Розділ VІ. Повоєнна відбудова

Відступаючи, фашисти нищили підприємства, колгоспні будівлі. Район, який напередодні війни налічував 34 населених пункти, 10164 сільських і 1350 міських будинків, 45519 жителів, мав жалюгідний вигляд.¹ Створена на спільному засіданні виконкому Дунаєвецької районної ради й бюро райкому КП(б)У районна комісія по встановленню злодіянь німецько-фашистських окупантів (Ларкін – голова, Бабій – заступник, члени Філоненко Козаревич, Влагова, Векалюк),² відповідні комісії в сільських радах, колгоспах, на підприємствах і в установах засвідчили, що фашисти спалили три і поруйнували одну школу (1198726 крб.), пограбували бібліотеку, зруйнували 2 суконних фабрики і спалили вщент Маківський цукровий завод, поліклініку (Додатки № 18, 19).

Збитки колгоспу ім. Ворошилова с. Маків склали 14697953 крб., «Змичка» с. Михайлівка – 19375045 крб., ім. Леніна с. Кривчик – 14282367 крб., ім. Сталіна с. Блищанівка – 19431622 крб., «Колос» с. Рахнівка – 19514321 крб., ім. Молотова с. Гниловоди – 14462006 крб., ім. Шевченка с. Воробіївка – 18791723 крб., ім. Петровського с. Шатава – 16436943 крб., «Перермога», с. Гута Блищанівська – 2368870, «Ідешер Поер» с. Шатава – 2916322 крб., загалом по 41 колгоспу Дунаєвецького району – 392389093 крб.³

Серйозних матеріальних втрат зазнав практично кожен селянський двір. У с. Блищанівка в Маланки Байрак забрали корову, продуктів і грошових податків на суму 2320 крб., у Заєць Тетяни – на 6170 крб., Якубишина Мартина – 6685 крб.,⁴ збитки 320 господарів с. Кривчик склали 1701180 крб.⁵ У жительки с. Маків Ірини Олинець окупаційна влада забрала корову – 1982 крб., кукурудзи на 27 крб., 2 рядна – 1200 крб., 6 курей – 300 крб., подушного податку – 800 крб., м’яса – 750 крб., яєць – 940 крб., молока – на 2100 крб.⁶

Збитки суконної фабрики склали 7488861 крб., цукрового заводу – 3343620 крб. Загальні втрати по району в цінах 1940 року сягнули півмільярда крб. (Додаток № 20).⁷

Вже в перші дні почалося формування органів влади, партійних і комсомольських структур. Дунаєвецький райком партії 10 квітня 1944 року очолив Ілля Прохорович Ларкін, колишній другий секретар Покровського райкому КП(б)У Луганської області,⁸ райвиконком – Христофор Тихонович Бабій. Фото №1

2 квітня 1944 року була видана постанова виконкому Дунаєвецької районної ради депутатів трудящих за № 1, яка засвідчила повернення району до радянських норм і правил життя. У ній зазначалося: «30 березня 1944 року героїчною Червоною Армією звільнено м. Дунаївці від німецьких окупантів.

А тому виконком Дунаєвецької райради ухвалив:

1. Відновити роботу всіх підприємств, радянських установ та організацій з 2-го квітня 1944 року.

2. Зобов’язати всіх робітників та службовців радянських установ та організацій з’явитися на місця попередньої роботи і приступити до виконання своїх обов’язків.

3. Робочий день в радянських установах та організаціях встановлюється з 9 годин ранку до 5 годин вечора.

4. Директорам підприємств, заводів та фабрик видати накази про внутрішній розпорядок.

5. Попереджується, що винні у невиконанні цього будуть притягуватися до відповідальності згідно з Указом Президії Верховної Ради депутатів трудящих від 26 червня 1940 року.

Голова виконкому райради

депутатів трудящих Бабій

В.о. секретаря виконкому

райради депутатів трудящих Іванов».⁹

Спільними рішеннями виконкому районної ради та бюро райкому партії призначалися голови сільрад, колгоспів, підбиралися керівники підприємств, організацій, установ.

Василь Іванович Прокопчук згадував: «З речмішком з’явився я на призовний пункт для відправки на фронт. Там був голова райвиконкому Бабій Х.Т., який знав мене ще до війни як грамотного для того часу активіста.

- А ти куди?

