Розділ 2. Проблеми міжконфесійного протистояння між православними церквами в Україні

2.1 Втручання влади у регулювання «православного питання»

 

Найважливішою проблемою для сучасної України є забезпечення єдності суспільства, що пов’язана з духовною, культурною, та релігійною сферами. У релігійній сфері останнім часом загострилися суперечності у відносинах між певними релігійними конфесіями, між державними органами та певними церквами. Парадоксальним є те, що сама держава спонукає розвиткові проблем у суспільстві на міжконфесійному ґрунті. В Україні було прийнято демократичний закон «Про свободу совісті та релігійні організації», який надав право громадянам нашої держави вільно визначати своє відношення до релігії та церкви, а віруючим вільно створювати свої релігійні організації, згідно з чинним законодавством. Були створені структури, що уможливили постійний діалог релігійної спільноти з державою: з боку Церкви - Всеукраїнська Рада Церков та релігійних організацій України, з боку держави - державний орган у справах релігій. Усе це - насамперед практика державно - церковного діалогу - мало позитивний вплив на процеси в багатоконфесійному церковно - релігійному просторі країни.

Л.Кучма під час свого президентства підтримував УПЦ МП, відповідно цей період для УПЦ КП був один із найменш продуктивних в напрямку для проведення діалогу з іншими православними. Великі надії у церкви з’явилися після обрання президентом України В.Ющенка, який рішуче виступив на стороні українських, національно орієнтованих церков і їх у бажанні мати Помісну церкву. 12 лютого 2007р. Президент України звернувся до предстоятелів православних церков, щодо питання про створення Помісної церкви, але лише УПЦ КП погодилася розпочати діалог з УПЦ МП. Священний Синод УПЦ КП підтвердив свої наміри делегувати представників єпископату й духовенства для проведення зустрічей та консультацій із представниками УПЦ МП для вирішення проблемних питань розвитку православ’я в Україні, для пошуку взаємоприйнятих шляхів налагодження міжцерковного замирення, а також у справі об’єднання православних України в єдину Помісну Православну Церкву. [20] Було заявлено, що позиція Київського Патріархату в питанні діалогу з УПЦ МП, викладена в «Заяві прес - центру Київської Патріархії з приводу ініціатив щодо відновлення єдності українського православ’я від 29 січня 2007 р. - незмінна. [20] Однак домовленостей між двома церквами не було знайдено.

У 2010р., коли до влади прийшов новий президент В.Янукович, характер державно - конфесійних відносин, а також характер відносин між конфесіями почав зазнавати змін. Сьогодні іде мова про заміну плюралістичної церковно - релігійної моделі, яка зараз існує в Україні, на модель у межах якої одна з церков, а саме УПЦ МП матиме перевагу в очах над іншими.

Можна охарактеризувати ставлення державної влади до церков і релігійних організацій за такими чинниками:

    станом і тенденціями розвитку державно - конфесійного діалогу і співробітництва;

    участю Церкви в офіційних державних заходах національного рівня, з іншого боку - практикою відвідуванням першими особами держави релігійних служінь (зібрань) з нагоди великих релігійних свят (або привітань від імені цих осіб глав і вірних церков і релігійних організацій);

    законодавчим забезпеченням і практикою дотримання законодавства про свободу совісті та діяльність релігійних організацій;

    даними соціологічних досліджень, що характеризують громадську думку про ставлення (влади) до церкви і релігійних організацій країни. [20]

травня 2010р. відбулося засідання Громадської гуманітарної ради, на якій Президент В.Янукович задекларував принцип рівного ставлення до всіх церков і релігійних організацій країни: «Для Української держави всі Церкви і релігійні організації рівні і водночас рівні. Дотримання цього принципу ми вимагатимемо від керівників державної влади на всіх рівнях. Держава ніколи не втручатиметься у справи Церкви. Це повинні вирішувати громади і душа кожної людини. Розділення народу за релігійними, національними чи культурними ознаками є тяжким гріхом». [20]

