Де Філеас Фоґґ вступає у безпосередню боротьбу з невдачею

Р азом із «Китаєм», здавалося, щезли і всі надії Філеаса Фоґґа.

Справді, жоден із пакетботів, що курсують між Європою й Америкою, чи судно французької Трансатлантичної компанії, чи корабель компанії «Вайт‑Старлайн», чи ж пароплав компанії «Іммен» або Гамбурзької лінії йому не підходив.

Пароплав «Перейр» французької Трансатлантичної компанії, чудові судна якої за швидкоплавністю не поступаються будь‑якій іншій лінії, а за комфортабельністю навіть перевершують їх, відходив лише за два дні – 14 грудня. До того ж, як і кораблі Гамбурзької компанії, він прибував не безпосередньо в Ліверпуль чи Лондон, а заходив у Гавр, і цей додатковий переїзд від Гавра до Саутгемптона затримав би Філеаса Фоґґа й остаточно зруйнував усі його старання.

Щодо пакетботів «Імен», один із яких – «Місто Париж» – відходив наступного дня, то про них не варто було й думати. Ці судна призначені переважно для перевезення емігрантів. Їхні машини слабкі, і більшу частину шляху вони долають під вітрилами, тож їхня швидкість незначна. На дорогу з Нью‑Йорка до Англії вони витрачають більше часу, ніж залишалося в розпорядженні містера Фоґґа, щоб виграти парі.

Про все це наш джентльмен довідався зі свого путівника Бредшоу, де було докладно описано всі океанські пароплавні лінії.

Паспарту це просто приголомшило. Сама лишень гадка, що вони спізнилися на пакетбот усього на сорок п’ять хвилин, не давала йому спокою. І він сам у всьому винен: замість того, щоб допомагати своєму панові, він тільки додавав перешкод на його шляху! Згадуючи всі халепи цієї подорожі, підбиваючи рахунки, сплачені лише з його вини, думаючи про величезне парі, про значні видатки на подорож, що втратила тепер будь‑який сенс і розорила містера Фоґґа, бідолашний парубок став безбожно себе лаяти.

Однак Філеас Фоґґ жодним словом не дорікнув йому. Залишаючи пристань, звідки відходили пакетботи трансатлантичних ліній, він тільки сказав своїм супутникам:

– Ходімо. Взавтра щось вирішимо.

Містер Фоґґ, місіс Ауда, Фікс і Паспарту переправилися через Гудзон на невеликому пароплаві й сіли у фіакр, що доставив їх у готель «Сент‑Ніколас» на Бродвеї. Там вони винайняли кілька номерів і переночували.

Філеасові Фоґґу, який завжди міцно спав, ця ніч здалася доволі короткою, а для місіс Ауди та її супутників, котрим хвилювання не давало заснути, навпаки – безкінечно довгою. Настало 12 грудня. Від сьомої години ранку 12 грудня до восьмої години сорока п’яти хвилин вечора 21 грудня залишалося дев’ять діб, тринадцять годин і сорок п’ять хвилин. Якби Філеас Фоґґ відплив напередодні на «Китаї» – одному з найшвидших трансатлантичних пароплавів компанії «Кунардлайн», – він прибув би до Ліверпуля, а потім до Лондона вчасно!

Містер Фоґґ вийшов із готелю, наказавши своєму слузі чекати його і попередити місіс Ауду, щоб вона будь‑якої миті була зібрана для від’їзду.

Він подався на берег Гудзону й серед суден, що стояли на пристані, старанно шукав готові до відплиття. На багатьох кораблях уже підняли прапори, і з ранковим припливом вони збиралися вийти в море: з величезного чудового Нью‑Йоркського порту щодня в усі кінці світу вирушають багато десятків кораблів; але здебільшого це були вітрильні судна, і вони не годилися для містера Фоґґа.

Остання спроба нашого джентльмена загрожувала зазнати невдачі, як раптом він помітив судно, що стояло на якорі перед Бетері, за один кабельтов[28]від берега. Це був торговельний ґвинтовий пароплав витонченої форми, з його труби валував густий дим, що вказувало на скоре відплиття судна.

