Метод проектів у педагогіці життєтворчості

Педагогіка має наповнити навчання й виховання новим життєтворчим, духовним змістом; головне для неї — „дитина з її радощами й болями, злетами і драмами, інтересами, потребами, зїїнапруженим екзистенціиним духовним світом”. Більшість науковців поділяють думку, що має утвердитися нова філософія освіти, нова педагогіка — педагогіка компетентної, відповідальної людини. „Ідеї життєтворчості, плекання людини як суб'єкта життя стануть альфою й омегою нової школи, яка допомагати­ме учням оволодіти чотирма стрижневими стовпами — навчитися пізна­вати життя; життєвої компетентності; навчитися жити разом; навчитися жити” [ 23; 174 ].                                                                                   Концептуальні положення педагогіки життєтворчості розробили у своїх працях І. Єрмаков, Л. Сохань, В. Доній, Г. Несен, І. Погоріла, С. Шевцова, Г. Ковганич, В. Ляшенко, В. Папу, Е. Помиткін, В. Циба, С. Шишов, В. Кальнєй та інші. На їхню думку, життєтворчість, яка має бути підґрунтям навчання, — це:

· метод навчання дитини, використання якого створює умови для здійснення дитиною свого життєвого проекту;

· спосіб навчання дітей самостійно діяти, самостійно навчатися, са­мостійно керувати власним майбутнім;

· сприятлива атмосфера для розвитку особистості;

· процес творення людиною свого життя;

· мистецтво, творчість;

· реалізація проектів методом цільової дії [ 18;  11];

· процес самовизначення (усвідомлення себе й світу, себе у світі своїх ціннісних орієнтацій і своїх бажань);

· процес життєдіяльності (проектування й утілення в життя своїх ба­жань, утвердження своїх цінностей) [ 24; 399 ];

· соціальна творчість, прагнення до самореалізації (самореалізація „самоконструювання”, у процесі якого набувається життєвий до­свід);

· свідома, творча побудова особистістю свого індивідуального життя, для якої необхідна життєва компетентність.             

Життєтворчість розглядається як „свідоме творення особистістю свого життя”, „особлива, вища форма виявлення творчої природи людини, яка сприяє самостійному творчому вибору особистістю стратегії її життя, розробці життєвих планів і програм, вибору та ви­користанню засобів, необхідних для реалізації її індивідуального життє­вого проекту” [ 11; 12].                                                               Процес життєтворчості як процес творчої перебудови особистістю свого життя передбачає:

· осмислення людиною свого призначення;

· вироблення життєвої концепції й життєвого кредо;

· свідомий вибір життєвих цілей та оформлення їх у життєву програму як систему довготермінових життєвих цілей, у життєвий план як систему цілей і засобів їх досягнення;

· наявність необхідних умов для самореалізації сутнісних сил;

· рівень соціальної й психологічної зрілості;

· відповідальне ставлення до свого життя й до самого себе [ 1; 15 ];

· формування образу світу, у якому живе людина, і її як складового елемента цього світу;

·  відображення у свідомості людини цілісної картини її життя в ча­совій і просторовій перспективі;

· розробку стратегії життя, планів і життєвих програм, у яких інтегру­ються цілі, очікування, мрії, прагнення особистості; корекцію її планів з урахуванням реальних обставин життя, особистісних можливостей [ 10; 15 ].

Педагогіка життєтворчості ставить за мету формування життєвої компетентності засобом життєвого проектування як свідомого творення особистістю свого життя [ 13; 265 ].                                                                            Отже, юна особистість, створюючи свій життєвий проект, виявляє себе як стратег, тактик або ситуативіст відповідно до моделі, за якою живе. Тому завдання педагога — створити методику творчого життєвого про­ектування, спрямовану на стратегічні життєві перспективи особистості учнів. У цьому контексті логічно впроваджувати в педагогічну діяльність життєтворчі проекти, в основі яких — конструювання особистіс них концепцій життя, досягнення в ньому успіху. Створюючи життєтворчі проекти, учні мають змогу здійснювати певні дії над душею, думками, поведінкою, способом життя, перетворюють себе для досяг­нення щастя, мудрості, досконалості, а здатність до самовдосконален­ня — на „один із складових успіху” [27; 262-275]. За такої умови в процесі проектування однаково особистісно цінними є як результати діяль­ності, так і сам процес, що свідчить про життєво компетентісний по­тенціал методу проектів.

Таким чином, у процесі життєтворчого проектування відбувається орієнтація зростаючої особистості в тому, «якою вона є, якою може бути і якою хотіла б бути», створення й реалізація життєвого проекту, що є важливою умовою гармонійного розвитку учня протягом життя, вироблення життєвої стратегії самореалізації, в основі якої — творча активність.

Одна з основних стратегій сучасного навчання полягає в умінні педагога розробляти уроки, спираючись на засадничі проблеми шкільного курсу, що, у свою чергу, передбачає звернення до глибинних, узагальню-вальних питань. Так, метод проектів дає можливість залучити учнів до розкриття базових ідей, що становлять суть кожної дисципліни, і відкриває шлях до впровадження їх у життя.

Оскільки метод проектів безпосередньо пов'язаний з реаліями сучасності, впроваджуючи його, учитель має знаходити вихід на життєві проблеми в конкретній навчальній темі.

Під час використання методу, створюючи власні проекти, учні мають бути озброєні ґрунтовними знаннями з теми, що вивчається. Тому бажано застосовувати цю інноваційну технологію на узагальнюючих уроках. У такому випадку процес захисту дітьми проектів можна зараховувати як тематичну атестацію.                                  Основу проектів з історії мають складати історичні джерела, оскільки саме вони є найбільш наближені до дійсності. Це можуть бути первинні історичні джерела (ті, що несуть безпосередньо інформацію про минуле: правові документи, спогади учасників подій, літописи тощо) або вторинні (праці істориків написані на основі аналізу первинних джерел). Аналізуючи історичні джерела, учні виявляють факти, які свідчать про історичні події, явища та процеси, та їх інтерпретації, оцінки, тобто теоретичні конструкції, зроблені на підставі аналізу фактів.

Сприймаючи цей матеріал, учні виробляють власне ставлення до нього:

а) стверджувальне, якщо вони погоджуються з теоретичними конструкціями авторів та наведеними ними фактами;

б) заперечне, якщо школярі не поділяють погляду авторів на переконливість фактів;

в) запитальне, якщо позиція учнів не сформувалась через незрозумілість теоретичних конструкцій чи брак фактів.

Проаналізувавши та осмисливши матеріал, школярі проводять паралелі між минулим і сучасним, діями людини за тих історичних умов та власними, на підставі чого виробляють власну модель поведінки та власне вивчення необхідних суспільних змін.

Готуючись до уроку за методом проектів, учитель має чітко усвідомлювати, який зміст проекту він запропонує створити учням. Життєтворчий проект має виходити за межі навчального предмета, має поєднувати його з іншими науками (філософією, етикою, естетикою, правознавством, еко­номікою, соціологією, етнологією, культурологією тощо), мистецтвом, спиратися на загальнолюдські цінності, тобто бути міжпредметним, надпредметним. Учитель добирає орієнтовну назву проекту [ 2; 81 ].                                                                                                            На перших етапах уроку вчитель актуалізує опорні знання учнівз теми шляхом короткого повторення ключових моментів вивченого. Методом бесіди підводить школярів до висновку, що знання з теми можуть бути застосовані в житті учнів (мотиваційний аспект). Актуалізуючи чуттєвий досвід,учитель за допомогою різних навчальних засобів створє умови, щоб учні „самостійно” дійшли до придуманої ними назви проекту, визначили мету власної діяльності.

Метод проектів має певну структуру. Він передбачає підведення учнів до формулювання проблеми, так званого ключового питання. Це питання становить суть проекту Воно не має готового розв'язання, чітко визначених шляхів розв'язання. Виконання учнями проектів передбачає, що школярі за допомогою дослідницької роботи, скерованої вчителем, зроблять спробу розв'язати поставлену проблему [ 2; 84 ]. Ключове питання торкається суті навчального предмета, пов'язує його з іншими дисциплінами, з життям, з реальною дійсністю.

Отже, визначившись із назвою проекту учні разом з учителем формулюють мету діяльності, ключове питання. Створюється інтрига уроку. Після цього учитель ставить перед учнями завдання щодо матеріального вираженнямайбутніх створених ними проектів.

Не забезпечуючи прямого шляху вирішення проблеми, ключове питання через свою глобальність, абстрактність може видатись учням недоступним. Виникає потреба в більш конкретних питаннях, які називають тематичними. Тематичні питання вказують шлях розкриття ключового питання. Вони не мають однозначно „правильних”, очевидно істинних відповідей. Тематичні питання покликані активізувати учнів, вони часто бувають складними для розуміння, суперечливими, заохочуючи таким чином школярів до роздумів, досліджень, пошуку, дискусії. Вони відкриті, враховують різні інтереси учнів, дозволяють їм розвинути самобутній творчий підхід. Разом з цим тематичні питання — це шлях, перспектива вирішення ключового питання. Саме тому ре­тельна, детальна розробка тематичних питань – складний, базовий етап підготовки вчителя до уроку,запорука активності й зацікавленості роботою учнями.

