Бібліографознавці та Розвиток бібліотечих технологій в україні

Перші бібліографії

 

Як неможливо достеменно нині встановити автора першого в історії людства, наприклад, вірша про кохання чи ліричної пісні, так, мабуть, ніколи вже не дізнаємось про творця першої книги. Очевидним бачиться інше: разом з появою книг їх творці, хотіли вони того чи ні, ставали одночасно „першобібліографами”, адже поява їх творінь породжувала потребу фіксувати, робити найпростіший їх облік. Звичайно, шлях від такого первісного переліку до сучасної наукової бібліографії такий самий, як від найпростіших письмен до сучасної літератури.

Бібліографія як наука зародилася ще у стародавньому світі. Спочатку термін „бібліографія” означав книгописання (переписування книг), згодом – опис книг. Це було зумовлено розвитком культури, появою великої кількості рукописних, а згодом і друкованих книг. Так, відомі бібліографічні таблиці, складені під керівництвом Каллімаха (ІІІ ст. до н.е.). В Європі першою друкованою бібліографічною працею є „Книга про церковних письменників” (1494 р.) Йоганна Триттенхеймського. Найзначнішою для свого часу була чотиритомна праця швейцарського вченого К. Гесснера „Загальна бібліотека”, видана 1545—1555 рр. в Цюріху [5; 47].

На території України найдавнішими були бібліотеки Софійського собору в Києві (1037 р.) та Києво-Печерської лаври (ХІ ст.), звідки й тягнуться перші паростки бібліографії як окремої галузі. Згодом вони отримують розвиток у книгозбірнях Києво-Могилянської колегії (XVII ст.), Львівського, Київського, Чернігівського, Луцького, Острозького та інших братств (XVI—XVII ст.).

Якщо спочатку опис книг був справою окремих бібліографів-ентузіастів, то згодом почали виникати бібліографічні товариства. Однією з причин цього був своєрідний інтелектуально-інформаційний спалах, що мав місце у ХІХ—на початку ХХ ст., збільшення накладів книг, наслідком – розвиток бібліографічної науки. Так, 1909 р. у Львові при науковому товаристві імені Шевченка організовано Бібліографічну комісію (1934 –1939 рр. – Бібліологічна комісія) на чолі з І. Левицьким. Її почесним членом був І.Франко, членами – М. Возняк, В.Гнатюк, Ф. Колесса, М.Комаров та інші. Видано 7 томів „Матеріалів української бібліографії” (зокрема, праця І.Левицького „Українська бібліографія Австро-Угорщини (1909 – 1911 рр.), покажчики творів І.Франка, українських перекладів творів Й.В.Гете, покажчик з історії України І.Калиновича та інші). На півдні України при Новоросійському університеті діяло Одеське бібліографічне товариство (1911—1919 рр.) на чолі з істориком І.Лінниченком, яке видавало „Известия Одесского библиографического общества” (1911—1916 рр.), де друкувалися бібліографічні покажчики краєзнавчого характеру, історико-літературні матеріали про Г.Сковороду, І.Гончарова, Ж.Ж.Руссо, Сервантеса.

Багато уваги питанням бібліографії приділяли І.Франко, М.Павлик, Б.Грінченко, О.Лазаревський та інші.

Оскільки тема цієї роботи пов’язана із дослідженням багатющої культурної спадщини Бережанського краю як складової частини Галичини, а це — земля великих літературних традицій і видатних представників красного письменства, то значне місце буде надане саме бібліографії літературній [33; 84].

Як самостійна галузь бібліографічної діяльності вона почала розвиватися у ХІХ ст. і пов’язана із становленням нової української літератури. Першими бібліографічними публікаціями були надрукований Маркіяном Шашкевичем в альманасі „Русалка Дністровая” (1837 р.) перелік творів українських письменників, фольклорних збірок, критико-бібліографічний огляд публікацій українських народних пісень та фольклористичних досліджень у „Литературных прибавлених к „Русскому инвалиду” на 1837 год.”

У 50—60-і рр. ХІХ ст. у зв’язку з пожвавленням національно-культурної діяльності в Україні посилюється інтерес до бібліографічної галузі. З’являються персональні покажчики, присвячені життю і творчості Г.Сковороди, Є.Гребінки, Г.Квітки-Основя’ненка та ін., перші спроби регулярної поточної інформації про нові явища української літератури (річні критично-бібліографічні огляди М.Максимовича, М.Костомарова, І.Вагилевича, О. Лазаревського, П.Єфименка, І.Франка, М.Комарова). Важливу роль у розвитку української літературної бібліографії ХІХ ст. відіграли журнали „Основа”, „Молот”, „Житє і слово”, „Народ”, „Літературно-науковий вісник”, а також альманах „Рада”. В розвиток української літературної бібліографії значний внесок зробили І.Франко, М.Павлик, І.Левицький, Б.Грінченко, С.Пономарьов та ін. Подією стали покажчики М.Комарова „Бібліографічний покажчик нової української літератури” (1883 р.), „Т.Г.Шевченко в літературі та мистецтві” (1903 р.), „Українська драматургія” (1906 р.), фундаментальна праця І.Левицького „Галицько-руська бібліографія ХІХ століття” (тт. 1-2, 1888—1895 рр.) та ін. [46; 4]