Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Роль Михайла Бойчука і його школи у розвитку українського мистецтва
Михайло Бойчук прагнув створити свою концепцію відродження усіх видів українського мистецтва починаючи з архітектури. Для цього, вважав він, зібрати здатних чоловіків і працювати з ними, прикрашати церкви та інші громадські будівлі, виконувати фрески та мозаїки, вирізати на дереві та камені, ліпити з глини горщики та вази, малювати темперою образи. Дівчат потрібно залучати до виготовлення мережив та килимів. Його спроби створити національну школу живопису спиралось на селянське походження, почуття національної ідентичності, глибокої поваги до традицій свого народу. Маючи добру академічну підготовку й засвоївши досвід майстрів європейського модерну, художник у пошуках власного шляху захопився пластичними можливостями та живописними принципами візантійського і давньоруського мистецтва, прагнучи віднайти в них витоки нового монументального мистецтва перших десятиліть XX ст. у творчості визначних майстрів Європи. Культура на поч..20ст. Однією з принципових особливостей української культури ХХ століття є визначальна роль політичного чинника. При цьому переважав не еволюційний характер динаміки, а різкі зміни, які чітко розмежовують основні етапи розвитку української культури. Поворотне значення мали Перша світова війна,Лютнева і Жовтнева революції, боротьба за українську державність 1917—1920 рр., створення СРСР, Друга світова війна, криза соціалізму і розпад радянської системи, отримання Україною незалежності. У радянський період, який зайняв більшу частину сторіччя, українська культура пройшла складний шлях, який поєднує досягнення і втрати, духовні злети і трагедії: національне піднесення 20-х років, трагедію у роки сталінської диктатури, хрущовську «відлигу», брежнєвський «застій», горбачовську перебудову. Внаслідок одержавлення всіх сторін життя суспільства, його бюрократизації, централізації влади провідну роль відігравала особа першого керівника комуністичної партії і, відповідно, всієї держави. На початку ХХ століття культура України, з одного боку, продовжувала розвивати народні, демократичні традиції XIX століття, а з іншого — йшов активний пошук нових форм, використання досягнень інших національних культур. Це конкретно виявилося у двох орієнтаціях:
· 1) збереження національно-культурних традицій (народницька теорія); · 2) орієнтація на західноєвропейський процес в царині художньої культури Традиційні тенденції в царині літератури — романтизм і неореалізм поєднувалися з розвитком футуризму, символізму. Так, фахівці виділяють «нову школу» української прози (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська). І. Франко писав, що представники цієї школи прагнули цілком «модерним» європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу. Такий напрям в українській літературі, як футуризм, насамперед пов'язаний з М. Семенком, який був одним з його головних теоретиків, фундатором першого літературного об'єднання футуристів (Київ, 1913 рік). Початок сторіччя характеризувався прогресом в галузі музичної культури. Формується національний стиль, який об'єднує динаміку фольклорної виразності і кращі традиції класики. У цьому напрямі розвивалася творчість М. Леонтовича, К. Стеценка, Я. Степового, які по-новаторському осмислили творчу спадщину М. Лисенка. В Україні в галузі живопису і графіки активно працювали такі майстри, як О. Мурашко, О. Новаківський, І. Труш, П. Ковжун, М. Сосенко, М. Бойчук. Більшість з них мали європейську освіту і перебували під впливом сучасних їм художніх тенденцій. Міжнародного визнання досяг український скульптор О. Архипенко — творець нового напряму в мистецтві. З'являється український кінематограф. Перші українські хронікальні фільми були відзняті у Харкові. Там же актор О. Олексієнко ставить фільми за творами І. Котляревського, М. Гоголя, М. Старицького. Перший український постановник і оператор Д. Сахненко був творцем таких фільмів, як «Наталка Полтавка», «Запорозька Січ», «Богдан Хмельницький», в яких брали участь видатні українські актори — М. Садовський, М. Заньковецька, Любов Лінницька. Культура України розвивалася в умовах русифікації, що тривала. Хоча у 1904 кабінет міністрів Росії визнав шкідливим заборону української мови, до 1917 в Україні не було жодного державного навчального закладу, де викладання велося б українською мовою. На початку першої світової війни активізувався наступ на українство: заборона мови, масові арешти і заслання інтелігенції. Це насамперед стосувалося території Галичини, зайнятої Росією в ході воєнних дій.
Літературні угрупування. 1. Увесь характер суспільно-політичного життя з його революційними збуреннями, масовістю публічних акцій. Природне бажання літераторів і митців об`єднатися в цехові організації для творчого спілкування та захисту своїх професійних інтересів. У роки революції та післяреволюційні часи групувалися й перегрупувалися навколо "своїх" (недовготривалих) часописів та альманахів. Потім почали виникати організаційні осередки та більш-менш сталі об`єднання. Цей процес розміщувався в міру нормалізації побуту й стабілізації раданського режиму. Одним із перших осередків буа символіська, створена в 1918 р. Представники цієї групи оглосили себе співуями "вселюдської краси", "надкласових ідеалів" (П.Тичина, М.Семенко, Л.Курбас). Ще в роки революції склалося навколо М.Зерова група поетів и літераторів, зорієнтованих на створення високого гармонійного мистецтва на основі літератури - неокласики, вони не дбали про своє організаційне оформлення і виступали з ідейно - естетичними маніфестами. Справді масовими літературними організаціями стали Спілка селянських письменників "Плуч" (1922) та спілка пролетарських письменників "Гарт". Заслугою "Плугу" було те, що він орієнтував письменників на глибинний драматичний матеріал життя українського села. З літературною дискусією 1925-1927 рр. Пов`язані виникнення, існування і доля видатної літературної організації 20-х років ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури). Створена за ініціативою М.Хвильового як альтернатива масовим. Неокласики захопилися високохудожніми взіруями античної літератури, загально людськими цінностями у мистецтві. ВУСПП (Всеукраїнська Спілка Пролетарських письменників) була організована в січні 1927 р. з наміром об`єднати всіх лояльних режимові у протидії тим, що партія вважала носіями буржуазно-націоналістичної чи буржуазно-естетської небезпеки. Однак при всій своїй строкатості ідейно-естетичних тенденцій та угруповань вирішальним було визначеня Жовтневої революції як початку нового стану у розвитку літератури. "Наше відродження, - писав у 1926 році М.Хвильовий, - іде під прапором пролетарських революцій і кожен своїм нервом спрямовано туди, де маячать і горять під осіннім димком прекрасні озера загірної комуни". Радянська література народилася насамперед як літопис пролетарської революції. Молоді автори, діти своєї епохи, возвели революцію в абсолют. Розстріляне відродження Розстріляне відродження — літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом. Термін «розстріляне Відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавріненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921—1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).
Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «Слово». Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації. Історичні передумови Це відродження було пов'язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони (пригадаймо Емський указ) створили тексти, гідні світового поціновування (М. Куліш, І. Франко, М. Коцюбинський), з довгоочікуваним набуттям Україною своєї державності, з датою українізації та різнобічних свобод, обіцяних революціями 1905—1917 рр. Вийшовши в масі своїй з нижчих верств населення (службовці, різночинці, священики, робітники, селяни), нове покоління української еліти часто не мало можливості здобути систематичну освіту через війну, голод та необхідність заробляти насущний хліб. Але, працюючи «на грані», намагаючись використати будь-яку можливість ознайомитися із світовою культурою, розправити віками скуті крила творчості, вони просякалися найсучаснішими тенденціями і творили дійсно актуальне мистецтво. 22. Розвиток кінематографії в Україні
|