Корекція викривлення переважно емоційно-афективного розвитку

Робота, спрямована на корекцію раннього дитячого ду тизму, - це тривалий багаторічний процес, ефективність якого значною мірою залежить від залученості до нього бать 174

/ та огсб/шях-яи рсбоггш з ними в умовах кпрекцатоі та ікк/аозивної остти

ів, медичних фахівців (педіатр, психоневролог), психолога-сихотерапевта, соціального педагога, вчителя, а також від системності та послідовності впливу. Педіатр стежить за ста­ном фізичного здоров'я дитини; психоневролог визначає потре­бу в медичному лікуванні у разі погіршення психічного само-Ідочуття; психолог забезпечує оптимізацію психічного розвитку умови соціальної адаптації; функція педагогів полягає у на­ші освітніх послуг відповідно до актуального рівня сформо-їності знань, умінь, навичок та можливостей дитини в той чи ний період її розвитку; батьки створюють для неї умови пси­хофізичного комфорту, захищеності, прийняття і підтримки, і'ІЙбезпечують реалізацію корекційних цілей в домашніх умо-Іщах, сприяють закріпленню досягнень дитини. .'¥' У залежності від розуміння психологічної сутності РДА та цептуальних засад психотерапії існує декілька поглядів щодо акційного впливу. Найпоширенішими з них є поведінковий під-¹ (біхевіористична психотерапія) за якими формування навичок Щ(дітей здійснюється маленькими кроками. Навичка розбиваєть-на окремі ланки, виконанню яких навчають дітей. Кожна дія, кен рух у правильному напрямку позитивно підкріплюється і имулюється. На основі закріпленого руху чи дії вибудовується рріступний, доки не буде сформованим потрібне уміння.

Інший підхід до корекції РДА розроблений, на основі ибинного аналізу структури дефекту російськими авторами С. Нікольською, Є. Р. Баєнською, М. М. Ліблінг, В. В. Ле-

ЇСЬКИМ.

Особливості корекційної роботи залежать від (пеня виразності РДА. Так, наприклад, якщо поява сів та моторних стереотипій при РДА 4-го ступеня свідчить регрес і погіршення стану дитини, то при РДА 1-го ступеня ознакою розвитку, появи вибіркового ставлення до середо-Тому корекційній роботі обов'язково має передувати ре-ьна діагностика структури дефекту, ступеня його виразності ^•сильних сторін особистості дитини.

*^і: У випадку глибокого ступеня РДА добре зарекомендував метод холдінг-тсрапії, розроблений М. Уєлч. Його сут-полягає в тому, що матері пропонують взяти дитину на і, попри її агресивний спротив, обнімати її, гладити, при-ати до себе Дитина при цьому вириватиметься, кусатимеіь-*ї*арапатиметься. У відповідь мати ще дужче обіймає і пере-

17^Г>

Модуль II Психххіюго-педахачна характеристика дітей з порушеннями ncujoafiiswatctxi

конує дитину у своїй любові. Зрештою дитина виснажується і заспокоюється Холдшг проводиться щодня Поступово періоди конфронтації та відторгнення скорочуються в часі і зводяться на нівець. В такий спосіб досягаються довірливі взаємини дитиня з матір'ю, на основі яких можна вибудовувати подальшу корек-ційну роботу.

Основним завданням корекційної робота є розви­ток у дитини здатності взаємодіяти з навколишнім світом. Фахівці з проблем РДА О. С. Нікольская, Є. Р. Ба-єнская, М. М. Ліблінг застерігають від типових помилок в організації корекційного впливу, до яких, зокрема, відносять фіксацію на питаннях "Хто винен?", "Що чекає дитину у май­бутньому?"; прагнення зробити дитину "зручною"; підведення дитини до шаблонів вікової норми; установку на те, що окреме досягнення дитини кардинально вирішить всі проблеми.

Першим завданням корекційного впливу при РДА, від якого залежить успішність всієї роботи, є встановлення емоційного контакту з дитиною. Спочатку за підтримки матері вона повинна призвичаїтись до приміщення, в якому проходять заняття, переконатись в тому, що їй тут нічого не загрожус Дитину можуть налякати голосні розмови, різкі рухи, надмір­на активність та метушливість дорослого; неприємними можуть бути пряме звернення, запитання, активні спроби привернутії увагу, настирні пропозиції щось подивитись, тілесні контакти, зазирання в очі. Ознакою того, що дитина призвичаїлась до об­становки може бути її прагнення дослідити приміщення або його окремі об'єкти. Дорослий доброзичливим поглядом, посмішкою підтримує щонайменші прояви активності дитини, невербальни-ми засобами виказує готовність допомогти (підняти іграшку, що впала під стіл; подати руку для опори, якщо дитина хоче вилізти на стілець, щоб подивитись у вікно тощо). Дорослий терпляче очікує, коли дитина сама підійде до нього і виявить готовність до взаємодії. Важливо, щоб дитина відчувала, що сама контро­лює ситуацію спілкування: дистанцію, засоби, тривалість та ін­тенсивність контакту. Можна терпляче вислуховувати шаблонні розповіді дитини, даючи їй цим самим досвід комфорту у спіл­куванні. Можна встановлювати контакт опосередковано через батьків, спілкуючись з ними у присутності дитини на цікаві для неї теми. В процесі спілкування слід стежити за наростанням моторної напруженості, метушливості, іншими різкими зміна

