Також серед видатних благодійників цієї доби слід назвати П. Конашевіча-сагайдачного, І. Мазепу, родину барона штейнгела, раїну соломирецьку-гойську.

Наприкінці ХVІІ – поч.ХVІІІ ст. Надзвичайну сторінку в історію доброчинності вписав гетьман Іван Мазепа. У своїй доброчинно-меценатській діяльності І. Мазепа значну увагу приділив Києво-Могилянській академії. Своїми універсалами Мазепа підтвердив усі попередні надбання Братського монастиря й подарував від себе 17 дворів на Подолі та деякі села. Крім того, Мазепа щороку давав на стипендії студентам 1000 золотих, поповнював бібліотеку різними книжками.

Коштом Мазепи постали кам’яні споруди Братського монастиря та Богоявленська церква, збудовано новий навчальний корпус Академії. Прикладів доброчинності Мазепи відомо чимало. Лише на будови та оздобу Києво-Печерської лаври Мазепа витратив більш, як мільйон золотих. З величних церков, побудованих коштом Мазепи поза Києвом, має особливу цінність Вознесенський собор з монастирем у Переяславі, на що витрачено понад 300 тисяч золотих. З будов, які лише докінчувалися коштом Івана Мазепи, згадаємо Спаську церкву Мгарського монастиря, фінансування трапезні Густинського і Мгарського монастирів.

Залишив І. Мазепа доброчинний слід і в Чернігові, де побудував у Борисо-Глібському монастирі церкву св. Івана Предтечі і велику кам’яну дзвіницю, взяв участь у завершенні Троїцького собору в Іллінському монастирі, подарував кафедральному Борисо-Глібському собору розкішні срібні ворота, споруджений також іконостас для Введенської трапезної церкви Троїцько-Іллінського монастиря.

У Батурині побудовано п’ять церков на кошти гетьмана. Троїцькому храму І. Мазепа подарував понад 20 тис. золотих, Миколаївському – чотири тис. золотих. На будівництво Воскресенської та Покровської церков було виділено 15 тис. золотих. Були позолочені бані Софійського собору, на що І. Мазепа витратив п’ять тисяч дукатів. Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві реставрований за часів І. Мазепи.

Головна соборна церква Успіння Богородиці Києво-Печерської лаври була розбудована на кошти Мазепи. Гетьманом здійснено видатки на позолочення бані Успенської церкви, великий дзвін і дзвіницю до Печерського монастиря. Троїцька церква над головною брамою Лаври остаточному оформленню й цінному стінопису завдячує І. Мазепі. На кошти гетьмана навколо Верхньої Лаври споруджено кріпосну стіну. На Кирилівській церкві у Києві на кошти Мазепи було збудовано чотири наріжні бані й пишний бароковий причілок на фасаді.

За даними С. Павленка, на виділені Мазепою кошти збудовано 26 соборів, церков та дзвіниць. Меценатство І. Мазепи сягало Палестини, Антіохії, Александрії, грецького Афону і Царгорода. На замовлення гетьмана зроблено срібну плиту до церкви Гробу Господнього в Єрусалимі. Мазепа подарував срібну миску до церкви Гробу Господнього в Єрусалимі з надписом. Збереглася по нинішній день у Єрусалимі Плащаниця, яку подарував до церкви Гробу Господнього гетьман І. Мазепа.

Після 1709 р., незважаючи на складну ситуацію, благодійно-меценатська діяльність не припинилася. Гетьмани і козацька старшина опікувалися культурно-освітньою нивою. Так, гетьман І. Скоропадський для матеріального сприяння Київській академії передав Братському монастиреві кілька сіл. Визначними фундаціями Скоропадського були розбудова Гамаліївського Харлампієвого монастиря на Глухівщині; відбудова після пожежі 1718 р. Києво-Печерської Лаври; фамільна мурована церква Іоана Предтечі у Стародубі; Троїцький собор у Глухові.

Гетьман Д. Апостол видав універсал, що підтверджував права Києво-Братського монастиря на володіння селами та угіддями, які йому належали. Крім того, Д. Апостол відновив щорічні виплати з військового скарбу (200 дукатів). Іконостас Георгіївської церкви Видубицького монастиря в Києві подарувала дружина гетьмана Д. Апостола. За його правління засновано відому Глухівську співацьку школу, в якій за 40 років дістали освіту понад 300 музикантів, солістів і регентів, зокрема й Д. Бортнянський і М. Березовський. Важливою виявилась донаторська, ктиторська і фундаторська діяльність старшини.

Не стояло осторонь благодійності та меценатства й рядове козацтво. Причини щедрості запорожців до храмів і духовенства слід шукати в притаманному козакам легковажному ставленні до грошей, багатства, в погляді на пожертви як на можливість замолити гріхи, в любові козаків до прикрашання релігійних споруд та ін.

Відзначаючи доброчинно-меценатську діяльність часів Козаччини-Гетьманщини як «позитив», задля об’єктивності, історичної правди, не слід забувати й про менш приємні обставини. Не торкаючись політичних аспектів, зазначимо, наприклад, що збереглися скарги з різних міст Гетьманщини на утиски й кривди з боку старшини і духовних осіб. Що ж до селянства, то воно, за словами О. Оглоблина, «переживало процес дальшого збільшення «підданських» повинностей і загального зубожіння. Концентрація землеволодіння і політичної влади в руках козацької старшини мала своїм головним джерелом і разом з тим своїм головним наслідком зростання визиску селянської маси».

Проте високі моральні й духовні принципи окремих благодійників минулого можуть стати прикладом для засновників сучасних доброчинних фондів, організацій та об’єднань.