Суб'єкти, об'єкт та предмет макроекономіки

 

Щоб визначити об’єкт макроекономіки як науки, необхідно насамперед провести межу між нею і мікроекономікою. Мікроекономіка вивчає механізм функціонування та взаємовідносини індивідуальних економічних суб'єктів, до яких належать окремі підприємства та організації (фірми, комерційні банки, страхові компанії тощо). Макроекономіка досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб'єктів, тобто національну економіку в цілому. Отже, макроекономіка формулює наукові уявлення про функціонування економічної системи на національному рівні. Внутрішній стан та функціонування економічної системи як єдиного цілого забезпечується зв'язками між елементами, що входять до її складу, і зовнішнім середовищем.

Але в реальній дійсності немає економіки взагалі, а завжди є економіка з відповідним типом виробничих відносин, які формують адекватну їм економічну систему. Це означає, що об'єктом макроекономіки є не просто національна економіка взагалі, а відповідний тип, тобто історично визначена економічна система та її агреговані параметри.

Економічна система охоплює або економіку в цілому, або невід’ємні її активні агрегати: уряд, приватний сектор. Досліджуючи агрегати, макроекономіка прагне дати загальну картину структури економіки і зв’язків між цими агрегатами.

Головними ознаками національної економіки вважаються:

- наявність тісних економічних зв'язків між господарюючими суб'єктами на основі розподілу праці;

- загальне економічне середовище, в якому ці суб'єкти функціонують, тобто: єдине господарське законодавство, єдина грошова система, фінансова система;

- загальний економічний центр, який контролює діяльність суб'єктів, тобто держава;

- система економічного захисту, а саме: національна політика протекціонізму, політика квотування, політика ліцензування тощо.

Завдяки тому, що макроекономіка оперує агрегованими величинами, в національній економіці виділяють такі основні макроекономічні суб'єкти:

1. Домашні господарства – господарства, які веде одна або кілька осіб, що мають спільне майно, з метою відтворення робочої сили та розвитку особистості на основі кінцевого споживання. Вони є власниками економічних ресурсів: робочої сили, нерухомості, грошей тощо. Також вони отримують доход (заробітна плата, рента, відсоток, прибуток). Видатки домогосподарств – це податки, особисте споживання та заощадження. Головна мета домогосподарств – досягти максимального споживання за мінімальних витрат. Як економічне поняття „домогосподарство“ не тотожне поняттю „сім'я“, хоч деякі економісти для простоти аналізу їх ототожнюють. В Україні нараховують близько 13,2 млн. домашніх господарств.

2. Підприємницький сектор – офіційно зареєстровані фірми та підприємства, незалежно від форми власності, що діють у межах країни. Вони виробляють продукти та надають послуги, здійснюють інвестування, мають попит на фактори виробництва тощо. Основ­ною метою кожного підприємства є максимізація прибутку.

3. Держаний сектор – об'єднує усі державні інститути та установи. Державний сектор займається виробництвом та перерозподілом суспільних благ (національна економічна безпека, охорона здоров’я, інфраструктура), створює умови для оптимального функціонування народного господарства. Держава формує правове середовище, приймаючи нормативні акти, яких зобов'язані дотримуватися всі економічні суб'єкти незалежно від форми власності. В умовах різних зовнішніх і внутрішніх негараздів держава намагається стабілізувати національну економіку та виконує низку інших економічних функцій.

4. Сектор фінансових установ – інституційні одиниці, що проводять фінансові операції на комерційній основі. Це – банки, страхові компанії, різні фонди, які випускають, купують, зберігають, розподіляють фінансові кошти, оперують з цінними паперами, надають кредити тощо.

5. Зовнішньоекономічний сектор - це зв'язки з іншими державами – торгівля, рух капіталу між країнами. Якщо є зовнішній сектор та частка експорту складає більш як 10%, то національна економіка вважається відкритою.

Предмет макроекономіки обумовлюється її об'єктом і може бути визначений як причинно-наслідковий механізм функціонування та розвитку національної економіки.

Макроекономіку поділяють на позитивну і нормативну.

Позитивна макроекономіка – констатує факти й залежності між ними, не використовуючи суб'єктивні судження, тобто відповідає на питання як воно є. Позитивні твердження мають описовий характер, наприклад: „Рівень безробіття становить 35 %“.

Нормативна макроекономіка – напрям в економічній науці, який оцінює цілі економічного розвитку, тобто міркування про те, якою повинна бути економіка. Нормативна економіка має рекомендаційний характер. Наприклад: „Рівень безробіття потрібно зменшити“.

Нормативна макроекономіка є науковою основою для розробки економічної політики держави.

Економічна політика – це система економічних заходів держави з метою досягнення поставлених суспільством цілей. У ширшому трактуванні економічна політика - це вплив на економічну поведінку людей.

Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, тобто вивчає стійкі зв'язки й залежності, властивості національної економіки називають позитивною макроекономікою або макроекономічним аналізом. Макроекономічний аналіз вивчає фактичний стан економіки, процеси та явища економічного життя суспільства.

Пізнання зв'язків у національній економіці, виведення законів і теорій із фактів становить суть макроекономічного аналізу. При цьому економісти можуть іти як від теорії до фактів, так і від фактів до теорії, їх систематизація та аналіз дають змогу сформувати закон чи теорію, які відбиватимуть закономірності функціонування національної економіки.

Важливі напрями макроекономічного аналізу: вивчення рівня життя, зайнятості, соціального захисту населення, рівноваги між попитом і пропозицією на окремих ринках і в масштабах національного ринку.