розвитку та особливості роботи з ними в умовах каргкигшкп та інклюзивної освтги

ми у поведінці, які можуть бути сигналами наростання тривоги. У такому випадку дорослий повинен негайно знизити свою ак тивність і пошукати приємнішу для дитини тему. Встановивши довірливі взаємини, можна переходити до спільних ігор, малю­вання та інших видів активності, які приносять задоволення ди-, тині, в яких вона почувається успішною.

Наступним завданням коре'кційної роботи є роз­виток активного осмисленого ставлення до світу.,;На заваді цьому стоїть схильність дітей з РДА до одноманіт-itforo повторення тих самих рухів, фраз, дій. Стереотипії не Можна усунути, оскільки вони виступають у якості захисту від, тривоги та засобу аутостимуляції. Дорослий може прийняти ^киву поведінку дитини, приєднатися до неї і трансфор­мувати її з середини. Так, до сюжету агресивної фантазії дити- Іщ можна ввести доповнення неагресивного побутового харак-й?Єру. Розширення і ускладнення стереотипів дитини перетво-Ij їх із випадкового набору в систему зв'язків з оточенням. Усвідомлення життєвого стереотипу як звичної послідовності їокремих подій дає дитині можливість навчитись чекати, загля-ати в майбутнє, а отже планувати.

Впливати на поведінку дитини з РДА можна через відпо-чу організацію простору. Так, відкрита книга спонукає до), щоб погортати її, роздивитись малюнки; встановлені качелі щоб на них погойдатись; відкрита коробка з пластиліном -

поліпити тощо.

Діти з РДА потребують постійної емоційної підтримки, бливо при появі несподіваних подразників, труднощів та пе-чкод. Дитина повинна відчути впевненість дорослого у тому, вона хороша, попри невдачі. Позитивну та негативну оцінку

надавати дуже обережно. Про помилки в діяльності можна зрити як результат спільного неуспіху, який спільними ж зу-

іми обов'язково буде виправлений іншим разом.

Формування навчальної діяльності дитини з РДА залежить успішності психокорекційної роботи, спрямованої на соціа-їію. Тому описані вище напрямки роботи повинні переду-

навчанню.

Найчастіше дитина з РДА не може навчатись в колекти­ве є підставою для призначення індивідуального навчання, цемо особливості реалізації індивідуального підходу у на-№і аутичних дітей

Модуль II Псшамаео-гихкіхегчна характеристикаОітей з порушеннями психофничтм*

Особливості реалізації індивідуального підходу у навчанні аутичних дітей

• для організації навчання повинно бути обладнане спеціальне
постійне місце;

• педагог повинен проводити заняття в той самий час;

• перш ніж приступати до навчання педагогу необхідно встано
вити контакт з дитиною;

• передусім слід виявити рівень актуальних знань дитини,
адже розвиток при РДА може бути настільки нерівномірним,
що навчати дитину з таким діагнозом за певною програмою
виявляється недоцільним. З кожного предмета даються ті
знання, які дитина спроможна засвоїти. Навчаючи дитину
з РДА, важливо постійно орієнтуватись на її актуальніш
стан;

• поява напруження, стереотипних рухів, інших проявів неа­
декватної поведінки є ознакою підвищення тривожності. Том\
ні в якому разі не можна дитину карати за таку поведінку
У співробітництві з психологом вчитель може виробити кон
кретні прийоми усунення таких станів або їх попередження,

• у процесі навчання не варто фіксуватись на унікальних здіб­
ностях дитини до обчислень, механічного запам'ятовування
тощо;

• слід стежити за тим, щоб учень усвідомлював практичну зна­
чущість одержаних знань, вмів застосовувати їх у своїй ді
яльності;

• навіть якщо дитина з РДА спроможна навчатись в умовах
класу, вона часто «випадає» з фронтальної роботи, тому по­
требує постійної підтримки та заохочення;

• опитування такої дитини краще проводити індивідуально;

• учню з аутизмом слід допомогти встановити контакт з одно­
класниками;

• клас необхідно налаштовувати на підтримку комфортного са­
мопочуття такої дитини.

