, високого розвитку досягло декоративно - прикладне, ужиткове та ювелірне мистецтво.

 

Оксана Стефанівна Забужко

 

19 вересня 1960, Луцьк) - сучасна українська поетеса, письменниця, літературознавець, публіцист. У своїй творчості письменниця приділяє Багато УВАГИ осмисленню української ідентичності і при цьому часто користується методологією фемінізму та постколоніалізму. В Україні Забужко від 1996 (від часу Першої Публікації роману-лонґселера «Польові дослідження з українського сексу») залишається найпопулярнішим україномовним автором - Загальний наклад проданих її книжок станом на 1 січня 2003 становіть Понад 65 тис. примірників. Крім того вона є авторкою численних культурологічніх статей і есе у вітчизняній та зарубіжній періодиці. Оксана Забужко веде авторську колонку в деяких періодичних виданнях («Panorama», «Столичні новини» ТОЩО), вела літературні майстер-класи в Київському універсітеті.
Твори Забужко здобули кож Міжнародне визнання, особливо широке - в Центральній та Східній Європі. Її Вірші перекладалися 16 мовами світу і 1997 удостоєні поетичної Премії Global Commitment Foundation (Фонду Всесвітнього Зобов'язання, США). Серед інших її літературних нагород - премії Фонду ім. Гелен Щербань-Лапіка (США, 1996), фундації Ковальових (1997), Фонду Рокфеллера (1998), Департаменту культури м. Мюнхена (1999), фундації Ледіґ-Ровольт (2001), Департаменту культури м. Ґрац (2002) та ін.
Оксана Забужко - одна з небагатьох український письменників, які живуть на гонорари від написання книг Хоча, значна Частка доходу - все ж таки від книг, виданих за кордоном. Твори Забужко змогли завоювати ЄВРОПЕЙСЬКІ Країни, а також знайшли своїх прихильників у США. У 1985 році Вийшов Перший збірник віршів Забужко «Травневий іній". Оксана Забужко - член Асоціації українських письменників. У серпні 2006 року журнал «Кореспондент» включивши Забужко в число учасніків рейтингу ТОП-100 "найбільш впливових людей в Україні", до цього в червні книга письменниці «Let my people go» очолила список «Краща українська книга», ставши вибором читачів № 1.

45. Шевченко і проблеми самоствердження української нації.

 

Животворчість цього духовного зв'язку Між українцями та їхнім генієм помічено давно. І найсуттєвішою рисою цього зв'язку, Безумовно, є його націотворчий характер. Бо Подобається Це декому чи Ні, але сучасний українець духовно походить Саме від Тараса Шевченка.
Т. Шевченка створив у художній формі цілісну філософію національного буття українського народу, тобто на рівні поетичного узагальнення відтворив ту повністю відповідну, адекватну українській дійсності систему сутності, цінностей та закономірностей, які за цілі тисячоліття витворені Українським народом, якими зумовлене і на яких тримається віками буття української нації, її суспільна свідомість і свідомість українського патріота - борця за інтереси нації.
В Основі цієї системи - три абсолютні константи: Бог, Україна, Свобода. І кожне намагання усунути їх Із життя або зігнорувати при моделюванні шляху нації до свободи, кожне відхилення від котрого Із них, неминучий обертається бідою, а то й трагедією - окремої людини чи цілої нації.
У творчості Шевченка закодована і потребує Лише логічного перекодування, довершена національно-екзистенціальна методологія мислення, тобто мислення в категоріях ЗАХИСТУ, розвитку и процвітання нації, особистого і суспільного чину в Ім'я її свободи й утвердження.
Все життя і ціла його творчість мають Безумовно національно-захисний, національно-творчий і національно-жертовний характер. Будь-яка українська політична програма, Що ігнорує Цю методологію або, тим Більше, суперечить їй, - ідейно неспроможна і шкідлива для української нації, для України. Саме тому народ Більше вірить Шевченкові, Ніж нашим політикам.

Творчий спадок Довженка.

