Актуальність і завдання курсу Безпека життєдіяльності. 1. 1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................................................ 4

1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.............................................. 6

1.1. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності........................ 6

1.2. Основні поняття та визначення безпеки життєдіяльності....................... 7

1.3. Середовище життєдіяльності людини................................................... 11

1.4. Ризик, як оцінка небезпек....................................................................... 14

2. Небезпечні та шкідливі виробничі фактори................................................ 18

2.1. Джерела забруднення навколишнього середовища............................. 18

2.2. Класифікація небезпечних та шкідливих виробничих факторів.......... 26

2.3. Вплив виробничого пилу на працездатність людини.......................... 29

2.4. Засоби та заходи захисту від виробничого пилу, організація повітрообміну в приміщеннях........................................................................................... 29

3. Виробничі випромінювання......................................................................... 31

3.1. Виробничий шум, вібрація, їх вплив на людину. Захист від шуму

та вібрації............................................................................................... 31

3.2. Шкідливі випромінювання та захист від них........................................ 36

3.2.1. Іонізуюче випромінювання............................................................. 36

3.2.2. Кількісні характеристики іонізуючих випромінювань................... 36

3.2.3. Вплив іонізуючого випромінювання на живий організм.............. 38

3.2.4. Радіоактивне забруднення води та продуктів харчування............ 39

3.2.5. Вплив електромагнітних полів і випромінювань на живий організм  40

3.2.6. Негативна дія електричного струму............................................... 44

4. Основи виробничої санітарії та фізіології праці......................................... 48

4.1. Умови життєдіяльності людини............................................................. 48

4.2. Основи фізіології та комфортних умов праці....................................... 50

4.3. Мікроклімат робочої зони.................................................................... 55

4.4. Освітлення виробничих приміщень....................................................... 61

5. Діяльність людини як джерело небезпек..................................................... 62

5.1. Види надзвичайних ситуацій та їх класифікація................................... 62

5.2. Природні небезпеки................................................................................ 64

5.3. Загальні положення охорони праці та техніки безпеки при виконанні

будівельно-монтажних робіт................................................................ 65

5.3.1. Влаштування доріг і транспортування вантажів........................... 66

5.3.2. Небезпечні зони на будівельному майданчику.............................. 67

5.3.3. Зберігання та складування матеріалів і виробів............................ 68

5.3.4. Санітарно-побутове обслуговування робітників........................... 68

5.3.5. Техніка безпеки при виробництві земельних робіт....................... 68

5.3.6. Вимоги безпеки при експлуатації машин та механізмів................. 70

5.3.7. Посудини, що працюють під тиском............................................. 72

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ......................................................... 73

ВСТУП

Безпека життєдіяльності - одна із наймолодших наук, яка спрямована на вирішення основної проблеми сучасного суспільства України - збереження здоров'я населення.

За змістом дисципліна «Безпека життєдіяльності» формує світогляд май­бутнього фахівця, який у своїй повсякденній праці повинен будувати переду­мови запобігання нещасним випадкам, захворюванням та усувати негативний вплив шкідливостей на здоров'я людини в умовах виконання виробничих за­вдань, її існування в життєвому середовищі та в надзвичайних ситуаціях. Без­пека життєдіяльності, як нормативна навчальна дисципліна, підвищує гуманіта­рну складову при підготовці майбутніх спеціалістів інженерного напрямку, а також дає студентам необхідний для подальшої діяльності мінімум технічних знань.

У сучасних умовах людина виступає в суспільстві як в ролі захисника від негараздів, так і в ролі істоти, що сприяє виникненню небезпек внаслідок своєї виробничої та іншої діяльності. Однією з небезпечних галузей людської діяль­ності є будівельна справа. Дисципліна «Безпека життєдіяльності» встановлює зміст регулювання між природою та людиною, суспільством та людиною, виро­бництвом та людиною.

