Обман покупців та замовників

У ст. 225 КК 2001 р. передбачено відповідальність за умисне обмірю вання, обважування, обраховування чи інший обман покупців або замов ників під час реалізації товарів або надання послуг, якщо ці дії вчинені у значних розмірах. Фактично дана стаття є правонаступницею двох норм КК 1960 р. — ст. 155 ("Обман покупців") і ст. 155-1 ("Обман за мовників"), однак не лише в об'єднанні двох різних злочинних посягань в одне ціле полягає основна відмітна ознака кримінально-правового за хисту інтересів споживачів за новим КК України.

По-перше, на відміну від попереднього Кримінального кодексу, який як місце вчинення обману покупців та замовників закріплював торго вельні підприємства, підприємства громадського харчування, побутово го обслуговування населення і комунального господарства, ст. 225 ново го КК місце вчинення злочину не конкретизує, обмежуючись вказівкою на те, що обман має бути скоєний під час реалізації товарів або надання послуг. По-друге, у ст. 225 КК 2001 р. втілено ідею декриміналізації об ману споживачів у незначних розмірах, а у примітці до цієї статті зафіксовано чіткий критерій розмежування кримінальне караного і адміністративне караного обману покупців та замовників. Як відомо, до набрання чинності новим КК у разі встановлення одиничних епізодів об ману покупців на грами, сантиметри або копійки на практиці зверта лись до кримінально-правової норми про відсутність у скоєному прита манної для злочину суспільної небезпеки через малозначність (ч. 2 ст. 7 КК 1960 р., ч. 2 ст. 11 КК 2001 p.), і за такі малозначні проступки до винної особи застосовувались заходи дисциплінарного стягнення або гро мадського впливу. З 1 вересня 2001 р. норма про малозначність щодо об ману покупців та замовників "не спрацьовує", оскільки відсутність фак тично спричиненої матеріальної шкоди у значних розмірах означає, що ознаки кримінальної протиправності немає, а тому діяння навіть фор мально не вважається злочином.

Враховуючи те, що послуги населенню зараз фактично надаються не ли ше в галузі побутового обслуговування і комунального господарства (напри клад, туристичні, медичні, консультаційні, ритуальні послуги), що обман громадян як покупців і замовників може відбуватись і на тих підприємствах, для яких торгівля, громадське харчування і побутове обслу говування є тільки одним з багатьох напрямків їх діяльності, що чимало підприємств в сучасних умовах одночасно реалізують товари і надають по слуги з їх обслуговування, а також те, що ст. 155 і ст. 155-1 попереднього КК мали значну кількість співпадаючих об'єктивних і суб'єктивних ознак, з уніфікацією кримінальної відповідальності за обман покупців і замов ників у ст. 225 КК 2001 р. варто погодитись. Нагадаю, що вказівка КК 1960 р. на відповідні підприємства породжувала питання про те, що потрібно розуміти під цими підприємствами (чи лише ті суб'єкти господа рювання, які володіють статусом юридичної особи?) і що саме вони харак-

теризують — місце або обстановку вчинення злочину. Сферою можливого застосування ст. 225 КК зараз однозначно виступає діяльність не лише юридичних осіб, які реалізують товари або надають послуги, а й тих фізич них осіб, котрі зареєстровані як приватні підприємці і функціонують у сфері торгівлі і послуг. Водночас звертає на себе увагу та обставина, що ст. 225 КК з її формулюванням "під час реалізації товарів і надання по слуг" не передбачає виключно підприємницький або господарський харак тер такої діяльності, у зв'язку з чим до кримінальної відповідальності за обман покупців і замовників, очевидно, можуть притягуватись і ті особи, які здійснюють незареєстровану у встановленому порядку підприємницьку діяльність або укладають одиничні цивільно-правові угоди.

Завершуючи огляд новел, треба сказати і про те, що згідно з КК 2001 р. відповідальність за обман покупців і замовників не обтяжують наступні кваліфікуючі ознаки, які фігурували у ст.ст. 155, 155-1 КК I960 p., — вчинення злочину за попереднім зговором групою осіб та у великих розмірах.

Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 225 КК, полягає у по сяганні на права і законні інтереси споживачів — покупців і замов ників, порушенні встановлених законодавством правил торгівлі і надан ня послуг, заподіянні шкоди нормальному функціонуванню сфери торгівлі, обслуговування і громадського харчування. Обман покупців та замовників нерідко поєднується з вчиненням інших злочинів — проти власності, у сфері службової діяльності тощо.