Контрольні запитання

1. Проаналізувати специфічні особливості вивчення та органі зації навчання і корекційної роботи з дітьми, що мають по рушення емоційно-вольової сфери.

2 Охарактеризувати структуру дефекту при недорозвіпк} емоційно-вольової сфери внасіідок недостатності регулюю чої функції лобних відділів кори головного мозк\

І та оообяшості роботи і ними в умовах кореюрйнсп та тклюлияюі освіти

Охарактеризувати структуру дефекту при асинхронному дисгармонійному розвитку екстрапушгивного типу. Охарактеризувати структуру дефекту при асинхронному дисгармонійному розвитку штрапунітивного типу. Охарактеризувати структуру дефекту при асинхронному дисгармонійному розвитку апатичного типу. Розкрити сутність поняття "психопатія". Розкрити сутність поняття "невроз".

Проаналізувати психологічні механізми формування невро­зів та психопатій

Порівняти ознаки психопатії та неврозу. Охарактеризувати структуру дефекту при ранньому дитячо­му аутизмі.

Охарактеризувати шляхи виховної роботи дітей з вадами емоційно-вольової сфери, спрямовані на розвиток самосвідо­мості.

Охарактеризувати шляхи виховної роботи дітей з вадами емоційно-вольової сфери, спрямовані на розвиток волі. Охарактеризувати шляхи виховної роботи дітей з вадами емоційно-вольової сфери, спрямовані на розвиток мотива­ційної сфери.

Охарактеризувати шляхи виховної роботи дітей з вадами емоційно-вольової сфери, спрямовані на розвиток позитив­них звичок.

Визначити напрямки корекційної роботи при недорозвитку емоційно-вольової сфери внаслідок недостатності регулюю­чої функції лобних відділів кори головного мозку. Визначити напрямки корекційної роботи при асинхронному дисгармонійному розвитку екстрапунітивного типу. Визначити напрямки корекційної роботи при асинхронному ^ї дисгармонійному розвитку інтрапунітивного типу. Визначити напрямки корекційної роботи при асинхронному дисгармонійному розвитку апатичного типу. Визначити напрямки корекційної роботи при ранньому дитя­чому аутизмі.

Модуль III

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА

КОРЕКЦІЯ ВІДХИЛЕНЬ

У ПОВЕДІНЦІ ДІТЕЙ

План

1. Поняття про девіантну поведінку.

2. Соціально-психологічна характеристика видів девіантної по­
ведінки.

 

2.1. Характеристика делінквентної поведеінки.

2.2. Характеристика адиктивної поведінки.

2.3. Характеристика суїцидної поведінки.

 

3. Біологічні, соціальні та психологічні детермінанти відхилень
у поведінці.

4. Психологічна характеристика важковиховуваності як основи
формування девіацій.

5. Психолого-педагогічна корекція девіантної поведінки школя­
рів у навчально-виховному процесі.

 

5.1. Превенція девіантної поведінки.

5.2. Психолого-педагогічна інтервенція девіантної поведінки

Література

1. Антонова-Турченко О. Г. Психологическая диагностика и
коррекция личности трудновоспитуемых детей и подростков
/ О. Г. Антоноза-Турченко, Е. И. Дранищева, Л. С. Дро-
бот. - К.: ІЗМН, 1997. - 312 с.

2. Байярд Р. Т. Ваш беспокойный подросток / Р. Т. Байярд,
Д. Байярд. — М.: Просвещение, 1991. - 224 с.

3. Бандура А. Подростковая агрессия / А. Бандура, Р. Уолтере

- М.: Апрель Пресс; Изд-во ЭКСМО-Пресс, 1999 - 512 с

4. Борба М. Нет плохому поведению: 38моделей плохого по­
ведения ребенка и как с ним бороться / М. Борба. М
Издательский дом «Вильяме», 2004. - 320 с.

5. Воспитание трудного ребенка: дети с девиантным поведе­
нием / под ред М И Рожкова - М.: ВЛАДОС, 2001

- 240 с.
180

6. Захаров А И Как предупредить отклонения в поведении ре­
бенка А. И. Захаров. М Просвещение, 1986. - 128 с

7. Зннченко С. Н Трудные дети С Н Зинченко — К •
Радянська школа, 1988. - 62 с

8. Змановская Е. В. Девиантология. (психология отклоняю­
щегося поведения): учеб. пособие для студ. высш. учеб.
завед / Е. В. Змановская. — М: Издательский центр
«Академия», 2003. - 288 с.