- На фронт…

- Нікуди не поїдеш. Негайно, сьогодні ж, відправляйся в Рачинці – виконком призначає тебе головою рачинецького колгоспу. Головне твоє завдання – відновити колгосп, організувати посівну, будівництво хат для сімей, яких попалили відступаючі фашисти…

Того ж дня попутними підводами я добрався до Рачинець і ввечері зібрав нараду сільського активу…».¹⁰

Кам’янець-Подільський облвиконком та обком партії звернулись до трудящих області із закликом взяти активну участь у відбудові народного господарства, закликали посіяти і зібрати з гектара не менше 100 пудів зернових, 200 ц цукрових буряків, 250 ц картоплі. «Пам’ятайте, що кожен пуд хліба – це удар по німецько-фашистській армії, – говорилося у зверненні. – Нині працювати треба так, щоб кожен міг сказати про себе: «Я – гвардієць тилу, я все зробив, щоб наблизити день великої перемоги».¹¹

А відбудовувати було що. У колгоспах області окупанти зруйнували 16769 будівель, 573 клуби, 201 дитсад, 7115 тваринницьких приміщень, забрали 176238 голів великої рогатої худоби, 198720 коней, 235472 свині, 158455 овец і кіз, 686648 курей, вивезли 11 парових машин, 312 двигунів, 50 локомобілів, 35 електромоторів, 2 пересувні електростанції, 153 верстати, 1638 автомашин, 34 трактори, 4834 сівалки, 4846 жниварок, 476 молотарок, 1207 сінокосарок, 25988 плугів і тисячі одиниць іншої техніки, обладнання, інвентаря. Загальні збитки по області склали 18588112400 крб.¹²

Саме в розпал кампанії з демонтажу та нищення підприємств група патріотів Маківського цукрового заводу – головний механік І.М. Федорченко, бригадир слюсарів А.І. Берлінський, І. Авраменко, А. Чуга, Й. Вапничний, Я. Трач та інші, очолені М.Л. Чернецьким, – зуміла заховати в ставку, у ємкостях насосного відділення основне обладнання, а в ящики для відправки упакувала списані деталі й механізми.¹³ Не зважаючи на те, що спецкоманда напередодні втечі німців спалила приміщення, все ж основне обладнання збереглося, завод був врятований і вже восени 1944 року дав цукор Батьківщині. 11 жовтня 1944 року перші метри шинельного сукна для армії випустила суконна фабрика. Запрацювали завод «Змичка», молокозавод, артіль «Текстиль».

Нелегкі завдання стояли перед трудівниками села. Адже за час окупації поголів’я ВРХ зменшилося майже вдвічі, овець – на 94 %. Необхідно було зібрати колгоспне майно, інвентар, посівний матеріал, організувати весняний посів, відродити ферми, забезпечити збір натуральних і грошових податків у фонд Червоної Армії. А посівна розпочалася із запізненням із-за бойових дій та затяжної весни. На 19 квітня 1944 р., скажімо, у с. Михайлівка було посіяно лише 21 га вівса, 7 – ячменю, 12 – гороху – 43 відсотки наміченого. Не вистачало посівного матеріалу, тягла, техніки і людей. Тягар перекладався на жінок і підлітків. По інформації голови Михайлівської сільради П.М. Коваля, що «старими керівниками перед приходом Червоної Армії було роздано жителям села 152 ц ячменю, 112 ц гороху, 40 ц вівса, а повернуто лише 70 відсотків», з райвиконкому поступила команда: до 6 години ранку зібрати решту насіння, працювати в полі з 6-ої ранку і до смеркання, посів закінчити до 1 травня.¹⁴ 23 квітня на засіданні сільвиконкому знову обговорювався хід посівної кампанії, яка проводилася явно низькими темпами. Завідуючий початковою школою С.І. Прокопчук пропонував «до посівної віднестись дуже серйозно, мобілізувати всі сили, усіх цілком дорослих, не спиратись тільки на підлітків, не розкачуватися».¹⁵

Гостро стояло питання збору зерна у фонд РСЧА, виконання інших податків. Наприклад, по Михайлівській сільській раді тільки у фонд армії до 1 травня 1944 р. треба було поставити 374 ц зерна, 3100 штук яєць, а ще й кількасот центнерів молоко, м’яса. І це – з розорених війною селянських дворів. Збір, зрозуміло, йшов низькими темпами. У той же час райвиконком і райком партії вимагали виконання нових завдань. «Голові сільської ради с. Михайлівка т. Ковалю. Категорично вимагаю протягом трьох діб забезпечити збір військового податку 3 тис. і сільськогосподарського 20 тис. із платників вашого села. Гроші щоденно здавати в банк», – гласила одна з чисельних телеграм.¹⁶ І люди, як і вся держава, з останніх сил підтримували армію, забезпечували її усім необхідним, щоб наблизити перемогу.

Одним із способів такої конкретної допомоги був збір коштів на танкову колону «Радянське Поділля».

Обком партії і облвиконком схвалили і поширили ініціативу колгоспників Волочиського району про будівництво за власні кошти танкової колони. «Ми, колгоспники, не можемо стояти осторонь велетенської боротьби з німецько-фашистським загарбниками. Всі наші помисли з тими, хто в перших рядах пробиває дорогу до перемоги, – говорилося в їх зверненні. – Ми закликаємо трудящих Кам’янець-Подільської області підтримати наш почин і внести свої заощадження на побудову танкової колони».¹⁷

У відповідь 27 липня 1944 р. Дунаєвецький райком КП(б)У та райвиконком прийняли постанову «Про збір коштів на танкову колону «Радянське Поділля», якою підтримали волочиських трудівників і зобов’язали керівників підприємств, організацій, установ, голів сільських рад та колгоспів «провести широко-масово-роз’яснюючу роботу серед широких мас населення, добитися добровільного внеску своїх коштів на побудову танкової колони «Радянське Поділля» під лозунгом «Все для фронту!», довели контрольні цифри¹⁸ (Додаток №21).