Зрозуміло, що нормальне ведення господарської діяльності у торго вельній сфері, сфері громадського харчування і надання послуг, захист прав і законних інтересів споживачів забезпечується не лише кримінально-пра вовими засобами. Так, державні органи у справах захисту прав споживачів мають право приймати рішення про тимчасове припинення діяльності підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, грома дян-підприємців та іноземних юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України у сфері торгівлі, громадсь кого харчування і послуг. Положення про порядок тимчасового припинен ня діяльності підприємств сфери торгівлі, громадського харчування і по слуг, які систематично реалізують недоброякісні товари, порушують прави ла торгівлі та надання послуг, умови зберігання і транспортування товарів, затверджене постановою Верховної Ради України від 25 січня 1995 р. Діяльність господарюючих суб'єктів згідно з п. З даного Положення тимча сово припиняється у разі повторного виявлення протягом 90 календарних днів, зокрема, такого порушення, як обман споживачів (обважування, обмірювання, обраховування, використання засобів вимірювання, що не відповідають вимогам нормативних документів, завищення цін тощо).

Треба сказати, що проблемою обману споживачів переймаються і країни з традиційною ринковою економікою. Наприклад, Єдиний закон ПИТА про нечесну торговельну практику 1964 р. виокремлює такі види злочинної діяльності фірм і компаній у сфері торгівлі і надання послуг споживачам: продаж товарів і надання послуг, які видаються за інші то вари і послуги; введення в оману стосовно переліку товарів і послуг; ви користання фіктивних представництв і назв; подання товарів і послуг як

таких, що начебто мають спеціальні характеристики, інгредієнти, пере ваги, кращі якості, особливі стандарти, стиль, модель тощо; подання то варів як нових і оригінальних, хоч насправді вони змінені чи були у ко ристуванні; умисне приниження властивостей товарів і послуг конку рентів і використання при цьому фальшивих документів; неправдива реклама товарів і послуг; неправдиві заяви, пов'язані з обґрунтуванням і розміром зниження цін; інші дії, які вводять в оману1.

Основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 225 КК, є права і законні інтереси споживачів. Додатковим об'єктом виступає встановлений порядок ведення торговельної діяльності і діяльності у сфері надання послуг в частині нормального, правомірного обслугову вання громадян — покупців та замовників.

В залежності від способу обману покупців та замовників предметом злочину, що розглядається, виступають грошові кошти, товари чи виро би, які виготовляються або ремонтуються за замовленням громадян, а також матеріали, які передаються замовником виконавцю.

Визначаючи коло осіб — потерпілих від аналізованого злочину, потрібно мати на увазі примітку до ст. 225 КК, в якій законодавець розкриває по няття значних розмірів обману. Тут зазначається, що матеріальна шкода має бути спричинена не будь-якому покупцеві або замовникові, а саме гро мадянинові. Видається, що під поняття громадянина у даному разі підпа дають і ті громадяни, які займаються приватною підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і які придбавають товари для наступного перероблення чи перепродажу. Приватний підприємець не міг би визнаватись потерпілим від злочину, що розглядається, якби у примітці до ст. 225 КК та у її диспозиції мова йшла про споживача. Адже спожи вач — це громадянин, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товар (роботи, послуги) для власних побуто вих потреб (преамбула Закону від 12 травня 1991 р. "Про захист прав спо живачів" у редакції Закону від 15 грудня 1993 р. із змінами).

Ст. 155 КК 1960 р. про відповідальність за обман покупців не вказу вала, хто саме міг виступати в такій якості, однак в судовій практиці визнавалось, що потерпілими від цього злочину можуть бути лише фізичні особи — окремі громадяни. Згідно з п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 березня 1973 р. № 2 із змінами "Про су дову практику в справах про обман покупців" (далі у цьому параграфі книги — постанова Пленуму ВСУ від 2 березня 1973 р. № 2), працівни ки торговельних підприємств або підприємств громадського харчування, які з метою привласнення державного чи колективного майна вчинили обмірювання, обважування, перевищення встановлених роздрібних цін або інший обман покупців при продажу товарів державним або колек тивним підприємствам, установам, організаціям, повинні притягуватись до відповідальності не за обман покупців, а за розкрадання державного чи колективного майна. Таким чином, у роз'ясненні вищої судової інстанції країни втілено підхід, згідно з яким обман у наведеній ситу ації відіграє роль способу шахрайського заволодіння чужим майном.