Гармонійний розвиток природи і техніки можливий тільки в результаті науково обґрунтованого компромісу між об'єктами природи і соціальною, ви­робничою та іншою діяльністю людини. Відповідальність за такий компроміс бере на себе «Безпека життєдіяльності», яка є багатопрофільною галуззю знань про закони природозберігаючого формування техносфери планети та її збалан­сованого економічного суспільного розвитку. Мабуть, найправильніше бачити безпеку життєдіяльності як науку про закономірності формування, розвитку і стійкого функціонування систем різного рангу та їх взаємовідносин для встано­влення комфортних умов існування людини. Інакше кажучи, безпека життєдія­льності - міждисциплінарна сфера знань про устрій багаторівневих систем при­родного і штучного характеру. Безпека життєдіяльності забезпечує загальну освіту в галузі безпеки, що є науково-методичним фундаментом для всіх спеці­альних дисциплін з безпеки. Майбутній керівник в будівельній галузі, що до­сконало освоїв дисципліну «Безпека життєдіяльності», здатний грамотно діяти в умовах небезпеки, захищаючи таким чином як своє життя та здоров'я, так і життя та здоров'я інших людей.

Якщо виходити із ствердження Гегеля, що «кожна наука є прикладною логікою», то можна говорити про «Безпеку життєдіяльності» як науку, що міс­тить логіку всіх складових. Але це має місце не на рівнях механічного поєднан­ня, а на рівні побудови логіки нової синтетичної дисципліни. В основі поєднан­ня бачиться формування всеосяжної за своїм значенням логічної категорії -«ЖИТТЯ». Однак існування цієї категорії прив'язане до існування конкретного суспільства. Сучасна людина живе у світі різноманітних небезпек, які постійно

загрожують її здоров'ю, а інколи навіть самому життю. За таких обставин без­пека життєдіяльності, як і безпека самої людини, стає першорядною, тому що торкається сутності людського життя. Таким чином це нова синтетична наука цілеспрямована на вирішення проблем життя людини в суспільстві.

Професійна освіта покликана забезпечити майбутнього спеціаліста знан­нями, уміннями і навичками безпечної професійної діяльності, зокрема під час управлінських дій при проектуванні чи розробці нових об'єктів будівництва, виконанні конкретних будівельно-монтажних процесів, технологічних операції, тощо.

Методичні вказівки мають допомогти студентам навчитися розпізнавати небезпеки, запобігати їм, захищати від них людей, ліквідовувати наслідки їх проявів, сприяти вихованню в людині свідомого ставлення до питань особистої безпеки та безпеки в різноманітних сферах життєвих та трудових відносин.

Методичні вказівки відповідають вимогам робочої навчальної програми з дисципліни Безпеки життєдіяльності, складеної на основі галузевого стандарту вищої освіти України (ГСВОУ - 04) введеного в дію Наказом Міністра освіти і науки України від 05 жовтня 2004 року, та розробленні у відповідності до «По­ложення про редакційно-видавничу діяльність в ОДАБА». Докладно освітлю­ються характеристики навколишнього і виробничого середовища, дія небезпеч­них та шкідливих виробничих факторів на людину, основи технічної безпеки будівництва, електробезпека, пожежна безпека. Методичні вказівки повинні допомогти студентам оволодіти знаннями з питань безпеки життєдіяльності.

Основний текст методичних вказівок розроблений у відповідності до на­вчальних посібників: «Безпека життєдіяльності» Скобло Ю.С., Соколовська Т.Б., Мазоренко Д.І., Тіщенко Л.М., Троянов М.М. (2003р.); «Безпека життєдія­льності» Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. (2001р., 2005р.); «Безпека життєдіяльності» Пістун І.П. (2004р.); «Основи охорони праці» Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. (2004р.); «Основи охорони праці» Гогіташвілі Г.Г., Лапін В.М. (2005р.); «Цивільна оборона» Стеблюк М.І. (2004р.) за що ав­торам виражається велика вдячність.

Ризик, як оцінка небезпек.

Завданням безпеки життєдіяльності є вивчення всіх можливих потен­ційних небезпек та забезпечення таких умов, при яких вони не реалізуються.

 

Прихована (потенційна) небезпека проявляється за певних, часто важко передбачуваних умов і реалізується у формі надзвичайних ситуацій, захво­рювань чи травм. Кількісна оцінка небезпеки називається ризиком.

