Типи й загальні терапевтичні чинники груп самодопомоги

 

Ученими створено кілька типологій груп самодопомоги. Чотири типи груп самодопомоги виокремлено професором психології Леоном Леві, критерієм типології є спільні проблеми, що об’єднують людей.

Групи I типу займаються переважно контролем або корекцією поведінки, об’єднують людей із загальними проблемами, захворюваннями. Приклади таких груп: АА, Анонімні азартні гравці й Анонімні батьки, групи людей із гепатитами тощо.

Членів груп II типу, за класифікацією Леві, об'єднують спільні стресові ситуації, відповідно до яких їх можна розділити на підтипи. Ці групи можуть фокусуватися на таких кризових ситуаціях, як зґвалтування, вбивство близької людини, виживання після суїцидальної спроби.

Групи ІІІ типу спрямовані на перехідні періоди життя людини або повернення до нормального стану. Такі групи більше прагнуть подолання кризових ситуацій, ніж зміни статусу своїх членів. У роботі груп цього типу беруть участь люди, які відчувають дискримінацію у зв'язку з їхньою статтю, расовою або класовою належністю, сексуальною орієнтацією.

Групи IV типу не мають будь-якої певної загальної проблеми, вони прагнуть до загальної самоактуалізації та підвищення особистісної ефективності.

Групи самодопомоги можуть підрозділятися за іншими підставами, наприклад:

- групи, що виникають спонтанно, та групи, які ініційовані фахівцями;

- групи, що мають програму функціонування, чітко визначену мету, та групи зі спонтанною динамікою;

- групи закритого типу, коли склад учасників постійний, та групи відкритого типу, коли допускається зміна складу і прийом нових членів;

- групи, що працюють протягом певного часу, регулярно зустрічаються, та групи, які збираються лише з яких-небудь приводів;

- тематичні групи, що об'єднують тих, хто пережив подібний травматичний досвід (групи жертв насильства тощо), та змішані;

- групи, що диференціюються залежно від складу учасників, які об'єднують людей за будь-якою формальною ознакою (за статтю, віком та ін.), І змішані групи та ін.

Незважаючи на розмаїття зазначених організацій, можна виділити низку загальних для них терапевтичних рис або процесів, що сприяють досягненню змін аттитюдів або поведінки членів груп самодопомоги.

Загальний досвід. Певний тип загального досвіду або ситуацій є підґрунтям існування більшості груп самодопомоги. Ця єдність має кілька позитивних рис. Людей у таких групах зазвичай одразу й повністю розуміють, тому вони не відчувають себе психологічно самотніми. Крім того, спільність схиляє людей до зниження психологічного захисту і спонукає до саморозкриття, одночасно з ефектом катарсису і зменшенням почуття сорому.

Допомога іншим. Принцип «помічник терапії» в групах самодопомоги означає, що чим більше члени групи допомагають іншим, тим більше вони допомагають самим собі.

Постійна система підтримки. Члени груп самодопомоги часто отримують від інших учасників підтримку, підбадьорення та похвалу. По суті підтримка здійснюється цілодобово, якщо є можливість зв'язатися з іншими телефоном. Система підтримки стає чимось на кшталт великої співчутливої сім'ї.

Інформація. Великий терапевтичний ефект приносить отримання інформації технічного порядку, а також елементів народної мудрості.

Отримання зворотного зв'язку. В умовах відкритості й щирості, притаманною групам самодопомоги, поведінка учасників піддається влучним спостереженням і коментарям інших членів групи.

Навчання спеціальним методам. У деяких групах самодопомоги, наприклад АА, успішність розв’язання проблем залежить від проходження спеціальних методів або технічних прийомів. Члени груп освоюють ці прийоми й навчаються використовувати в повсякденному житті, що забезпечує створення терапевтично вагомої структури.

Інші когнітивні процеси. Терапевтичний вплив процесу самодопомоги значною мірою пов'язаний із такими принципами когнітивної терапії, як формування позитивного Я-образу, поліпшення саморозуміння, розширення альтернатив розв’язання проблеми, посилення розрізняльної здатності органів чуття та перевизначення дисфункіональних переконань.

Проте, незалежно від типу групи і складу учасників у групі самодопомоги мають бути створені умови, що забезпечують групову взаємодію:

- кожен учасник групи прагне поважати думку іншого і приймати його почуття;

- кожен учасник групи має право (але не зобов'язаний) висловлюватися й може розраховувати на увагу, але не обов'язково, щоб із ним неодмінно погоджувалися;

- члени групи мають бути впевнені в конфіденційності інформації про себе, яка повідомляється, це гарантує відчуття безпеки;

- члени групи прагнуть до спільного обговорення і вирішення всіх групових (а за домовленістю й позагрупових) питань;

- під час пропуску занять члени групи попереджають керівника або одного з членів групи, щоб усі члени групи були обізнані щодо можливих декомпенсацій учасників групи.