Але реальні кроки Президента не свідчать на користь зробленої ним декларації, особливо - у тій частині де йде мова про рівність церков для держави, а також для Президента як Глави держави й гаранта прав і свобод усіх її громадян. Це можна довести на таких фактах: по - перше, в день інаугурації В.Януковича, була порушена традиція, яка передбачала участь у церемонії представників усіх конфесій. Однак, 25 лютого 2010р. в день інаугурації Президента, подячний молебень відслужив Патріарх Московський і всієї Русі Кирил за участю священнослужителів УПЦ МП. По - друге, нова влада на чолі з Президентом В.Януковичем не організувала жодної зустрічі ні з Всеукраїнською Радою Церков, ні з представниками Церков і релігійних організацій чи їх об’єднань, за винятком УПЦ МП. Увагу Президента привернуло лише Звернення Священного Синоду УПЦ, яке містить тільки акцентовано конфесійне бачення як статусу і завдань Президента, у розвитку державно - конфесійних відносин. Також у 2010р. не провела жодного засідання і Комісія з питань забезпечення і реалізації прав релігійних організацій при Кабінеті Міністрів України. У липні 2010р. була ліквідована посада віце - прем’єр - міністра з гуманітарних питань, питання щодо відносин з конфесіями та міжконфесійних відносин передані до компетенції Віце - прем’єр - міністра Б.Колеснікова.

Відповідне рішення релігійною спільнотою сприймається переважно негативно. Представники більшості церков і релігійних організацій переконанні, що в ситуації багатоконфесійності суспільства наявність певного «посередника» у міжконфесійних відносинах, так і в стосунках церков і релігійних організацій з державою є доцільною. Експерти припускають, що цей крок, зроблено з метою наближення до російської моделі державно - церковних відносин, де преференції має лише один фаворит - Російська Православна Церква (О. Саган).

Останнім часом лунає дуже багато критики щодо політики чинної влади стосовно церковного питання й надання переваги одній з українських церков - Українській Православній Церкві Московського Патріархату, особливо від Української Православної Церкви Київського Патріархату, Української Автокефальної Православної Церкви, а також від Української Греко - Католицької Церкви, які у спільній заяві зазначили, що дії Президента не сприяють миру і злагоді у суспільстві, а лише посилюють релігійну дискримінацію.

Не звертаючи увагу на те, що у 35 ст. Конституції України, зазначено, що релігійні організації відокремлені від держави, а будь - яка релігія не може бути визнана державою як обов’язкова, нова влада на чолі з Президентом лише активно співпрацює з УПЦ МП, яка з кожним часом усе збільшує свої вимоги до чиновників. Гуманітарна Рада при Президентові України розглянула пропозицію про передачу Софії Київської, заповіднику «Києво - Печерська Лавра». Також до Верховної Ради був поданий проект документу, який передбачає приватизацію українських святинь, зокрема комплексів Києво - Печерської та Почаївської лавр у користування Московського Патріархату. На думку експертів, це є наслідком багаторічної співпраці Партії Регіонів та УПЦ МП. На звернення українських церков до Президента всупереч усім вимогам закону відповіді не поступило. Сучасна українська влада, надає привілеї УПЦ МП у питаннях фінансування, поділу майна, виділення пільг. Таким чином, влада використовує церкву в ролі засобу пропаганди і впливу на громадян, для реалізації своєї політики. Такий стан не лише посилює міжконфесійну напругу у суспільстві, але і може стати каталізатором для релігійного протистояння та порушення громадянських прав.

УПЦ КП висловила своє занепокоєння щодо стану та перспектив розвитку в Україні державно - церковних відносин. Головними причинами занепокоєння УПЦ КП називає такі як:

    «відсутність зустрічей керівництва держави з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій, які раніше були традиційними, - незважаючи на неодноразові письмові пропозиції щодо проведення таких зустрічей»;

    «публічна демонстрація високопосадовими представниками держави прихильності лише до однієї з діючих в Україні конфесій, яка відмовляється у проведенні зустрічей лише з представниками цієї конфесії - хоча законодавством встановлена рівність до всіх конфесій»;

    відсутність відповідей на неодноразові письмові звернення до Президента України Священного Синоду УПЦ КП (від14 травня та 13 грудня 2010р.) та Патріарха Київського і всієї Руси - України Філарета (від 29 червня 2010р.), хоч надання таких відповідей передбачене законом у місячний термін.[20]

Отже, у ставленні до церков і релігійних організацій України нова влада вдалася до політики, яка може призвести до відновлення і загострення міжконфесійних протистоянь, закріплення та посилення релігійно - світоглядних відмінностей між регіонами країни, етнорелігійними та релігійними спільнотами. Дуже велике значення в цій політиці отримали особисті позиції і прихильності першої особи та її оточення. Таким чином, суспільство схиляється до думки про те, що нинішня влада не однаково ставиться до різних Церков і релігійних організацій.