Село Блищанівка здало у фонд танкової колони 9 тис. крб.,¹⁹ колективи суконної фабрики – 100 тис.,²⁰ маківського цукрозаводу – 109275 крб. та ще 12950 крб. облігаціями державної позики.²¹ У листі на ім’я Верховного Головнокомандуючого Й.В. Сталіна директор заводу Іванов, парторг Крупельницький, голова завкому Шпортак просили «внесені засоби спрямувати на побудову танка «Маківський цукровик» й обіцяли до 27-ої річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції відновити завод і виробити 1944 року не менше 75 тис. пудів цукру. 18 березня надійшла телеграма – відповідь, в якій зазначалося: «Прошу передати робітникам, робітницям, інженерно-технічним працівникам Маківського цукрового заводу, які зібрали 109275 крб. грішми і 12 950 крб. облігаціями держпозики на будівництво танка «Маківський цукровик» танкової колони «Поділля», моє велике вітання і вдячність від Червоної Армії. Й. Сталін»²² (Додаток № 22).

Кампанія закінчилася успішно. Секретар Дунаєвецького райкому КП(б)У І.П.Ларкін і голова райвиконкому Х.Т. Бабій відрапортували Й. Сталіну, що на побудову танків «Трудівник Дунаєвеччини» район направив 1055000 крб. Типовою телеграмою Верховний Головнокомандуючий подякував трудящим району за їх внесок у боротьбу з нацизмом.²³

8 лютого обласна та районна газети повідомили: «Цими днями танкова колона «Радянське Поділля» вирушила на фронт для поповнення бойової техніки військ генерал – полковника Рибалка».²⁴

Держава зміцнювала владні структури на визволених територіях. 10 червня 1944 р. директивним листом Дунаєвецька районна рада зажадала від голів сільрад на розширених зборах активу обрати перші повоєнні виконкоми, розширивши таким чином коло відповідальних за організацію господарського, культурно-освітнього й побутового життя сільських громад. 1 липня був сформований виконком Блищанівської сільради (Д.В. Цвітун – голова, Т. Д. Мосьондз – заступник, Г.В. Якубишена – секретар, О.С. Боднар, М.Я. Шевчук – члени),²⁵ 6 липня – виконком Михайлівської сільської ради (П.М. Коваль – голова, Я. А. Федорів – заступник, С.С. Підопригора – секретар, Е.А. Чекалюк, В.С. Ваврентюк – члени).²⁶ Аналогічні збори проходили в усіх селах району. Формувались комсомольські осередки. 15-16 лютого 1945 р. на VI комсомольській звітно-виборній конференції було обрано бюро райкому комсомолу в складі Сенік – першого секретаря, Тижа – другого, членів – Степанова, Єлманової, Іванова, Ковальчука, Борисова.²⁷

Посилювалася і дисципліна, особливо – хлібозаготівельна. Напружений графік, як і раніше, виконувався повільно. На 1 вересня 1945 року замість 30274 ц було здано 25917 ц. Рішенням бюро райком КП(б)У та райвиконкому за невиконання графіки вивозки хліба державі, «за прояв саботажу у виконанні хлібопоставки» голову колгоспу с. Дем’янківці Мокринського було звільнено з посади, прокурору Казаревичу рекомендовано «притягти його до судової відповідальності», голові колгоспу ім. Чкалова Папуніцькому «за невиконання п’ятиденного завдання» оголошено сувору догану, кількох голів колективних господарств було попереджено про наслідки із зволіканням хлібоздачі.²⁸

Воєнний час диктував свої методи управління. Тогочасні постанови бюро райкому партії всуціль начинені штампами: «зняти», «оголосити догану», «попередити», «вказати», «зобов’язати», «доручити прокурору» тощо. Одне з липневих 1944 року засідань михайлівського сільвиконкому було присвячене питанню дисципліни в колгоспі. Рішення гласило: «… Громадян, які не підкорюються бригадиру, голові колгоспу і не з’явилися на засідання правління, оштрафувати: Миронюк Докію – на 3 трудодні, ланкову Лазарук Югину – 3 трудодні, Федорову Ксеню і Керничну Тетяну – попередити».²⁹

Водночас проводилась агітаційно-пропагандиська робота, організовувалося соціалістичне змагання. 28 липня 1944 р. облвиконком та обком партії підвели підсумок змагання колгоспів і констатували, що план весняної сівби по області був виконаний на 116 відсотків – посіяно 499477 га. Перевиконав план посіву ярих культур і Дунаєвецький район. Успішно відбудовувалися тваринницькі ферми. Колгосп «Шлях Леніна» с. Нестерівці був визнаний кращим в області і відзначений перехідним червоним прапором облвиконкому та обкому партії.³⁰