Народився Олександр Довженко 10 вересня 1894 року в селянській родині на Чернігівщіні, в Мальовничому містечку Сосниця
У 1923 році О. Довженко повертається в Україну. Доля заносити його до Харкова, на той час столицю України, де він влаштовується на роботу в газету «Вісті», працюючи там карикатуристом та художником-ілюстратором. На тридцять третьому році життя О. Довженка круто змінюється. ВІН пріїжджає до Одеси, де почінає працюваті режисером на кіностудії. Першою пробою став фільм «Ягідка кохання», Що МАВ комедійній характер, але Олександр Петрович Ніколи НЕ зараховував йо до свого творчого доробітку. Точкою відліку свого кінематографічного життя довженко справедливо розпочінає Зі стрічкі «Сумка діпкур'єра», в якій окрім Всього він знявся в ролі кочегара.
У 1928 році ВІН за сто днів знімає фільм «Звенигора» - Історію українського народу від давнини до сивої сучасності наступною роботою О. Довженка стає стрічка «Арсенал», а ще через Рік, у 1930 р.., На екрані вийшов неперевершеній шедевр світової кінокласики - «Земля». Цей фільм - Гімн життю - Було названо Серед двадцяти кращих кінострічок усіх часів и Народів. Фільм, у якому О. Довженко звернув до трьох одвічніх загальнолюдського тем: життя и смерть, людина и земля, старе и нове - уже знімався на Кіївській кінофабріці, Яку Тільки розпочали будувати. У цю годину на її теріторії Довженко закладає Свій знаменитий сад.
Напередодні Війни працює над фільмом «Щорс», з основною темою - народ у війні. За Цю роботу митець БУВ удостоєний Державної премії СРСР. З початком Війни змінюється і життя О. Довженка. ВІН добровольцем іде на фронт захищати рідну землю. Працює в газетах «Красная Армия», «Червона зірка», «Известия». Пише серію оповідань. У 1943 році на екрані виходе документальний фільм «За нашу Радянську Україну». У травні 1945 року з'являється ще одна стрічка «Перемога на Правобережній Україні». Після Війни О. Довженко знімає документальний фільм про Вірменію «Рідна країна», у 1949 році - стрічку «Мічурін».
На початку п'ятдесятих РОКІВ великий режисер в основному займається педагогічною та викладацькою роботою в Інституті кінематографії. Пише сценарії та кіноповісті: «Відкриття Антарктиди», «Поема про море», «Повість полум'яних літ», «Зачарована Десна». Сповнений творчих планів, О. Довженко Раптово помирає 25 листопада 1956 року. Вже після йо Смерті вибрані твори О. П. Довженка, дознімаються дружиною Ю. Солнцевою «Поема про море», «Повість полум'яних літ», «Зачарована Десна». У 1959 році за Сценарій фільму «Поема про море» О. П. Довженку посмертно присуджується Ленінська премія. Саме його надчутлівість дозволила Створити опоетизовану симфонію драматичних часів.

59. Культура українського народу в контексті європейської культури.

