Хрещення Київської Русі :зміна світоглядних засад та їх художнього втілення.

Дослідження сутності та специфіки міфологічно-язичницького світогляду давніх русичів має незаперечне значення для дослідження проблем зародження й становлення культури й світогляду як епохи Київської Русі, так і більш пізніх часів вітчизняної історії. Міфологічний світогляд Київської Русі виступає не як якесь докультурне утворення або передлогічне мислення, а навпаки, як досить складна світоглядна система, як один з головних чинників, що утворює світоглядний базис києворуської духовної культури.

Світовідчуття й світосприйняття києворусичів, їх вірування, соціальні відносини, етичні й естетичні цінності, навики мислення, ставлення до природи, переживання ними простору й часу, уявлення про смерть й потойбічне життя, тлумачення реального людського життя взаємно переплітаються й утворюють, хоч і з певними елементами калейдоскопічності, деяку цілісність, «модель світу». Різноманітні явища, процеси, тенденції, які реалізують себе в цій моделі, відрізняючись засобами вираження, структурно утворюють певні світоглядні стереотипи, домінанти, прототипи мислення, які й складають міфологічно-язичницьку світоглядну парадигму.

Давньоруське язичництво являє собою велетенський багатогранний масив обрядів, вірувань, воззрінь. В епоху формування державності русичі знали не тільки поклоніння тому чи іншому божеству, а й створили систему міфологічного розуміння світу, яка увібрала в себе складний комплекс розуміння й специфічних тлумачень тих чи інших фактів та явищ навколишнього світу. Мова, таким чином, йде про міфологічну свідомість, або, точніше, про міфологічний тип свідомості, який був сутністю язичницького світосприйняття. Людина потребує пояснення питання походження світу, його сутності та свого місця в ньому. Вона «будує», творить міф, котрий і допомагає їй орієнтуватися в навколишньому світі.

Свідомість давніх русичів носила нерозчленований характер. Головний зміст єдиної первісної духовної культури складали нерозривно поєднані між собою міф і первісний обряд. При цьому обряд виступав формою об’єктивації міфу. Разом вони були складними утвореннями, в яких поєднувались і переплітались елементи магії, тотемізму, соціальні норми тощо. Відношення язичників до навколишнього світу було опосередковано їх ставленням до долі своїх божеств, переживаючи яку, вони творили різні обряди. Саме в обрядовій сфері найбільшого вираження набула єдність міфологічної свідомості й релігійно-магічної практики давніх русичів.

Дослідження специфіки міфологічно-язичницької світоглядної парадигми києворусичів передбачає звернення до широкого соціально-практичного й культурного контексту. Основним джерелом при вивченні міфологічно-язичницького світосприйняття києворусичів є багата фольклорна традиція, народна творчість.

Народна творчість, незважаючи на неминучі нашарування та зміни, зберегла багато архаїчних міфологічних понять, образів, мотивів, сюжетів та структур, які в сукупності утворюють досить цілісну картину світоглядних установок, орієнтирів та значень. В найдавнішій фольклорній творчості сформувалися основні світоглядні поняття -- кліше, які відігравали важливу роль у формуванні й функціонуванні києворуської світоглядної культури в цілому, виступаючи її підгрунтям. У напівстертому вигляді вони ще довго зберігалися в українській світоглядній культурі і деякою мірою -- аж до сьогоднішніх часів. Використовуючи ці кліше, міфологічне світобачення, розвиваючись, ускладнюється. Над ними та обрядовою практикою, яка конкретизує їх, і виникають світоглядні парадигми, котрі впорядковують розуміння світу, стають певним світоглядним зразком.

З християнізацією Київської Русі відбувається рішучий поворот, який назавжди відрізає доступ до міфологічно-язичницького світосприйняття. Разом з тим, нова християнська світоглядна культура не руйнує міфологію зразу й повністю. Міф відокремлюється від релігії, від сфери комунікацій, від світогляду тощо. Але він стає предметом фольклорного мистецтва, фактом поезії, естетичним феноменом.

Протягом тривалого часу, поступово втрачаючи світоглядну парадигматичність, міфологічно-язичницьке світовідчуття переходить зі сфери світоглядних орієнтацій, домінант, установок у сферу нижчої міфології й художньо-поетичних образів, продовжуючи відчутно впливати на вітчизняну світоглядну культуру.

 

 

4.Мистецтво Київської Русі:архітектура, іконопис,мозаїки, фрески.Фольклорна та письмова традиції Київської Русі.

