Функції державного регулювання національної економіки.

Державне регулювання економіки в умовах ринкового господарства являє собою систему державних мір законодавчого, виконавчого й контролюючого характеру, здійснюваних правочинними державними установами й громадськими організаціями з метою стабілізації й пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються.

З погляду виконуваних функцій державний вплив на економіку містить у собі:

- законотворчість;

- адміністрування - створення й припинення діяльності суб'єктів господарювання;

- інформування господарюючих суб'єктів про економічну ситуацію й можливу її зміну в майбутньому на шляху розробки прогнозів й індикативних планів як країни в цілому, так й окремих її територіальних утворень;

- регулювання діяльності регіонів, галузей і великих підприємств у загальнонаціональних цілях;

- контроль за поточною діяльністю підприємств, з метою запобігання порушень існуючого законодавства.

У ХХІ столітті економічна роль держави істотно змінилася. Значно виросла частка державних витрат, включаючи витрати державних фондів соціального страхування, у ВВП. У європейських країнах до кінця ХХ сторіччя вона склала більше 40%. Головними факторами такого росту стало, насамперед, збільшення державних соціальних трансфертів з бюджету, пов'язаних зі зміцненням функцій «держави добробуту», і «позабюджетні» витрати на державні гарантії банківських вкладів і позик. Багато урядів намагалися протидіяти росту безробіття й убогості активними мірами у вигляді суспільних робіт і соціальних посібників. Значно зросли, особливо після світової війни, державні потреби в ресурсах. А активна націоналізація ключових галузей значно підсилила роль державного сектора як активного учасника економічного процесу. Правда, до кінця ХХ століття діяльність державних підприємств була визнана недостатньо ефективною, що призвело до масової реприватизації. Проте, нові умови суспільного розвитку зажадали від держави рішення зовсім інших завдань, раніше йому не властивих: різні форми соціального забезпечення (страхування); організація утворення (особливо вищого) і т.п. Тенденції державного регулювання неоднозначні: з одного боку, поступово підсилювалося регулювання в таких областях, як зайнятість (ринок праці), захист споживачів і навколишнього середовища, а, з іншого, лібералізація міжнародної торгівлі й ринків капіталів. Помітна активізація політики регулювання сукупного попиту хоча й не підвищила середній рівень економічної активності держави (державних витрат), але підсилило втручання держави в управління економікою. Вільні ринки перешкоджають у ряді випадків досягненню соціально прийнятного й бажаного результату у вигляді високої вартості й неточності інформації, наявності й панування природних монополій, а також зовнішніх перешкод різного роду. Зростаюча заклопотаність провалами ринку викликало посилення державного втручання в управління економікою. Участь держави в забезпеченні умов економічного розвитку - інвестиції в інфраструктуру й базове утворення стало незамінним.

Економічні функції держави можна досить легко класифікувати, виділивши два умовних напрямки. Перший - забезпечення схоронності ринкового механізму, умов його нормальної роботи. До таких умов відноситься регулярна демонополізація економіки, її ефективна антиінфляційна профілактика, підтримка системи державних фінансів у потрібних розмірах і бездефіцитному стані, гасіння спадів виробництва й деякі інші. Другий напрямок - рішення екологічних і соціальних проблем, перед якими ринковий механізм виявляє або свою неспроможність, або недостатню ефективність. Без держави ніколи не можна зробити ринкову економіку екологічно безпечною, гарантувати здійснення соціально-економічних прав людини, згладити структурні й регіональні диспропорції й т.д. Держава виконує свої функції, застосовуючи різноманітні методи впливу на економіку. Серед методів державного регулювання навряд чи зустрінеш зовсім непридатні або абсолютно неефективні. Потрібні всі, і питання лише в тім щоб для кожного визначити економічні зони, ситуації та ніші, де його застосування доцільно. Господарські втрати починаються тоді, коли влада виходять за межі розумного, віддаючи надмірну перевагу або економічним, або адміністративним методом. Оскільки ринок являє собою багато в чому самонастроювальну систему, впливати на нього можна в основному лише непрямими економічними методами. Звідси однак не випливає, що у розвиненому ринковому господарстві адміністративні методи взагалі не мають право на існування. У цілому ряді випадків їхнє застосування не тільки припустиме, але й абсолютно необхідне. Жорстоке розмежування економічних і адміністративних методів неможливе. З однієї сторони елементи адміністрування несе в собі, загалом кажучи, будь-який економічний регулятор. Хоча б тому, що контролюється тією або іншою державною службою, що перемикає його після прийняття відповідного політичного рішення. З іншого боку, у кожному адміністративному регуляторі є щось економічне в тому розумінні, що він побічно позначається на поводження учасників економічного процесу. Хоча економічні й адміністративні методи мають деяку подібність, вони істотно відрізняються між собою. Зокрема, адміністративні прийоми помітно звужують волю економічного вибору, а часом взагалі зводять її до нуля. Таке трапляється там, де адміністрування економічно не обґрунтоване, заграничне, знаходить риси тотальності, перероджується в командно-розподільну систему. У цих умовах державний контроль стає всеосяжним, охоплюючи обсяги виробництва, його структуру, ціни, споживчі якості продукції, витрати, заробітну плату, прибуток і її розподіл, зв'язки з постачальниками й споживачами, словом весь господарський процес. Економічні методи анітрошки не обмежують волю вибору, а інший раз навіть розширюють її. З'являється стимул, на який суб'єкт може або відреагувати, або не звертати уваги, у кожному разі залишаючи за собою право на вільне ухвалення ринкового рішення. В останні роки, коли в Україні прискорився розпад тоталітарного ладу, відбулося обвальне руйнування системи адміністративного управління економікою. Не завжди цей процес був виправданий. Система створювалася десятиліттями, і навряд чи розумно було відмовлятися від усього, що було напрацьовано. Проглядається низка областей, де адміністративні прийоми досить ефективні, а часом навіть мають явну перевагу в порівнянні з іншими способами державного регулювання ринкового господарства. Наприклад, необхідний прямий державний контроль над монопольними ринками. Монополіста важко приборкати за допомогою регуляторів непрямого впливу і тут припустиме навіть державне регулювання цін. Інша область переважно адміністративного регулювання - побічні ефекти ринкових процесів. І в цій сфері економічні регулятори недостатні, а іноді взагалі неефективні. Необхідні тверді стандарти господарської діяльності, що гарантують населенню екологічну безпеку. Крім екологічних є чимало й інших стандартів. Розробка таких, як контроль над їхнім дотриманням усіма, хто бере участь у функціонуванні економічної системи утворять ще одну, третю область адміністративного регулювання. Четверта область - визначення й підтримка мінімально припустимих параметрів життя населення. Мається на увазі допомога з безробіття, виплати багатодітним родинам, гарантований мінімум заробітної плати й т.п. Адміністративні прийоми виявляються корисними й тоді, коли спрямовані на захист національних інтересів у системі світових господарських зв'язків. До їхнього числа можна віднести, наприклад ліцензування експорту або державний контроль над імпортом капіталу. Така п'ята область, де застосування адміністративних регуляторів економічно виправдано. Шоста й остання область - реалізація, цільових програм, що передбачають елементи адміністрування відносно підприємств державного сектора. Економічний простір на який поширюються адміністративні методи, як видно досить великий. Вони давно стали невід'ємною частиною господарського механізму й нітрохи й нітрохи не заважають підвищенню ефективності виробництва й добробуту населення. Світова практика свідчить про те, що адміністрування небезпечно не саме по собі. Воно завдає шкоди лише тоді, коли не має економічного обґрунтування.