Кожна з більш Ніж двох тисяч національніх культур, Що існують У світі, має свою спеціфіку, Яка и робіть її неповторної й унікальною. Ця своєрідність вінікає на Основі Вплив географічного чинник, особливостей історічного шляху народу, взаємодії з іншімі етнокультури.
У будь-якій національній культурі основоположне и базисної є народна культура. Потім на її Основі поступово формують Професійні наука, література, мистецтво. Внаслідок труднощів історічного шляху України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., Польсько-литовська експансія в XIV - XVI ст., Залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX - ХХ ст.) У вітчізняній Традиції народна культура зіграла віключну роль. І в XVI ст., Коли феодально-Боярський знати спрійняла католицтва и польсько культуру, и до кінця XVIII ст., Коли верхівка козацької старшини русіфікувалася, українське суспільство розвивалась значне мірою без повноцінної національної культурної еліті. Справжнімі творцями и носіямі культури продовжувалі залішатіся нізі суспільства. Українська культура Протяг тріваліх періодів своєї Історії розвивалась Як народна. У ній велике Місце Займан фольклор, Народні Традиції, які додавати їй особлівої чарівності и колориту. Особливо яскраво Це віявілося в містецтві - народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладного містецтві. Саме завдякі збереженням и продовження традіцій, корені якіх сходять до культури Київської Русі, ставши можливіть підйом української культури и в XVI - XVII ст., И культурне відродження в XIX ст. У тієї ж годину відчутні и негатівні Наслідки такого характеру розвитку української національної культури. Протяг трівалого годині Багато талановитих людей, які народів І вірослі в Україні, потім покидали її, зв'язували Своє подалі життя і творчість з російською, польською, іншімі культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук БУВ вираженні слабше, Ніж у гуманітарній.
Разом з тім, самобутні и Старовинна система освіти, Яка досягла свого розквіту в добу Козаччини и забезпечено практично суцільну грамотність населення, давня традіція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи Гірськолижний, зокрема на Візантійську культурну традіцію, роль України-Русі Як центру християнства в східнослов ' янських світі, а кож Як центру наук и віщої освіти в добу Козаччини завдякі розвінутій Мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могілянській академії, меценатство та державна Підтримка культури поруч візначніх державніків - К. Острозьким, П.Конашевіча-сагайдачного, І. Мазепою та ін. - Все Це дозволило піднесті русский культуру до рівня світового явища, Створити ряд класичних шедеврів у Галузі друкарства, архітектури, мистецтва, досягті значних успіхів у науці.
Відомій Дослідник української культури І. Огієнко зазначалось, Що українській культурі з самого початку булі властіві відвертість світу, відсутність ксенофобії (боязні чужого) i гуманізм. Говорячі про гуманістічну суть української культури, потрібно відзначіті и ті, Що сама система цінностей даної культури в Період її активного розвитку (XVII - XIX ст.) Була Досить спеціфічною. Багатий материал для такого висновка дає творча спадщина Г. Сковороди, Ф. Прокоповича, П. Куліша. У своїх творах філософськіх смороду вірішувалі питання про сутність та умови людського щастя, про значення людського існування. На відміну від філософської думки інших європейськіх країн, де Проблеми бідності, хвороб и безкультур'я мислі подолати шляхом ТЕХНІЧНОГО прогресу, підвіщення продуктівності праці, за допомога зусіль освіченіх монархів и соціального експеріментування, Українські міслітелі заклікають до іншого. «Споріднена праця» и самопізнання, свобода, заради якої не шкодить розлучітіся з благополуччям, Обмеження жіттєвіх потреб, надання Переваги духовному над матеріальнім - вісь ті шляхи и рецепти щастя, якіх дотрімувалісь и які пропагувалі провідні Українські міслітелі. Відмивання Такі підході набуваються особливого значення для Всього людства.
У Посланні Президента України до Верховної Ради України від 22 лютого 2000 р. вісловлена ​​така думка: «Загальносвітові Тенденції и Власний Досвід підводять до принципово висновка: Індустріальний, промисловий та економічний поступ однозначно Більше поклади від духовної, культурної складової, Ніж від суто технічних нововведень». Майбутнє незалежної України тісно пов'язане з розвитку гуманітарної сфери, продовження національніх культурних традіці

60. Українськиі неоромантизм кінця 19ст-20-х років 20ст

Неоромантизм – комплекс художніх явищ, який формувався наприкінці ХІХ ст. Він генетично пов’язаний з романтизмом початку століття, але містить у собі також елементи реалістичної естетики. Неоромантики репрезентують зразок філософської системи, яка синкретична у своїй основі. Для українських письменників особлива роль у плані трансформації суб'єктивного тлумачення об'єктивної реальності належала мистецтву. Лише генiй мистецтва, завдяки чистому спогляданню i неординарній силi фантазії здатен пiзнати i виразити у поезії, живопису i музиці вічну ідею загальнолюдського. Естетичне значення свiту розкривалось як бачення іншого світу, свiту безкiнечного - iдеальної сфери гармонiйної дії, розумiння i згоди. Специфікою естетики неоромантизму стала естетизацiя надзвичайної чутливостi суб'єкта. У такi митi внутрiшньої чутливості, вiдчуженостi вiд свiту людське „Я” зливалось з об'єктом, коли я ставало ти. Людина втрачала внормовану картину реальностi, набуваючи iстинну людськiсть. Якщо для романтизму ХІХ ст. характерним був конфлікт між індивідуальним і соціальним, то у неоромантизмі конфлікт повністю пересувається в параметри внутрішнього, він полягає у боротьбі між суперечностями внутрішнього єства людини.