9. Королев В. В. Психические отклонения у подростков-пра­
вонарушителей / В. В. Королев. М.: Медицина, 1992.
- 208 с.

10. Леонгард К. Акцентуированные личности / К. Леонгард. -
К.: Вища школа, 1981. - 392 с.

11. Максимова Н. Ю. Основи дитячої патопсихології /
Н. Ю. Максимова, К. Л. Мілютіна, В. М. Шскун. — К. •

₁ Перун, 1996. - 464 с.

12. Медико-соціальні та правові аспекти девіантної поведін­
ки дітей та підлітків / Г. О. Слабкий, В. В. Беспалько,
О. В. Коган, О. О. Федьков. Кам'янець-Подільський ■
Абетка-НОВА, 2004. - 32 с

Миллер А. И. Противоправное поведение несовершеннолет­них / А. И Миллер. - К.: Наукова думка, 1985. — 150 с. Миньковский Г. М. Профилактика правонарушений среди несовершеннолетних / Г. М. Миньковский, А. П. Тузов. - К.: Политиздат Украины, 1987. 215 с. Михайловская И. Б. Трудные ступени: профилактика антиобщественного поведения / И. Б. Михайловская, Г. В. Вершинина. — М.: Просвещение, 1990. ~ 143с. Овчарова Р В. Практическая психология в начальной школе ■ / Р. В. Овчарова. - М.: ТЦ «Сфера», 1996. - 240 с. Овчарова Р. В. Справочная книга школьного психолога / Р. В. Овчарова. - М.: Просвещение, 1996. - 352 с. Психологическая профилактика недисциплинированного по­дведения учащихся / под ред. Л. М. Проколиенко, В. А. Та-*1генко. - К.: Вища школа, 1989. - 254 с.?^гйанняя профилактика отклоняющегося поведения учащихся / под ред. В. А. Татенко, Т. М. Титаренко - К.: Рад. |^:школа, 1989. 128 с. Судик В. А Работа психолога в наркологическом стациона-

/ В. А. Худик К. ■ Здоровье, 1989. 96 с Імалей С. В. Основы наркологии С В Шмалей Херсон, 2000 224 с

Модуль 111

1. Поняття про девіантну поведінку

Девіантна поведінка — це один із видів дезадаптивної по ведінки, який являє собою систему вчинків, що суперечать прий нятим у суспільстві правилам або моральним нормам і наносять шкоду суспільству або самій особистості.

Девіантна поведінка займає свою особливу нішу серед пси холопчних феноменів. Вона існує поряд з такими явищами, як психічна хвороба, патологічний стан, невроз, психосоматичні розлади і т.п. Названі феномени розглядаються з точки зору ме дичної норми на осі "здоров'я — хвороба" Девіаитна поведінка не може розглядатись з позицій патопсихології або дефектології оскільки вона виражає соціально-психологічний статус особис­тості на осі "соціалізація — дезадаптація — ізоляція".

0. В. Змановська виділяє специфічні особливості девіант
ної поведінки:

1. Не відповідає загальноприйнятим або офіційно визнаним
соціальним нормам.

2. Викликає негативну оцінку з боку оточуючих, яка може
мати форму осуду, соціальних санкцій аж до кримінального по­
карання. Слід взяти до уваги, що санкції, виконуючи функцію
попередження небажаної поведінки, можуть призводити до та
кого негативного явища, як стигматизація особистості - наві
шування на неї ярликів Поступово ярлики девіанта формують
девіантну ідентичність, посилюють ізоляцію, перешкоджають
позитивним змінам, зумовлюють рецидиви.

3. Наносить реальну шкоду самій людині та оточуючим, тоб
то може бути деструктивною або аутодеструктивною. Названій
ознаці не відповідають такі соціальні явища як радикалізм, креа-
тивність та маргінальність. Тому їх не можна відносити до деві-
антної поведінки. Хоч вони також є відхиленням від соціальних
норм і викликають роздратування у консервативно налаштова­
ної частини населення, але є швидше корисними для суспільсі
ва, ніж небезпечними. Так, радикальні особистості прагнуть
корінних перетворень в суспільстві, що стимулює прогресивні
зміни в ньому. Креатори, відрізняючись нестандартністю, орип
нальністю, виступають у якості дослідників і першовідкривачів
Маргинали протиставляють себе більшості, розширюючи таким
чином межі соціальних норм.