Учасники районного зльоту передовиків сільського господарства в листах до Й. Сталіна і М. Хрущова доповіли: «Як тільки Армія рідна прийшла та волю нам принесла, ми взялись за колгоспів відбудову, щоб стали вони багатими знову. Своєчасно сівбу закінчили – основу врожаю високого заложили. Турбуємось про колгоспні ферми. Хочемо їх відбудувати, щоб були в нас і коні, і вівці, і телята». Від імені всіх працівників аграрного сектора вони обіцяли домогтись стопудового врожаю зернових та 250 ц цукрового буряка з гектара, не менше 2000 літрів молока від кожної корови за рік, по 14 поросят від свиноматки, відбудувати в кожному колгоспі не менше як по 3 ферми, забезпечити теплу і ситу зимівлю тварин.³¹

Організовано проходили перші жнива. Старі і діти, жінки працювали від зорі ранішньої до зорі вечірньої. Успішному вирішенню завдань, що стояли перед працівниками сільського господарства, сприяли Залісецька МТС (директор В.А. Хоптяр) та Дунаєвецька (Ф.П.Гоголь), яка до жнив відремонтувала і поставила в стрій 21 трактора, 12 плугів та багато іншої техніки. Горчичанські жаткарі А. Слободян і В. Гуменюк за 3 дні скосили жаткою 33,3 га хліба. Це був рекорд, відзначений і районною газетою «Ленінський шлях».³²

25 серпня 1944 року хлібороби Миньковецького району, більшість сіл якого згодом ввійшли до складу Дунаєвецького, достроково виконали план хлібоздачі, річний план сінопоставки впорали на 100, молока – 80, а м’яса – на 40 відсотків.³³

Відроджувалося промислове виробництво. Приклад показувала суконна фабрика (директор Хуторів). До ткацьких верстатів стали ветерани виробництва, вливалась і молодь, якій вони передавали досвід. Чесальниця М.М. Добжанська виконувала планові завдання на 180, ткалі О.Ф. Корнілова і Н.П. Мартинюк – на 120 відсотків.³⁴ Завод «Змичка», який очолював В.Коломієць, за жовтень 1944 р. дав продукції на 92225 крб., значно перевиконавши план.³⁵ Дунаєвецька контора зв’язку у всесоюзному змаганні зайняла третє місце й отримала Почесну грамоту і грошову премію Наркомату зв’язку СРСР.³⁶ До кінця року дали продукцію артілі «Праця інвалідів» (Куппервассер) і «Текстиль» (Висоцький).

Влада дбала про відновлення шкіл. 25 травня райвиконком прийняв постанову «Про ремонт шкіл і забезпечення шкіл та учителів паливом», визначив невідкладні завдання: «Враховуючи, що під час окупації школам завдано великих матеріальних збитків і з метою забезпечення нормальної роботи шкіл, необхідно приступити до ремонту і обладнання шкіл. Ремонт і обладнання шкіл розпочати з 1-го червня і завершити 1 серпня 1944 року».

Термін два місяці був досить стислим, тому до справи підключився не тільки райвідділ освіти, який очолював П.Ф. Щербина, що змінив на цій посаді І.В. Алєксєєва, а й фінвідділ (Чубар), райплан (Леонович), комунвідділ (Дерикоз), голови сільрад і колгоспів.³⁷ Спільними зусиллями були проведено ремонтні роботи на суму 90 тис. крб., завезено палива на 48 тис. крб. Район отримав 4000 зошитів, 3500 олівців, 3700 пер, 400 букварів і понад 600 інших підручників. У фонд дітей фронтовиків було зібрано 15 тис. крб. На 1 вересня 32 школи прийняли 4756 учнів різного віку, їх навчали 180 педагогів.³⁸ Фото№2

28 липня 1944 року з перших доходів і дотацій був сформований перший повоєнний бюджет району: доходи передбачалися в сумі 2 млн. 684 тис. крб. і така ж сума виділялася на видатки.³⁹

Злидні, бідність, відсутність належного медичного обслуговування спричинили загрозу висипного тифу. На пропозицію завідувачки районного відділу охорони здоров’я В.М. Влагової райвиконком затвердив відповідні заходи, зобов’язав голів сільрад, колгоспів і медпрацівників «протягом 24-х годин побудувати примітивні вошобойки та перепустити через них одяг всього населення».⁴⁰

Зважаючи на військові дії й можливість проникнення ворожої авіації на звільнені території, райвиконком створив міський штаб протиповітряної та протихімічної оборони в складі начальника МППО голови райвиконкому Бабія, голови районної ради Тсовіахіму начальника штабу Пантелімонова, начальника райвідділу НКВС Пономаренка, начальника пожежної дружини Савіцького, зав. райздороввідділом Влагової, начальника контори зв’язку Штейнберга, зав. військовим відділом райкому партії Ельманова і зобов’язав керівників суконної фабрики, механічного заводу «Змичка», маслозаводу, райспоживспілки сформувати групи самооборони. Чотири групи самозахисту з домогосподарок і службовців створила селищна рада, групу самооборони з 25 осіб – штаб ППО, встановлювалося чергування, проводилося навчання.⁴¹

