Лаврін i Карпо вийшли з волості i нібито помирилися. Карпо пристав на те, щоб давати половину груш Лаврінові.

Прийшли вони додому. Карпова жінка заспівала іншої.

 

 

— За що їм дав`ати полов`ину (за что им давать половину)? Чи то м`ожна (как так можно)? Це вон`и схот`ять (так они захотят), щоб ми дав`али їм полов`ину карт`оплі та буряк`ів (чтоб им давали половину картошки и свёклы). Це все свекр`уха нагов`орює в в`олості (это всё свекровь наговаривает в волости).

М`отря знов ган`яла Лавр`інових діт`ей з св`ого гор`ода лом`акою (Мотря опять прогоняла Лавриновых детей со своего огорода палкой), д`оки гр`уші з`овсім не обірв`али то М`отрині, то Лавр`інові д`іти (покуда груш совсем не оборвали то Мотрины, то Лавриновы дети).

Мин`ула зим`а, знов наст`ало л`іто (прошла зима, снова наступило лето). К`апосна гр`уша, нен`аче на злість, ще б`ільше розросл`ась i вшир i вг`ору (пакостная груша, как назло, ещё более разрослась и вширь и верх), знов урод`ила i сто`яла рясн`а, як обл`ита (опять уродила и стояла густая, как облитая / блестела плодами так, что создавалось впечатление, будто она облита водой /). Груш урод`ило мішк`ів зо три, кол`и не б`ільше (груш уродилось мешка три, если не больше). Гр`уші бул`и здор`ові i д`орого к`оштували на `ярмарку (груши были большие и дорого стоили = ценились на ярмарке). Тут уж`е п`ахло карб`ованцями, а це для сел`ян бул`о не ж`арти (здесь уже пахло рублями, а это для крестьян были не шутки).

 

— За що їм давати половину? Чи то можна? Це вони схотять, щоб ми давали їм половину картоплі та буряків. Це все свекруха наговорює в волості.

Мотря знов ганяла Лаврінових дітей з свого города ломакою, доки груші зовсім не обірвали то Мотрині, то Лаврінові діти.

Минула зима, знов настало літо. Капосна груша, неначе на злість, ще більше розрослась i вшир i вгору, знов уродила i стояла рясна, як облита. Груш уродило мішків зо три, коли не більше. Груші були здорові i дорого коштували на ярмарку. Тут уже пахло карбованцями, а це для селян було не жарти.

 

 

Знов поч`алась так`а с`ама ком`едія (снова началась та же комедия). Ще гр`уші не дост`ояли (ещё груши не поспели), а Лавр`інові д`іти к`инулись на їx, як бдж`оли на мед (а Лавриновы дети бросились на них, как пчёлы на мёд). М`отря в`ибігла з коцюб`ою, поб`ила діт`ей, ще й гр`уші пооднім`ала (Мотря выбежала с кочергой, поколотила детей, ещё и груши отняла). Мел`ашка розлютув`алась за сво`їх діт`ей, як вовч`иця (Мелашка разозлилась за детей, как волчица), к`инулась до М`отрі й тр`охи не зд`ерла із н`еї оч`іпка (бросилась к Мотре и чуть не сорвала с неё чепец). Карп`о і Лавр`ін пішл`и до свящ`еника (Карп и Лаврин пошли к священнику). Свящ`еник р`аяв їм зроб`ити так с`амо (священник советовал им сделать точно так же), як пер`едніше р`аяли в в`олості (как прежде советовали в волости).

— Ти, К`арпе, заплат`и Лавр`інові одчіпн`ого три карб`ованці (ты, Карп, заплати Лаврину отступного три рубля), і нех`ай гр`уша б`уде нав`іки тво`я (и пусть груша будет навеки твоя). Ти, Лавр`іне, приста`єш на те (ты, Лаврин согласен на это)? — спит`ав свящ`еник (спросил священник).

 

Знов почалась така сама комедія. Ще груші не достояли, а Лаврінові діти кинулись на їx, як бджоли на мед. Мотря вибігла з коцюбою, побила дітей, ще й груші пооднімала. Мелашка розлютувалась за своїх дітей, як вовчиця, кинулась до Мотрі й трохи не здерла із неї очіпка. Карпо і Лаврін пішли до священика. Священик раяв їм зробити так само, як передніше раяли в волості.

— Ти, Карпе, заплати Лаврінові одчіпного три карбованці, і нехай груша буде навіки твоя. Ти, Лавріне, пристаєш на те? — спитав священик.

 

 

— Чи то м`ожна прист`ати на те (да можно ли согласиться на это), — сказав Лавр`ін (сказал Лаврин). — Я щор`оку прод`ам груш за три карб`ованці (я ежегодно продам груш на три рубля), а то щоб я взяв три карб`ованці раз, та й г`оді (а так чтоб я взял три рубля / один / раз, и уже всё). От нех`ай мен`і Карпо одр`іже на два арш`ини земл`і з гр`ушею та й одгор`одить (вот пусть мне Карп отрежет два аршина земли за грушей да и отгородит). От на це я прист`ану (вот на это я соглашусь).

— Авж`еж (ну конечно)! В м`ене й так огор`оду `обмаль, ще й одр`іж йом`у на два арш`ини (у меня и так огорода маловато, ещё и отрежь ему два аршина). Я на це не прист`ану (я на это не соглашусь), — сказ`ав Карп`о (сказал Карп). — Про м`ене, Лавр`іне, бер`и гр`ушу та пересад`и в свій гор`од (по мне, Лаврин, бери грушу и пересади в свой огород).

— То діл`іться щор`оку гр`ушами пополов`ині (тогда делитесь каждый год грушами пополам), — сказ`ав свящ`еник (сказал священник).

— Кол`и ж, б`атюшко, Лавр`інові д`іти л`азять у гор`од, вибач`айте, як св`ині (если ж, батюшка, Лавриновы дети лазят в огород, извините, как свиньи), й тол`очать огор`одину (и топчут овощи), а стар`а м`ати ще й намовл`яють їх (а старая мать ещё и подговаривают их), — сказ`ав Карп`о (сказал Карп).

 

— Чи то можна пристати на те, — сказав Лаврін. — Я щороку продам груш за три карбованці, а то щоб я взяв три карбованці раз, та й годі. От нехай мені Карпо одріже на два аршини землі з грушею та й одгородить. От на це я пристану.

— Авжеж! В мене й так огороду обмаль, ще й одріж йому на два аршини. Я на це не пристану, — сказав Карпо. — Про мене, Лавріне, бери грушу та пересади в свій город.

— То діліться щороку грушами пополовині, — сказав священик.

— Коли ж, батюшко, Лаврінові діти лазять у город, вибачайте, як свині, й толочать огородину, а стара мати ще й намовляють їх, — сказав Карпо.

 

 

— Бо тво`я ж`інка так`и гад`юка (потому что твоя жена всё-таки гадюка), вибач`айте в цім сл`ові, б`атюшко (простите на этом слове, батюшка). Тво`ю ж`інку т`ільки посад`ить в кл`ітку та пок`азувати за гр`оші, як звір`юку, на `ярмарках (твою жену только посадить в клетку и показывать за деньги, как зверюгу, на ярмарках). Вон`а кр`ивдила, б`атюшко, й н`ашу м`атір, в`ибила їй `око (она обижала, батюшка, и нашу мать, вышибла ей глаз), й мо`їх д`ітей так і л`упить лом`акою по ч`ому вл`учить (и моих детей так и лупит палкой по чему ни попадя), — жал`івся Лавр`ін (жаловался Лаврин).

— Ну, то як же вон`о б`уде (ну, так как же оно будет)? — спит`ав свящ`еник (сросил священник).

— Нех`ай так б`уде, б`атюшко, як ви ск`ажете (пусть так будет, батюшка, как вы скажете). Так, як ви прис`удите, так в`оно вже нех`ай і б`уде (так, как вы присудите, так оно уже пусть и будет)! — сказ`али брат`и (сказали братья).

— То я ж каж`у (так я ж говорю), щоб Карп`о заплат`ив тоб`і тр`и аб`о чот`ири карб`ованці (чтоб Карп заплатил тебе три или четыре рубля), та й нех`ай б`уде гр`уша йог`о (да и пусть груша будет его), то й св`арки б`ільше не б`уде між в`ами (тогда и ссоры больше не будет между вами), — знов сказ`ав свящ`еник (снова сказал священник).

 

— Бо твоя жінка таки гадюка, вибачайте в цім слові, батюшко. Твою жінку тільки посадить в клітку та показувати за гроші, як звірюку, на ярмарках. Вона кривдила, батюшко, й нашу матір, вибила їй око, й моїх дітей так і лупить ломакою по чому влучить, — жалівся Лаврін.

— Ну, то як же воно буде? — спитав священик.

— Нехай так буде, батюшко, як ви скажете. Так, як ви присудите, так воно вже нехай і буде! — сказали брати.

— То я ж кажу, щоб Карпо заплатив тобі три або чотири карбованці, та й нехай буде груша його, то й сварки більше не буде між вами, — знов сказав священик.

 

 

— Зр`оду на це не згодж`усь (сроду на это не соглашусь)! — сказ`ав Лавр`ін (сказал Лаврин). — Там б`атюшко, гр`уші, вибач`айте, кол`и л`аска, як в`аші кулак`и (там батюшка, груши, извините, пожалуйста, как ваши кулаки). Я щ`ороку прод`ам груш два аб`о й три мішк`и за тр`и аб`о й за чот`ири карб`ованці (я ежегодно продам груш два или три мешка на три или на четыре рубля).

— Ну, то ти, К`арпе, одр`іж йом`у з`емлю з гр`ушею (ну, тогда ты, Карп, отрежь ему землю с грушей).