і. її можна охарактеризувати як постійну, тривалу, багато разову. Так, якщо дитина одного разу поцупила якусь річ, ви знання такої поведінки як девіантної буде не коректним Дана

 

юційна нестійкість і вразл„в"сТ „ег^^ ^СЛабКІ"^{Ь В}°^Л1' _рактеру. Така поведінка _{не М}о_Ж' буГ^ліді™" ^ О! або кризової ситуації, наслідком самооборони ^{НЄСТаВДа}Р^Т ї 6. Знаходиться в межах медичної норми Девіантня п * ь може займати будь-яке місце „а осГ"здоо_ОВ'7

ороба - хвороба". здоров я - перед

__7. Супроводжується різними проявами соціальної дезадап-

^{своєрід}-

себе, тимчасових чи як- пп

Шного віку, оскільки в більш тнвкпм,, • ^{ильки 3 у 10}-™-
* бхідні уявлення про соціГніТоГмГвУсутнГТаГ^ТР°^{ЛЬ ТЭ}
Яазвати девіантною поведінку трьохоічноТп^ ' ^М°^ЖНа

Цсь почуті нецензурні слова ^ТрЬ°^{ХріЧНО1 ДИтини}- яка повторює

^Н°^РМ

Ь-ЇГїї^ГЇЇГ-^{падднується 3 хоро}™

ерд^Г¹¹¹^ ^ІВДИЬ^' ^ЯКИИ °°^{раВ Саме} — й спосіб само-При цьому девіантні дії виступають:

' якості засобу досягнення значущої мети (крадіжки)-
к засіб психологічної розрядки, --- • ^ЧК*^МДІЖКИА
*" [Діяльності

—рдженні

Девіантна поведінка найбільш

яскраво

Модуль 111

1. Поняття про девіантну поведінку

Девіантна поведінка — це один із видів дезадаптивної по ведінки, який являє собою систему вчинків, що суперечать приіі нятим у суспільстві правилам або моральним нормам і наносять шкоду суспільству або самій особистості.

Девіантна поведінка займає свою особливу нішу серед пси хологічних феноменів. Вона існує поряд з такими явищами, як психічна хвороба, патологічний стан, невроз, психосоматичні розлади і т.п. Названі феномени розглядаються з точки зору ме­дичної норми на осі "здоров'я — хвороба". Девіаитна поведінка не може розглядатись з позицій патопсихології або дефектології оскільки вона виражає соціально-психологічний статус особис­тості на осі "соціалізація — дезадаптація — ізоляція".

0. В. Змановська виділяє специфічні особливості девіанг-
ної поведінки:

1. Не відповідає загальноприйнятим або офіційно визнаним
соціальним нормам.

2. Викликає негативну оцінку з боку оточуючих, яка може
мати форму осуду, соціальних санкцій аж до кримінального по­
карання. Слід взяти до уваги, що санкції, виконуючи функцію
попередження небажаної поведінки, можуть призводити до та
кого негативного явища, як стигматизація особистості - наві
шування на неї ярликів. Поступово ярлики девіанта формують
девіантну ідентичність, посилюють ізоляцію, перешкоджають
позитивним змінам, зумовлюють рецидиви.

3. Наносить реальну шкоду самій людині та оточуючим, тоб­
то може бути деструктивною або аутодеструктивною. Названії!
ознаці не відповідають такі соціальні явища як радикалізм, крса-
тивність та маргінальність. Тому їх не можна відносити до деві-
антної поведінки. Хоч вони також є відхиленням від соціальних
норм і викликають роздратування у консервативно налаштова­
ної частини населення, але є швидше корисними для суспільст­
ва, ніж небезпечними. Так, радикальні особистості прагнуть
корінних перетворень в суспільстві, що стимулює прогресивні
зміни в ньому. Креатори, відрізняючись нестандартністю, орип
нальністю, виступають у якості дослідників і першовідкривачів
Маргинали протиставляють себе більшості, розширюючи таким
чином межі соціальних норм.

4. її можна охарактеризувати як постійну, тривалу, багато
разову. Так, якщо дитина одного разу поцупила якусь річ, ви
знання такої поведінки як девіантної буде не коректним Дана

го-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

лака має винятки. Наприклад, навіть одноразова спроба само-гва є небезпечною і розцінюється як девіація. 5. Повинна відповідати загальній спрямованості особистості. ' походженні девіантної поведінки велику роль часто відіграють >-перше, дефекти правової та моральної свідомості, по-друге, ястичний зміст потреб особистості, по-третє слабкість волі, зційна нестійкість і вразливість, негативні звички та якості Характеру. Така поведінка не може бути наслідком нестандарт­ен або кризової ситуації, наслідком самооборони. - 6. Знаходиться в межах медичної норми. Девіантна особис-гь може займати будь-яке місце на осі "здоров'я — перед-їроба — хвороба".