З поняттям ризику часто пов'язують уявлення про можливі чи загро­жуючи події. Тому існує точка зору, що такої події треба уникнути за будь-яку ціну. Взагалі зустрічається різне розуміння терміна «ризик» і в нього іно­ді вкладають зміст, який вельми відрізняється один від одного. Однак загаль­ним у всіх цих уявленнях є те, що ризик містить якусь невпевненість - відбу­деться ця небажана подія і виникне цей неблагополучний стан, чи ні.

Ризик - це міра очікуваної невдачі, неблагополуччя в діяльності й існу­ванні; небезпеки, пов'язані з погіршенням здоров'я людини, змінами в до­вкіллі, матеріальними витратами.

Ризик - це відношення числа тих чи інших фактичних проявів небезпе­ки до їх можливого теоретичного числа за певний період часу.

Ризик - частота реалізації небезпеки.

 

Щодо ризиків екологічної небезпеки, то вона пов'язана з такими група­ми чинників: техногенними, природними, військовими, соціально-економічними, політичними, терористичним.

Найбільший інтерес в межах безпеки життєдіяльності становлять чин­ники техногенні і природні.

Техногенний екологічний ризик виникає у зв'язку з аваріями на АЕС, танкерах, небезпечних хімічних виробництвах, руйнуванням гребель водо­сховищ та іншого. Отже, причинами аварій є інтенсивність технологічних

процесів, висока концентрація виробництва, ресурсоємність і багатовідход-ність технологій, слабке обладнання очисними утилізаційними пристроями.

Природний екологічний ризик пов'язаний з імовірністю проявлення ба­гатьох несприятливих природних явищ.

В обох випадках необхідно урахувати особливості геологічного устрою (властивості надр, наявність чи відсутність порушень та інше), рельєфу (на­приклад, посилення ризику забруднення в котловинах), ландшафтів (ступінь їх стійкості до техногенних навантажень). Необхідно також ураховувати су­сідство цінних і унікальних природних об'єктів.

У виробничих умовах розрізняють: індивідуальний ризик, який харак­теризує реалізацію небезпеки відповідного виду діяльності для конкретного індивідуума і колективний ризик - це травмування чи загибель двох чи біль­ше людей від впливу небезпечних та шкідливих виробничих чинників.

Прийнятний ризик сполучає в собі технічні, економічні, соціальні і по­літичні аспекти та є деяким компромісом між рівнем безпеки і можливим її досягненням.

Перш за все треба мати на увазі, що підвищення рівня захисту від не­безпеки автоматично підвищує загальну вартість виробництва. Вимоги дося­гнення нульового ризику можуть повернутися до людей соціальною трагеді­єю за сценаріями безробіття. Класифікації джерел небезпек та рівнів ризику загибелі людини наведено в табл. 1.

Таблиця 1. Класифікація джерел та рівнів ризиків загибелі людини в промислово-розвинутих країнах (R- кількість смертельних випадків люд^-1•рік^-1)

Джерела	Принципи	Середнє значення
Внутрішнє середовище організму	Генетичні і соматичні захво­рювання, старіння
Природне середовище існування	Нещасні випадки від стихійних лих (землетруси, урагани, по­вені та ін.)	; повені ; землетруси ;грози  урагани
Техносфера	Нещасні випадки в побуті, на транспорті, захворювання від забруднення оточуючого сере­довища
Професійна діяльність	Професійні хвороби, нещасні випадки на виробництві (під час професійної діяльності)	Професійна діяльність безпечна Rcep<10^-^4  Відносно безпечна небезпечна особливо небезпечна
Соціальне середовище	Самогубства, каліцтва, зло­чинні дії, військові дії, тощо

На мал. З наведено спрощений варіант визначення прийнятного (допу­стимого ризику). При підвищенні витрат на удосконалення обладнання тех­нічний ризик знижується, але зростає соціальний. Сумарний ризик має міні­мум, коли створено необхідне співвідношення між інвестиціями в технічну і соціальну сферу. Ці обставини треба ураховувати під час вибору прийнятно­го ризику. Рівень прийнятного ризику за міжнародною домовленістю вирі-шено рахувати в межах 10"...10" (смертельних випадків люд" -рік"), а вели­чина 10" є максимально прийнятим індивідуальним ризиком.