— Хіб`а я т`аки сказ`ився чи з гл`узду з'`їхав, щоб одр`ізувать з`емлю (разве я всё же взбесился или потерял рассудок, чтобы отрезать землю), — сказ`ав Карп`о (сказал Карп).

— То йд`іть соб`і та, про м`ене, вдав`іться т`ими гр`ушами р`азом з сво`їми жінк`ами (тогда идите себе и, по мне, подавитесь теми грушами вместе со своими жёнами), — сказ`ав свящ`еник, піш`ов у кімн`ату та й зачин`ив дв`ері (сказал священник, пошёл в комнату да и закрыл дверь).

 

— Зроду на це не згоджусь! — сказав Лаврін. — Там батюшко, груші, вибачайте, коли ласка, як ваші кулаки. Я щороку продам груш два або й три мішки за три або й за чотири карбованці.

— Ну, то ти, Карпе, одріж йому землю з грушею.

— Хіба я таки сказився чи з глузду з'їхав, щоб одрізувать землю, — сказав Карпо.

— То йдіть собі та, про мене, вдавіться тими грушами разом з своїми жінками, — сказав священик, пішов у кімнату та й зачинив двері.

 

 

Карп`о і Лавр`ін посто`яли й пішл`и дод`ому та все л`аялись (Карп и Лаврин постояли и пошли домой, да всё ругались). Лавр`ін крич`ав, що в`ізьме сок`иру та й зруб`ає гр`ушу (Лаврин кричал, что возьмёт топор и срубит грушу). Вон`и заст`али на двор`і к`оло гр`уші колотн`ечу (они застали во дворе около груши ссору): М`отря луп`ила коцюб`ою Лавр`інових діт`ей (Мотря лупила кочергою Лавриновых детей), Мел`ашка з б`абою одгриз`ались од М`отрі і нен`аче г`авкали ч`ерез тин (Мелашка с бабой отгрызались от Мотри и будто гавкали через плетень). Л`юди з кутк`а почал`и збіг`аться (люди с угла начали сбегаться). Приб`ігли й б`аба Пал`ажка Солов’`їха, а за н`ею б`аба Пар`аска Гр`ишиха (прибежали и баба Палашка Соловьиха, а за нею баба Параска Гришиха).

— Ой Г`осподи (ой Господи)! Якб`и хто взяв Лавр`інову х`ату та од`іпхнув ї`ї (если бы кто взял Лавринову хату и отпихнул её), — сказ`ала прем`удра б`аба Пал`ажка (сказала премудрая баба Палашка), — геть-геть на г`ору аб`о й за г`ору (далеко-далеко на гору а то и за гору), а Карп`ову х`ату одс`унув ген-ген за став`ок, аж у дібр`ову (а Карпову хату отодвинул далеко-далеко за пруд, аж в дубраву), то вон`и б помир`ились (то они б помирились).

 

Карпо і Лаврін постояли й пішли додому та все лаялись. Лаврін кричав, що візьме сокиру та й зрубає грушу. Вони застали на дворі коло груші колотнечу: Мотря лупила коцюбою Лаврінових дітей, Мелашка з бабою одгризались од Мотрі і неначе гавкали через тин. Люди з кутка почали збігаться. Прибігли й баба Палажка Солов’їха, а за нею баба Параска Гришиха.

— Ой господи! Якби хто взяв Лаврінову хату та одіпхнув її, — сказала премудра баба Палажка, — геть-геть на гору або й за гору, а Карпову хату одсунув ген-ген за ставок, аж у діброву, то вони б помирились.

 

 

— Навч`ай, навч`ай (поучай, поучай)! Як`а прем`удра (какая премудрая)! — не втерп`іла б`аба Пар`аска (не утерпела баба Параска). — Подив`ись лиш`ень на с`ебе (посмотри-ка на себя)! Кол`и б твог`о чолов`іка хто пос`унув за дібр`ову (когда б твоего мужа кто подвинул за дубраву), а тво`ю дочк`у аж за Р`ось (а твою дочь аж за Рось), а теб`е аж у с`аме п`екло (а тебя аж в самый ад), то, м`оже б, і між в`ами був мир (то, может бы, и меж вами был мир).

Д`іло з гр`ушею скінч`илось неспод`івано (дело с грушей закончилось неожиданно). Гр`уша вс`охла, і дві сім’`ї помир`ились (груша усохла, и две семьи помирились). В об`ох сад`ибах наст`ала мирн`ота й т`иша (в обеих усадьбах настал мир и тишина).

 

— Навчай, навчай! Яка премудра! — не втерпіла баба Параска. — Подивись лишень на себе! Коли б твого чоловіка хто посунув за діброву, а твою дочку аж за Рось, а тебе аж у саме пекло, то, може б, і між вами був мир.

Діло з грушею скінчилось несподівано. Груша всохла, і дві сім’ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша.

 

1878 року

(1878 года)