Першою мову про неоромантизм в українськiй лiтературi рубежу столiть повела Леся Українка. Уся перехiднiсть тої епохи в умовах становлення нового мистецтва засвiдчувала проблематичнiсть називання нового стилю, який зароджувався у творах письменникiв всупереч народницьким iдеологiчним догмам i вiдповiдно традицiйним народницьким стилям. Помiтивши у ньому прояви романтичного вiдчуження iндивiдуальностi, протест проти оточуючого середовища i пориви ins Blau, українська поетеса у виступi про ранню творчiсть Винниченка назвала нову стильову течiю "новоромантизмом". На її думку, у лiтературi того перiоду найсильнiше неоромантизм розвинувся у прозi Ольги Кобилянської. Назагал, на її глибоке переконання, зародження українського неоромантизму було логiчною, зумовленою культурними процесами у Європi та свiтi необхiднiстю становлення нової української лiтератури.

Для неоромантизму, як зазначала Леся Українка, "людина юрби перестає бути бутафорською приналежнiстю, як це було у старих романтикiв,манекеном для примiрки костюмiв, пошитих iз людських документiв, як це було у натуралiстiв". Неоромантики прагнули творити художній свiт, форма якого освоювалась i подавалась би з рiзних точок зору i оцiнювалась би через внутрiшнє першовiдкривання задiяних в iсторiю героїв. Тут вже "людина юрби" - людина у повному значеннi слова, але вона не виведена iз юрби, не поставлена на самотi... для художньої студiї... Кожна особистiсть суверенна, кожна людина, якою вона не була би, є герой для самої себе i частина середовища по вiдношенню до iнших". Ця визначальна риса, на думку Лесi Українки, служила критерiєм для iстинного розумiння i оцiнки творiв письменникiв-неоромантикiв.

 

Український постмодерн.

Постмодернізм —світоглядно-мистецький напрям,що в останні десятиліття 20 ст приходить на зміну модернізму.Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи,епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських,економічних,політичних. Основні риси укр. постмодернізму: культ незалежної особистості,потяг до архаїки,міфу,колективного позасвідомого,бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;,використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності,протиприродності панівного в реальності способу життя;суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;сюжети творів — це легко замасковані алюзії на відомі сюжети літератури попередніх епох,присутній образ оповідача;іронічність та пародійність. Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості Ю.Андруховича,Ю.Іздрика,Л.Дереша,О.Ульяненка,С.Процюка,В.Медведя,О.Забужко.

В кінці ХХ ст. сформувався постмодерністський напрям в культурології. Постмодернізм зазнав впливу багатьох сучасних інтелектуальних течій. Постмодерністське сприйняття дійсності проявляється у прагненні до деконструкції, децентралізації, відмові від авторитетів будь-якого рангу, у запереченні норм і традицій раціоналізму. У роботах Ж.-Ф. Ліотара, Ж.Делеза, Р.Рорті та ін. відстоюються цінності свободи у всьому, спонтанній діяльності людини, ігровому началі. Підвищується інтерес до ірраціонального і суб'єктивного, невизначеного, неясних форм. Постмодернізм, плюралістичний за своєю суттю, не боїться руйнування єдності існуючої культури, обґрунтовуючи неминучість трансформації культури у якісно нову форму. Різноманітність сучасних культурологічних, напрямів і концепцій дає уявлення про широту людського світогляду та світорозуміння і є узагальненням історико-культурного досвіду.

 

Сучасна музика в Україні.

Україна успадкувала від СРСР розгалужену систему освітніх і концертних музичних організацій, що перебувають у віданні Міністерства культури і туризму.

Станом на 2008 рік в Україні діють 9 національних і 2 державних колективи. З них 10 базуються у Києві, один — в Житомирі та в Одесі:

Академічна музика

Значна кількість сучасних українських композиторів є членами Національної спілки композиторів, серед них — 17 народних артистів України, 54 заслужених діяча мистецтв України, 16 лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка, 6 академіків та 3 члена-кореспондента Академії мистецтв України, 35 докторів наук, 59 професорів тощо. За особливі досягнення 10 митців нагороджені Відзнакою Президента України Орденом «За заслуги» ІІступеня, 1 — орденом Ярослава Мудрого, 1 — орденом Княгині Ольги.

