Одним із найуніверсальніших його визначень

містить Європейська хартія про місцеве самоврядування 1985 р.

, яка в ст. З передбачав, що «під місцевим самоврядуванням розуміється право і реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину місцевих справ і управляти нею, діючи в межах закону, під власну відповідальність і в інтересах місцевого населення».

 

 

ОЗНАКИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

місцеве самоврядування характеризується низкою ознак. У кожній країні ці ознаки, з урахуванням її законодавства, можуть певним чином відрізнятись.

 

Так, англійський учений-юрист Д. Гарнер називає такі а них:

<> орган місцевого самоврядування є завжди юридичною особою, а його правосуб'єктність визначає закон;

<> органи місцевого самоврядування повинні мати повноваження управлінського змісту щодо певної території, але ця вимога поширюється не на всі органи;

«> ці органи повинні фінансуватись, хоча 6 частково, за рахунок місцевих податків з жителів території, на якій вони здійснюють свої повноваження;

«> керівництво в органі місцевого самоврядування повинно здійснюватись представниками, обраними шляхом прямих виборів на основі загального виборчого права жителями території, на яку поширюється їх діяльність;

<> органи місцевого самоврядування повинні бути в стані здійснювати свої управлінські функції, які визначаються законом ⁸⁵. Особливості місцевого самоврядування в кожній країні мають важливе значення, але їх роль не слід переоцінювати.

 

Сьогодні в науці існують сотні визначень поняття «місцеве самоврядування», які часом взаємовиключають одне одного.

Але це не є серйозною перешкодою для розвитку теорії та практики місцевого самоврядування в окремих країнах, оскільки теорія і практика в них розвиваються майже синхронно.

Проте при підготовці міжнародних документів з питань місцевого самоврядування певні проблеми можуть виникати.

Як відомо, термін «самоврядування» в науці з'явився завдяки прусському міністру, барону К, фон Штайну (1757-1831 рр.), який розглядав його у контексті участі громадян у здійсненні влади як на комунальному, так і на державному рівнях. Через самоврядування він хотів пробудити у громадян дух колективізму і виступав за найширшу автономію комунального самоврядування від держави. Його ідеї знайшли відображення у Прусському положенні про міста 1808 р. ⁸⁶

Лише пізніше поняття «комунальне самоврядування» стали пов'язувати з поняттям «політична та особиста свобода громадян», а згодом і з правом на незалежне від держави управління місцевими справами.

 

Українському терміну «місцеве самоврядування» відповідають іноземні терміни: англійський —(місцеве управління); французький— (місцева адміністрація); польський - (територіальне самоврядування); російський — «местное самоуправление».

усі ці терміни дуже схожі й відображають одне й те саме явище: самоврядування територіальних громад й адміністративно-територіальних одиниць. Тому користуватимемось українським терміном «місцеве самоврядування»

У період після Другої світової війни в Європі та США відбувся тріумфальний розвиток принципів субсидіарності, регіоналізації та децентралізації. Регіоналізація та децентралізація стали тепер провідними принципами європейської політики.

Основна спрямованість принципу субсидіарності зрозуміла: попри фашистські та соціалістичні тенденції початку 30-х рр. XX ст. і всупереч демократичному централізму тодішніх соціалістичних держав треба було захистити автономію особи та право на самоврядування нижчих адміністративно-територіальних одиниць.

 

Сьогодні субсидіарність розглядається як передумова устрою, що базується на свободі: держава, яка дотримується принципу субсидіарності, гарантує своїм громадянам свободу та незалежність; вона гарантує місцеве й регіональне самоврядування. А захист свободи через реалізацію принципу субсидіарності проголошується однією з традиційних цінностей європейського політичного устрою.

Кардинальні зміни в соціально-економічній сфері у світі викликали появу сучасних муніципальних концепцій, пов'язаних із теорією держави соціального добробуту. Муніципалітети проголошуються інструментом соціального обслуговування, який забезпечує та охороняє однаковою мірою інтереси усіх класів та прошарків суспільства.

Пануюча на Заході, зокрема в США, теорія соціального обслуговування, тлумачить функції муніципалітетів як один Із проявів надкласової природи держави загального добробуту. В основі даної теорії робиться наголо с на здійсненні муніципалітетами одного з основних своїх завдань — пропонуванні послуг своїм мешканцям, організації обслуговування населення.

 

Становлення і розвиток держави, її загального добробуту, розширення комплексу послуг, які надаються громадянам, мало подвійний вплив на функціонування місцевого самоврядування сучасного світу.

З одного боку, зросла роль місцевих органів у наданні послуг населенню, в реалізації урядової політики на місцях, що у свою чергу стимулювало зацікавленість держави в ефективності місцевого управління. З іншого — посилилась централізація податкової системи, контроль центру за діяльністю місцевого управління.

Стрімка активізація ролі держави в галузі місцевих фінансів призвела до трансформації традиційного балансу між державним контролем і місцевою автономією в економічній сфері, поставивши місцеві органи в залежне становище від центральних влад.

Еволюція місцевого управління, таким чином, «значно посилила державну природу муніципальних інститутів, зростивши місцеві справи із загальнодержавними та поставивши виборні муніципальні установи у велику адміністративну та фінансову залежність від уряду й міністерств» ⁸⁷.

Сучасна правова доктрина місцевого самоврядування в основному утверджує, що самоврядування поєднує в собі елементи державного та громадського начала.

Поступово відбувається переоцінка традиційних цінностей місцевої автономії та муніципальних свобод,