Благодійність на українських землях в ХV – поч. Хvііі ст.

Благодійність на українських землях в період Х V – поч. Х V ІІІ ст. дістала подальшого розвитку. В її характері і видах відбилися обставини суспільно-політичного, культурного та духовного життя українців. Перебування під владою іноземних держав, боротьба за національне визволення, зріст національного самоусвідомлення українців, духовне самоствердження нашого народу укріпили давні традиції благодійництва та дали йому нове дихання. Воне, як раніше набувало як форм колективного захисту та допомоги нужденним, так і проявлялося у яскравих формах персонального благодійництва.

Найбільш помітним явищем означеного періоду стала благодійна діяльність православних братств. Доведено, що православні братства опікували бідних, немічних та вдів; відкривали та утримували шпиталі, лічниці та сиротинці. Особливу увагу братства приділяли розвитку української освіти, виступали меценатами шкільної та друкарської справ.

Братства – це українські релігійно-національні організації. Своїм корінням вони сягають XV ст., але найактивніша й наймасовіша їх діяльність припадає на XVI – XVII ст.

Братства об’єднували у своїх лавах ремісників, селян, запорозьких козаків, купців та українських магнатів. Найстаршим братством було Львівське, первісний Статут якого відносять приблизно до 1439 р.

У Статуті записано, що кожний, хто бажає вступити в братство, повинен платити спеціальні внески – «вступне» – шість грошів, а також шість грошів річних і півгроша – щомісяця. Соціальний склад Львівського братства у різні роки був неоднорідний. У Статуті, прийнятому Львівським братством 1586 р., зазначалося, що братство є організацією міщан, її членом міг стати кожний православний, незалежно від соціального походження, національності і маєткового цензу. Проте засновниками і активними діячами братств були міські ремісники і торговці.

Братчики поділялись на старших і молодших. Періодично скликалися збори. Вибори, згідно зі статутом, відбувались раз на рік. Заслухавши звіти попередніх колег, обирали чотирьох братів, яких називали старостами або річниками. Вибрані старшими братами не мали права відмовитися, інакше б платили штраф – 2,5 фунта воску. Старші братчики готували різні петиції до королів, вели судові процеси, влаштовували зустрічі, гостини, відправляли депутатів на сейми, вели листування з патріархами, митрополитами, єпископами та іншими впливовими патронами церкви. У їх розпорядженні знаходилася казна, з якої видавали гроші на різні споживи братства. Молодші братчики повинні були слухатися старших, їм підкорятися, ставитися до них з великою повагою і шаною. Старші братчики за всі доручені їм справи звітували перед зборами.

Значна роль братств у сфері благодійної діяльності. Завданням православних братств було дбати про зовнішній порядок у храмі, про задоволення його матеріальних потреб, піклуватися про хворих. Члени братства платили внески, на які влаштовували свята – «кануни». Згодом братства розширили свої завдання: допомагали членам, які зубожіли чи потрапили в біду; виступали перед судами і самим королем в обороні православної церкви; брали участь у спробах відновити єпископію у Львові. Братства спочатку були переважно організаціями міщан, але поступово набули всестанового характеру. Більшість членів Луцького братства становили шляхтичі, а в Київському було багато духівництва.

В 1616 році до Київського братства вступили гетьман Петро Сагайдачний із Військом Запорізьким. Братства рішуче виступали проти патронату, польсько-католицької пропаганди, національних і релігійних обмежень українців, проти неморального життя духівництва, намагаючись впливати на висвячення гідних пошани людей. Таке  «втручання світських людей», міщан – «кушнірів і кожум’як» – у церковні справи й прерогативи єпископів викликало з їх боку невдоволення.

Братчики зобов’язувались стежити за порядком у церкві, дотримуватись релігійності та моральності у побуті. Вони контролювали дії священиків. Коли вважали, що священик не дотримується закону або чинить несправедливо, намагались усунути його з посади, замінити добрими проповідниками і вчителями. Братчики організовували церковний спів, закладали школи і бібліотеки, поширювали книги, утримували шпиталі, дбали про бідних, слабих і немічних. Відомо, що в 1522 р. один шпиталь містився на Руській вулиці у Львові, другий – у галицькому передмісті, коло церкви Богоявлення. У створених братствами шпиталях запроваджувалося самоврядування. Обрані мешканцями цих закладів старости займалися питаннями внутрішнього життя шпиталів. Вони, зокрема, складали кошториси, вирішували, як краще розпорядитися різними доходами. Братства відкривали особливі «старечі» шинки, доходи від яких направлялись на утримання шпиталів.