Твори сучасних українських композиторів виконуються головним чином на фестивалях «КиївМузикФест», «Прем'єри сезону», «Форум музики молодих» (Київ), «Два дні й дві ночі нової музики» (Одеса), «Контрасти» (Львів) та «Дніпровські зорі» (Дніпропетровськ), а також у концертах серії Нова музика в Україні. У театральному репертуарі — опери «Мойсей» М.Скорика, «Лісова пісня» В.Кирейка та «Палата № 6» В.Зубицького, балет «Різдвяна ніч» Є.Станковича, ряд балетів О.Костіна. Репертуар хорових колективів поповнюється також творами Л. Дичко та Г. Гаврилець, інструменталістів — також творами Ж.та Л. Колобудів, В.Рунчака тощо. Експериментальна електронна музика представлена у творчості Алли Загайкевич, Івана Небесного та інших.

Історичні традиції продовжують сучасні оперні співаки України — Вікторія Лук'янець, Володимир Гришко, Валентин Пивоваров, Роман Майборода, Тарас Штонда,Михайло Дідик, Марія Стефюк.Стефан П'ятничко

В Україні також проводяться численні міжнародні музичні конкурси виконавців-інструменталістів (фортепіанні — пам'яті В.Горовиця та на Батьківщині Прокоф'єва), диригентів — ім. С.Турчака, хорових колективів — ім. М.Леонтовича, вокалістів — ім. Соломії Крушельницької, бандуристів — ім. Гната Хоткевича, багатопрофільний конкурс імені М.Лисенка та інші.

Популярна музика

На сучасній українській сцені представленні майже всі музичні напрями: від фолку до acid джазу. Активно розвивається клубна культура. Популярність багатьох українських поп-виконавців — Софії Ротару, Ірини Білик, Олександра Пономарьова, ВІА Гра, Ані Лорак, Вєрки Сердючки — давно перетнула кордони України і утвердилася в країнах СНД. Популярна музика представлена на фестивалях «Червона рута», «Таврійські ігри», «Чайка» та інших.

Виконавці з України достойно представляли Україну на конкурсах Євробачення, зокрема Руслана, яка синтезувала у своїй музиці фольклорні мотиви карпатського регіону, стала переможницею конкурсу Євробачення-2004, виборовши для України право на проведення наступного конкурсу — Євробачення-2005. НаЄвробаченні-2007 відзначилась Вєрка Сердючка, посівши другу сходинку.

Поруч з тим розвивається українська рок-музика. Серед найвідоміших гуртів — «Океан Ельзи», «Воплі Відоплясова», «Танок на майдані Конго», «Крихітка Цахес», «Скрябін», «Тартак», «Плач Єремії», «Кому Вниз». Регулярно проводяться українські рок-фестивалі «Рок-екзистенція», «Тарас Бульба» та інші.

Серед музичних гуртів здобувають популярність суто вокальні ансамблі, такі як «Піккардійська терція» та «Менсаунд». Представлено в Україні також і мистецтводжазу — міжнародні фестивалі джазової музики проходять у різних містах країни, серед найвідоміших — Jazz Bez та Jazz Koktebel. Значний внесок у популяризацію джазового руху в Україні зробили Володимир Симоненко та Олексій Коган.

Тенденція до використання фольклору сучасними українськими музикантами стає дедалі виразнішою. Одним з перших почав використовувати народні мотиви у рок-музиці у другій половині 1980-х рр. уже легендарний гурт «Воплі Відоплясова». Спираючись на фольклорне підґрунтя, нову самобутню українську музику творять «Скрябін», «Мандри», «Гайдамаки», Тарас Чубай, Марійка Бурмака та багато інших виконавців. Свідченням росту інтересу до фольклору стало започаткування в Україні двох фестивалів етнічної музики — «Країна мрій» у Києві та «Шешори» на Івано-Франківщині.

