Стабільність банківської системи та системний ризик

 

Банківська система України – одна з найбільш важливих та невід’єм­них складових економічної системи країни. На сьогоднішній день, завдяки розвитку товарних ринків, розвивається та ускладнюється і банківська система. Сьогодні українські банки мають здійснювати свою діяльність в умовах підвищеного ризику, бо в Україні постійно трапляються фінансові кризи. Однією з причин такого становища є те, що власне банки не завжди об’єктивно оцінюють своє фінансове становище, а також стабільність та надійність своїх клієнтів.

Упродовж останнього десятиріччя проблема стабільності банківського сектору України дуже гостро постає як найбільш вагома перешкода розвитку національної економіки. Центральний банк України у цьому про­цесі відіграє роль відповідального органу з розробки та реалізації національних програм щодо оцінки та забезпечення фінансової стабільності держави. Оцінка фінансової стабільності банківської системи дає можливість визначити основні напрями її діяльності та підвищити привабливість для подальших інвестицій.

Фінансова стабільність банку – це його здатність безперебійно працювати у часі – надавати послуги і задовольняти вимоги, підтримуючи оптимальну величину ліквідності, прибутковості і платоспроможності за допустимого рівня ризиків, а також витримувати при цьому негативний вплив зовнішніх і внутрішніх чинників [18].

Забезпечення фінансової стабільності – одна з найбільш актуальних проблем сучасної світової економіки. Динаміка розвитку реального сектору економіки та фінансового ринку тісно взаємопов’язані – рівень фінансового розвитку є індикатором темпів економічного зростання і, навпаки, економічне зростання в реальному секторі сприяє активізації фінансових посередників. Тому при оцінці фінансової стабільності економіки особлива увага приді­ляється аналізу діяльності банків та кредитних спілок, інвестиційних і пенсійних фондів, страхових та лізингових компаній, бірж, депозитаріїв тощо.

Особливо гостро ця проблема постала в умовах глобалізації світової економіки, що призвело до різкого збільшення транскордонних переміщень товарів, капіталів, інформації, послуг, персоналу та ін. Збільшення взаємозалежності світових фінансових ринків потребує розробки нових ефективних методів моніторингу фінансової стабільності держав, регіонів, окремих фінан­сових інститутів з метою відстеження моменту можливого початку фінансової кризи та вжиття ефективних заходів для її припинення та виходу з фінансової кризи, прийняття рішень щодо стратегій подальшого економічного розвитку.

При наявності в банківській системі України прозорості, стабільності та передбачуваності стане можливим заохотити іноземних інвесторів та підвищити інтерес до української банківської системи з боку інших економічних суб’єктів. Фінансова стабільність є запорукою виживання та основою стабільного розвитку банку та банківської системи в цілому.

Визначення фінансової стійкості є багатогранним, тому в процесі своєї діяльності кожна банківська установа повинна зберегти не тільки стійкість свого становища, а й збалансувати внутрішні можливості банку
з впливом зовнішнього середовища з метою досягнення стану нової якості, яка дасть можливість розвиватися. Для більш детального дослідження фінансової стабільності потрібно розглянути основні фактори, які впливають на неї та забезпечують розвиток усієї банківської системи України.

Оцінка фінансової стабільності передбачає моніторинг проблем, які впливають на розвиток фінансової стабільності банків України (рис. 4.2), а також багатьох внутрішніх та зовнішніх факторів (рис. 4.3, рис. 4.4). Також важливо оцінити спроможність банківської системи мінімізувати ризики, які можуть спричинити ці фактори завдяки накопиченим капіталам, досягнутому рівню ліквідності, сформованим резервам, використанню системи перерозподілу ризиків тощо, а також проаналізувати стан і динаміку розвитку окремих секторів банківської системи та з’ясувати їх взаємозв’язок і взаємовплив [6].

 

 

Рис. 4.2. Проблеми та загрози фінансовій стабільності банків

 

Рис. 4.3. Внутрішні фактори, які впливають на фінансову стабільність банків

Рис. 4.4. Зовнішні фактори, які впливають на фінансову стабільність банків

 

Важлива особливість банківського сектору полягає у тому, що кож­ний банк формує стратегію свого розвитку та інфраструктуру фінан­сового обслуговування клієнтів, виходячи із суто мікроекономічних міркувань, а в результаті створюються макроекономічні умови, в яких діють як самі банки, так і решта учасників ринку. З іншого боку, на стан банківської сис­теми впливає ситуація у реальному секторі економіки, зміни політичних орієнтирів держави та пріоритетів макроекономічного регулювання, що обмежує можливості надання банками фінансових послуг.