 

 

Досягнення архітектури Київській Русі пов'язані переважно з церковним будівництвом, починаючи з Десятинної церкви в Києві, зведеної князем Володимиром і освяченої в 996 р. Перші величні споруди зводилися під керівництвом запрошених з Візантії майстрів, але їм доводилося враховувати вподобання князів, духовенства та знаті. Згодом з'явилися і свої кваліфіковані майстри. Храми з кількома банями не зустрічаються серед архітектурних споруд Візантії. Це є доказом того, що церковні споруди Київської Русі мали свої індивідуальні риси, хоч і були близькі до візантійських зразків. Серед визначних пам'яток архітектури київської Русі були Спас Чернігівський, Софія Київська, Софія Новгородська, Софійський собор у Полоцьку, Успенський собор Печерського монастиря. Неможливо тут подати навіть простий перелік пам'яток, відомих сучасній icторії давноруської церковної архітектури. Серед них зустрічаємо великі міські та монастирські собори, надбрамні церкви, церкви-усипальниці, невеличкі споруди бідних парафій та монастирів. Згодом осередками будівництва, крім Києва, Чернігова та Новгорода, стали Переяслав, Галич, Володимир-Волинський, Полоцьк, Смоленськ, Володимир на Клязьмі, що виробили свої архітектурі стилі. Будували здебільшого з тонкої цегли (плінфи). У Новгороді застосовували валуни, в Галичині та в північно-східній Русі - ретельно тесаний камінь, іноді прикрашений чудовим різьбленням. Мистецтво Київської Русі значною мірою було пов'язане з церковним будівництвом і мало задовольняти вимоги богослужбового уставу. Воно не мало того суто естетичного призначення, яке властиве витворам пізнішої доби. Храми, часто стримані й суворі зовні, зосереджували в своїх стінах справжні мистецькі скарби. Деякі споруди Києва та Чернігова прикрашено кам'яним різьбленням (парапети хорів), підлога мала інкрустацію, поєднану з полив'яними плитками. Надзвичайною красою відзначалися вівтарні перегородки та ювори, здебільшого виконані з дерева, а в окремих випадках - з мармуру. Мармур взагалі використовували рідко, бо це був дорогий матеріал, який привозили здалеку.

Стіни прикрашали мозаїками та фресками. Мистецтво мозаїки, що потребувало великої майстерності та дефіцитних матеріалів, не було розповсюджене. Навіть у Софійському соборі в Києві мозаїками прикрашено тільки вівтар та підкупольний пpocтip (так само було в Успенському соборі Печерського монастиря), в соборі Михайлівського монастиря - тільки вівтар. Фреска була поширена в Києві, Чернігові, Новгороді, Пскові, Старій Ладозі, Полоцьку, Володимирі та Суздалі. Загальна система розпису була підпорядкована іконографічній програмі, основа якої була оформлена на візантійському грунті після перемоги над іконоборцями.

3 візантійським мистецтвом певною мірою був пов'язаний і розвиток іконопису Київської Русі. Однак руські митці, переймаючи техніку, виробляли свій стиль. Найдавніші ікони на Русь були принесені з Константинополя. Зокрема, візантійською за своїм походженням є велика наша святиня - ікона Володимирської Богоматері, що спочатку знаходилась у Вишгороді, біля Києва. Не виключено, що візантійським митцям належить виконання деяких інших ікон, що створені в домонгольську добу давньоруського мистецтва [12]. Серед них заслуговує на особливу увагу Свенська (Печерська) ікона Богоматері з "предстоящими" преп. Антонієм Печерським та преп. Феодосієм Печерським.

На початку ХХ ст. культура України, з одного боку, продовжувала розвивати народні, демократичні традиції ХIХ ст., а з іншого - йшов активний пошук нових форм, використання досягнень інших національних культур. Це конкретно виявилося у двох орієнтаціях: 1) збереження національно-культурних традицій (народницька теорія); 2) орієнтація на західноєвропейський процес в царині художньої культури ("європеїзація", "космополітизм", "модернізм").

В Україні в галузі живопису і графіки активно працювали такі майстри, як О.Мурашко, О.Новаківський, І.Трут, П.Ковжун, М.Сосенко, М.Бойчук. Більшість з них мали європейську освіту і перебували під впливом сучасних їм художніх тенденцій. Міжнародного визнання досяг український скульптор О.Архипенко - творець нового напряму в мистецтві.