1Дементьева Е.Е. Экономическая преступность и борьба с ней в странах с развитой рыночной экономикой (на материалах США и Германии). — М., 1992. — С. 20-21

В.О.Навроцький характеризує пануючу у судовій практиці і викладе ну вище точку зору щодо кваліфікації обману різних категорій покупців як застарілу, оскільки вона: 1) не відповідає принципу рівної охорони всіх форм власності; 2) не враховує появу багатьох нових суб'єктів гос подарської діяльності, які засновані на різних формах власності і здійснюють угоди, виступаючи в них як споживачів; 3) створює переду мови для об'єктивного інкримінування. Науковець розцінює діяння, описані у ст.ст. 155, 155-1 КК 1960 p., як привілейовані види шахрай ства, поява яких у законодавстві була зумовлена певними соціально-еко номічними реаліями — тим, що у сфері торгівлі, побутового і комуналь ного обслуговування діяли майже виключно державні і кооперативні підприємства. У зв'язку з цим пропонувалось виключити з криміналь ного закону окремі статті, присвячені обману покупців і обману замов ників, і кваліфікувати такі злочинні діяння як звичайне шахрайство1. Аналогічної позиції дотримується російська авторка Н.О.Лопашенко, яка вважає, що обман споживачів (ст. 200 КК РФ), відрізняючись від звичайного шахрайства лише сферою дій винного, містить всі ознаки розкрадання. А тому доцільно виключити з кримінального закону нор му про відповідальність за обман споживачів і, можливо, передбачити у ст. 159 КК РФ специфічний різновид шахрайства, пов'язаний з обманом споживачів2.

Свою незгоду з таким підходом висловив О.І.Бойцов, який значення автономного існування кримінально-правової норми про обман спожи вачів вбачає в особливостях роздрібної торгівлі, котрі накладають відби ток на юридичне унормування таких торговельних відносин. На думку науковця, треба враховувати також поширеність і латентність торговель них обманів, те, що сфера роздрібної торгівлі самим своїм існуванням сприяє різноманітним махінаціям, пов'язаним з обманом покупців, у зв'язку з чим працівники роздрібної торгівлі повинні підлягати особ ливій кримінальній відповідальності3.

Як зазначалось вище, КК України 2001 р. не відмовився від окремої караності обману покупців і замовників як господарського злочину. Не внесено принципових змін і в питанні про коло потерпілих від цього зло чину. Отже, якщо обмірювання, обважування, обраховування чи інший обман вчинено щодо покупців і замовників — юридичних осіб або дер жави, дії винного слід кваліфікувати не за ст. 225 КК, а за статтею КК про відповідальність за той чи інший злочин проти власності, напри клад, за ст. 190 КК ("Шахрайство"). Вважаю, що у тому разі, коли гро мадянин придбаває товари від свого імені і за власний рахунок, але для потреб підприємства, установи чи організації, вчинений обман має кваліфікуватись за ст. 225 КК.

На мою думку, ст. 225 КК 2001 p., як і ст. 155 попереднього КК, не охоплює обман громадян з боку працівників приймальних пунктів скло-

1 Навроцький В. Господарські злочини. Лекції. — Львів, 1997. — С. 13; Навроцький В.О.
Кримінальне право. Особлива частина: Курс лекцій. — К.: Знання, 2000. — С. 367

2 Лопашенко Н.А. Глава 22 Уголовного кодекса нуждается в совершенствовании // Государство
и право. — 2000. — № 12. — С. 21

3 Бойцов А.И. Преступления против собственности. — СПб: Юридический центр Пресс, 2002.
— С. 363-365

тари та інших подібних закладів (наприклад, букіністичних магазинів), які не здійснюють зустрічного продажу товарів. На неправильність кваліфікації дій приймальників скляного посуду як обману покупців у свій час вказувалось в юридичній літературі1. У розрахунках з названи ми закладами з приводу прийняття ними товарів громадяни не виступа ють як покупці, як цього вимагає диспозиція ч. 1 ст. 225 КК, у зв'язку з чим такий обман відповідно до чинного законодавства повинен кваліфікуватись за ст. 190 КК як шахрайство.