Почастішали випадки підриву дітей на залишених боєприпасах. Райвиконкомом затвердив графік розмінування території району, збору боєприпасів, у першу чергу на пасовищах, у кущах, ставках і ріках, лісах, на полях зернових, овочів, сіна, встановив жорсткий контроль за його виконанням. Тільки протягом квітня – серпня 1945 року було виявлено і знешкоджено 794 одиниці боєприпасів.⁴² 1 вересня 1945 року було затверджено 2 акти про закінчення робіт з розмінування і контрольної перевірки 31708 га угідь, 298 га сінокосів, 90 га пасовищ, 1998 га городів, 1305 га лісів, 200 га річок та озер. Однак випадки підриву дітей мали місце ще й на початку 50-х років.

Особливу увагу влада приділяла інвалідам, сім’ям фронтовиків, дітям – сиротам. Здійснювалася відбудова спалених у ході війни будинків, особливо в с. Рачинці, ремонт житла, завезення дров. 4 травня 1944 року своїм рішенням за № 195 райвиконком затвердив план заходів з поліпшення матеріальних умов життя інвалідів Великої Вітчизняної війни і сімей загиблих воїнів, яким передбачав побудувати 40 нових хат, 125 житлових будинків відремонтувати, надати 13 і відремонтувати 25 квартир, виділити цій категорії людей 90 голів ВРХ, 118 сімей забезпечити паливом. Виконання покладалося на голів сільських рад і голів колгоспів, контроль – на завідуючого відділом соціального забезпечення Сушицького і голову планової комісії Степанова.⁴³ На початок 1945 року в Дунаєвецькому районі проживало 75 круглих сиріт, батьки яких загинули в боротьбі з фашистами. Вони або утримувалися в дитбудинку (зав. Боднар), або перебували під опікою родичів й зусиллями місцевої влади забезпечувались взуттям, одягом.⁴⁴

Навіть в умовах війни на звільненій території відновлювалася й спортивна робота. Район взяв участь у всеукраїнській спартакіаді 1945 року. Шляхом кооперації матеріальних і фінансових зусиль формувалася спортивна база, закуплявся, а то й виготовлявся спортінвентар. Зокрема, завод «Змичка» отримав завдання вилити 5 ядер і 5 дисків, промкомбінат – виготовити чохли для м’ячів, 2 волейбольні сітки, 2 комплекти городків, 15 гранат та інше.⁴⁵

Долучився район до інших загальнодержавних заходів. В умовах, коли і на місцях не вистачало робочої сили, організовував відправку молоді в ремісничі, залізничні й інші училища і школи ФЗН. 3 жовтня 1945 року голова райвиконкому Яковлев підписав рішення про відправку до шкіл ФЗН протягом 5 жовтня – 15 листопада 1945 року 100 юнаків з сільської місцевості 1928 року народження. І це завдання було виконане у встановлений термін⁴⁶ (Додаток № 23).

10 вересня 1944 року військовий трибунал під головуванням майора юстиції Аніканкіна за участі членів трибуналу молодшого лейтенанта Смирнова і Трапезнікової, прокурора майора юстиції Петенка судив 28 зрадників батьківщини – колишнього начальника поліції Войтюка, поліцаїв Жеребкова, Керничного, Кобиляра, Лізвінського, Магеру, Ющишена та інших. Мати закатованого підпільника з Віньківців Володі Гудованого Софія Михайлівна звинуватила поліцаїв Кушніра і Магеру у вбивстві сина. Коли під час розстрілу йому вдалося втекти й добігти до скирти, ті догнали змученого допитами хлопця і застрелили. Скригленко засвідчила, що 78 інвалідів Кривчицького будинку інвалідів в урочищі Солонинчик також розстрілювали поліцаї Жеребков, Керничний, Кушнір, Магера. Військовий трибунал засудив 24 зрадників до розстрілу, 4-х – до 20 років таборів кожного⁴⁷ (Додаток № 24).

Повні гарячого бажання допомогти синам, чоловікам, батькам, які воювали на фронтах, і старі, і малі робили все, аби наблизити перемогу, з власних дворів, з колгоспних комор вносили у фонд перемоги і хліб, і кошти. Той патріотичний порив яскраво ілюструє рішення загальних зборів трудівників блищанівського колгоспу: «У дні, коли наша рідна Червона Армія, перемагаючи жорстокий опір ворога, одержує одну блискавичну перемогу за другою, у нас тільки одна думка – більше допомогти рідним воїнам, забезпечити їх хлібом, м’ясом та іншими продуктами. 1200 пудів хліба, що ми маємо здати у фонд перемоги, – це наш дарунок Червоній Армії за визволення нас з німецької неволі».⁴⁸