Висновки до розділу ІІ                                                 Отже, аналізуючи потенційні можливості методики життєтворчих проектів, можна сказати, що  проектну технологію вважають технологією XXI ст., а вміння застосовувати метод проектів у своїй педагогічній діяльності — показником високої кваліфікації вчителя, його прогресивної методики навчання та розвитку школярів. Методика життєтворчих проектів стає альтернативою старій „ЗУНівській” системі освіти, оскільки ставить за мету формування в учнів життєвої компетентності, що особливо актуально з точки зору компетентнісного підходу, який нині входить у практику навчально-виховної роботи шкіл.

Ми розглянули теоретичні відомості про метод проектів як педагогічну технологію, про сутність педагогіки життєтворчості, про життєву компетентність як здатність особистості до життя, про поняття „життєвий проект”; ознайомилися з методикою застосування життєтворчих проектів у навчанні історії України та прикладами цих проектів у 10 класі.

Комплексне застосування методики життєтворчих проектів сприяє формуванню в учнів життєвої компетентності, адже життєва компетент­ність розглядається як складне утворення, синтез життєтворчих якостей, умінь, навичок, здібностей і прагнень особистості.

Отже, проектний підхід в історичній освіті формує в учнів навички проектної діяльності, здатність до прогностичного мислення, що є основою стратегічної компетентності. Працюючи над життєтворчими проектами, учні займаються активною й інтерактивною діяльністю, що під кутом зору діяльнісного підходу є підґрунтям для формування в них функціональної компетентності. Визначаючи серед очікуваних результатів прагнення особистості (прагнення до самовдосконалення, прагнення до творчого перетворення себе, прагнення бути корисним тощо), учитель проводить роботу з формування в учнів мотиваційної компетентності. У процесі виховання адаптивних якостей, рольової поведінки, здатності до самоідентифікації, самовизначення відбувається формування в них рольової компетентності. Ввічливість, здатність до емпатії, повага до людей, щирість у стосунках з ними, чутливість — ці якості як очікувані результати проектної діяльності означають формування в учнів полікультурної компетентності.                                                                                           Пріоритет життєвих знань, самовдосконалення, творчого перетворення себе в методиці життєтворчих проектівозначає формування в учнів, самоосвітньої компетентності, що означає навчання протягом усього життя.                                  Кожний проект так чи інакше передбачає в результаті формування в учнів якостей та здібностей, які належать до формування соціальної компетентності.                    Таким чином в учнів формується життєва компетентність.

Висновки

    Вивчаючи тему проектів, ми дійшли до висновку, що метод проектів — це освітня технологія, спрямована на здобуття учнями знань у тісному зв'язку з реальною життєвою практикою, формування в них специфічних умінь та навичок завдяки системній організації проблемно-орієнтованого навчального пошуку.

Проектна технологія передбачає системне і послідовне моделювання вирішення проблемних ситуацій, які потребують від учасників навчального процесу пошукових зусиль, спрямованих на дослідження та розробку оптимальних шляхів створення проектів, їх неодмінний захист і аналіз результатів.

Метод проектів допомагає формувати особистісні риси, які розвиваються лише в діяльності й не можуть бути засвоєні вербально. Під час роботи над проектом діти набувають досвіду індивідуальної самостійної діяльності. Метод проектів:

• стимулює учнів до розв'язання проблем, які потребують певної суми знань;

• розвиває критичне мислення;

• формує навички роботи з інформацією (учні добирають потрібну інформацію, аналізують її, систематизують);

• допомагає вирішувати пізнавальні й творчі завдання в співпраці, де учні виконують різні соціальні ролі.

Метод проектів припускає розв'язання певної проблеми, яка передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів, засобів навчання, а з іншого — інтегрування знань і вмінь з різних галузей науки, техніки, творчих галузей. Результати виконання проектів мають бути „відчутними”, тобто, якщо це теоретична проблема, то конкретне її розв'язання, якщо практична, то готовий продукт проекту.

Метод проектів можна використовувати у звичайному класі як самостійну (індивідуальну) чи групову роботу учнів впродовж різного за тривалістю часу, а також з використанням сучасних засобів інформаційних технологій, зокрема комп'ютерних, телекомунікаційних.