Поняття та система підстав припинення зобов’язань

Зобов’язання має свої межі чи цикл, що зумовлено підставами їх виникнення, строками існування, межами здійснення цивільних прав та виконання обов’язків (ст. 13-14 ЦКУ), можливістю їх захисту (Глава 3 ЦКУ), буттям фізичної особи (ч. 3 ст. 24 ЦКУ), придатністю предмета зобов’язання, що визначений індивідуальними ознаками, домовленістю сторін тощо. Більшість зобов’язань є строковими і вони рано чи пізно припиняються частково або у повному обсязі. Відповідно ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або повністю на підставах, встановлених договором або законом. Однак це не означає завжди припинення правового зв’язку між суб’єктами. Такий зв’язок може продовжуватися і характеризується такими моментами:

1) зміст зобов’язання між його сторонами змінюється;

2) можливе поновлення правового зв’язку (в межах гарантійного строку), зокрема за гарантією поручитель може усунути недоліки товару чи робіт після припинення правового зв’язку; за договорами на проведення НДДКТР виконавець може повідомляти замовника про нові науково-технічні результати; за видавничими договорами є можливість видання поновленого твору чи додаткового тиражу;

Якщо припустити, що зобов’язання припиняється його виконанням остаточно і безповоротно, то виникає слушне питання чому воно поновляється у подальшому? Це стосується відповідальності за недоліки товарів, робіт (послуг) що проявилися у подальшому. Або варто припустити що законодавець спеціально передбачає можливість поновлення правового зв’язку між сторонами зобов’язання за певних підстав, або те, що це зобов’язання виникає на новій основі – в силу заново встановлених обставин та є новим. До речі зміст пар. 3 гл. 82 ЦК України надає підстави для такого висновку,

Специфіка окремих підстав для припинення зобов’язань виключає можливість їх поновлення. Так при смерті особи її особисті зобов’язання припиняються остаточно. Проте, за ч. 2 ст. 29 ЗУ “Про авторське право та суміжні права” спадкоємці вправі захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора. Не погашені зобов’язання збанкрутілої юридичної особи внаслідок недостатності її майна також припиняються остаточно. Припиняються й майнові вимоги до боржника внаслідок пропуску строків позовної давності.

В цивільному та особливо господарському праві використовуються поняття «безнадійні» та «сумнівні борги» - які підтверджуються відповідними документами, але стягнути які неможливо. Відповідно до “Правил бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів і витрат банків” затверджених постановою НБУ 7 грудня 2000 р. заборгованість за нарахованими доходами є сумнівною, якщо є невпевненість її погашення боржником.