7. Супроводжується різними проявами соціальної дезадап-
ії-

8. Має виразну індивідуальну, вікову та статеву своєрід-
гь. Індивідуальні відмінності зачіпають мотиви, форми проя-

іГ, динаміку, частоту та виразність поведінки, а також ставлен-особи до власних девіацій — як до небажаних, неприємних себе, тимчасових, чи як до привабливих. Термін девіантна оведінка може використовуватись щодо дітей тільки з 9-10-ти-річного віку, оскільки в більш ранньому віці самоконтроль та 5хідні уявлення про соціальні норми відсутні. Так, не можна [назвати девіантною поведінку трьохрічної дитини, яка повторює сь почуті нецензурні слова.

Девіантна поведінка поєднується з хорошим знанням норм зралі та законів. Але розуміння того, що так поводитись не зжна, не зупиняє індивіда, який обрав саме такий спосіб само-гвердження.

При цьому девіантні дії виступають:

у якості засобу досягнення значущої мети (крадіжки); як засіб психологічної розрядки, заміщення блокованої по- _v. треби і переключення діяльності (вживання алкоголю та нар-|* котиків);

як самоціль, що задовольняє потребу у самоствердженні (знущання над тваринами).

Девіантна поведінка найбільш яскраво проявляється у під-гковому віці і пояснюється порівняно невисоким рівнем ін-ектуального розвитку, особистісною незрілістю, залежністю вимог групи і прийнятих в ній ціннісних орієнтацій, наяв-великої кількості суперечностей соціально-психологічного рактеру у цьому віковому періоді Девіантна поведінка у під гків може виступати у якості засобу самоствердження, про-

Модуль 111

тесту проти дорослих. Девіантні підлітки часто виявляють цілий ряд особливостей, які свідчать про значні емоційні порушення Вони, зазвичай, імпульсивні, дратівливі, запальні, агресивні, конфліктні.

Найбільш повною та зручною є класифікація девіацій О. В. Змановської, за якою виділяється дві групи: деструктив­на (антисоціальна та асоціальна поведінка) та аутодеструктивна (адиктивна та суїцидна поведінка).

Антисоціальна поведінка суперечить правовим нормам, по­грожує соціальному порядку та оточуючим людям. У дорослих людей вона проявляється у формі правопорушень, які карають­ся законом. У підлітків переважають такі види як хуліганство, крадіжки, пограбування, вандалізм, фізичне насилля, торгівля наркотиками. У віці від 5 до 12 років найбільш поширеними є насилля щодо молодших, жорстокість до тварин, дрібне хулі­ганство, руйнування майна, підпали, крадіжки.

Асоціальна (аморальна) девіація — це порушення мораль­них норм, що загрожує благополуччю міжособистісних взаємин Може проявлятися в агресії, сексуальних девіаціях (безладні статеві зв'язки, проституція, зваблення, вуайеризм, ексгібіціо­нізм), азартних іграх на гроші, бродяжництві, утриманстві У підлітковому віці найбільш поширеними є: втечі з дому, бродяж­ництво, шкільні прогули, брехня, агресивна поведінка, промис-куітет (безладні статеві зв'язки), графіті, субкультурні девіації (сленг, татуювання). У дітей частіше зустрічаються втечі з дому, бродяжництво, шкільні прогули, агресивна поведінка, брехня, крадіжки, жебракування, здирство.

Аутодеструктивна девіація відхиляється від медичних або психологічних норм і загрожує цілісності та розвитку самої осо­бистості. Саморуйнуюча поведінка зустрічається у таких фор­мах: суїциди, хімічна залежність, фанатизм (наприклад, участь в деструктивно-релігійному культі), віктимність (психологічна схильність до того, щоб стати жертвою).

Специфікою аутодеструктивної поведінки підлітків t и опосередкованість груповими цінностями. У підлітків зустріча­ється: наркозалежність, самопорізи, комп'ютерна залежність. У дитячому віці можуть бути: куріння, токсикоманія.

Розглянемо детальніше особливості різних видів девіантноі поведінки.

в» Психолого-педагогічна корекція відхилень у пове^інщ дітей

2. Соціально-психологічна Характеристика видів девіантної поведінки

2.1. Характеристика делінквентної поведінки

Термін делінквентність походить від латинського delinquens 'провинність". У психології делінквентною називається по-їінка, яка порушує суспільні норми як морально-етичні, так і правові. Відповідно можна виділити дві форми делінквентної |*поведінки: асоціальну та антисоціальну, _4Kj розглядаються і як -етапи становлення протизаконної поведінки, і як відносно неза- •*'лежні прояви.