Філеас Фоґґ найняв човна, сів у нього і за кілька змахів весел опинився біля трапа «Генрієтти», пароплава із залізним корпусом, але дерев’яними надбудовами.

Капітан «Генрієтти» був на облавку. Філеас Фоґґ піднявся на палубу й попросив викликати його. Той не змусив на себе чекати.

Це був чоловік років п’ятдесяти, справжній морський вовк, як видно, сварливий і не вельми приємний у спілкуванні. Вирячені очі зеленавого кольору, руде волосся, кремезна фігура – він нічим не скидався на людину з вищого світу.

– Ви капітан? – запитав містер Фоґґ.

– Так, я.

– Я – Філеас Фоґґ із Лондона.

– А я – Ендрю Спіді з Кардіфа.

– Ви незабаром відпливаєте?..

– За годину.

– І прямуєте?..

– У Бордо.

– Який у вас вантаж?

– Саме каміння в трюмі. Ніякого вантажу. Іду з баластом.

– У вас є пасажири?

– Немає пасажирів. Ніколи не буде пасажирів. Громіздкий галасливий товар.

– Чи добре йде ваше судно?

– Одинадцять‑дванадцять вузлів. «Генрієтта» – знаменитий корабель.

– Чи згодні ви перевезти мене в Ліверпуль? Мене і ще трьох людей.

– У Ліверпуль? А чого не в Китай?

– Я сказав: у Ліверпуль.

– Ні!

– Не хочете?

– Ні. Я збираюся в Бордо, і я піду в Бордо.

– Ні за які гроші?

– Ні за які гроші.

Капітан вимовив це тоном, що не терпить заперечень.

– Але власники «Генрієтти»… – почав був Філеас Фоґґ.

– Власники – це я, – відповів капітан. – Судно належить мені.

– Тоді я його зафрахтую[29].

– Ні!

– Я купую його.

– Ні!

Філеас Фоґґ і бровою не ворухнув. Однак його становище було серйозне. Нью‑Йорк – це не Гонконг, а капітан «Генрієтти» – на власник «Танкадери». Дотепер гроші нашого джентльмена долали всі перешкоди. Цього разу вони виявилися безсилі.

Зрештою, треба конче знайти спосіб переправитися через Атлантичний океан на судні, інакше довелося б летіти на повітряній кулі, що було небезпечно та й взагалі нездійсненно.

Проте містерові Фоґґу, здається, спало на думку щось інше, і він сказав капітанові:

– Гаразд, чи згодні ви доставити мене в Бордо?

– Ні, навіть якщо ви заплатите двісті доларів!

– Я пропоную вам дві тисячі.

– З кожного?

– З кожного.

– І вас четверо?

– Четверо.

Капітан Спіді узявся терти собі чоло з такою силою, ніби хотів здерти з нього шкіру. Одержати вісім тисяч доларів, не ухиляючись від свого маршруту! Заради цього вартувало відкинути вбік свою відразу до вантажу, що йменується пасажирами. Втім, пасажири по дві тисячі доларів уже не пасажири, а дорогоцінний товар.

– Я відпливаю о дев’ятій годині, – коротко сказав капітан Спіді, – і якщо ви й ваші супутники…

– О дев’ятій годині ми будемо на судні, – настільки ж лаконічно відповів Філеас Фоґґ.

Була восьма година тридцять хвилин ранку. Залишивши «Генрієтту», містер Фоґґ вийшов на берег, найняв карету й повернувся в готель, щоб забрати місіс Ауду, Паспарту й невідлучного Фікса, якому він люб’язно запропонував поїхати разом із ними. Все це було зроблено зі спокоєм, який наш джентльмен не втрачав ні на мить.

До моменту відплиття «Генрієтти» всі четверо пасажирів були на облавку.

Коли Паспарту довідався, у яку копійчину виллється їм цей останній переїзд, у нього прохопилося протяжливе «о‑о‑о!» – і цим було все сказано!

Детектив Фікс вирішив, що Англійському банкові не виплутатися з цієї справи без значних збитків. Справді, до кінця подорожі, за умови, що Філеас Фоґґ не викине ще кілька пачок асигнацій у море, мішок із банкнотами мав полегшати більш як на сім тисяч фунтів стерлінґів.

 

Розділ тридцять третій,