Адвокасі буде успішним, якщо громадська організація має:

- членство однорідних організацій, що зможуть створити чітку платформу для адвокасі,

- продуману програму з чіткою метою,

- федеративну структуру (наприклад, складається з регіональних організацій),

- неформальні зв’язки з лідерами державних структур (найголовніший фактор),

- солідне «самофінансування», адже діяльність адвокасі вимагає повної незалежності від донорів.

Результати успішності або провалу адвокасі можна оцінити двома факторами. Це фактор «ефективності політики» наскільки повно були досягнуті поставлені цілі, та фактор «користі для громадянського суспільства» – наскільки зміцнілись місцеві суспільні інститути і як змінилась участь громади у прийнятті політичних рішень.

16. Сфера діяльності недержавних організацій в закордонних країнах.

За кордоном некомерційні організації є інструментом для залучення інвестицій у соціальну сферу за аналогією з діяльністю пайових фондів та інвестиційних банків із заохочення інвестицій у промисловий сектор. Країни, які найдалі просунулись у цьому напрямку, зокрема США, мають намір і в подальшому сприяти зростанню ролі та впливу неурядових організацій.

Через них, а також органи місцевого самоврядування, передбачається розповсюджувати 40 % грошових коштів на соціальну підтримку. Це, на думку досвідчених американців, скорочує ланцюжок посередників між допомогою та тими, хто дійсно її потребує. Одночасно у людей розвивається громадянська активність і «прагнення допомагати самому собі». Крім цього, такий підхід зменшує бюрократизм, який критики соціальної держави небезпідставно вважають другим значним її недоліком.

У Франції діяльність благодійних організацій є найменш розвиненою порівняно з іншими країнами Заходу через правові обмеження. Щодо структури доходів, французький «третій сектор» має дві характерні риси, що відрізняють його від усіх інших: високий рівень урядової підтримки й одночасно незначний розмір надходжень із приватних джерел. 60 % всіх доходів припадає на державний сектор, ще майже 30 % складає плата за послуги, які надаються недержавними організаціями. Отже, приватні пожертви не наповнюють і 7 % бюджету «третього сектора». Це пов’язано з обмеженими можливостями фінансової підтримки неприбуткових організацій і традиційною непопулярністю благодійництва.

Цікавою є ситуація у сфері вищої освіти у Великобританії: держава надає навчальним закладам фінансову підтримку з метою забезпечення громадянам більшого доступу до освіти, але університети функціонують як приватні неприбуткові установи. Схожа ситуація має місце і в сфері соціальних послуг. «Третій сектор» Сполученого Королівства зберігає традиційно високий рівень приватної благодійної підтримки. Загалом вона становить 12 % загальних надходжень, а в таких сферах, як охорона здоров’я, соціальні послуги та охорона навколишнього середовища коливається між 25 і 40 %.

У «третьому секторі» Німеччини домінують шість великих «об’єднань безкоштовного соціального забезпечення». Це недержавні організації, утворені за релігійним чи класовим принципом або просто на основі спільних інтересів. Деякі з них виникли ще на початку ХХ століття, як, наприклад, Робітнича благодійна спілка (утворена в 1919 році). Крім цієї спілки, існують Німецька благодійна спілка «Каріта», Німецька паритетна благодійна спілка, Німецький червоний хрест, Благодійний центр євреїв Німеччини, Діаконічний фонд євангелістської церкви Німеччини. Разом вони становлять дві третини неприбуткового сектора, на них припадає майже 60 % всіх його операційних витрат. У сфері охорони здоров’я недержавні організації акумулюють 34 % усіх зайнятих, а у сфері соціальних послуг цей показник ще більший – 61 %. Багато в чому така ситуація є наслідком доктрини субсидіарності, яка зобов’язує державні органи в разі потреби звертатись до неприбуткових організацій: така доктрина є найбільш дієвою саме в цих сферах.

Британський вчений Р. Шуламіт зазначає, що у Західній Європі зміни в соціальній сфері відбуваються за напрямами:

1) проникнення ідей ринкової економіки у сферу соціальних служб;

2) розвитку волонтерського (недержавного) сектора, який бере на себе частину функцій, що їх раніше виконували безпосередньо державні служби;

3) залучення родичів до процесу догляду за тими, хто цього потребує, за умов відсутності достатньої соціальної підтримки;

4) впровадження госпрозрахункових принципів у систему надання соціальних послуг;

5) розукрупнення закладів соціальної сфери і наближення їх до споживачів послуг;

6) акцентування на задоволенні різноманітних індивідуальних потреб;

7) (загальна тенденція, яка ще не зовсім утвердилася) більше прислухатися до думки самих споживачів послуг та їхніх близьких;

8) формування через Європейський Союз єдиної соціальної політики, чутливішої до запитів різноманітних груп населення та різних регіонів, ніж політика більшості членів Союзу сьогодні.

17. Особливості роботи державних та недержавних організацій в США та країн Західної Європи.