Досягнути «нульового» ризику не можливо. Якщо витрати на змен­шення ризику в одній області збільшувати, то грошей на зменшення ризику в іншій області буде не вистачати і в цієї області ризик буде збільшуватися. Наприклад: розглянемо загальний ризик в технічній області і в соціально-економічній, в умовах обмеженого фінансування. Якщо збільшувати фінан­сування в технічній сфері, наприклад, для удосконалення автомобіля - зміни­ти шини, удосконалити гальмуючі пристрої, вбудувати подушки безпеки та інше, то в умовах обмеженого фінансування, зменшуються витрати в соціа­льно-економічній сфері: погіршиться навчання водіїв, контроль за станом їх здоров'я, медичне обслуговування, поліпшення умов праці і ризик в цій обла­сті зросте.

Визначити мінімальний (min), тобто сумарний ризик можна за допомо­гою математичних методів:

                                  (1)

Min значення функції можна визначити дорівнюючі першу похідну до «0», тобто

                                  (2)

де х - кількість коштів, які витрачені на технічне удосконалення, тобто

                                        (3)

Ризик класифікується на мотивований (виправданий) і немотивований (невиправданий). У випадках виробничих аварій, пожеж, з метою рятування людей, які постраждали від аварій, тощо, людині доводиться йти на ризик. Виправданість такого ризику пов'язана з необхідністю надання допомоги по­терпілим людям, бажанням урятувати від руйнування цінне обладнання чи споруди підприємства. Невиконання з боку робітників правил безпеки, тех­нологічних процесів, невикористання засобів захисту і таке інше формують невиправданий ризик, що, як правило, складає передумови виникнення травм і аварій на виробництві.

Витрати, гри Мал. 3. Визначення прийнятного ризику

У технічній сфері поняття ризику ви­значають дещо інакше в порівнянні зі зви­чайними оцінками. Так, за ризик мають кількісну характерис­тику дії небезпек, які формуються за конк­ретною діяльністю людини, чи інакше -кількість смертельних випадків, випадків за­хворювання, тимчасо­вої та стійкої непра­цездатності (інвалід­ності), які спричинені дією на людину конк­ретної небезпеки і на­лежать до певної кі­лькості жителів (робі­тників).

 

У багатьох джерелах запропоновано формулювання ризику як величи­ни, що визначає добуток величини події на міру можливого її початку.

Одним із методів оцінки ризику є метод порівняння цієї ризикованої ситуації з аналогічною, що мала місце в минулому. Таке порівняння дає більш надійні вихідні передумови.

Загроза безпеки людей найчастіше складається з багатьох складових ризику, наприклад з основного існуючого ризику, ризику як результату по­милок, і ризику, на який ідуть свідомо під час відповідних подій.

Усі групи рішень, що беруть відповідно до змісту ризиків, складаються з трьох варіантів: зменшення ризику; мінімізація ризику; оптимізація ризику. Методи визначення ризику:

а). Інженерний - спирається на розрахунки частоти проявлення небезпек та ймовірний аналіз.

б). Модельний - базується на моделювання впливу небезпек на людину і на групи людей.

в). Експертний - ймовірність небезпек визначається спеціалістами – експертами.

г). Соціологічний - базується на опитуванні населення.

д). Статистичний - базується на статистичних даних прояву небезпек.

За статистичним методом ризик обчислюється за формулою:

                                              (4)

де R - ризик за певний період часу;

п - кількість фактичних проявів небезпеки за цей період (травм, аварій, катастроф, загибелі);

N - теоретична можлива кількість небезпек для даного виду діяльності чи об'єкта.

Управління ризиком передбачає проведення різних заходів з метою зниження реалізації потенційних небезпек. Це складний процес в якому мож­на виділити елементарні складові, вихідні положення, ідеї, що іменуються принципами.