Важливою віхою, до якої трудівники міст і сіл прагнули прийти з гідними результатами, стала двадцять сьома річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції. За 8 повоєнних місяців в області було відбудовано 1622 колгоспи, 66 МТС, 6 МТМ. До 24 вересня трудівники полів області повністю виконали державний план хлібоздачі, а до ювілейної дати – і додаткове завдання. Було відбудовано 4570 тваринницьких ферм. Цукровики, у тому числі й маківські, дали країні 57000 ц цукру. На 109 відсотків виконали річний план 20 маслозаводів. Було відремонтовано 10 тис. хат колгоспників. 1407 шкіл прийняли 243 тис. учнів. Відновив роботу Кам’янець-Подільський учительський інститут. На шахтах Донбасу працювало 20 тис. посланців області. ⁴⁹

У цих досягненнях була й частка зусиль трудівників Дунаєвеччини, які на 1 лютого 1945 року внесли у фонд перемоги 17 тис. ц хліба.⁵⁰ 154 тваринницькі ферми перевиконали контрольні цифри відновлення поголів’я великої рогатої худоби, свиней, птиці. За підсумками 1944 року тваринницька ферма голозубинецького колгоспу імені 13-річчя Жовтня була визнана переможцем соцзмагання, отримала перехідний червоний прапор облвиконкому та обкому КП(б)У і премію 25 000 крб.⁵¹ Цей трудовий подвиг творили гвардійці тилу – старі і малі, ті, хто сьогодні має статус солдатських вдів, учасників і дітей війни.

 

 

Друга половина 40-х років у житті Дунаєвецького району позначена напруженою боротьбою за завершення відбудови зруйнованих війною об’єктів господарювання та побуту, нарощування темпів виробництва, зміцнення органів влади досвідченими кадрами.

21 грудня 1947 року відбулися вибори до місцевих рад, а 5 січня 1948 року – перша сесія районної ради 2-го скликання. У ній взяли участь 39 обраних депутатів, серед яких 23 були членами і кандидатами в члени КПРС, 18 жінок, 15 відзначених орденами і медалями. Головою районної ради сесія обрала Г.М. Блятона, секретарем – В.І. Данилевича, головою райплану – І.С. Степанова, створила 5 постійнодіючих комісій, які охопили своїм впливом основні ділянки життя.⁵²

10 січня 1947 року відбулася комсомольська конференція. 73 комсомольських організації обрали на конференцію 159 делегатів. Секретар райкому комсомолу Михайлик доповів делегатам про зростання рядів районної організації на 300 осіб, успіхи молодих ланкових Катерини Федорової та Зіни Скочко, секретарів первинних комсомольських організацій Чекановського (с. Гниловоди), Кшановського (Руда Гірчичнянська), нагороджених Похвальними листами ЦК ЛКСМУ. Був оновлений склад райкому комсомолу, до якого ввійшов 41 член, до ревізкомісії обрано 8 осіб. На обласну комсомольську конференцію висунули 7 делегатів.⁵³

Оглянули свої ряди й проаналізували діяльність комуністи, 17 січня зібравшись на районну партійну конференцію. Склад районної партійної організації у звітному періоді поповнили як новоприйняті, так і демобілізовані учасники бойових дій. Очолював райпартком Ілля Прохорович Ларкін.⁵⁴

Райком партії розставляв на провідних ділянках роботи свої кадри. Залісецький колгосп ім. Сталіна очолив П. Шепелявий, вихрівський ім. Войкова – О.Вус, шатавський ім. Петровського – М. Крилов, воробіївський ім. Шевченка – Т. Никифорук, блищанівський ім. Сталіна – О. Бойко, михайлівський ім. Хрущова – П. Коваль, Дунаєвецьку МТС – Ф. Гоголь, Залісецьку – В. Хоптяр.

За відсутності достатньої матеріально-фінансової мотивації керівництво району, як і держави, успішно використовувало моральні й адміністративно – натискні методи управління. До будь – яких круглих дат трудові колективи брали підвищені зобов’язані, готували трудові дарунки у вигляді перевиконання соціалістичних зобов’язань, переможців відзначали, їх досягненням надавали гласності.

1947 року, готуючи гідну зустріч 30-ій річниці Жовтневої революції, промисловість району вийшла на довоєнні рубежі з виробництва продукції. Колектив суконної фабрики дав понад річний план 47900 метрів сукна, за почином ленінградців включався в рух «ІV п’ятирічку (1946 – 1950) – за чотири роки».⁵⁵ Маківський цукровий завод ювілейного 1947 року виробив понад план 49 тис. пудів цукру. Реконструйований механічний завод налагодив випуск січкарень, пічного литва, запчастин до сільгоспмашин.