Постійно підвищується роль банків як чинників фінансової стабілізації економіки та забезпечення стійкого економічного зростання.

Стабільність банківського сектору залежить від фінансового стану кожного банку та його здатності розвиватися, що зумовлюється макро­економічною стабільністю, наявністю ринкової інфраструктури та забезпечується дотриманням корпоративних засад ведення банківського бізнесу, які формуються в самій системі за участі банків.

Стабільність банківського середовища залежить також від постій­ного контролю з боку вкладників і кредиторів, через те, що банки мають вплив на кон’юнктуру грошово-кредитного ринку і є суб’єктами грошово-кредитної політики НБУ; генерують грошові потоки у процесі формування власного капіталу та залучення грошових коштів; залежать від зовнішніх кризових явищ, а тому порушення їхньої економічної рівноваги загрожує стабільності фінансової системи країни.

Значущість аналізу фінансової діяльності та визначення фінансової стабільності полягає у тому, що на основі отриманих даних можна розробити стратегію стабільного розвитку банку, незалежно від того, чи буде можливість несподіваної появи кризи, а отже, й зменшення ризику банкрутства банку.

Для оцінки рівня фінансової стабільності банки застосовують чотири групи показників, які дають можливість оцінити їх фінансовий стан: показники оцінки фінансової стійкості, ділової активності, ліквідності, рен­табельності (Додаток В). Ці фінансові коефіцієнти фактично є системою показників раннього реагування, яка дає змогу вчасно, на початковій стадії виявити негативні сторони діяльності банку, погіршення його фінан­сового стану.

Національний банк України в межах поточного контролю за діяль­ністю банків здійснює оцінювання фінансового стану банківської уста­нови та визначення її рейтингу на основі рейтингової системи CAMELS.

Основний принцип складання рейтингу полягає в тому, щоб відобразити становище учасника ринку серед йому подібних за допомогою певним способом обробленої інформації. У суспільстві з ринковою економікою банківський рейтинг – це, насамперед, інструмент демонстрації інвестиційної привабливості банку через уміння його менеджменту професійно і прибутково працювати в такій складній сфері, якою є фінансовий бізнес.

Інформаційна модель, яка використовується при визначенні рейтингу за методикою Національного банку України, основою якої є система CAMELS, складається з інформації про банківський менеджмент, звіту про власний капітал, звіту про прибутки та збитки, звіту про кредитний портфель, розгорнутий баланс банку.

Основою рейтингової системи САМЕLS є оцінка ризиків та визначення рейтингових оцінок за такими основними компонентами [28]:

"С" (Capital adequacy) – адекватність капіталу; оцінка капіталу банку з погляду його достатності для захисту інтересів вкладників;

"А" (Asset quality) – якість активів; можливість забезпечення повернення активів, а також вплив проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку;

"М" (Management) – менеджмент; оцінка методів управління банківської установи з урахуванням ефективності її діяльності, порядку роботи, методів контролю і виконання встановлених законів та нормативних
актів;

"E" (Еаrnings) – надходження або рентабельність; оцінка рен­та­бель­ності банку з погляду достатності його доходів для перспектив розширення банківської діяльності;

"L" (Liquidity) – ліквідність; система визначає рівень ліквідності банку з погляду її достатності для виконання як звичайних, так і непередбачених зобов’язань;

"S" (Market risk sensitivity) – чутливість до ринкового ризику; система визначає чутливість надходжень банку або економічної вартості його капі­талу до сприятливих змін процентних ставок за залученими і розміщеними коштами, валютних курсів, коливань цін на цінні папери тощо.

На сучасному етапі постійне спостереження за фінансовим станом банківської системи є важливим напрямом, інформаційно-аналітичною складовою діяльності центральних банків світу, яке сприяє прозорості й передбачуваності грошово-кредитної політики.