До набрання чинності новим КК обман громадян, який могли вчинити працівники кас по продажу квитків на проїзд всіма видами транспорту і кас по продажу квитків на відвідування видовищних заходів, розцінював ся як шахрайство. Видається, що зараз працівники зазначених закладів повинні притягуватись до відповідальності не за ст. 190, а за ст. 225 КК. По-перше, аналізована стаття не містить обмежень щодо місця вчинення злочину, а отже ним можуть бути і різноманітні каси. По-друге, громадя нина, який, придбаваючи не товар, а документ (квиток), що підтверджує факт укладення цивільно-правового договору на надання послуги, з точки зору диспозиції ч. 1 ст. 225 КК, мабуть, є підстави визнавати замовником послуги. У преамбулі Закону "Про захист прав споживачів" вказується, що письмова угода між споживачем і продавцем (виконавцем) може оформлятись квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, путівкою, талоном або іншим документом. Розглядувана ситуація, на мій погляд, зайвий раз підтверджує необхідність приведення понятійного апа рату КК у відповідність з термінологією регулюючого законодавства — у даному разі законодавства про захист прав споживачів.

Об'єктивна сторона аналізованого злочину полягає у вчиненні однієї із вказаних у диспозиції ч. 1 ст. 225 КК альтернативних дій. Це: обмірювання, обважування, обраховування, інший обман покупців або замовників. Тобто кримінально-правова норма містить, по-перше, при близний, невичерпний перелік злочинних обманних дій, по-друге, вказівку на резервне, узагальнююче поняття "інший обман", збережен ня якого у КК 2001 р. є виправданим з огляду на фізичну неможливість передбачити у тексті кримінального закону всі ймовірні варіанти обман ної поведінки у сфері реалізації товарів і надання послуг.

Обмірювання і обважування полягають у відпуску покупцеві товарів належної якості, за які він сплатив кошти, але в меншій кількості (не долив рідин — як продовольчих, так і непродовольчих товарів, недомір тканин та інших подібних товарів — скла, стрічок, пиломатеріалів, ки лимових виробів, плівки, клейонки тощо, продаж м'ясопродуктів без по передньої обробки, збільшення ваги пакувальних матеріалів або тари, продаж нерозморожених продуктів з великим вмістом льоду тощо).

Згідно з п. 8 Порядку заняття торговельною діяльністю і правил торго вельного обслуговування населення, затверджених постановою КМУ від 8 лютого 1995 р. № 108 із змінами, господарюючі суб'єкти усіх форм влас ності повинні забезпечити продаж товарів громадянам чистою вагою і по вною мірою. Правила користування засобами вимірювальної техніки у

1Андрушко П., Данько В. Деякі питання кваліфікації обману покупців // Радянське право. — 1990. — № 5. — С. 26-27

сфері торгівлі, громадського харчування та надання послуг, які затверджені наказом Держстандарту України від 24 грудня 2001 р. № 633, містять ряд вимог, спрямованих на недопущення саме обмірювання та обважування по купців. Зокрема вказується, що визначати масу товару на вагах незалежно від їх типу необхідно тільки після стабілізації показників навантажених ваг. Під час зважування товару, який відпускається в тару покупця, не обхідно попередньо визначити масу тари, назвати її покупцеві та надати йо му можливість побачити показання ваг з порожньою тарою. Для вимірю вань довжини, площі або об'єму товарів забороняється користуватися складними та м'якими метрами, рулетками побутового призначення або на несеними на прилавок позначками. Вимірювання довжини тканин, плівки тощо виконується за присутності покупця накладенням дерев'яного бруско вого метра на товар, що вільно розстелений на прилавку (столі). Вимірюван ня та відпуск рідини, кількість якої за відповідними державними стандар тами або технічними умовами визначається в одиницях маси (наприклад, рослинна олія, мед, сметана), дозволяється тільки після її зважування. Про даж таких продуктів із застосуванням засобів вимірювань об'єму рідин за бороняється. Вимірювання об'єму пива, квасу, морсу здійснюється скляни ми кухлями та мірними скляними стаканами. Рідина наливається з таким розрахунком, щоб після осаду піни рівень рідини по верхньому меніску зна ходився проти позначки номінальної місткості.