До третьої річниці перемоги над фашизмом завод «Змичка» (директор В. Коломієць) план квітня виконав на 137 відсотків. Цей успіх творили передовики виробництва Іван Колягін, Антон Магера, Йосип Лісовський, які перевиконували щоденні завдання на 150 – 300 відсотків.⁵⁶ Коваль Йосип Лісовський віддав заводу 48 років праці і, не зважаючи на другу групу інвалідності, щоденні планові завдання виконував на 120 – 150 відсотків, за трудовий героїзм був удостоєний найвищої нагороди радянської держави ордена Леніна.⁵⁷

У соціалістичне змагання включились навіть піонери, підтримавши ініціативу до 30- річчя комсомолу прикрасити район садами. Піонерська дружина Зеленчанської середньої школи, яку очолювала Г. Мокринська й піонервожатий В. Прокопов, зобов’язалася посадити 1000 декоративних дерев, 130 фруктових, а ще – 200 кущів малини, смородини, по 10 дерев і кущів на піонера. І успішно справилася з наміченим: піонери Ліда Теляча, Микола Махновський, Тамара Боднар виконали подвійну норму. А піонери дружини ім. З. Космодем’янської з Руди Гірчичнянської (піонервожатий Т. Піонтковський) до 10 квітня 1948 р. посадили 104 фруктових дерева.⁵⁸

У нелегких умовах ставав на ноги колгоспний сектор економіки. Не вистачало посівного матеріалу – все йшло на подолання голоду 1947 року. Нестачу перекривали з домашніх запасів. Голова вихрівського колгоспу Олександр Іванович Вус, показуючи приклад, здав пуд насіневої кукурудзи. За кілька днів вихрівчани зібрали 100 пудів зерна.⁵⁹

Щоб створити молочну ферму, керівники й члени кривчицького колгоспу ім. Леніна на своїх зборах вирішили купити 40 корів, позичивши правлінню 30 тис. крб., законтрактувати по селу (взяти на облік з перспективою продажу до колгоспу. – В.П.) 200 телиць, збільшити надій з 927 кг на корову до 1500 кг.⁶⁰

1947–й до того ж був посушливим. Держава забирала хліб, рятуючи голодуючих. У районі проводилася кампанія зі збору коштів на допомогу дітям – сиротам. Почин висунули колгоспники «Червоного партизана» Ярмолинецького району. Робітники артілі «Текстиль» до 7 листопада 1948 р. зібрали 1000 крб., Надії Швець купили плаття, фуфайку, хустку. Подарунки отримали Петро Петрук, Руслан Крупельницький.⁶¹

Результати господарювання 1947 року були невисокими. Скажімо, михайлівський колгосп ім. Хрущова зібрав всього по 5, 2 ц зернових з гектара. Але були й кращі показники. Бригада Й. Мазура з чаньківського колгоспу ім. Котовського з усієї площі одержала по 30 ц зерна та 150 ц цукрових буряків з гектара, ланка Зінаїди Кравець – по 31,9 ц зернових з гектара. Орденом Трудового Червоного Прапора був нагороджений бригадир Слобідкозалісецького колгоспу ім. Котовського М.І. Бартков, який виростив урожай по 20 ц зерна на площі 19 га.⁶²

Про потужність тогочасних колгоспів можна судити із зобов’язань на 1948 р.: передбачалося врожайність зернових довести до 13 ц з га, цукрових буряків – 200 ц на площі 2600 га, надій молока від корови довести до 1600 кг, від кожної свиноматки отримати по 13 ділових поросят.⁶³

Велику допомогу колгоспникам подавали Дунаєвецька та Залісецька машино-тракторні станції. Перша заснована 7 грудня 1929 року, а друга постала в результаті розукрупнення 1937 року Дунаєвецької. Трактористи обидвох МТС змагалися за досягнення 1948 року виробітку на 45 – сильний трактор 1000 га, замість 800 га 1947 року.

Вимагала робочої сили й відбудова шахт Донбасу. Держава вдалася до примусових заходів мобілізації юнаків у школи фабрично–заводського навчання (ФЗН). 3 жовтня 1947 р. райвиконком затвердив план відправки 100 юнаків, розклавши його по сільрадах. Мобілізацією займалася районна комісія, яку очолював голова райвиконкому Яковлєв.

Система примусу розповсюджувалася й на інші сфери життя. 2 червня 1948 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ „Про виселення у віддалені райони осіб, що злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя”, на підставі якого не одна сім’я вимушена була покинути своє село, район, республіку. 20 червня 1949 року виконком Дунаєвецької районної ради депутатів трудящих прийняв рішення: „Затвердити громадський приговор загальних колгоспних зборів колгоспників ім. Шевченка села Рачинець від 18 липня 1949 року про виселення Войткова Омеляна Федоровича за межі Української РСР терміном на 8 років”.⁶⁴ Такі ухвали в ті роки приймалися часто.

Практикувалося переселення сімей в порядку оргнабору до віддалених територій СРСР на основі низки пільг. 18 лютого 1951р. райвиконком вирішив „зобов’язати голів сільрад і колгоспів до 25 березня закінчити підбір і переселення сімей колгоспників у Херсонську область у кількості 35 сімей”. 1952 року був доведений план переселення 60 сімей до Іркутської області, 1953-го – ще 60.⁶⁵ На місцях робили все, щоб доведений план був виконаний.