У 2008 – 2009 рр. світова економіка зіткнулась з безпрецедентною фінансовою кризою. Криза, яка почалась із проблем одного сектору (суб­стандартних іпотечних кредитів) однієї країни (США), за рік охопила фактично всі економічно розвинуті країни та майже всі країни, що розви­ваються, підкресливши новий рівень глобалізації. Негативний вплив кризи поширився також на більшість секторів економіки, не обмежившись фінансовим. Необхідність подолання кризи обумовила майже безпрецедентне за обсягами та глибиною втручання урядів та центральних банків в економічні процеси. У свою чергу, на порядок денний гостро стало питання реформування усієї міжнародної системи регулювання фінансового сектору та банківської діяльності, що повинно стати результатом подаль­шої співпраці провідних економік світу.

Для боротьби з кризою різні центральні банки застосовують різні стратегії стосовно управління не тільки відсотковою ставкою, але також і динамікою грошової маси. НБУ для боротьби з інфляцією та для стабілізації курсу гривні знижує темпи зростання грошової маси. Спад промис­лового виробництва в Україні є одним з найбільших порівняно з країнами-партнерами [8].

В економічній літературі поняття "фінансова криза" визначається як ситуація, у якій певні фінансові установи зазнають збитків, або активи втрачають частину своєї цінності [4].

Фінансова криза означає різке погіршення стану фінансового ринку внаслідок реалізації накопичених ризиків під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, що спричиняє порушення його функціонування, зниження цінових показників, погіршення ліквідності й якості фінансових інструментів, банкрутство учасників. Фінансова криза передбачає виникнення якісних змін в економічній системі, які спричиняють порушення пропорцій у розвитку, його призупиненні, видозміни чи руйнування фінансової системи окремих країн або світових ринків у цілому.

Виникнення глобальної фінансової кризи пов’язано з появою системних ризиків. Системний ризик – це імовірність того, що фінансова система зазнає розпаду внаслідок зовнішнього потрясіння, на який не знайде відповіді, або перспектива втрати економічної безпеки в результаті дій організованої злочинності, порушення функціонування фінансової організації, що системно важливіші, ніж втрата довіри серед учасників фінансового ринку.

Отже, системний ризик має непередбачуваний характер і небажані наслідки. При цьому переоцінка ризику має зазвичай менш негативні наслідки, ніж його недооцінка. Системний ризик вимагає й системного підходу до його управління. Системний підхід в управлінні ризиком ґрунтується на припущенні, що всі явища та процеси слід розглядати в їх взаємозв’язку, враховувати вплив окремих елементів і рішень, зворотні зв’язки.

Спонтанність подій, які можуть спричинити кризу, ускладнює прогно­зування конкретного моменту реалізації системних ризиків, а загально­економічна природа цих ризиків не дозволяє окремим учасникам фінансових ринків застрахуватися від їх наслідків, оскільки інститути, покликані переймати на себе страхові зобов’язання, самі виявляються залученими в системну кризу.

Системна криза, охоплюючи значні сегменти фінансової сфери, має загальноекономічні ефекти із серйозними руйнівними наслідками. Механізмом їх передання і глобального поширення нестабіль­ності слугують специфічні кредитно-фінансові взаємозв’язки між інсти­тутами [28].

Забезпечення стабільного розвитку економіки та фінансової системи залежить від дієвості засобів обмеження спекулятивного зростання фінансових ринків. Розв’язання комплексу питань у такому контексті орієнтується на посилення регулятивного моніторингу функціонування різних сегментів фінансових ринків, постійну оцінку і переоцінку вартості фінансових активів, величини відриву дохідності фінансових трансакцій від угод у реальному секторі економіки, очікуваної корисності та віддачі авансованих коштів.

Зазвичай діяльність центрального банку щодо моніторингу фінансової стабільності відображається у відповідних розділах його статис­тичних оглядів і відповідних програмах діагностики банківської системи. Підготовка оглядів фінансової стабільності є порівняно новим напрямом діяльності центральних банків у зв’язку зі збільшенням кількості бан­ківських криз. При цьому центральні банки дотримуються міжнародних стандартів, використовуючи показники фінансової стабільності, розроблені МВФ і Світовим банком. При моніторингу фінансової стабільності банківської системи застосовуються такі методики її оцінки: розробка планових показників, прогнозів на базі моделей, стрес-тестування, експертні оцінки тощо.