З повним припиненням зобов’язання відпадає правовий зв’язок між боржником та кредитором і припиняються їх суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Боржник не зобов’язаний виконувати певні дії на користь кредитора. Для припинення зобов’язань важливе припинення юридичного обов’язку боржника. При часткового припиненні зобов’язання правовий зв'язок між сторонами не переривається, але зменшується їх обсяг чи предмет. Припинення зобов’язань упорядковано ЦК, окремими кодифікованих актами цивільного законодавства та поточними законами. Окремі способи припинення зобов’язань передбачені інститутами договірного права чи конкретними договорами. Останнє може досягатися за допомогою клаузул – спеціальних застережень про припинення зобов’язання чи переводу його в інше зобов’язання (новацію) за умови настання певних юридичних фактів.Способи припинення зобов’язань можуть бути загальні або спеціальні. Спеціальні способи припинення зобов’язань характерні для окремих видів галузевих зобов’язань. Так вони є у морському праві в разі аварії. Можливе припинення і окремих видів зобов’язань, зокрема договірних. Так відповідно ч.3 ст.1126 договір комерційної концесії припиняється у разі: 1) припинення права право володільця на торгівельну марку чи інше позначення, що визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом; 2) оголошення правоволодільця або користувача неплатожеспроможним (банкрутом).Загальні підстави припинення зобов’язань передбачені у гл. 50 ЦК України. Окрім загальних, чинним законодавством встановлені спеціальні, які поділені на: а) підстави, які застосовуються як санкції за порушення зобов’язань (відмова від прийняття виконання (ч.3 ст. 612 ЦК); одностороння відмова від зобов’язання (ст. 615 ЦК); б) інші підстави: закінчення строку довіреності (ч.1 ст. 248 ЦК); припинення поруки (ст.559 ЦК) припинення гарантії (ст.568 ЦК); припинення права застави (ст..593 ЦК); не укладення основного договору (ч.3 ст.635 ЦК); розірвання договору (ч.2 ст. 653 ЦК); в) альтернативні підстави, наприклад одноразова компенсація замість відшкодування збитків чи не отриманого прибутку при порушенні авторських та суміжних прав).Припинення зобов’язання може статися на вимогу однієї із сторін лише у випадках, які встановлені законом або договором. 1. Характеристика загальних способів припинення зобов’язання За загальним правилом зобов’язання припиняється досягненням мети його встановлення. Проте воно може бути припинено не тільки тоді, коли його мета досягнута, тобто при належному виконанні зобов’язання, а й тоді, коли вона не досягнута, зокрема у зв’язку з неможливістю його виконання внаслідок загибелі предмета виконання (об’єктивна причина). Це може відбутися й за суб’єктивних причин при прощенні боргу. Правовому врегулювання відносин із припинення зобов’язань присвячена глава 50 ЦК України, яка встановила підстави та загальний порядок припинення зобов’язань. Так такими підставами є: виконання зобов’язання, зарахування, поєднання боржника і кредитора в одній особі, домовленість сторін, прощення боргу, неможливість виконання, смерть фізичної особи або ліквідація юридичної особи. Якщо зобов’язання засноване на законі, то очевидно що підставою для його припинення є відміна такого закону.Основним та найбільш поширеним способом його припинення є виконання, яке проведене належним чином (ст. 599 ЦК України). Зобов’язання визнається виконаним належним чином, якщо кожна з сторін виконала свої обов’язки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Умовами належного виконання є: виконання зобов’язання належними сторонами (ст. 527 ЦК); в належний строк (термін) (ст. 530 ЦК); в належному місці (ст. 532 ЦК); належним способом (ст. 533, 537 ЦК). Якщо боржник порушує хоча би одну з цих умов воно не припиняється, а трансформується (змінюється) і на нього покладаються додаткові юридичні обов’язки – відшкодування збитків, сплата неустойки та ін. Це не звільняє боржника від реального виконання зобов’язання. Його виконання провинне бути підтверджене належним чином та оформлене: передачею право уставного документу, складенням нового (акту прийомки-здачі робіт), підписами сторін на відповідних документах (квитанціях тощо).Припинення зобов’язання переданням відступного є новелою в зобов’язальному праві й полягає в тому, що за згодою сторін зобов’язання може бути припинене переданням боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна, робіт чи послуг чи інших благ прав вимоги). Розмір, строки і порядок надання відступного встановлюються сторонами (ст. 600 ЦК). Це може відбутися на етапі виконання зобов’язання – інакше це підпадатиме під удаваний правочин та його наслідки.Зазвичай відступне здійснюється за договором, в якому вказуються його предмет, розмір, порядок і строк його надання. Предметом надання відступного може бути: передача грошей, майна, виконання робіт, надання послуг та ін. При тому розмір відступного не обов’язково повинен збігатися із розміром основного зобов’язання. Для відступного встановлені застереження:його передання можливе тільки до настання строку виконання основного зобов’язання;передання відступного після настання строку виконання основного зобов’язання допускається лише за згоди кредитора.Розмір відступного не обов’язково повинен збігатися із розміром виконання за основним зобов’язанням. Зарахування відоме ще з часів римського приватного права. Воно розраховане на погашення зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, та тих вимог, строк виконання яких не встановлений чи визначений моментом пред’явлення вимоги (ч. 1 ст. 601 ЦК). Тож зарахування – така підстава припинення зобов’язань, за якої припиняються однорідні вимоги, строк виконання яких настав. Їх зарахування вчиняється за заявою однієї із сторін (ч. 2 ст. 601 ЦК) і за правовою природою зарахування є одностороннім правочином. Тож згоди іншої сторони для зарахування не потрібно.Для вчинення зарахування потрібно три умови: 1) вимоги сторін повинні бути зустрічні: виникли з двох різних зобов’язань між їх сторонами, і кредитор за одним зобов’язанням є боржником за іншим, а боржник за одним – є кредитором за іншим. В той же час допускаються винятки для зарахування при зміні кредитора (ст. 603 ЦК) та при поруці (ст.ст. 555 – 559 ЦК); 2) вимоги є однорідними: тобто в обох зобов’язаннях їх предмет співпадає. Здебільше йдеться про грошові вимоги, або ті вимоги, еквівалентом яких є гроші; 3) за обома вимогами настав строк їх виконання. Зарахувати можна також вимоги для яких строк виконання не встановлено або він визначений моментом пред’явлення вимоги.Якщо зустрічні вимоги рівні, то зобов’язання припиняється повністю (повне зарахування), якщо нерівні, то одне із зобов’язань припиняється, а в інше – за обсягом вимог зменшується (часткове зарахування). Для зарахування правове значення має вид зобов’язань, їх мета, зміст. Відповідно не всі зустрічні однорідні зобов’язання, строк яких настав, можуть бути зараховані. За ст. 602 ЦК України не допускається зарахування таких вимог:1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю; 2) про стягнення аліментів;3) щодо довічного утримання (догляду);4) у разі спливу позовної давності;5) в інших випадках, встановлених договором або законом.Статтею 603 ЦК передбачені правила про зарахування в разі зміни кредитора. В такому разі боржник має право пред’явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора. У разі заміни кредитора зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або це строк не встановлений чи визначений моментом пред’явлення вимоги.Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред’явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов’язок до пред’явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Домовленість сторін відповідно до ч. 1 ст. 604 ЦК для припинення зобов’язання зазвичай застосовується якщо сторони не приступили до його виконання або виконали його частково. Це один із проявів свободи договору у видах: новації, відступного, прощення боргу.

