Зі спогадів активіста хлібозаготівель (1932—1933 рр.)

„Я чув, як діти душилися, заходилися в криках від кашлю, я бачив вигляд цих людей, — він був переляканий, благальний, ненавидячий, тупо байдужий, затьмарений відчаєм або палахкотів напівбожевільною зухвалістю і люттю.

„Візьміть це. Усе заберіть. Є ще горщик з борщем у печі. Він, правда, пісний, без м'яса. Та все ж має буряк та картоплю з капустою. Один солений до того ж! Краще візьміть його, товариші громадяни! Ось, зачекайте. Я зніму черевики. Лата на латі, але може таки матимуть якусь користь для пролетаріату, для нашої рідної радянської влади”.

Було болісно бачити та чути все це. І ще гірше брати в цьому участь. Я переконував себе, пояснював собі. Я не повинен капітулювати перед жалістю, що розслаблює. Ми здійснювали історичну необхідність. Ми виконували свій революційний обов'язок. Ми добували зерно для соціалістичної вітчизни. Для п'ятирічки.

Як і все моє покоління, я міцно вірив у те, що мета виправдовує засоби. Нашою великою метою була всесвітня перемога комунізму, і заради цієї мети все було дозволено — брехати, красти, нищити сотні тисяч і навіть мільйони людей, усіх тих, хто заважав нашій праці, всіх, хто був перепоною на шляху».

(Конквест Р. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. — К.: Ґенеза, 1993. — С. 260).

Роздатковий матеріал № 2

Джерело 1

Політолог О. Бойко про риси ментальності радянської людини

„Свій слід у національному генетичному коді залишило й тривале перебування українського народу у жорстких рамках тоталітарного суспільства. Уроджені плями тоталітаризму наявні у психології багатьох людей, вихованих за радянської доби. Фахівці виділяють такі основні риси «радянської» ментальності: пасивність особи — відсутність волі до поліпшення життя власними силами, що доповнюється формальною активністю, про людське око, і напоказ, головне — створити враження, що людина працює, а не працювати на певний результат; комплекс меншовартості — і відчуття власної неспроможності через некомпетентність та непрофесіоналізм, зворотним боком чого є невмотивована амбіційність і хамство; патерналізм — і очікування від влади розв'язання власних проблем; безпорадність, сподівання на розв'язання проблем ззовні, на чиюсь гуманітарну допомогу”.

(Політологічний енциклопедичний словник. — К.: Ґенеза, 2004. - С. 335).

О. Синявський „Основи радянської цивілізації”

„Я спочатку виділив би три основні ознаки „нової людини”.

По – перше, це безмежна відданість вищій цілі, яка полягає в побудові ідеального суспільства на землі. Тобто — фанатична віра в ідею комунізму.

             По – друге, рішучий перехід від ідеї до дії, „нова людина” не мрійник, а діяч і практик. І одне з її головних завдань полягає в тому, щоб усіх зробити схожими на себе і тим самим побудувати комунізм.

По – третє, нова людина обов'язково виступає як представник маси чи класу, який через неї і здійснює свій ідеал. „Нова людина” аж ніяк не одинак. Навіть якщо за якихось обставин їй доводиться діяти одній, усе одно психологічно вона відчуває зв'язок з колективом, що незримо стоїть за нею. Цей колектив на.зивається «партія», «клас» чи навіть «весь радянський народ» і в ідеалі складається чи повинен складатися з „нових людей”. Тому „нова людина” виконує не свою власну, а неодмінно велику, „загальну” справу, Окрім цієї „загальної справи”, вона не має інших, особистих, відособлених інтересів. Загальне для неї стає особистим. Говорячи „я”, вона має на увазі „ми” — ми, передові борці й будів­ники комунізму”.

(Історія епохи очима людини. Україна та Європа у 1900-1939роках. — К.: Ґенеза, 2004. — С. 234).

Джерело З

Я. Грицак „Нариси історії України ”

„Окрім очевидних людських втрат та величезного морального удару, голод завдав невиправної шкоди українському національному життю. Він практично знищив старе українське село з його багатими народними традиціями. Замість нього з'явилося колгоспне село, яке вже ніколи не повставало проти радянської влади. Колективізація приглушила почуття індивідуалізму, яке було основним для ідентичності українського селянина. Тим самим вона поклала початок процесу „із селян — у радянських людей” — процесу, який завершився вже після Другої світової війни. На декілька поколінь наперед голодомор 1932—1933 р. р. імплантував у свідомість селянства соціальний страх, політичну апатію і пасивність. Ще наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років центральні регіони України з переважно сільським населенням залишалися районами з найнижчим рівнем громадської і політичної активності; позиції партійної номенклатури були там найсильнішими. Голод перервав тяглість поколінь у розвитку української національної еліти. За сприятливих умов потрібно принаймні одне покоління, яке могло оформитися з існуючої соціальної бази (в українському випадку — з селянства) в активну елітну групу. Там, де ця соціальна база порушена, час формування еліти розтягується на 2-3 покоління. Якщо взяти до уваги, що кожне нове покоління з'являється приблизно кожні 20-25 років, то стає очевидним, що шкідливі соціальні наслідки голоду протривали в часі аж до останніх років існування УРСР. Голод призупинив „українізацію” міст Сходу та Півдня України: після нього поповнення міського населення відбувалося в основному за рахунок імміграції з Росії”.

(Грицак Я. Й. Нариси історії України: формування модерно їукр. Нації ХІХ-ХХст.: Навч. посібник. - К.: Ґенеза, 1996. — С. 184).

Джерело 4