 

Концепція А. Тойнбі

 

Тойнбі (Toynbee) Арнольд Джозеф (1889-1975) – видатний англійський історик та соціолог. Народився в Лондоні в сім’ї літератора. Вчився в Оксфорді і Британській археологічній школі.. Працював у Британському Міністерстві іноземних справ і кореспондентом газети.

. Головна його праця створила нову епоху в англійській соціології - 12-томне «Постижение истории» («A Study of History», 1934-1961). Це цикл творів з найважливіших проблем розвитку культур, релігій і суспільних формацій.

Саме як автор "A Study of Hіstory", фундаментальної праці, присвяченої генезисові, ростові і розпаду культур і цивілізацій, Тойнбі і залишиться в історії гуманітарного знання. Тойнбі ставив перед собою задачу збагнення діючих сил світової історії - тих сил, що здатні як породити цивілізацію, так і знищити її.

Тойнбі починає своє дослідження зі спроб визначення збагненного предметного поля історичного дослідження, і приходить до висновку, що в такій якості не можуть бути сприйняті національні держави. Однак очевидно, що західна цивілізація - ні єдина у світовій історії, ні перша в ланцюзі своїх сестер. Посуваючи розглядові усю світову історію Тойнбі дійшов висновку, що число цивілізацій, що існували на всьому її протязі, не таке вже і велике. Він нараховує їх, всього 21 (а включаючи цивілізації-супутники і застиглі цивілізації - 37), і саме їх розглядає як основний структурний елемент світової історії, термінологічну і методологічну основу для подальших міркувань.

Цивілізації існують як цілісні в соціокультурному відношенні й обмежені в просторі і часі людські суспільства. Вони знаходяться між собою в досить складних відносинах. Але що саме створює Цивілізацію? Як і чому вона виникає?

Метою дослідження є спроба збагнення механізму соціогенезу, механізму, що був би у високому ступені універсальний для всіх і кожної окремо цивілізацій – а значить, і для всієї історії в цілому.

Трьома ключовими компонентами генезису цивілізацій, по Тойнбі, є універсальна держава, всесвітня церква і рух племен. Наявність цих компонентів дозволяє говорити про існування цивілізації

Елементарною "клітинкою" історії Т. вважає зіткнення Виклику, що ставить під погрозу існування суспільства, і творчої Відповіді, що дається людьми.

Автором Відповіді, по Тойнбі, є не суспільство в цілому, а творча меншість, що за допомогою мімесису (наслідування) прилучає інертну масу до нових соціальних цінностей.

Для початку Тойнбі виходив з вчень німецького філософа Освальда Шпенглера (1880-1936), який розглядав культури як ізольовані організми, що проходять 4 стадії – від розквіту до занепаду. Тойнбі вніс в концепції Шпенглера ряд важливих корегувань. Так, шпенглерівському поняттю про «сліпу долю», що царює в історії, Тойнбі протипоставив релігійно-історичне поняття «Вызов-и-Ответ». Згідно Тойнбі, Вища Божественна Реальність ставить перед культурами задачі само здійснення (Виклик) через кризи, географічні фактори і т.д. Якщо культура дає правильну Відповідь, її місія реалізується; в гіршому випадку вона приречена на занепад чи завмирає. Тойнбі не вважав культури абсолютно ізольованими і бачив в релігії сполучний елемент.

Однак, на відміну від Шпенглера, Тойнбі не розглядає кожну культуру як відособлений і замкнутий у собі організм. Навпаки, кожна локальна культура виступає в нього як одна з безлічі ступіней на шляху реалізації людиною свого божественного призначення.

Тойнбі підкреслює, що цивілізація не є організм із жорстко заданим життєвим циклом. Хід історії визначається творчим зусиллям людини, і поки еліта зберігає духовний потенціал, цивілізація життєздатна.

Заслуга Тойнбі полягає в тому, що він розкрив діалогічну сутність розвитку культури у своїй концепції "Виклику і Відповіді" (Див.: Тойнбі А. Дж. Постижение истории: Збірник. М., 1991. С. 106-142).

 

Періодизація ІУК.

 

Український культурний процесс це підйоми і спади культурного процесу

Отже, перший період охоплює часовий відрізок від її витоків і до прийняття християнства, тобто — це культура східнослов'янських племен дохристиянської доби.