 

14.3 Загальні питання організації та створення групи самодопомоги

 

Взаємини між групами самодопомоги й фахівцями, що працюють приватно або в державних установах, варіюють від тісної співпраці до антагонізму. Але важливо, щоби фахівці створювали, консультували й легітимізують діяльність груп самодопомоги та інші самокеровані групи. Професіонали й непрофесіонали тісно взаємодіють у діяльності багатьох груп, що стосуються фізичного здоров'я. Зокрема, такі організації, як АА, отримують суттєву підтримку з боку психіатрів і клінічних психологів.

Фахівці виділяють такі рекомендації щодо створення груп самодопомоги:

- група формується на основі одного основоположного принципу, за іншими показниками вона може бути різнорідною;

- участь у групі має бути вільною та за власним бажанням;

- група мусить бути націлена на вирішення актуальних проблем учасників, створення в них достатньої мотивації до об'єднання та участі в ній.

Можливі два шляхи формування (створення) групи самодопомоги:

1. Прямий – відкрита пропозиція щодо організації зустрічей.

2. Непрямий – запрошення на збори або зустріч із яким-небудь цікавим або корисним співрозмовником, тобто створення ситуації, сприятливої для неофіційного знайомства, спілкування, обміну інформацією та ін.

3. Виявлення вже наявних груп неформального спілкування, що виконують функції підтримки і взаємодопомоги. У цьому випадку організаційні функції служб соціального захисту можуть полягати лише в з'ясуванні проблем і запитів даної групи та наданні їй соціальної підтримки.

Наступним кроком для створення групи є пошук лідера-керівника групи. У групі самодопомоги процес організує фасилітатор (фасилітація (від англ. Facilitate - полегшувати) – процес організації обговорення в групі). Фасилітатор відрізняється від типового керівника або лідера, оскільки він іншим чином виконує свою лідируючу роль. Лідер (керівник) несе відповідальність за те, що і як буде зроблено, стежить за порядком. Фасилітатор аналізує що відбувається, разом з учасниками групи, стежить за порядком дискусії та піклується, щоб усі учасники мали можливість проявити себе. Але фасилітатор групи самодопомоги так само, як і інші учасники в процесі обговорення працює над розв’язанням власних проблем.

До його функцій зазвичай входять

- організація місця збору групи, приміщення, що придатне до групового заняття;

- постійне активне залучення учасників групи і членів їхніх сімей до роботи, спільного подолання актуальних проблем, обговорення індивідуального досвіду, проведення дозвілля;

- організація ефективного спілкування під час зустрічі групи;

- надання за необхідності екстреної індивідуальної психологічної допомоги, готовність вислухати і зрозуміти будь-якого члена групи;

- допомога в пошуку інформації щодо життєво важливих питань;

- допомога в утворенні прямих зв'язків учасників групи між собою;

- створення теплої дружньої атмосфери під час зустрічі групи;

- розробка правил роботи групи, правил прийому, загальних ритуалів тощо, разом із пересічними членами групи, за їхнім бажанням;

- посередництво у вирішенні соціальних, юридичних, фінансових та медико-психологічних проблем.

Якщо група була ініційована фахівцями (соціальним працівником, психологом), фасилітатор групи організовує знайомство членів групи між собою та з груповою проблемою. Забезпечується обговорення питання про склад групи (якщо групу планують зробити відкритою, можлива розробка правил або ритуалу прийому). До членів групи доводиться необхідність правил та норм групової роботи, розробляються санкції за відхилення від групових правил, визначається основна мета групи як на рівні реальної проблематики, так і на психологічному рівні.

Відповідно до специфіки групи застосовуються різноманітні методи (наприклад, групові дискусії, емпатичні слухання, техніки ефективного спілкування, вправи з релаксації, саморегуляції, та ін.). Кожна зустріч, а також змістовні етапи життєдіяльності групи мають завершуватися підведенням підсумків, визначенням орієнтирів на майбутнє. Необхідно також дбати про створення можливостей для неформальних зустрічей учасників групи один з одним поза занять. Загальна мета роботи професійного лідера групи самодопомоги – передача ініціативи самим членам групи, відхід лідера «на права гостя».

У разі якщо група склалася стихійно, соціальний працівник:

- вивчає специфіку групи, її позитивні й негативні риси що їй притаманні;

- створює в групі, що вже існує, умови для більш ефективного спілкування та діяльності (організація місця збору групи, фінансово-матеріальна допомога, консультативні, інформаційні послуги, залучення необхідних фахівців та ін.).

Загалом, групи самодопомоги мають величезне позитивне значення для соціальної підтримки. Проте, є й негативні наслідки стихійного формування груп:

- замикання членів групи на самих себе, закритість до спілкування поза групою;

- фіксація на власних проблемах;

- формування ворожого ставлення до тих, хто не стикається з подібними проблемами, що можливо за високого рівня агресії в членів групи, негативно налаштованого лідера.

 

Контрольні питання

1. Назвіть головні принципи роботи груп самодопомоги?

2. Чим групи самодопомоги відрізняються від громадських організацій?

3. Перерахуйте підстави класифікацій груп самодопомоги?

4. Виділіть загальні терапевтичні риси, які сприяють досягненню змін в атитюдах або поведінці членів груп самодопомоги?

5. Яка роль соціального працівника й державних органів в організації та створенні груп самодопомоги?