Вікова динаміка проявів делінквенпцюї поведінки. Пору-аення соціальної поведінки на ранніх етапах онтогенезу свід-гь про проблеми психічного розвитку або про перехідні невро­тичні реакції. Наприклад, крадіжки дошкільника можуть бути "пов'язані з гіперактивністю, невротичною потребою в увазі, ін­телектуальною неповноцінністю тощо.

прогулювання уро-

Ситуація принципово міняється зі вступом дитини до шко­ли. Тут починається інтенсивна соціалізація особистості. Перед дитиною ставляться певні вимоги і правила, яких вона повинна |" "Дотримуватись. У молодшому шкільному віці делінквентна по­ведінка може проявлятись у таких формах; дрібне хуліганство, 'Порушення шкільних правил і дисципліни, ків, втеча з дому, брехливість, крадіжки.

Протиправні дії у підлітковому віці є щ_е більше свідомими і довільними. Характерні для цього віку Порушення — це кра­діжки, хуліганство - у хлопчиків, крадіжки", проституція - у Йівчат. Набули поширення останнім часом торгівля наркотика­ми, зброєю, рекет, сутенерство, напади на бізнесменів та інозем-,ів, шахрайство. За статистикою більшість злочинів, скоєних рйдлітками, є груповими. У групі знижується страх покарання, илюється агресія і жорстокість, знижується критичність до ого, що відбувається, і до себе. Показовим прикладом групо- *п протиправної поведінки є хуліганські вчинки вболівальників ля футбольного матчу.

В. В. Лунієв пропонує розглядати насту_ПНі провідні мотиви иправних дій: корисливо-зажерливий, насильницько-его-ний, анархістсько-індивідуалістичний, легковажно-безвід-ідальний, боязливо-малодушний.

При насильницькому типі мас місце прагнення до само-рдження, бажання продемонструвати свою силу, гправедти

Модуль III

вість, чуйність, готовність прийти на допомогу Проте, уявлення про справедливість у таких осіб спотворені. Типовим для них виступає груповий егоїзм, жорстокість, культ сили, перекона­ність у правильності своєї поведінки

Представники анархістсько-індивідуального типу не визнають суспільних норм та законів, іноді відносять себе до особливої касти, якій усе дозволено, зверхньо ставляться до ін­ших. Аморальний вчинок або злочин сприймається ними як до­каз власної унікальності.

Наявність корисливо-зажерливих мотивів означає, що особа прагне за будь-яку ціну задовольнити свої потреби, не зва­жаючи при цьому на інтереси інших людей. Для такого типу де-лінквентів соціальне прийняття та схвалення є неактуальними Вони повністю усвідомлюють протиправний характер своїх дій їх відрізняє скритність, аморальність. Окремими мотивами, що спонукають до протиправних дій, можуть бути: прагнення негай­но одержати задоволення, бажання самоствердитись, прагнення до комфорту, високого соціального статусу, агресія та садистич­ні нахили, наслідування соціальних стереотипів і традицій, по­треба відчувати належність до групи і одержувати її схвалення, нудьга, прагнення до ризику і гострих відчуттів, фрустрація.

Основною характеристикою легковажно-безвідповіда­льних делінквентів виступає імпульсивність поведінки, низький рівень особистісної саморегуляції, неспроможність протистояти спокусам, відсутність схильності планувати своє майбутнє, пе­редбачати наслідки своєї поведінки. Такі особи живуть сьогод­нішнім днем, прагнуть без зусиль одержувати задоволення, не замислюючись над його ціною та наслідками.

Боязливо-малодушні особи потрапляють до розряду де лінквентів через слабкість волі, нездатність протистояти тиску Вони внутрішньо глибоко переживають невідповідність власних вчинків суспільним нормам, проте перебувають у полі залежнос­ті від сильнішої особистості і не можуть вирватись з цього поля. побоюючись моральної чи фізичної розправи.

О. В. Змановська виділяє чотири основні групи причин, які зумовлюють протиправну поведінку, і відповідні типи делінк вентної особистості, а саме: ситуативний, субкультурний, пато­психологічний, антисоціальний.

Ситуативний (тимчасовий) тип делінквентності зумов лений загостренням суперечностей психічного розвитку індивіда у підлітковому віці, коли бажання бути дорослим, самостійним незалежним, поєднується л особистісною незрілістю та невмін

Психалого-педагоггчна корекція відхилень у поведінці дітей

ням прогнозувати наслідки своїх вчинків, відповідати за них. Переживання такими підлітками наслідків своїх аморальних чи протиправних вчинків сприяють докорінній перебудові особис­тості, яка зокрема полягає у домінуванні соціальних цінностей та зміцненні імунітету щодо негативних впливів.