Принципи зменшення ризику

законодавчі   орієнтуючі   управлінські технічні організаційні

Законодавчі принципи - закріплені законом правила, що забезпечують прийнятий рівень безпеки.

Орієнтуючі принципи - основоположні ідеї, що визначають напрямок пошуку безпечних рішень і служать методологічною та інформаційною ба­зою.

Технічні принципи - спрямовані на безпосереднє відвернення дії не­безпечних факторів і базуються на використанні фізичних законів.

Управлінські принципи - плановість, контроль, підбір кадрів, відпові­дальність.

Організаційні принципи - принципи, за допомогою яких реалізується науково обґрунтовані рішення щодо зменшення ризику.

Забруднення атмосфери.

Сучасна атмосфера Землі за хімічним складом належить до азотно-кисневого типу. Атмосфера забруднюється аерозолями важких металів, син­тетичними сполуками, радіоактивними та канцерогенними речовинами - усіх їх більше п'ятисот. Та найбільш поширеними речовинами, що забруднюють атмосферу є оксид вуглецю CO, двоокис вуглецю (вуглекислий газ) С0₂, дво­окис сірки S0₂, оксид азоту N0₂, вуглеводні C_nH_m, пил (мал. 4).

Мал. 4. Основні забруднювачі атмосфери: 1 - теплоенергетика; 2 - чо­рна металургія; 3 - хімічна промисловість; 4 - нафтодобувна та нафтохімічна промисловість; 5 - автотранспорт; 6 - кольорова металургія; 7 - інші.

Основними фізико-хімічними характеристикам забруднювачів повітря є їх хімічний склад та щільність, а для газоподібних речовин їх летючість (швидкість випаровування), пружність та тиск пари, температура кипіння. Масова концентрація всіх викидів вимірюється в мг/м та приводиться до но­рмальних умов, тобто 20 С і 760 мм ртутного стовпчика.

Наслідки забруднення атмосфери:

Парниковий ефект - глобальне потепління клімату. Утворення озонових дір.

Зменшення прозорості атмосфери та збільшення хмарності.

Смог.
 Кислотні дощі.

 Корозія металевих конструкцій.

 Порушення фотозахисту рослин,

Вплив забруднення атмосфери на людину:

Зниження загального імунітету та підвищення вразливості

організму до інфекцій.

 Підвищення дитячої захворюваності.

 Поширення хронічних захворювань: бронхіту, рахіту.

 Підвищення кількості алергічних захворювань.

«Помолодіння» хвороб.

За даними Єврокомісії в Європі щорічно від забруднення атмосфери вмирає 310000 людей.

Забруднення гідросфери.

Гідросфера, яка є сукупністю усіх вод на Землі, виконує чотири дуже важливі екологічні функції:

а) є найважливішою мінеральною сировиною, головним природним ре­
сурсом споживання;

б) є основним інструментом у механізмі здійснення взаємозв'язків усіх
процесів у екосистемах;

в) є головним агентом-переносником глобальних біоенергетичних еколо­
гічних циклів;

г) є основною складовою частиною всіх живих організмів.

Вода придатна до пиття регламентується ГОСТом 2874 - 82, який виді­ляє три групи показників, що визначають її якість: властивості води, хіміч­ний склад води, епідемічну безпеку води.

Гідросфера забруднюється внаслідок:

- скиду забруднених стічних вод промисловими, сільськогосподарськими виробництвами та населеними пунктами;

- викиду шкідливих речовин під час аварій та катастроф;

- міграції небезпечних речовин у водне середовище з грунту та атмосфери.

Фізичне забруднення - збільшення нерозчинних часток (глина, пісок, мул), внаслідок чого зменшується прозорість води, погіршуються умови рос­ту та розвитку водоростей, риб та інших водних організмів.

Хімічне забруднення - забруднення води сполуками неорганічного та органічного походження (особливої шкоди завдають нафтопродукти, пести­циди, токсичні речовини, поверхнево-активні речовини). Посилення шкідли­вої дії відбувається за рахунок кумулятивного ефекту.

Біологічне забруднення - забруднення стоками, що містять велику кі­лькість мікроорганізмів, особливо небезпечним є забруднення хвороботвор­ними мікроорганізмами.

Теплове забруднення - скидання у водойми теплих вод після охоло­дження виробничих процесів. Вода з температурою вище 26°С пригнічує розвиток більшості водних організмів.

Антропогенне теплове забруднення біосфери в загальному масштабі незначне і не наносить відчутної шкоди природі. В деяких випадках теплову енергію використовують для обігріву ставків, що сприяє збільшенню виро­щування риби.

Виробничі стічні води - це використані підприємством води, що підля­гають обов'язковій очистці від шкідливих домішок перед скидом.

Виробничі стічні води бувають: умовно чисті та брудні.

Брудні стічні води повинні поступати в спеціальні відстійники де вони очищаються. Для очистки стічних вод необхідно спеціальні очисні споруди та використання складних технологічних процесів.

Очищення стічних вод - видалення або руйнування забруднювачів, які в них містяться та знищення шкідливих мікроорганізмів.

Наслідки забруднення гідросфери:

Зменшення кількості чистої прісної води.

Порушення життєдіяльності живих організмів водойм.

Вимирання окремих видів організмів.

Порушення ланцюгів живлення у біоценозах.

Вплив забруднення гідросфери на людину:

Поширення інфекційних захворювань.

Споживання небезпечних для здоров'я речовин разом з питною водою, рибою та іншими морепродуктами.

Збільшення фінансових витрат на очистку води для споживання. * Проблема екологічно-безпечного для здоров'я людей відпочинку біля водоймищ.

Забруднення та руйнування літосфери:

 

Вплив забруднення літосфери на людину:

 Споживання забруднених харчових продуктів.

 Збільшення алергічних хвороб.

 Непрямі наслідки через вплив на атмосферу.

Наслідки забруднення та руйнування літосфери:

Зменшення території, що вкрита рослинністю.

Зменшення площі лісів.

Зниження родючості ґрунтів та опустелювання.

Погіршення умов росту та розвитку рослинного світу.

Міграція небезпечних речовин в гідросферу.

Накопичення небезпечних речовин в біологічних ланцюгах живлення.

Енергетичне забруднення оточуючого середовища:

 

Електромагнітні поля високої частоти діють на функціональний стан нервової та серцево-судинної систем.

Іонізуюче радіоактивне випромінювання викликає променеву хворобу, що характеризується зміною функціонування центральної нервової системи, крові та кровотворних органів, залоз внутрішньої секреції, тощо.

До енергетичного забруднення відноситься також шум, вібрація, ульт­развук та інфразвук. Найбільш небезпечними з них є ультра- та інфразвук. Інфразвук може впливати на зміну настрою, психічний стан людини. Ультра­звук викликає зміни фізіологічних процесів в організмі. Особливістю біль­шості видів енергетичного забруднення є необхідність в спеціальному техні­чному обладнанні для його виявлення.

Проблема енергетичного забруднення набуває все більшого масштабу, що пов'язано з бурхливим розвитком техніки.

Освоєння природного простору людиною призводить до того, що лю­дина, втручаючись до кругообігу речовини та енергії в біосфері, порушує функціонування механізмів підтримки динамічної рівноваги між її складови­ми частинами. Якщо на ранніх етапах існування суспільства природа була здатною справлятись з цими порушеннями, то з наростанням обсягу знань людства, а разом з тим і сукупної продуктивної сили, їй стає все тяжче роби­ти це без серйозних наслідків для існування самої біосфери. Біосфера почала швидко втрачати здатність до відтворення своїх основних функцій, вона «не встигає» переробляти результати людської діяльності. Людина створила ба-

гато таких речовин, які не існували в природі до неї і для яких вона не виро­била способів та механізмів утилізації. Перед людством постала реальна за­гроза деструкції механізмів підтримки та відновлення основних функціона­льних характеристик біосфери. Локальні екологічні катастрофи зливаються в єдине ціле. Глобальна екологічна криза, викликана людською діяльністю, за­грожує перерости у глобальну екологічну катастрофу, коли процеси руйну­вання природи матимуть незворотний характер. Збереження умов біологічно­го існування людини залежить саме від того, що й породило їй загрозу - від особливості людського способу буття.

Засоби і заходи, спрямовані на запобігання негативної дії джерел не­безпеки класифікуються на:

а). Організаційні заходи:

- формування і проведення на території України єдиної державної політи­ки у цій сфері;

- формування нормативно-правових актів з питань захисту навколишнього середовища і забезпечення їх виконання;

- розробка, прийняття і забезпечення виконання науково-технічних про­грам, спрямованих на запобігання небезпечному забрудненню навколишньо­го середовища;

- визначення порядку дії державного обліку випадків забруднювачів;

- визначення порядку розробки і затвердження технічних нормативів ви­кидів забруднювачів, а також видів об'єктів, для яких вони розробляються;

- визначення порядку розробки і затвердження гранично допустимих ви­кидів забруднювачів;

- встановлення порядку визначення і стягнення платні за викиди забруд­нюючих речовин;

- здійснення контролю за охороною навколишнього середовища.

б). Заходи на транспорті, що дають можливість запобігти негативній дії на забруднення атмосфери, належать:

- удосконалення двигунів внутрішнього згоряння;

- підвищення якості автомобільних бензинів;

- використання нейтралізаторів, що встановлюються у вихлопних трактах автомобілів - каталітичні фільтри, які зменшують токсичність викидів у 10 разів. У відпрацьованих газах рівень CO зменшується на 80%; СН - на 70%; N0 - на 50%;

- використання автомобілів на газі. Викиди канцерогенів зменшуються у 100 разів;

- перехід на водневе паливо;

- розробка і використання електромобілів;

- використання альтернативних видів палива;

- організація автомобільного руху в містах з метою поліпшення екологіч­ного стану;

- впровадження автоматизованої системи управління транспортом;

- встановлення порядку обмежень, зупинок і припинення діяльності об'єк­тів, які забруднюють атмосферу;

- встановлення порядку функціонування системи моніторингу;

- зменшення кількості ТЕС за рахунок введення в дію більш потужних, за­безпечених ефективними системами очищення та утилізації газових і пило­вих відходів;

- заміна вугілля і мазуту на ТЕС екологічно чистішим газовим паливом.

в). Проектні та інші рішення захисту атмосфери:

- утворення санітарно-захисних зон навколо промислових підприємств (для різних класів небезпек повинні встановлюватися санітарно-захістні зо­ни: для 1 класу - 1000 м; для 2 класу - 500 м; для 3 класу - 300 м; для 4 класу - 100 м; для 5 класу - 50 м);

- проектування засобів очищення;

- проектування і реалізація безвідхідних і маловідходних виробництв;

- здійснення контролю за охороною атмосфери;

- збільшення обсягів озеленення міст і селищ;

- використання під час будівництва звукопоглинаючих матеріалів;

- ізоляція джерел шуму кожухами, ковпаками, застосування пристроїв, які зменшують шуми та інше.

г). Охорона водоймищ та морів:

- раціональне розміщення, проектування, будівництво, реконструкція і
введення в експлуатацію господарчих та інших об'єктів, які впливають на
стан водних об'єктів;

- розробка схем охорони вод;

- басейнові узгодження;

- розвиток стандартів у сфері охорони і раціонального використання вод;

- екстенсивне водовикористання;

- запобігання забрудненням водоймищ та морів нафтою;

- охорона малих річок;

- очищення побутових і промислових стічних вод;

- безстічне виробництво;

- державний контроль за використанням і охороною водних об'єктів;

- моніторинг водних об'єктів;

- охорона морських берегових вод;

- охорона вод при розвідуванні і добуванні копалин;

- контроль за станом забруднення морських вод.

д). Охорона і раціональне використання земельних ресурсів та інше ґрунтується на впровадженні Державного земельного кадастру, а також:

- ґрунтозахисної системи землеробства;

- моніторингу земель;

- контролю за забрудненням ґрунтів тощо.

є). Спеціальні заходи і засоби запобігання забрудненню середовища:

- очисні споруди;

- уловлювачі викидів в атмосферу;

- заводи з переробки сміття та залишків життєдіяльності людини;

- енергозберігаючі технології;

- використання маловідхідних технологій;

- виробництво біогазу тощо.

Виробничі випромінювання.

3.1. Виробничий шум, вібрація, їх вплив на людину. Захист від шу­му та вібрації.

Більшість виробничих процесів в будівництві супроводжується дією на працюючих шуму, що виникає при роботі машин, енергетичних установок.

Шум - сукупність звуків різної інтенсивності і частоти. Під шумом ро­зуміють усі неприємні та небажані звуки чи їх сукупність, які заважають но­рмально працювати, сприймати потрібні звукові сигнали, відпочивати. Нині добре відомо, що шуми шкідливо та негативно впливають на здоров'я людей, знижують їх працездатність, спричиняють захворювання органів слуху (глу­хоту), ендокринної, нервової, серцево-судинної систем (гіпертонія), підви­щують кров'яний тиск, кори головного мозку, погіршення пам'яті, що погір­шує сприйняття звукових та світлових сигналів небезпеки, тому є шкідливим фактором і обумовлює зростання травматизму. Шум - це одна з форм фізич­ного (хвильового) забруднення природного середовища, адаптація до якого організмів практично неможлива. Тому він належить до серйозних забруд­нювачів, які мають контролюватися та обмежуватися згідно зі спеціальними

законами. Шум підвищує втомленість робітника, знижує його працездатність і увагу до небезпеки. Шум як стрес-чинник є загально біологічним подразни­ком, негативно впливає на всі органи і системи організму. В разі тривалого систематичного впливу шуму може виникнути патологія з переважним ура­женням слуху, центральної нервової і серцево-судинної систем. Вплив шуму на організм умовно поділяють на специфічний, що спричиняє зміни в органі слуху, і неспецифічний - з боку інших органів і систем. Шум є однією з най­більш частих причин зниження слуху.

Боротьбі з шумом надають великого значення, створюючи шумовлов-люючі екрани, поглинаючі фільтри, безшумні механізми, змінюючи техноло­гії виробництв і динаміку транспортних потоків.

Звукові хвилі - коливальні зміни тиску повітря (розрідження - ущіль­нення), які вимірюють такими параметрами, як інтенсивність, гучність, спектр, часові інтервали. Інтенсивність визначається зміною рівня тиску в навколишньому повітряному середовищі (це - енергетична характеристика), а гучність залежить від частоти коливань. Звуковий діапазон частоти, який сприймає вухо людини, становить від 16 до 2-10⁴ Гц. Звукові хвилі частотою нижче 16...20 Гц називають інфразвуковими, вище 2-10⁴ Гц (20 кГц) ультра­звуковими.

Спектр - це складові звуку, прості гармоніки коливання, що мають пе­вну частоту, фазу і амплітуду. Рівень звукового тиску виражає сумарний тиск складних звуків, а октавні слухові рівні визначають частку різних частотних смуг спектра. Часові параметри звукових хвиль є сумою коротких імпульсів, які характеризуються часом появи й амплітудою, що залежить від джерела звуку. Виділяють імпульсні та безперервні звуки.

Звуковий тиск (Р) - відхилення результуючого тиску звукової хвилі від атмосферного тиску, його вимірюють в Па. Мінімальний звуковий (шумовий тиск) називають порогом чутливості: Р_mіn=2*10^-5 Па. Звуковий тиск, що спричиняє біль називають больовим порогом: Р_maх=2*10² Па.

Інтенсивність звуку (сила звуку) - кількість звукової енергії, що прохо­дить за одиницю часу через одиницю площі, перпендикулярної до напрямку поширення звуку:

                                                     (9)

де V - миттєва швидкість коливань, м/с;

с - швидкість звуку, м/с (в повітрі при 0°С с=332 м/с)

ρ - щільність середовища, кг/м³