Для того щоб скоїти обмірювання і обважування, можуть використову ватись фальсифіковані вимірювальні прилади або інструменти, у зв'язку з чим дії винної особи потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. 225 і ст. 226 КК. Цікаво згадати, що ст. 135-4 КК Ук раїни 1927 р. (нею КК було доповнено у 1934 р.) як самостійний спосіб об ману покупців називала користування під час продажу товарів неправиль ними вагами, гирями та іншими неправильними вимірювальними прила дами. Про використання неправильних вимірювальних приладів або ваг як окремий різновид обману покупців йдеться у ч. 1 ст. 223 КК Болгарії.

Обраховування, виокремлене на відміну від ст. 155 попереднього КК безпосередньо у тексті ст. 225 КК 2001 p., означає, що вартість продано го товару, кількість його одиниць або вартість наданої послуги визначені неправильно, внаслідок чого покупець або замовник сплачує грошову су му, більшу порівняно з належною. Обраховування покупців і замовників буде і в тому разі, коли під час проведення розрахунків потерпілому не дається здача або ж дається у меншому розмірі. Правильність розрахун ку покупець перевіряє на місці, не відходячи від каси.

Саме обраховування вбачається в діях В., яка, працюючи реалізато-ром у приватного підприємця, продала покупцеві Б. 40 пляшок пива "Запорізьке" в обмін на пусту склотару і завищила при цьому вартість кожної реалізованої пляшки пива на 4 коп. Дії В. Бердянський міський суд Запорізької області правильно кваліфікував за ч. 1 ст. 155 КК 1960 р. як обман покупців (вирок від 21 січня 1997 р.), не конкретизу вавши, щоправда, у вироку спосіб вчинення злочину. У даному випадку склотара відігравала роль засобу платежу за придбаний товар. Якби В. здійснила лише розрахунок за здану склотару, обман громадянина (не покупця, а здавальника посуду) мав би розцінюватись як шахрайство.

Під іншим обманом покупців необхідно розуміти, зокрема, такі дії, як перевищення встановлених роздрібних цін (прямо називалось у ст. 155 попереднього КК), продаж фальсифікованих або зіпсованих то варів, продаж товарів нижчого сорту за ціною вищого, продаж зниже них в ціні товарів за цінами, які існували до їх уцінки, продаж неповно го комплекту товарів, передача покупцеві одного предмета під виглядом іншого, повідомлення неправдивої інформації про склад, калорійність і місце виготовлення товару, умови його експлуатації, порядок та умови проведення гарантійного ремонту та гарантійного обслуговування, заміни товару або його частин тощо.

Фальсифікація товару як спосіб обману покупців означає, що останні вводяться в оману щодо якості придбаного ними товару (скажімо, моло ко розбавляється водою, а сметана — кефіром, у сир додається молоко, а у мед — цукор). У сфері громадського харчування можуть порушува тись технологія приготування їжі, норми вкладення сировини і виходу готової продукції. Ст. 4 Заїкону від 23 грудня 1997 р. "Про якість та без пеку харчових продуктів і продовольчої сировини" забороняє реалізацію харчових продуктів, яким з метою збуту споживачам або використання у сфері громадського харчування виробником або продавцем навмисно надано зовнішнього вигляду та (або) окремих властивостей певного хар чового продукту, але які не можуть бути ідентифіковані як продукт, за який вони видаються. Факт фальсифікації харчового продукту встанов люється у процесі його ідентифікації.

Фальсифікованими визнаються лікарські засоби, які навмисно непра вильно промарковані щодо ідентичності та назви виробника. Фальсифікова ними можуть бути як оригінальні, так і відтворені препарати; вони можуть містити інгредієнти у відповідному або невідповідному складі, можуть бути без діючих речовин, з недостатньою їх кількістю або в підробленій упаковці (пп. 1.7 п. 1 Інструкції про порядок контролю якості лікарських засобів під час оптової та роздрібної торгівлі, затвердженої наказом Міністерства охо рони здоров'я України від ЗО жовтня 2001 р. № 436).

В юридичній літературі пропонується доповнити перелік конкретних дій у кримінально-правовій нормі про відповідальність за обман по купців окремою вказівкою на введення в оману щодо споживчих влас тивостей або якості товару, а також декриміналізувати перевищення встановлених роздрібних цін, встановивши за таке діяння адміністра тивну відповідальність1.

З точки зору чинного КК, перевищення встановлених роздрібних цін, охоплюючись вжитим у ст. 225 КК поняттям іншого обману, означає, що покупець за товар належної кількості і якості сплачує гроші в сумі, яка перевищує ціну, визначену у встановленому порядку для продажу даних товарів. Питання про нормативне регулювання ціноутворення в Україні висвітлюється у главі 9 книги при аналізі складу злочину, пе редбаченого ст. 228 КК.

За ч. 1 ст. 155 КК 1960 р. кваліфікував Бердянський міський суд За порізької області (вирок від 18 вересня 1997 р.) дії ПІ., яка, працюючи

1Салімонов І.В. Про законодавчий опис способу вчинення обману покупців // Держава і право. Вип. 13. — К., 2001. — С. 402-403

продавцем роздрібної торгівлі виробничо-торговельної фірми "Абрис" і ре-алізуючи покупцям морозиво польського виробництва, продавала його із завищенням встановленої ціни на 25 коп. за одиницю товару. Всього Ш. шляхом перевищення належної ціни вдалося обманути 15 покупців.

Висловлю думку, що для декриміналізації перевищення встановлених роздрібних цін, яке є, так би мовити, повноцінним способом введення споживача в оману, час в Україні поки що не настав.

Постає питання про те, чи охоплюється диспозицією ст. 225 КК продаж товарів, термін придатності яких минув. Під терміном придатності ро зуміється термін, установлений виробником товару, протягом якого органо лептичні, фізико-хімічні, медико-біологічні та інші показники товару у разі дотримання відповідних умов зберігання повинні відповідати вимогам нор мативних документів (преамбула Закону "Про захист прав споживачів").

На мою думку, кримінально-правова оцінка реалізації товару, термін придатності якого минув, має бути диференційованою. Якщо покупець сприймає інформацію про закінчення терміну придатності товару, нане сену на етикетці, маркуванні чи іншим належним способом, але з тих чи інших міркувань придбавае даний товар, про обман покупця мова йти не може. У змодельованій ситуації особа, котра реалізує товар, ні усно, ні письмово не вводить покупця в оману щодо споживчих властивостей та якості товару, і та обставина, що законодавство забороняє реалізацію то варів, термін придатності яких минув, встановлюючи за це відповідальність (ст.ст. 13, 23 Закону "Про захист прав споживачів"), оцінку не змінює — обман відсутній. З іншого боку, споживач має пра во на належну якість товарів, на те, щоб товари за звичайних умов їх ви користання були безпечними для його життя і здоров'я (зрозуміло, що це стосується передусім продуктів харчування і лікарських засобів). Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону "Про захист прав споживачів" виробник (виконавець, продавець) повинен попереджати споживача про наявність терміну придатності товару. П. 20 Правил торговельного обслуговування населення, затверджених постановою КМУ від 8 лютого 1995 р. № 108, зобов'язує працівників господарюючих суб'єктів, що здійснюють продаж товарів, надати покупцеві інформацію про товари в обсязі, передбачено му законодавством. А згідно з п. 24 цих Правил господарюючий суб'єкт зобов'язаний на вимогу покупця надати йому повну інформацію про ви готовлювача, основні споживчі якості та безпеку товару, його ціну.

Отже, у тих випадках, коли у відповідь на вказану вимогу покупця працівник господарюючого суб'єкта, який реалізує товар, надає перекруче ну інформацію про термін придатності товару або у інший спосіб приховує той факт, що термін придатності товару сплив, а також у тому разі, коли покупець фактично позбавлений можливості отримати інформацію про термін придатності товару (наприклад, продаж нефасованих печива, масла або цукерок, термін придатності яких зазначено на їхній тарі, до якої спо живач не має доступу), на мій погляд, є всі підстави вести мову про інший обман покупців, що за певних умов повинен кваліфікуватись за ст. 225 КК.

Під іншим обманом замовників потрібно розуміти будь-які дії, спря мовані на одержання від потерпілого сум, котрі перевищують реальну ціну щодо наданої йому послуги (наприклад, заміна під час ремонту

радіоелектронної апаратури нових деталей і вузлів на такі, які вже ви користовувались; завищення складності виконуваних робіт або витрат сировини і матеріалів; стягнення плати за роботи, які фактично не ви конувались, або за гарантійний ремонт, який мав бути виконаний безо платно; оформлення звичайного замовлення як термінового; заниження вартості речей під час прийому їх пральнями та хімчистками; переви щення встановлених цін і тарифів на побутові і комунальні послуги, що надаються населенню).

Найбільш докладний аналіз способів вчинення обману покупців та за мовників у сучасній кримінально-правовій літературі України зробив П.П.Андрушко1.

Обман покупця або замовника може бути вчинено як одним із зазна чених у диспозиції ч. 1 ст. 225 КК способів, так і кількома способами одночасно. Ця обставина не впливає на кваліфікацію злочину, однак всі використані винною особою способи повинні бути включені в обсяг об винувачення, вказані у відповідних процесуальних документах і врахо вані при призначенні покарання.

Постановою КМУ від 2 квітня 1994 р. № 215 "Про реалізацію окре мих положень Закону України "Про захист прав споживачів" було за тверджено Порядок проведення контрольної перевірки правильності роз рахунку із споживачами за надані послуги і реалізовані товари. Дія да ного нормативного акта поширюється на господарюючі суб'єкти, які здійснюють підприємницьку діяльність у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг. Контрольна перевірка проводиться службовими особами державних органів у справах захисту прав споживачів з метою встановлення відповідності отриманої продавцем плати за реалізований споживачеві товар справжній його вартості, як правило, шляхом неглас ної контрольної закупівлі товару. Відповідно до п. 7 вказаного Порядку перевірка фактичної кількості товару проводиться шляхом його перера хування, а міри, маси та об'єму — шляхом переважування (перемірю вання) вимірювальними приладами та іншими засобами вимірювання. Перевірка якісних показників (за сортом, компонентами, ком плектністю) товару здійснюється органолептичним методом, а у разі по треби відбираються у встановленому порядку його зразки (проби) для пе ревірки їх якості. Порядок відбору у господарюючих суб'єктів сфери торгівлі, громадського харчування і послуг зразків товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для їх перевірки затверджено постановою КМУ від 2 квітня 1994 р. № 215.

Перевірка цін (тарифів) на товари (послуги) проводиться шляхом виз начення: відповідності цін (тарифів) прейскурантам (калькуляційній картці тощо); правильності обґрунтування цін (тарифів) та дотримання нормативних актів щодо ціноутворення; достовірності наданої спожива--чам інформації про ціни (тарифи) на товари (послуги); правильності за стосування цін при продажу товарів.

Перевірка підрахунку і остаточного розрахунку справжньої вартості за куплених для контролю товарів (замовлення, наданих послуг) здійснюється

1Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С.Яценка. — К.: А.С.К., 2002. — С. 495-497

26 3-108 801

шляхом визначення правильності грошових розрахунків і підрахунку суми фактичної вартості усіх закуплених товарів (наданих послуг).

Відповідно до п. 11 ст. 5 Закону України "Про захист прав спожи вачів" державні органи у справах захисту прав споживачів мають право передавати правоохоронним органам матеріали перевірок щодо дій осіб, які містять ознаки злочину.

Споживач має право вимагати від продавця (виробника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативно-правових актів та нормативних доку ментів, умовам договорів, а також інформації про товар (роботу, послугу). Споживач має право на перевірку якості, безпеки, комплектності, міри, ва ги та ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються (замовляються), демон страцію безпечного та правильного їх використання. На вимогу споживача продавець (виконавець) зобов'язаний у цих випадках надати контрольно-вимірювальні прилади, документи про якість, безпеку, ціну товарів (робіт, послуг) (ч. 1 ст. 12, ч. 4 ст. 19 Закону "Про захист прав споживачів").

Згідно з ч. 1 ст. 156-1 КАП, відмова працівників торгівлі, громадського харчування та сфери послуг і громадян, які займаються підприємницькою діяльністю в цих галузях, у наданні громадянам-споживачам необхідної, до ступної та достовірної інформації про товари (роботи, послуги), а так само обмеження прав громадян-споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів тягне за собою накладення штрафу у розмірі від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Розмір штрафу збільшується до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у разі придбання споживачем товару неналежної якості.

Обов'язковою ознакою складу злочину, що розглядається, є обман по купця або замовника — це випливає з назви кримінально-правової нор ми. Тому ст. 225 КК не поширюється на випадки продажу товарів (на дання послуг) за підвищеними цінами (тарифами) за згодою самих по купців (замовників). Запропонована у п. 19 постанови Пленуму ВСУ від