Якщо психічний розвиток індивіда розгортається в умовах і під впливом асоціального оточення, то цінності цього оточення сприймаються ним як норма, привласнюються і відтворюються у поведінці. Таким чином формується субкультурний типде-лінквентної особистості.

В основі становлення схильності до порушень соціальних норм може лежати патологія психічного розвитку, зу­мовлена невротичними та психотичними розладами, органічним Пошкодженням кори головного мозку. Такі особи характеризу­ються порушеннями свідомості, імпульсивністю, емоційною не­стійкістю, нездатністю контролювати свої дії, наявністю патоло­гічних потягів, таких як клептоманія, піроманія, дромоманія, гіперсексуальність тощо.

Проте схильність до делінквентної поведінки виникає не лише під впливом хвороби або несприятливого антисоціального оточення. Якщо у індивіда з негативною "я-концепцією" вияв­ляються реформованими вищі почуття такі, як совість, відпові­дальність, прив'язаність до близьких, це зумовлює формування асоціального типу делінквентної особистості, яка свідомо оби­рає асоціааьний спосіб життя.

Поняття про соціопатію. Психологічне вивчення делінк-ї|ентності зумовило появу особливого терміну - соціопатія, який означає нечутливість до соціальних санкцій позитивного чи " негативного характеру.

Дитина одразу після народження виявляється повністю за-ною від соціального оточення, що сприяє формуванню по-би в афіляції, тобто прагнення бути прийнятим, захищеним, держувати і надавати допомогу. З двох місяців дитина потре-уе постійного контакту з батьками; починаючи з 2-3-х років включно важливим регулятором поведінки для неї стає схва-~їня дорослого; потреба у контактах з однолітками примушує шкільника вчитись поступатись, стримуватись, розуміти і вра-вувати інтереси інших. Привертають увагу діти, які не пра-уть заслужити похвалу, не переживають провини, не шкоду-?ь про свої вчинки. Таким чином проявляється схильність до "Ціопатії, яка розвиваючись може призвести до делінквентнос-Причини соцюпатії є різними

і 87

Модуль 1Ц

Конституційною передумовою соціопатії може бути, напри­клад, велика базальна агресія або знижена реактивність нерво­вої системи. Особлива конституція може пояснювати постійне прагнення таких людей до гострих відчуттів, знижену здатність сприймати педагогічний вплив і навчатись соціально-прийнятній поведінці, неспроможність одержувати задоволення від звичних для інших людей речей — музики, природи, хорошої роботи. Гіперактивна, вимоглива, незосереджена дитина потребує значно більшої участі батька у вихованні. Дитина, енергійніша ніж її батьки, може засвоїти, що можна ігнорувати потреби інших лю дей, роблячи все, що заманеться, маніпулюючи поведінкою ін ших. Ставлення до таких дітей з боку батьків характеризується: нестабільністю, відсутністю дисципліни, потуранням, емоційним нерозумінням, експлуатацією, а іноді жорстокістю. Дитинство антисоціальних людей часто відрізняється безпритульністю, на­явністю небезпек та хаосу (хаотична суміш суворої дисципліни і потурання; слабка мати і запальний садистичний батько; алкого­лізм та наркотики у сім'ї; сімейні розриви). У таких нестабільних і загрозливих умовах дитина не одержує почуття захищеності, що може підштовхнути її витратити решту життя на пошук під­твердження власної всемогутності Для сімей антисоціальної осо­бистості є нетиповим розуміння і промовляння своїх почуттів (алекситимія). Якщо більшість з нас використовують слова для вираження власної особистості, соціопати використовують їх для маніпуляцій. Батьки виявляються неспроможними відповідати на емоційні потреби дитини. Вони можуть також підсвідомо прояв­ляти непокору і ненависть до авторитетів (педагогів), які нама­гаються обмежити поведінку їхньої дитини. Загалом батьки ви­являються залученими в демонстрацію дитиною сили, а соціопат має серйозні труднощі щодо досягнення самоповаги нормальним шляхом через переживання любові та гордості батьків за нього. Антисоціальний індивід, напевно, ніколи не відчував прив'язаності і взаємної любові. Він не ідентифікувався з тими, хто турбував ся про нього. Замість цього виявилась можливою ідентифікація з ворожим об'єктом, який переживається як хижий. Відсутність первинної ідентифікації з батьками перешкоджає ідентифікації з суспільством і людською культурою загалом.

Через відсутність повноцінного супер-Его не існує ніяких внутрішніх вимог, які б викликали почуття провини. При цьому індивід добре розуміє наслідки поведінки. Негайне задоволення є важливішим ніж покарання у майбутньому.