Відповідно ч. 2 ст. 604 ЦК зобов’язання припиняється домовленістю сторін про заміну первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж сторонами (новація). Новація має свої ознаки: 1) на основі домовленості сторін припиняється первісне зобов’язання і виникає нове; 2) первісне зобов’язання припиняється повністю разом із забезпечувальними додатковими зобов’язаннями (неустойкою, порукою тощо[87]); 3) між тими ж сторонами замість первісного зобов’язання виникає нове, відмінне від первісного. Новація проявляє риси, які притаманні іншим підставам припинення зобов’язань: припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін (ч.2 ст. 598 ЦК), за домовленістю сторін (ч.1 ст. 604 ЦК) у зв’язку із прощенням боргу (ст. 605 ЦК).Новація уточняється щодо окремих видів зобов’язань: за домовленістю сторін борг, який виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або із іншої підстави, може бути замінено позиковим зобов’язанням; при неможливості виконання зобов’язання в натурі воно виконується в грошовій формі.Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом.

Прощення боргу є також новелою ЦК і проявляється у правочині із звільненні кредитором боржника від його обов’язків, якщо це не порушує прав інших осіб щодо майна кредитора (ст. 605 ЦК). Це односторонній правочин кредитора який спрямовано на припинення його прав.

Водночас боржник вправі не погодитися (заперечувати) проти припинення його боргу. Він повинен належно виконати зобов’язання в доступній йому формі та у спосіб, наприклад грошове зобов’язання - в депозит нотаріусу.

Прощення боргу зазвичай застосовується якщо між сторонами складися особисті стосунки (батьківські, подружні) чи, коли виконання зобов’язання ускладнюється, прострочене і є явна згода кредитора та боржника на припинення зобов’язання.

Поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК) по суті означає погашення такого зобов’язання внаслідок того що неможливо мати синалагматичні суб’єктивні права та юридичні обов’язки одним учасником правовідносин стосовно одного предмету. Воно настає при правонаступництві, зокрема злитті та приєднанні юридичних осіб, спадкуванні, укладенням договору між подружжям, які зобов’язані між собою, про спільне подружнє майна. У всіх цих випадках припиняється один учасник правовідносин і, якщо його обов’язки не пов’язані із його особою входять у ліквідаційну чи спадкову маси, то відбувається перехід його прав та обов’язків до того, хто їх приймає.

Ознаками припинення зобов’язань поєднанням боржника і кредитора в одній особі є: 1) наявність між сторонами зобов’язання до настання вказаних підстав; 2) настання передбачених законом чи договором підстав для взаємного погашення зобов’язань; 3) відсутність заборон на погашення таких зобов’язань.

Якщо підстави для поєднання боржника та кредитора в одній особі відпали, то зобов’язання, яке існували раніше між сторонами, поновлюються. Це може статися при поверненні особи, яка оголошена померлою і була кредитором свого спадкоємця, чи особа, яка успадкувала його майно знала, що особа, яка оголошена померлою жива.

При подальшому поділі та виділі юридичної особи, доля зобов’язань визначається за розподільчим балансом (ч.2 ст.107, ч.1 ст.109 ЦК).

Неможливість виконання зобов’язання як підстава припинення зобов’язань передбачена ст. 607 ЦК. Нею єюридичні або фактичні обставини за яких боржник не може виконати обов’язки. Розрізняють неможливості: 1) юридичну (заборона певних зобов’язань, наприклад бартерних операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності, азартні ігри); 2) фактичну (загибель індивідуально визначеної речі – предмета зобов’язань), 3) випадкову (зокрема, непереборну силу чи техноген); 4) винну неможливість виконання настає внаслідок вини самого боржника або кредитора).

При випадковій неможливості виконання зобов’язання припиняється, і боржник не несе відповідальності за його невиконання. При винній неможливості виконання зобов’язання не припиняється, а змінюється, оскільки для винної сторони обов’язок виконання трансформується в обов’язок відшкодувати завдані контрагентові збитки, сплатити неустойку і т. д. Коли предмет зобов’язання визначений індивідуальними ознаками, його знищення спричинює неможливість виконання, і зобов’язання припиняється. Родові речі є речами замінними і доти, доки їх заміна для боржника можлива, зобов’язання продовжує існувати.