2 березня 1973 р. № 2 кваліфікація дій службових осіб підприємств
торгівлі чи громадського харчування за статтею КК про відповідальність
за одержання хабара (ст. 368 КК) можлива лише у тому разі, коли
обидві сторони — і покупець, і службова особа — усвідомлюють, що не 
законна винагорода у розмірі переплати надається і отримується саме як
хабар. Характер психічного ставлення з боку покупця до власних дій
може бути різним: 1) покупець знає справжню ціну на товар і чітко
усвідомлює, що, здійснюючи переплату, він у такий спосіб дає хабара
службовій особі; 2) не володіючи точною інформацією про справжню
ціну і ставлячись до неї байдуже, покупець з тим, щоб придбати
потрібний йому товар, погоджується сплатити ціну, вказану службовою
особою, не виключаючи при цьому, що тим самим він здійснює перепла 
ту, а отже дає службовій особі незаконну майнову винагороду за діяння

3 використанням службового становища. Якщо службова особа вводить
покупця в оману щодо справжньої ціни на товар, а останній перекона 
ний у тому, що сплачує встановлену ціну, в поведінці службової особи
відсутні ознаки суб'єктивної сторони одержання хабара. Вона повинна
притягуватись до відповідальності за перевищення встановленої ціни за

ст. 225 КК, а за наявності до цього підстав — і за ст. 364 КК ("Зловжи вання владою або службовим становищем").

Ст. 225 КК, не конкретизуючи місце вчинення злочину, водночас вка зує, що обман покупців та замовників повинен бути скоєний під час ре алізації товарів або надання послуг. На мою думку, в підстави розгляда ти цю вказівку законодавця як характеристику обстановки вчинення злочину. Передусім кримінальне караний обман споживачів може мати місце на підприємствах торгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування. Вважаю, що під підприємствами у контексті відповідальності за ст. 225 КК потрібно розуміти не лише ті господарю ючі суб'єкти, які володіють статусом юридичної особи. Підприємства торгівлі і громадського харчування у даному разі — це магазини (про довольчі, непродовольчі, змішані), кіоски, ятки, намети, автомагазина, ресторани, кафе, їдальні, бари, буфети, кав'ярні, інші заклади незалеж но від форм власності на них, а також оптові бази, склади, які здійсню ють безпосередньо реалізацію товарів населенню, магазини-склади по продажу дрібнооптових партій товарів, підприємства побутового обслу говування (будинки послуг, ательє, садони тощо), які здійснюють про даж напіфабрикатів та готових виробів, приймальні пункти склотари, вторинної сировини, сільськогосподарської та іншої продукції за умови, що ці заклади здійснюють зустрічний продаж товарів.

Для притягнення до відповідальності за ст. 225 КК не має значення те, скоєно обман покупців безпосередньо у приміщеннях вказаних вище підприємств, під час проведення виїзної торгівлі, доставки товарів за місцем проживання покупця, надсилання їх поштою (форма дис танційної торгівлі) або s інший спосіб реалізації товарів у зв'язку з ви робничою діяльністю підприємств. Правила продажу товарів поштою за тверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України та Державного комітету зв'язку України від 17 берез ня 1999 р № 153/48, а Правила продажу товарів на замовлення та вдо ма у покупців — наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 29 березня 1999 р. № 199.

До підприємств побутового обслуговування населення належать різно манітні заклади, засновані на різних формах власності, — будинки по буту, хімчистки, перукарні, лазні, ательє, майстерні, підприємства, які займаються ремонтом і будівництвом житла та інших об'єктів, тощо.

Правила побутового обслуговування населення затверджені постановою КМУ від 16 травня 1994 р. № 313 у редакції постанови КМУ від 4 червня 1999 р. № 974. Особливості оформлення замовлень но ремонту і пошиттю взуття, швейних, хутряних і шкіряних, а також трикотажних виробів, ре монту побутових машин і приладів (у тому числі ремонту радіоелектронної апаратури та ремонту і виготовленню ювелірних виробів), ремонту і виго товленню меблів, хімічному чищенню та фарбуванню одягу, пранню білиз ни, ремонту і будівництву житла та інших об'єктів, послугах лазень та ду шових, прокатних пунктів та виконанню цих замовлень визначаються Інструкцією щодо оформлення замовлень з окремих видів послуг та їх ви конання, затвердженою наказом Українського союзу об'єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення від ЗО трав-

26* 803

ня 1994 p. № 10. Постановою КМУ від 11 квітня 2002 р. N° 506 затвердже но Порядок гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів. Послуги з ремонту і технічного обслу говування транспортних засобів, що належать громадянам, транспортні, ри туальні та інші побутові послуги надаються відповідно до окремих правил.