Державні організації соціального захисту населення. Спонсорами цих організацій виступають федеральний уряд, штат, округ. Вони фінансуються за рахунок державного податку, тобто, фахівець, що працює в них, одержує заробітну плату з державного бюджету. Державні й місцеві органи влади відповідають за розробку загальнодержавної соціальної політики і її проведення по країні, а також на регіональному й місцевому рівнях. Вони координують діяльність по здійсненню програм соціального захисту населення з іншими офіційними установами, а також з неприбутковими організаціями й бізнесом. У межах бюджетних можливостей кожної держави ці організації реалізують програми надання різних видів соціальної допомоги й підтримки для жителів країни в цілому. У Фінляндії, наприклад, Міністерство соціального забезпечення й охорони здоров'я разом з підвідомчим йому Головним соціальним керуванням утворюють центральний орган в області соціального забезпечення. Губернські керування здійснюють регіональне керівництво. На місцевому рівні керування й практична робота з організації соціального обслуговування здійснюють муніципалітети.

 У США До основних урядових органів, що здійснюють державну політику, можна віднести Керування по соціальному забезпеченню, Міністерство сільського господарства, Міністерство охорони здоров'я й соціальних служб і інші федеральні відомства, у рамках яких здійснюється реалізація тієї або іншої соціальної програми.

Керування по соціальному забезпеченню створене в США для реалізації Акту про соціальне забезпечення має 1200 відділень по всій країні. Міністерство сільського господарства через державні відділення соціального забезпечення здійснює федеральну Продовольчу програму.

Служба захисту дітей робить соціальні, медичні, юридичні й опікунські послуги дітям. Вона вивчає випадки насильства у відношенні дітей, дає рекомендації службам соціального забезпечення і юридичних органів. Агентства для старих, фінансовані федеральним урядам, призначені для захисту прав і надання послуг літнім. Місцеві державні організації мають у різних країнах різну структуру, але їхня роль одна – проводити соціальну політику на місцевому рівні.

Щоб забезпечити соціальний захист населення, місцеві органи влади зобов'язані:

- організовувати соціальні послуги в межах свого району;

-  вирішувати питання про надання допомога на своїй території;

-  робити виплату соціальних посібників; консультувати й інформувати населення про існуючим по лінії соціального захисту комунальних послугах;

- інформувати населення про соціальні послуги й різні види соціальної підтримки;

- здійснювати професійну підготовку кадрів для соціальних служб;

- проводити дослідження для вдосконалювання роботи в даній сфері.

Спонсорами державних служб виступає федеральне уряд, штат, округ. Вони фінансуються за рахунок державного податку, тобто, фахівець, що працює в них, одержує заробітну плату з державного бюджету. Соціальні працівники, зайняті в державних соціальних службах, виконують різні ролі залежно від масштабу й напрямків діяльності організації.

18.  Міське соціальне замовлення.

Соціальне замовлення – це комплекс заходів організаційно-правового характеру, спрямованих на реалізацію загальнодержавних та місцевих цільових соціальних програм і соціальних проектів за рахунок бюджетних та інших коштів шляхом укладання соціальних контрактів на конкурсній основі.  

Соціальне замовлення виконують на підставі договору (соціального контракту), укладеного між замовником, яким виступає орган влади, і виконавцем – переважно не комерційною організацією. Контракт укладається на кілька років і закріплює зобов’язання щодо надання послуг відповідного змісту, обсягу та якості, показники результативності надання послуг. Це дає змогу контролювати якість і оцінити ефективність виконання замовлення. Такий механізм можна вважати поєднанням державних субсидій та закупівлі послуг. 

Стадії соціального замовлення:

1) виявлення та формулювання соціальної проблеми;

2) проведення конкурсу серед структурних підрозділів органів влади і некомерційних організацій на розробку найкращих варіантів цільової соціальної програми та на правої стати виконавцем розробленої і затвердженої соціальної програми;

3) укладання соціального контракту між замовником і виконавцем соціального замовлення;

4) здійснення виконавцем при відповідному контролі з боку замовника всіх необхідних процедур для виконання завдань, передбачених умовами соціального контракту;

5) здійснення замовником і виконавцем соціального замовлення моніторингу стану цільової соціальної групи.

Соціальне замовлення як механізм розв’язання соціальних проблем є найефективнішим у тих ділянках соціальної сфери, де гострота соціальних проблем є максимальною, і де участь недержавних організацій може бути найбільш корисною.

Соціальне замовлення має забезпечити підвищення ефективності використання бюджетних і позабюджетних коштів, які спрямовуються на розв’язання соціальних проблем міста, сприяти залученню додаткових ресурсів до соціальної сфери, підвищенню адресності та доступності соціальних послуг, адекватному перерозподілу соціальної відповідальності між державою і суспільством, підвищенню довіри населення до влади.

Місцеві бюджети в Україні є, як правило, фінансово обмеженими, тому механізм соціального замовлення визнається більш ефективним та раціональним, ніж субсидії.

Переваги замовлення:

- гнучкість адміністративних та бюджетних регламентів,

- відносно низька собівартість,

- вища ефективність роботи з клієнтами.