Неможливість виконання може поширюватися на все зобов’язання або на окрему його частину. Вона може бути як постійною, так і тимчасовою (наприклад відсутність електрозв’язку). При постійній неможливості виконання зобов’язання припиняється, оскільки мета його недосяжна. При тимчасовій неможливості виконання зобов’язання не припиняється, а переноситься до усунення перешкод.

Згідно із ст. 607 ЦК України зобов’язання припиняється неможливістю виконання, якщо вона спричинена обставинами, за які жодна із сторін не відповідає. Умовами припинення зобов’язань при тому є: 1) наявність об’єктивної обставини внаслідок фактичної чи юридичної неможливості виконати умови договору; 2) поява такої обставини після виникнення зобов’язання; 3) наявність причинного зв’язку між об’єктивною обставиною та фактичною неможливістю виконати умови договору; 4) відсутність вини сторін зобов’язання.

Однією з обставин, яка спричинює неможливість виконання зобов’язання боржником і звільняє його від відповідальності, є винні дії кредитора, про що зазначено в ст. 613 ЦК України. За цієї умови кредитор не має права вимагати повернення виконаного ним за зобов’язанням.

У передбачених законом випадках боржник відповідає за випадкову неможливість виконання. Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Припинення зобов’язання смертю фізичної особи стосується лише тих зобов’язань, які нерозривно пов’язані із особою боржника рідше кредитора (особисті зобов’язання).За загальним правилом, при смерті фізичної особи – сторони зобов’язання їх права та обов’язки переходять до спадкоємців. Проте особисті зобов’язання не є предметом спадкування і припиняються смертю. При смерті боржника припиняє зобов’язання, якщо воно основане на його вмінні чи здібностях. За ч. 1 ст. 608 ЦК України зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язаним з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Зобов’язання також припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов’язаним з особою кредитора (ч. 2 ст. 608 ЦК)і його виконання призначалось саме кредитору: так смерть відчужувача за договором довічного утримання (ч.2 ст. 755 ЦК України), смерть потерпілого від шкоди, яка завдана каліцтвом чи іншим пошкодженням здоров’я (ст.1195 ЦК), смерть дитини припиняє обов’язок сплачувати аліменти.

Договір простого товариства припиняється в разі смерті його учасника (п.3 ч.1 ст. 1141 ЦК). Зобов’язання може припинятися і за інших обставин, які пов’язані із фізичною особою. Так, договір доручення припиняється не тільки смертю довірителя чи повіреного, а й визнанням їх недієздатними, обмежено дієздатними чи безвісно відсутніми.

Щодо окремих видів зобов’язань, то законодавець конкретизує припинення зобов’язань за цією підставою: смерть наймача за договором найму (ч.1 ст. 781 ЦК); смерть довірителя чи повіреного в договорі доручення (ч.3 ст.1088 ЦК); смерть комісіонера за договором комісії (ч.1 ст. 1027), смерть вигодонабувача у договорі управління майном (п.3 ч.1 ст. 1044);

Відповідно до ст. 609 ЦК України зобов’язання припиняються ліквідацією юридичної особи (боржника чи кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю. Відповідно ст. 112 ЦК України якщо для послідуючої черги майна не залишилось, то борги вважаються припиненими (за принципом «кому винен всім прощаю»).

В окремих випадках актами цивільного законодавства щодо окремих видів зобов’язань уточняються порядок та наслідки припинення зобов’язань за цією підставою: припинення договору найму ліквідації юридичної особи, яка була наймачем чи наймодавцем (ч.2 ст.781 ЦК); договору позички (ст. 835 ЦК), договору довірчого управляння майна (п.3 ч.1 ст.1044 ЦК), договору простого товариства (п.3 ч.1 ст.1041 ЦК).

Із вказаного загального правила є окремі винятки і права та обов’язки переходять до правонаступників: за договором довічного утримання (догляду) (ч.1 ст.758 ЦК); при припиненні юридичної особи – комісіонера (ч.2 ст.1027); при відшкодуванні завданого каліцтвом чи іншим пошкодженням здоров’я або смертю збитку (на іншу юридичну особу (ч.1 ст.1205 ЦК), якій передано капіталізовані для цього кошти.

 

Контрольні питання:

1. Поняття та підстави припинення зобов’язань.

2. Припинення зобов’язання виконанням.

3. Припинення зобов’язання переданням відступного.

4. Припинення зобов’язання зарахуванням.

5. Припинення зобов’язання за домовленістю сторін.

6. Припинення зобов’язання прощенням боргу.

7. Припинення зобов’язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

8. Припинення зобов’язання неможливістю його виконання.

9. Припинення зобов’язання смертю фізичної особи та ліквідацією юридичної особи.

10. Момент припинення зобов’язань.

11. Наслідки припинення зобов’язань.

12. Оформлення припинення зобов’язань.