Під тиском відбувалася передплата 3–ої державної позики відбудови і розвитку народного господарства СРСР. Згадував колишній секретар партійної організації кривчицького колгоспу С.А. Лавренюк: «Підписка називалася добровільною, але не завжди робилася добровільно. По кожній рільничій бригаді закріпляли агітаторів, які ходили від хати до хати агітувати підписуватися на доведену суму. Більшість погоджувалася і підписувала, а бідні, одинокі, хоч і готові були підписатися, але не на такі суми. До них приходили ввечері додому, сиділи, балакали, курили і «агітували», аж поки ті не підписувалися. Грошей в людей не було, то давали відомості, щоб розписався, що одержав у колгоспі гроші, а вже потім колгосп переказував гроші в держбюджет».⁶⁶

У такий спосіб у Блищанівці за один травневий день 1948 року позику «добровільно» підписали всі колгоспники. Навіть готівкою було зібрано 11000 крб. Нестерівчани «позичили» 52 тис. крб.⁶⁷

У моїй пам’яті – дитячий спогад. Через сад у напрямку дому наближюється троє – голова сільради Поліна Васильєва, уповноважений з району і хтось із сільських активістів.

– Вже йдуть… – мама в сльози.

А про податки, позику в хаті розмови не стихали.

Стаю малий у дверях, розкриваю руки і кричу ледь не на все село:

– Не пущу! Ідіть звідси! Скільки маму будете мучити…

Того разу мати знову поставила кілька карлючок у відомість у рахунок оплати ще не зароблених трудоднів. Не забувши нагадати, що кінчається термін сплати податку, «комісія» пішла до сусіднього дому.

Ніхто не вірив у можливе погашення позики – державна бідність здавалася не тільки безпросвітньою, а й вічною, і ми, малі, носили пакети облігацій, граючись у фінагентів, розкидали, роздавали їх...

Каральні методи успішно використовувались в усіх сферах повоєнного життя.

У березні 1948 року за несвоєчасне включення техніки в польові роботи бюро Дунаєвецького райкому партії оголосило догану директору Залісецької МТС В. Хоптяру, секретарю парторганізації Ж. Спальвіну – зауважило. У квітні бригадира тракторної бригади цієї ж МТС Бойка виключило з членів КПРС. Газета «Ленінський шлях» зразу ж повідомила про «викриття антипартійної поведінки» цього бригадира, який допустив аварію трактора і цим зірвав сівбу в колгоспі «Перше Травня»…

А 25 серпня того ж року пленум райкому КП(б)У, обговоривши хід виконання плану хлібоздачі (доповідь робив голова райвиконкому М.Г. Блятон, на пленумі прозвучала цифра – 45 відсотків виконання річного плану), увільнив І.П. Ларкіна від обов’язків першого секретаря «за незабезпечення керівництва хлібозаготівлею». Першим секретарем був обраний Андрій Трохимович Слободянюк.⁶⁸ Застрашування на певний період спрацювало. За п’ять наступних днів річний план повністю виконав гниловідський колгосп ім. Молотова. Поліпшили результати інші...

Протоколи загальних зборів, сесій, засідань виконкомів і правлінь того часу засвідчують постійне звернення місцевих керівників до адміністрування.

4 травня 1949 року загальні збори михайлівських колгоспників (а числилось їх 329) розглянули єдине питання «Про трудову дисципліну в колгоспі». Доповідач констатував, що 34 колгоспники не виробили мінімуму трудоднів, окремі без дозволу колгоспу влаштувались на роботу в Макові, Дунаївцях, Кам’янці-Подільському. Збори прийняли рішення «відкликати з відхідництва» таких односельчан під загрозою відрізування присадибної землі. Тимофія Нижника виключили з колгоспу і позбавили земельної ділянки. Дарку Голодну, Ганну Корчун і Дарку Папірняк було піддано критиці і вселюдському висміюванню – їх заставили покаятись і підписати зобов’язання такого змісту: «Я, що нижче підписалася, член колгоспу імені Хрущова с. Михайлівка громадянка Голодна Дарка, зобов’язуюсь перед загальними зборами чесно і добросовісно працювати в колгоспі, безоговорочно підчинятись керівникам свого колгоспу, з кожним днем укріпляти трудову дисципліну, берегти колгоспне майно і з кожним днем боротися за організаційно – господарське укріплення колгоспу – основу заміжнього культурного життя колгоспників. Я зобов’язуюся в 1949 році виробити 130 трудоднів. У чому розписуюся. 4 травня 1943 р.».⁶⁹ Не відомо, хто з активістів створив цей шедевр тоталітарної доби, але зацькована колгоспниця, поставивши підпис під ним, у такий спосіб відбилася від більш серйозного покарання. Того ж дня «покаяну грамоту» підписали Параска Котюк, Василь Сотник та інші, хто на плечах своїх піднімав колгосп, та і державу, з руїн війни.