В даному законі вказуються також основні напрями благодійництва та благодійної діяльності:

- сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на поліпшення соціально-економічного становища;

-  покращення матеріального становища набувачів благодійної допомоги, сприяння соціальній реабілітації малозабезпечених, безробітних, інвалідів, інших осіб, які потребують піклування, а також подання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;

- подання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам репресій, біженцям; сприяння розвитку науки і освіти, реалізації науково-освітніх програм, подання допомоги вчителям, вченим, студентам, учням; сприяння розвитку культури, в тому числі реалізації програм національно-культурного розвитку, доступові всіх верств населення, особливо малозабезпечених, до культурних цінностей та художньої творчості;

-  подання допомоги талановитій творчій молоді;

-  сприяння охороні і збереженню культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам’яток історії та культури; подання допомоги у розвитку видавничої справи, засобів масової інформації, інформаційної інфраструктури;

- сприяння розвитку природно-заповідного фонду та природоохоронної справи; сприяння розвитку охорони здоров’я, масової фізичної культури, спорту і туризму, пропагування здорового способу життя, участь у поданні медичної допомоги населенню та здійснення соціального догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують соціальної підтримки та піклування.

- У вищезазначеному законі також говориться, що благодійництво, благодійна діяльність здійснюються на засадах:

- - законності,

- - гуманності,

- - спільності інтересів і рівності прав її учасників,

- - гласності,

- - добровільності та самоврядування.

- Діяльність благодійників і благодійних організацій має суспільний характер, що не суперечить їх взаємодії з органами державної влади і не позбавляє права на отримання державної допомоги.

- Необхідно зазначити, що основними принципами державної політики щодо благодійництва та меценатства є:

- - створення правових гарантій для вільного функціонування та розвитку благодійництва та меценатства;

- - добровільність та свобода благодійництва та меценатства з урахуванням обмежень, встановлених законами України;

- - моральна та матеріальна підтримка державою благодійної та меценатської діяльності через систему податкових пільг та інших засобів заохочення;

- - захист передбачених законодавством України прав та інтересів суб’єктів благодійництва та меценатства.

10.  Показники життєдіяльності недержавних організацій.

11.  Законодавчі акти та нормативні документи, що регулюють діяльність недержавних організацій.

Головною особливістю нормативної бази щодо НДО в Україні є відсутність єдиного законодавчого документу для їх регуляції. Діяльність та розвиток НДО регулюють ціла низка законодавчих актів:

• Конституція України (1996р.);

• Закон України «Про об’єднання громадян» (1992р.);

• Закон України «Про благодійництво та благодійні організації» (1997р.)

• Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» (1997р.);

• Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» (1998р.).

Закон України «Про соціальні послуги».

Це законодавче поле створило можливості для появи різноманітних «недержавних організацій» в Україні. Однак нечітке визначення учасників «третього сектору» та їх статусу створює непотрібні непорозуміння. Наприклад, в законодавчих актах застосовуються різноманітні терміни, такі як «недержавний», «громадський.» та «суспільний», хоча юридичне визначення цих термінів відсутнє.

12.  Стосунки недержавних організацій, які надають соціальні послуги із бізнесовими колами як важлива складова менеджменту організації.

13.  Стосунки недержавних організацій, які надають соціальні послуги із ЗМІ як важлива складова менеджменту організації.

Інформаційне забезпечення та рекламування діяльності установ ізакладів соціальної сфери необхідне для того, щоб громадськість загалом і потенційні споживачі соціальних послуг зокрема, а також державні інституції, представники бізнесових структур, благодійних фондів і недержавних організацій знали зміст і наслідки реалізації державних і місцевих соціальних програм та проектів. Забезпечення доступу населення до інформаційних ресурсів і систем надання інформаційних послуг органами державної влади сприятиме демократичним перетворенням у суспільстві, активізуватиме участь громадян в управлінні державою. Доступність громадян до інформації та якісних соціальних послуг у свою чергу розширить можливості захисту прав і свобод людини та її добробуту.

Зокрема, сприятиме працевлаштуванню, підвищить адресність соціального захисту вразливих верств населення, зокрема людей, що потребують соціальної допомоги та реабілітації.

Інформаційна стратегія Міністерства праці та соціальної політики України та його органів на місцях, на думку експертів Євросоюзу, має ґрунтуватися на виконанні такихфункцій:

− інформуванні ЗМІ про важливі заходи, зміни в соціальній політиці держави; здійсненні внутрішньої та зовнішньої комунікації (організація масових кампаній, виробництво та розповсюдження інформаційних матеріалів, орієнтованих на цільові групи населення та структури; публікація бюлетенів; проведення соціологічних досліджень);

− роботі із запитами громадян та установ щодо виконання норм чинного законодавства та їх вдосконалення;

− проведенні досліджень, аналізу та моніторингу інформації (відбір та аналіз інформації з соціальних питань у друкованих і електронних ЗМІ;

забезпечення відповідальних осіб і підрозділів статистичними даними з аналізом і прогнозом);

− забезпеченні внутрішньої та зовнішньої автоматизації (створення локальної електронної мережі, веб-сторінки, надання бібліотечних послуг).

14. Умови широкого залучення НДО до надання соціальних послуг в Україні.

Створення сприятливих умов для участі недержавних суб'єктів – надавачів соціальних послуг на ринку соціальних послуг, з метою їх залучення до діяльності у сфері надання соціальних послуг особам, які цього потребують, можливе за умови вжиття таких заходів:

-   забезпечити доступ недержавних суб'єктів до державного фінансування, зважаючи на те, що вказані суб'єкти беруть на себе частину функцій державиу сфері надання соціальних послуг. Згідно зі ст. 14 Закону України «Про соціальні послуги» фінансування соціальних послуг та програм їх розвитку здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів, однак бюджетним законодавством передбачається фінансування не окремих видів соціальних послуг, а надання коштів на утримання конкретних державних соціальних установ, які здійснюють надання соціальних послуг;

- здійснити чітке розмежування щодо визначення відмінностей між різними видами недержавних суб'єктів – надавачів соціальних послуг (громадські, благодійні, релігійні організації та фізичні особи, діяльність яких пов'язана знаданням соціальних послуг) шляхом внесення відповідних змін до ЗаконуУкраїни «Про соціальні послуги», адже зазначеним нормативно-правовим актом не встановлено чітких відмінностей між різними видами недержавнихсуб'єктів-надавачів соціальних послуг, та не встановлено, які практичні наслідки має застосування до кожного з них своїх нормативних засад;

-   деталізувати які саме послуги можуть бути делеговані недержавним суб'єктам-надавачам соціальних послуг;

- змінити підходи щодо формування соціальних стандартів надання соціальних послуг, а саме: встановлення державних соціальних стандартів для кожного окремого виду послуг та незалежно від суб'єкта – надавача таких послуг, а не для окремих закладів, та внесення відповідних змін до ЗаконуУкраїни «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та у Державний класифікатор Державних соціальних стандартів та нормативів.

15. Шляхи впливу громадських організацій на державну політику.