- Завдяки використанню механізму соціального замовлення досягаються економія адміністративних ресурсів та бюджетних коштів органів влади, адже створення та утримання нових інституцій та нового штату працівників обтяжує бюджети, а проста купівля послуг обходиться значно дешевше. Важливо й те, що, у разі не виконання умов чи низької якості послуг, контракт з недержавними надавачами можна розірвати (або подовжити у разі потреби), що неможливо зробити з державною установою.

19. Функції недержавних організацій в громадянському суспільстві.

функція легітимації та управління, яка свідчить про те, що громадський сектор потрібен державній владі як легітимація самої влади, як елемент ефективного управління соціумом, визначення пріоритетів розвитку країни, підготовки та ухвалення політичних рішень.

Функція захисту прав людини обумовлює вираз і захист у взаємодії з державою інтересів кожного члена суспільства, невід’ємних прав і свобод людини і громадянина.

Функція артикуляції та представництва інтересів громадян і суспільних груп ставить НУО поряд з політичними партіями додатковими, альтернативними каналами вираження інтересів і думок, формулювання вимог на адресу уряду.

Функція соціалізації та виховання громадян, а також дотримання ними без безпосередньої участі держави загальноприйнятих норм за допомогою засобів і санкцій, які має у своєму розпорядженні громадянське суспільство є принциповою в розвитку демократії.

функції громадянського контролю орієнтовані в основному правозахисні та суспільно-політичні (протестні) організації, котрі стають на шляху одвічного прагнення державної влади до поширення і централізації свого панування, до виходу її з-під контролю суспільства. Функція саморозвитку спрямована на забезпечення вільного розвитку особи на основі різноманітних форм власності, ринкової економіки, правової держави.

Функція солідаризації та інтеграції передбачає створення умов для усвідомлення кожним членом суспільства високої цінності об’єднаних (групових, колективних) зусиль і суспільної солідарності. Інститут держави не завжди і не повною мірою задовольняє економічні й соціальні потреби суспільства.

Функція формування суспільних норм і цінностей, які згодом закріплюються в законах держави, зумовлює, що саме інституції громадянського суспільства, а не держава, є основним джерелом виникнення та розвитку суспільних цінностей.

Функція соціально-політичної стабілізації суспільства стимулює співтовариства громадян генерувати ідеї, об’єднувати людей, формувати так звану «асоціативну демократію» з верховенством закону для всіх, прозорістю і відповідальністю політичної еліти перед суспільством.

Соціальна комунікація та мобілізація є основним змістом ще однієї функції НУО, які виконують роль посередника між різними групами і структурами, окремими людьми, а також між усіма ними та державою.

Функція соціального конструювання притаманна цілій групі НУО дослідницького характеру, що ставить собі за мету забезпечити суспільство в його взаємовідносинах з державою аналітичною оцінкою її діяльності та виявити й поширити громадську думку на рівень прийняття політики з тим, щоб державна політика приймалася з її урахуванням.

20.  Волонтерський рух в Україні: тенденції розвитку.

Волонтерський рух в багатьох розвинутих країнах світу є основою системи саморегуляції в суспільстві. Саме залучення широких кіл громадськості до розв’язання суспільних проблем на волонтерських засадах може створити передумови для формування такої системи саморегуляції у суспільстві, коли проблеми, що виникають, можуть бути вирішені за рахунок внутрішнього потенціалу цього суспільства. В Україні розвиток волонтерського руху датується початком 90-х років ХХ ст., коли було створено службу під назвою «Телефон довіри», де працювали волонтери-психологи. З 1992 року в Україні почала активно розвиватися мережа соціальних служб для молоді, головна мета якої – реалізація державної молодіжної політики та завдань, окреслених в Декларації «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» та Законі України «Про сприяння становленню та соціальному розвитку молоді в Україні». Саме створення центрів соціальних служб для молоді спричинило розвиток активного волонтерського руху в Україні.

Волонтерство – інструмент соціального, культурного, економічного та екологічного розвитку. Це добровільна, безкорислива, соціально спрямована, неприбуткова діяльність, що здійснюється волонтерами та волонтерськими організаціями шляхом надання волонтерської допомоги. В свою чергу, волонтерською допомогою є роботи та послуги, що безоплатно виконуються і надаються волонтерами та волонтерськими організаціями. Волонтерська діяльність є формою благодійництва.

ЗУ «Про волонтерську діяльність»

Законом визначено перелік напрямів волонтерської діяльності: надання волонтерської допомоги з метою підтримки малозабезпечених, безробітних, багатодітних, бездомних, безпритульних осіб, що потребують соціальної реабілітації; здійснення догляду за хворими, інвалідами, одинокими людьми, людьми похилого віку, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують підтримки та допомоги; надання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних, та інших катастроф, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам злочинів, біженцям; надання допомоги особам, які через свої фізичні чи інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів; проведення заходів, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища, збереженням культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам’яток історії та культури, місць поховання; сприяння проведенню заходів національного та міжнародного значення, пов’язаних з організацією масових спортивних, культурних та інших видовищних і громадських заходів; надання волонтерської допомоги для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру.